УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 49 відвідувачів

Теги
церковна журналістика Доброчинність автокефалія іконопис Мазепа Церква і медицина педагогіка краєзнавство Католицька Церква Приїзд Патріарха Кирила в Україну милосердя забобони розкол в Україні конфлікти Митрополит Володимир (Сабодан) Києво-Печерська Лавра УПЦ КП Патріарх Алексій II церква і суспільство Церква і політика постать у Церкві секти шляхи єднання діаспора монастирі та храми України Голодомор 1020-річчя Хрещення Русі комуністи та Церква Вселенський Патріархат Церква і влада молодь УГКЦ Археологія та реставрація Ющенко Президент Віктор Ющенко українська християнська культура церква та політика Предстоятелі Помісних Церков вибори Священний Синод УПЦ






Рейтинг@Mail.ru






«Україна молода»: «Як назначить Господь, проживу ще років із 20...». 105–річна Марія Братіцел із Вінниччини — найстарша жінка України



«Україна молода», Василь Кізка, 05.03.08

П'ятого березня у Марії Софронівни Братіцел день народження. Їй виповнюється 105 років. Відколи живе, все хворіє. Тому, за словами доньки Ганни, має лише 20 років трудового стажу. Живуть вони з донькою удвох у мальовничому селі Підлісівці Ямпільського району Вінницької області. Це рідне село баби Марії - тут вона народилася, тут промайнули всі її роки. З родини, щоправда, не залишилося нікого. Доньці Ганні Костянтинівні 87 років.

Повідомила мені про цю родину соціальний працівник Валинтина Васильківська, яка все життя відпрацювала в місцевому колгоспі економістом, а зараз доглядає таких людей, а ще є депутатом сільської ради.

І ось ми втрьох у хаті старожилів ведемо неспішну розмову про життя.

 

За три голодомори з восьми дітей вижили троє

Перше, про що намагаюся розпитати, - чи виникають у їхній родині сварки, як незрідка трапляється в інших сім'ях. Воно ж і зрозуміло - обидві дні і ночі в одній маленькій кімнатці, де ніяких сучасних зручностей, де туалет у вигляді звичайного стільця з прорізаною в «сідушці» діркою, не мають ані телефона, ані телевізора. Допитувався, допитувався, але так і не зміг вивідати - не розуміла донька Марії Софронівни, про що я кажу... Було цікаво слухати, як 105-річна, чистенька, як добре вимитий фужер, Марія Софронівна до своєї майже дев'яносторічної доньки звертається, як до малої дитини, - з любов'ю і водночас із материнською награною суворістю - вчить її жити...

У Марії Софронівни вже давно немає жодного зуба, а тому її губи позападали глибоко. Не говорить - тихенько шамотить. Якби жила в іншій країні, в іншому районі, іншому селі, то їй би, напевне, вже давно поставили зубні протези. Хоча б з огляду на її життєвий рекорд... За словами доньки, мама з роду-віку в жодного лікаря не лікувалася і навіть не знає смак пігулок.

- Мій батько Костянтин Афанасійович Братіцел мав 44 роки, коли його забрали на війну, - розповідає Ганна Костянтинівна. - То було в березні сорок четвертого. Я сама його проводжала аж до Ямполя, бо мама ж наші хворі лежали вдома. Там він з іншими солдатами - здебільшого хлопчиками - з двадцять шостого року народження, бо тоді всіх підряд забирали, - спершу будував міст через Дністер, а потім по тому мосту пішов із ними під Яси і... Та хіба ви не знаєте, що там було, під тими Ясами, мало хто повернувся додому... Отак з того часу ми з хворою мамою вдвох і залишилися. І ніхто ніколи не думав, що мама так довго проживуть.

- А скільки мамі було, коли вона залишилася сиротою?

- Дев'ять рочків... Вони батьків своїх майже не пам'ятають.

- У неї було багато братів, сестер?

- Не знаю... Бо багато ще малими повмирали. Але було, напевне, з вісім дітей. Вижили лиш три сестри. Дві тут у селі жили, а одна - в Писарівці. Я і вона - от і вся родина на цім світі. А скільки вони пережили! Це ж лише подумати! Особливо страшний голод був у 25-у році, потім у 33-му, а там і в 47-му. Моя мама мають дуже добру пам'ять, дуже добре все те горе пам'ятають.

«Полежить - і знову до роботи»

- То ваша мама взагалі нічим не лікувалася?

- Нічим... Полежать трохи - стало їм легше - і знову до роботи.

- Маріє Софронівно, - звертаюся, нарешті, і до найстаршої в області людини, яка уважно мовчки слухала нашу розмову з дочкою, бо має слух дуже добрий, навіть музикальний, - як ви вважаєте: багато чи мало прожили на цім світі?

- Воно мене вже допекло, це життя, - не задумуючись відповідає Марія Сафронівна. - Надокучило. Бо не годна ж нічого робити.

- А якби вміли робити, то ще б хотіли прожити?..

- Ну... Не знаю... Іноді здається, що вже нічого не хочу, тоді прошу в Бога, аби швидше забрав туди, де тато, мама, чоловік, сестри...

- Як думаєте, зважаючи на свої теперішні сили, ви ще можете років двадцять прожити? Або двадцять п'ять?

- А це як назначить мені Господь. Як назначить більше, то най буде більше. Я буду казати йому спасибі. Буду плакати, але казатиму спасибі Богові і в сто двадцять років.

- А що вам найбільше запам'яталося за все життя?

- Як горіла Качківка. Вогонь доносило аж до нашого села, - згадує, мабуть, про громадянську війну.

Анголи приходять на гостину

Востаннє Марія Софронівна була в центрі свого рідного села у 95 років. А з того часу малесеньке віконечко розміром не більше ніж сорок на сорок сантиметрів є її головним виходом у світ. Слава Богу, бачить вона у свої роки добре. Навпроти віконечка (очевидно, так теж було угодно Богу), відбудували недавно з клубу церкву. От її жінка і бачить щодня, молиться до неї. Донька каже, що це й підтримує маму краще за будь-які ліки.

Заспівала мені старожилка один із церковних співів так до щему в серці старанно, що хотілося поклонитися і перехреститися, як у храмі.

- Маріє Софронівно, а ви знаєте, як у нас називається держава, хто нею керує?

- Люди говорять, а я слухаю, і мені не наравиться це життя. Ниньки так, завтра друге, а там - третє, четверте... Але, слава Богу, хлібця дають, є за що прожити, то і на цім спасибі.

- Скажіть, але чесно, ви в житті горілку, вино пили?

- Дуже рідко, як свято яке велике, а так, щоб ходила попід хати і пила, то ні. До горілки і вина у мене ніколи не було апетиту.

- А сороміцьких пісень співали?

- Ніколи.

- Що б ви порадили молодим, Маріє Софронівно?

- У неділю не робіть клаки, а моліться, йдіть до церви.

Донька каже, що коли нікого в хаті немає, до Марії Софронівни приходять... ангели.

- От і сьогодні приходили. Ми разом із ними до Бога молилися... Кланялися мені низенько і ось так махали руками, - показує майже прозорими кистями перед собою. - А я плакала.

- А в чому вони були одягнуті?

- Не треба казати, - раптом чомусь запнулася Марія Софронівна, і наша бесіда припинилася.

* * *

Після розмови з цими жінками в їхній маленькій хатинці я повертався додому якимось очищеним, ніби вийшов із храму. Їхав через це чудове село, в якому закривають школу, дитячий садок, і сльози мимоволі наверталися на очі. Не знаю, чому. Можливо, тому, що життя таке...

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.