УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 53 відвідувачів

Теги
монастирі та храми України церква та політика розкол в Україні УПЦ КП Археологія та реставрація вибори Священний Синод УПЦ комуністи та Церква УГКЦ Доброчинність секти молодь автокефалія Голодомор українська християнська культура шляхи єднання іконопис Церква і політика Президент Віктор Ющенко милосердя Приїзд Патріарха Кирила в Україну Католицька Церква церковна журналістика Церква і медицина Вселенський Патріархат церква і суспільство Предстоятелі Помісних Церков педагогіка Ющенко конфлікти Митрополит Володимир (Сабодан) 1020-річчя Хрещення Русі Мазепа Києво-Печерська Лавра постать у Церкві забобони Церква і влада Патріарх Алексій II діаспора краєзнавство






Рейтинг@Mail.ru






«Україна молода»: Перед СОБОРністю



«Україна молода», Ярослава Музиченко, 02.02.2008

УПЦ Московського патріархату, готуючись до Церковного Собору, вперше закликала батюшок і паству любити одновірців з патріархату Київського

Собор Української Православної церкви, що планувався на кінець 2007-го, перенесено на липень цього року і приурочено до 1020-річчя Хрещення Києва. Дня Собору з трепетним острахом чекають і в Москві, і в Києві: подейкують, що УПЦ МП розробляє рішення просити в московського патріарха автокефалію. Москва все активніше обговорює жахаючі перспективи такого рішення. Перший сигнал уже пролунав на Архієрейському соборі Української православної церкви Московського патріархату, що відбувся 21 грудня 2007 року. Собор називають знаковим, навіть епохальним - було вперше засуджено «політичне православ'я», і собор закликав церковників та мирян виявляти доброзичливе ставлення до братів та сестер у Христі, які «перебувають у розколі», тобто до УПЦ Київського патріархату.

 

У страшному сні

«Автокефалія УПЦ - це глобальна катастрофа Російської церкви, яка зробить її не центром, а периферією православної ойкумени», - бідкається завідувач відділу України Інституту країн СНД Кирило Фролов у журналі «Профіль» за 28 січня. «Вірогідне проголошення автокефалії УПЦ МП - це колосальний ідеологічний і стратегічний удар по національних і геополітичних інтересах Росії і росіян», - жахається Аркадій Малєр, який підписується то «філософом-метафізиком», то «православним філософом» і водночас є експертом «Русского проекта» (партії «Єдіная Россія»), що просуває кандидата в президенти РФ Дмитра Медведєва. Пан Малєр переконує, що Православна церква Московського патріархату в Україні опинилася в надзвичайно тяжкій ситуації, з якої не зможе вийти власними силами, без допомоги православно-політичного співтовариства і самої Росії.

Що ж насправді сталося на Архієрейському соборі? По-перше, в Статут УПЦ було внесено пункт про пожиттєвий статус київського митрополита. Цей пункт був викреслений з церковного статуту в 1992 році. Його повернення є кроком до більшої незалежності церкви: Московська патріархія тепер не зможе «призначити» замість нього свою кандидатуру. По-друге, Собор засудив явище «політичного православ'я» і відмежувався від галасливого «Союзу православних громадян» під керівництвом одесита Валерія Каурова. Водночас УПЦ залишається на твердих позиціях: бути з Москвою. Сам митрополит Київський Володимир (Сабодан), коментуючи рішення Собору, категорично відкинув «звинувачення в прагненні автокефалії». Аркадій Малєр пише, що Кауров як найактивніший лідер православної політики в Україні був принесений у жертву за те, що УПЦ залишилася у підпорядкуванні Москви. До речі, якщо вірити заяві православної громадськості України, передрукованій багатьма інтернет-сайтами, 9 січня Валерія Каурова з діагнозом «гострий психоз» привезли до Одеського психо-неврологічного диспансеру. Нині він під наглядом лікарів відпочиває вдома.

Київ сприйняв Архієрейський Собор позитивно. «В цілому, результати діяльності Собору дозволяють констатувати, що на свої життєві питання УПЦ МП стала давати відповіді, більшою мірою ніж раніше, продиктовані «українським» поглядом і власне церковним, православним духом», - прокоментував подію архімандрит Євстратій (Зоря), прес-секретар Київської патріархії. Прикметно, що в переддень Собору предстоятель УПЦ МП Володимир вперше офіційно прийняв звернення від предстоятеля УПЦ Київського патріархату Філарета. У той же час Синод УПЦ відправив «на спочинок» єпископа Іполита (Хілька) з Хустської єпархії, який підтримав чукотського єпископа Діомида. Владику Діомида у листопаді осудила РПЦ, бо він посмів звернутися до патріарха московського Алексія ІІ із закликом рішучіше засуджувати пороки суспільного життя, скажімо, аборти, алкоголізм, наркоманію і гей-паради. «Загальноросійський» СПГ звинуватив владику в «політичній провокації перед виборами» (нагадаємо, що вибори до Госдуми РФ відбувалися у грудні 2007-го) і чомусь пов'язав його з Помаранчевою революцією.

