УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 76 відвідувачів

Теги
Президент Віктор Ющенко Ющенко педагогіка монастирі та храми України церква та політика шляхи єднання краєзнавство автокефалія конфлікти Доброчинність забобони УПЦ КП Предстоятелі Помісних Церков Митрополит Володимир (Сабодан) Києво-Печерська Лавра Вселенський Патріархат Церква і медицина Церква і влада Священний Синод УПЦ комуністи та Церква УГКЦ милосердя українська християнська культура вибори Голодомор Мазепа Археологія та реставрація секти постать у Церкві діаспора Католицька Церква церква і суспільство Приїзд Патріарха Кирила в Україну іконопис Патріарх Алексій II церковна журналістика Церква і політика розкол в Україні молодь 1020-річчя Хрещення Русі






Рейтинг@Mail.ru






«Україна молода»: «Як назначить Господь, проживу ще років із 20...». 105–річна Марія Братіцел із Вінниччини — найстарша жінка України



«Україна молода», Василь Кізка, 05.03.08

П'ятого березня у Марії Софронівни Братіцел день народження. Їй виповнюється 105 років. Відколи живе, все хворіє. Тому, за словами доньки Ганни, має лише 20 років трудового стажу. Живуть вони з донькою удвох у мальовничому селі Підлісівці Ямпільського району Вінницької області. Це рідне село баби Марії - тут вона народилася, тут промайнули всі її роки. З родини, щоправда, не залишилося нікого. Доньці Ганні Костянтинівні 87 років.

Повідомила мені про цю родину соціальний працівник Валинтина Васильківська, яка все життя відпрацювала в місцевому колгоспі економістом, а зараз доглядає таких людей, а ще є депутатом сільської ради.

І ось ми втрьох у хаті старожилів ведемо неспішну розмову про життя.

 

За три голодомори з восьми дітей вижили троє

Перше, про що намагаюся розпитати, - чи виникають у їхній родині сварки, як незрідка трапляється в інших сім'ях. Воно ж і зрозуміло - обидві дні і ночі в одній маленькій кімнатці, де ніяких сучасних зручностей, де туалет у вигляді звичайного стільця з прорізаною в «сідушці» діркою, не мають ані телефона, ані телевізора. Допитувався, допитувався, але так і не зміг вивідати - не розуміла донька Марії Софронівни, про що я кажу... Було цікаво слухати, як 105-річна, чистенька, як добре вимитий фужер, Марія Софронівна до своєї майже дев'яносторічної доньки звертається, як до малої дитини, - з любов'ю і водночас із материнською награною суворістю - вчить її жити...

У Марії Софронівни вже давно немає жодного зуба, а тому її губи позападали глибоко. Не говорить - тихенько шамотить. Якби жила в іншій країні, в іншому районі, іншому селі, то їй би, напевне, вже давно поставили зубні протези. Хоча б з огляду на її життєвий рекорд... За словами доньки, мама з роду-віку в жодного лікаря не лікувалася і навіть не знає смак пігулок.

- Мій батько Костянтин Афанасійович Братіцел мав 44 роки, коли його забрали на війну, - розповідає Ганна Костянтинівна. - То було в березні сорок четвертого. Я сама його проводжала аж до Ямполя, бо мама ж наші хворі лежали вдома. Там він з іншими солдатами - здебільшого хлопчиками - з двадцять шостого року народження, бо тоді всіх підряд забирали, - спершу будував міст через Дністер, а потім по тому мосту пішов із ними під Яси і... Та хіба ви не знаєте, що там було, під тими Ясами, мало хто повернувся додому... Отак з того часу ми з хворою мамою вдвох і залишилися. І ніхто ніколи не думав, що мама так довго проживуть.

- А скільки мамі було, коли вона залишилася сиротою?

- Дев'ять рочків... Вони батьків своїх майже не пам'ятають.

- У неї було багато братів, сестер?

- Не знаю... Бо багато ще малими повмирали. Але було, напевне, з вісім дітей. Вижили лиш три сестри. Дві тут у селі жили, а одна - в Писарівці. Я і вона - от і вся родина на цім світі. А скільки вони пережили! Це ж лише подумати! Особливо страшний голод був у 25-у році, потім у 33-му, а там і в 47-му. Моя мама мають дуже добру пам'ять, дуже добре все те горе пам'ятають.

«Полежить - і знову до роботи»

- То ваша мама взагалі нічим не лікувалася?

- Нічим... Полежать трохи - стало їм легше - і знову до роботи.

- Маріє Софронівно, - звертаюся, нарешті, і до найстаршої в області людини, яка уважно мовчки слухала нашу розмову з дочкою, бо має слух дуже добрий, навіть музикальний, - як ви вважаєте: багато чи мало прожили на цім світі?

- Воно мене вже допекло, це життя, - не задумуючись відповідає Марія Сафронівна. - Надокучило. Бо не годна ж нічого робити.

- А якби вміли робити, то ще б хотіли прожити?..

- Ну... Не знаю... Іноді здається, що вже нічого не хочу, тоді прошу в Бога, аби швидше забрав туди, де тато, мама, чоловік, сестри...

- Як думаєте, зважаючи на свої теперішні сили, ви ще можете років двадцять прожити? Або двадцять п'ять?

- А це як назначить мені Господь. Як назначить більше, то най буде більше. Я буду казати йому спасибі. Буду плакати, але казатиму спасибі Богові і в сто двадцять років.

- А що вам найбільше запам'яталося за все життя?

- Як горіла Качківка. Вогонь доносило аж до нашого села, - згадує, мабуть, про громадянську війну.

Анголи приходять на гостину

Востаннє Марія Софронівна була в центрі свого рідного села у 95 років. А з того часу малесеньке віконечко розміром не більше ніж сорок на сорок сантиметрів є її головним виходом у світ. Слава Богу, бачить вона у свої роки добре. Навпроти віконечка (очевидно, так теж було угодно Богу), відбудували недавно з клубу церкву. От її жінка і бачить щодня, молиться до неї. Донька каже, що це й підтримує маму краще за будь-які ліки.

Заспівала мені старожилка один із церковних співів так до щему в серці старанно, що хотілося поклонитися і перехреститися, як у храмі.

- Маріє Софронівно, а ви знаєте, як у нас називається держава, хто нею керує?

- Люди говорять, а я слухаю, і мені не наравиться це життя. Ниньки так, завтра друге, а там - третє, четверте... Але, слава Богу, хлібця дають, є за що прожити, то і на цім спасибі.

- Скажіть, але чесно, ви в житті горілку, вино пили?

- Дуже рідко, як свято яке велике, а так, щоб ходила попід хати і пила, то ні. До горілки і вина у мене ніколи не було апетиту.

- А сороміцьких пісень співали?

- Ніколи.

- Що б ви порадили молодим, Маріє Софронівно?

- У неділю не робіть клаки, а моліться, йдіть до церви.

Донька каже, що коли нікого в хаті немає, до Марії Софронівни приходять... ангели.

- От і сьогодні приходили. Ми разом із ними до Бога молилися... Кланялися мені низенько і ось так махали руками, - показує майже прозорими кистями перед собою. - А я плакала.

- А в чому вони були одягнуті?

- Не треба казати, - раптом чомусь запнулася Марія Софронівна, і наша бесіда припинилася.

* * *

Після розмови з цими жінками в їхній маленькій хатинці я повертався додому якимось очищеним, ніби вийшов із храму. Їхав через це чудове село, в якому закривають школу, дитячий садок, і сльози мимоволі наверталися на очі. Не знаю, чому. Можливо, тому, що життя таке...

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.