УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 82 відвідувачів

Теги
конфлікти монастирі та храми України Церква і політика Католицька Церква молодь УГКЦ секти діаспора Вселенський Патріархат Голодомор Ющенко Києво-Печерська Лавра Предстоятелі Помісних Церков забобони Президент Віктор Ющенко шляхи єднання церква та політика українська християнська культура Мазепа розкол в Україні милосердя церква і суспільство Церква і влада 1020-річчя Хрещення Русі Археологія та реставрація Священний Синод УПЦ краєзнавство Доброчинність Приїзд Патріарха Кирила в Україну Патріарх Алексій II постать у Церкві УПЦ КП Церква і медицина педагогіка іконопис церковна журналістика комуністи та Церква автокефалія Митрополит Володимир (Сабодан) вибори






Рейтинг@Mail.ru






«Україна молода»: Собор у журбі



«Україна молода», Сергій Довгаль, 27.02.2008

Довкола описаного Олесем Гончарем Свято-Троїцького собору в Новомосковську знову розгоряються пристрасті

П'ята спроба?

Сама проблема здається прозаїчною - пам'ятник архітектури, що пережив понад два століття, руйнується прямо на очах. Дехто образно називає це п'ятою спробою стерти його з лиця землі. Адже до цього їх було чотири. Перша - рівно через сто років після зведення храму. Тоді його хотіли розібрати і на цьому місці звести кам'яну церкву. На щастя, люди свій храм відстояли. Справа в тому, що, коли в 1773 році самарський полковник Антон Головатий (він, нагадаємо, став першим українським адміралом, який штурмував Ізмаїл), старшини та прихожани на своїй Раді вирішили збудувати нову трипрестольну церкву, однією з визначальних умов цієї будівлі була неприпустимість використання під час її зведення металевих цвяхів. І саме така особливість забезпечила собору «лаври» унікального.

Відтоді цей шедевр зодчества зазнав багато змін. Через сто з гаком років після його зведення будівлю навіть довелося повністю розібрати. Що цікаво, відновлював собор народний умілець Олексій Пахучий, який, не маючи спеціальної освіти, з відповідальною місією справився блискуче.

Потім храм довелося відстоювати на початку 30-х років минулого століття, позначених войовничим атеїзмом.

Дивом уцілів собор і в роки війни. Тоді гітлерівці знищили в Новомосковську практично всі більш-менш значимі кам'яні споруди. А от величний дерев'яний храм не зачепили. Страшна правда з'ясується згодом завдяки синові одного з полків Толі Морозову. Допитливий хлопчина став розбирати дерев'яну підлогу собору, загорівшись нестримним бажанням розшукати під нею підземні ходи. І виявив одразу 32 протитанкові міни. На щастя, вибухівку вдалося знешкодити.

І, нарешті, пам'ятна кампанія шельмування роману Олеся Гончара «Собор», у якому письменник оспівав храм у Новомосковську. Тодішня влада не лише піддала остракізму класика української літератури, а й хотіла стерти з лиця землі й сам Свято-Троїцький. І тільки потужна хвиля протесту врятувала церкву від такого хижацького діяння. Більше того, собор поставили на реконструкцію, яка, за свідченням настоятеля храму отця Володимира, триває донині.

За великим же рахунком, реконструкції у повному розумінні цього слова й не було. Влада виділяти кошти не поспішала. На пожертви прихожан змогли залучити фахівців, які зробили висновок щодо стану будівлі. Терміново треба ремонтувати дах, герметизувати щілини й обшивку фасадів, впорядкувати систему водовідведення. Та й неозброєним оком помітно, як храм похилився. Намагання ж виконувати якісь роботи самотужки нерідко наштовхуються на непередбачені проблеми. Зокрема, виявилося, що на стіни собору нанесено 12 (!) шарів фарби, які зняти виявилося дуже непросто.

Уся надія на «червону лінію»

На думку фахівців, якщо храм зміцнити зовні, то він може простояти ще років 5-7. Але це, певна річ, теж не вихід.

Місцева влада такі обсяги роботи, звісно, виконати не в змозі. Міський голова Новомосковсь­ка Віктор Литвищенко та настоятель Свято-Троїцького храму протоієрей Володимир Цешковський ще в травні 2006 року звернулися з проханням до всіх, хто може допомогти у відновленні історичної пам'ятки. Поки що зібрали 250 тисяч гривень... Пошук необхідних коштів триває і безнадійною справою все ж не видається. Справа в тому, що поруч із собором, відразу за мостом через Самару, розташована улюблена багатьма туристична зона, в упорядкування якої є чимало бажаючих вкласти кошти. І саме Свято-Троїцький храм може до цієї інфраструктури вписатися органічно. Колишній голова Дніпропетровської облдержадміністрації Володимир Яцуба навіть пропонував занести собор до переліку пам'яток, які можна буде показувати гостям футбольного Євро-2012.

Отож ідеться не просто про відродження храму, а й інфраструктури довкола нього. Мабуть, за щасливим збігом обставин тепер опинився в епіцентрі подій і скромний 53-річний новомосковський підприємець Ігор Самородов, з яким мені довелося познайомитися при підготовці цього матеріалу. Після того, як понад 25 років тому він під час служби в армії став інвалідом другої групи, чим тільки не заробляв собі на життя - і телевізори ремонтував, і годинники... На початку 90-х, коли розпочалася приватизація, Самородов, як власник приватного підприємства «Сім-Сім», першим не лише в місті, а й, мабуть, по всій Східній Україні придбав на аукціоні торговельний комплекс. Цей об'єкт розташований через дорогу якраз навпроти Свято-Троїцького собору - переконливішої «червоної лінії» годі й придумати.

Тому зовсім небезпідставно Ігор Михайлович тепер намагається грати не останню роль у перебігу подій довкола історичного храму. Зокрема, нині він звернувся безпосередньо до Президента України Віктора Ющенка та прем'єр-міністра Юлії Тимошенко за сприянням у будівництві п'ятиповерхового готельного комплексу, який органічно впишеться до середовища довкола храму, що просто покликаний стати візитною карткою туристичного Присамар'я.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.