Термінологія з кабінетів

Утім виглядає, що виборами (на цей раз президента РФ) перейняті саме біляцерковні кола сусідньої держави. Є давній перевірений спосіб згуртувати населення і спрямувати суспільну енергію «куди потрібно»: слід змалювати загрозу і вказати на могутнього «рятівника нації». Отож російські тексти про вірогідну автокефалію УПЦ поділяються на два різновиди: для внутрішнього вжитку і для зовнішнього. Тексти внутріросійські мають зачіпати оголений нерв стурбованої ідентичності мешканця колишньої шостої частини Землі. Пересічні росіяни не повинні сумніватися, що українські Президент, уряд і Верховна Рада хочуть зробити боляче Росії і для цього «внєдрілі» в Церкву своїх агентів. Цікаво, що у кривому дзеркалі кремлівських інтерпретаторів навіть засудження в УПЦ відверто недуховної діяльності Каурова і його соратників виглядає як «втручання Української держави в справи церкви».

Бюлетень «Україна» Інституту країн СНД за 14 січня присвятив сторінки оглядові ЗМІ і думці російських експертів про Архієрейський Собор УПЦ МП. Модератор «Русского клуба» і редактор «Русского проекта» Єгор Холмогоров називає рішення Собору «трагічною помилкою», спричиненою «інтелектуальною ізоляцією УПЦ від решти Російської церкви». «Очевидно, недоброзичливці російського православ'я впровадили свою агентуру в церковні кола, просто протягли засудження терміна «політичне православ'я» Собором УПЦ МП, прекрасно знаючи, що завдали таким чином серйозний удар по церковно-політичних процесах, які відбуваються в Москві», - пише 32-річний Холмогоров, автор книг «Російський проект: Реставрація майбутнього», «Російський націоналіст» і «Чи захистить Росія Україну?».

Для зовнішнього вжитку, тобто для читачів українських, є інші страховини. Скажімо, що у разі офіційної автокефалії від РПЦ значна частина незгодних із цим монастирів, єпископів, священиків і мирян перейдуть під пряме підпорядкування Московського патріарха. Однак, як зазначає протоієрей Максим Хижий, правило «канонічної території» заборонятиме Російській церкві мати свої діоцези в Україні після визнання тут автокефальної православної церкви.

Роботодавці «маргіналів»

УПЦ МП нині - між двох вогнів. З одного боку, Кремль, з іншого - нова українська влада, яка може «згадати» про акції «під покровом церкви», не пов'язані з духовністю. Священик Дмітрій Познанський, який нині ретельно засуджує Каурова і пише, що «СПГУ може значно ускладнити взаємини між Церквою і державною владою в Україні», свого часу був духівником Союзу православних громадян. Злі язики плещуть, що він, громадянин Росії, разом із Кирилом Фроловим співпрацював із виборчим штабом Віктора Януковича.

Не хочеться думати, що в порухах МП до світла «винна» лише зміна влади в Україні. Можливо, українські священики справді хочуть очиститись від політичного мракобісся. Останнім часом частина батюшок помітно зацікавилася мовою й історією українців, скарб­ницею української духовної музики. Частина з них чи не вперше спробувала полюбити народ, серед якого покликана служити Богові.

Але ж упродовж багатьох років УПЦ МП чомусь не звертала уваги на батюшок, які водили «хресні ходи» й агітували з амвона за «благодатних» політиків. А духівники у храмах понад десятиліття виховували паству в «любові до Великої Росії» та покійного царя і в переконанні, що український народ і його мова - це «вигадка Ватикану й США».

У день Архієрейського собору «православні громадяни» з різних областей зібралися в Києво-Печерській лаврі на «молитовне стояння за збереження єдності Російської православної церкви». Старенькі тримали гасла: «Автокефалія - дорога в пекло!» та «Електронні картки - дарунок антихриста!». Цікаво, хто оплатив дорогу, чай і канапки бабусям? Хоча, може, їх і не погодували. І хто винаймав автобуси для подібних «акцій» восени 2004-го? Хто тиражував «образи» царя Миколи ІІ, організацію «хресних ходів», платню батюшкам-агітаторам? Відомо, що перед президентськими виборами з Москви надійшли чималі суми для МП на побудову кафедральних соборів у Львові, Івано-Франківську, Луцьку й Тернополі. Тепер же Кирило Фролов пише, що «для закріплення канонічних позицій РПЦ в Україні» слід прославити «мучеників Західної Русі, які постраждали за святе православ'я від рук «мазепинців» та уніатів». Отже, чекаймо на капіталовкладення у відповідні брошурки й відеофільми.

А що, коли б відмежуватися не від «маргіналів», а від їхнього джерела живлення, від ідеологічного центру, який маніпулює церковниками, підгодовує їх і «виховує», сіє розбрат між мирянами?! Можливо, після цього складного кроку Українська церква зможе безперешкодно повернутися у лоно вселенського православ'я.

ДОВІДКА «УМ»

У 2004 році Всеукраїнська соціологічна служба здійснила опитування, що свідчить: 50,44 відсотка респондентів асоціювали себе з УПЦ КП, 26,13 - з УПЦ МП, 8,02 - з УГКЦ, 7,21 - з УАПЦ, по 2 відсотки вважали себе римо-католиками і протестантами.

* * *

Наприкінці грудня 2007-го нардеп-комуністка Катерина Самойлик оголосила в парламенті про створення «міжфракційного депутатського об'єднання на підтримку канонічного православ'я». До його складу ввійшли 155 нардепів. Подібні депутатські угруповання були і в попередніх скликаннях ВР.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.