УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 42 відвідувачів

Теги
Священний Синод УПЦ Президент Віктор Ющенко Церква і влада Археологія та реставрація Доброчинність секти Вселенський Патріархат Предстоятелі Помісних Церков педагогіка постать у Церкві Мазепа молодь Ющенко церковна журналістика українська християнська культура краєзнавство монастирі та храми України Митрополит Володимир (Сабодан) конфлікти УПЦ КП Церква і медицина УГКЦ Патріарх Алексій II церква і суспільство комуністи та Церква Католицька Церква автокефалія Києво-Печерська Лавра шляхи єднання церква та політика Голодомор вибори Церква і політика розкол в Україні Приїзд Патріарха Кирила в Україну 1020-річчя Хрещення Русі діаспора милосердя іконопис забобони






Рейтинг@Mail.ru






«Українська правда” (Україна): По різні боки церковної огорожі



«Українська правда” (Україна), Андрій Стародуб, 07.03.2008

На початку листопада в Києво-Печерській Лаврі відбулася подія, на яку фактично не звернули увагу ЗМІ. Намісник Лаври архієпископ Павло (Лебідь) нагородив орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира групу депутатів-комуністів (Петра Симоненка, Ігоря Алексєєва, Ігоря Калетника та інших).

Плідне співробітництво між КПУ та УПЦ в єдності з Московським Патріархатом (УЦ МП) має давню історію і традиції.

Нікого вже не дивує ані публікація в якості передовиць газети "Комуніст" різдвяних чи великодніх послань Блаженнійшого митрополита Володимира (Сабодана), ані нагородження церковними орденами комуністів-активістів міжфракційного об'єднання "На підтримку канонічної православної церкви в Україні".

Однак останнє нагородження лише на перший погляд є черговим обміном люб'язностями між УПЦ МП та Комуністичною партією України. Це дійство мало глибокий символічний підтекст, оскільки відбувалося в день пам'яті священомученика митрополита Володимира (Богоявленського).

Митрополита було убито біля Лаврських стін 25 січня (7 лютого за новим стилем) 1918 року під час навали на Київ армії Муравйова. Таким чином, нагородження прямих спадкоємців більшовиків саме в цей день можна вважати видачею остаточної індульгенції комуністам за всі злочини, які були зроблені проти церкви в радянський період.

В принципі, готовність вибачити чи навіть полюбити своїх ворогів, не є чимось гідним осуду. Але занадто вже є готовність "прощати" вибірковою та обумовленою політичною кон'юнктурою.

Наприклад, для того, щоб визначити "непричетність" більшовиків до вбивства 90-річної давності УПЦ МП виявилось не потрібно ані звертатись до робіт істориків, ані створювати спеціальні комісії.

Так само легко церковні діячі заявляють, що відкритий атеїст Володимир Ульянов (Ленін) цілком може бути (у випадку перенесення з Мавзолею) похований за християнським обрядом.

А ось для того щоб визнати очевидне - безпідставність відлучення від церкви Івана Мазепи, ієрархи цієї церкви створюють комісії, котрі імітують бурхливу діяльність та роблять глумливі та цинічні заяви, що для скасування анафеми потрібно дослідити історію взаємин Гетьмана з жінками.

До речі, відповідь Патріарха Алексія ІІ на звернення президента Ющенка з приводу анафеми Мазепі (21 лютого) - ще одна нещодавня подія, символічний підтекст якої пройшов повз увагу ЗМІ.

Невідомо, хто порадив Вікторові Ющенку саме зараз звернутись до Патріарха Алексія у цій справі. Та й документи, які нібито хотів отримати президент у Москві, давно відомі й їх можна знайти навіть у Інтернеті.

Але це деталі - головне, що тепер відома чітка й недвозначно висловлена позиція першоієрарха РПЦ: для цієї церкви Іван Степанович Мазепа перебуває поза церковною огорожею і бажання змінювати цей статус-кво в Москві немає.

Щоправда, для того, щоб відповідь не прозвучала вже аж занадто брутально, до неї, було додано фразу, що "вопрос может быть рассмотрен". У невизначеному майбутньому...

"Мазепоненависництво" настільки глибоко вкорінене в свідомості російських ієрархів, що вони навіть не усвідомлюють, що збереження даної анафеми більше шкодить їм самим.

Оскільки це прецедент, котрий ставить під сумнів єдність світового Православ'я. Адже кожна Помісна Православна Церква визнає таїнства, рукопокладення та церковні покарання, накладені в інших.

Тобто, якщо РПЦ вважає Мазепу відлученим від Церкви віровідступником, то так само мали б вважати в усіх православних юрисдикціях. Однак панахиди по Мазепі вільно служать в храмах Константинопольського Патріархату, неодноразово служили єпископи та священики Православної Церкви в Польщі.

Під час встановлення пам'ятника в місті Браїлів заупокійну службу по Гетьману відслужили в Румунській Православній Церкві, цілком імовірно, що подібні факти мали місце й в інших автокефальних Церквах.                                                                                                                                                                               

Та й у самій РПЦ 9 липня 1918 року, з благословення тодішнього митрополита Київського Антонія (Храповицького), було відслужено урочисту панахиду по Гетьману.                                    

Ще більше приводів задуматись є в єпископату Української Православної церкви (саме такою є її офіційна назва, додаток "Московського патріархату" використовуються задля запобігання плутанини).

Адже для росіян "дело Мазепы" не є конфліктом з власною візією історії, а от українські владики, що служать у тому числі й у побудованих Гетьманом храмах, повинні були б відчувати певний дискомфорт.

Але їх більше обурило перейменування вулиці, на якій розташовано Києво-Печерську Лавру. Більшовики, які інспірували Січневе повстання (попередня назва вулиці ім. Івана Мазепи), виявились набагато милішими для Собору єпископів, аніж один з найщедріших українських церковних меценатів.

Залишається сподіватись, що все це робиться внаслідок щирого переконання в тому, що Ленін та комуністи мають більше заслуг перед Православ'ям, аніж Мазепа й мазепинці. Хотілося б лише, щоб ця теза була виголошена відкрито, а не маскувалась обтічними заявами та символічними нагородженнями.

Адже Преосвященним владикам (на відміну від політиків) достеменно відомо, наскільки важким є гріх лицемірства...

P.S. Нещодавно довелось почути цікаву оповідку. Нібито в одному з монастирів УПЦ МП чернець, побачивши поминальну записку українською мовою, викинув її. А прикладену до неї десятигривневу купюру, на якій зображено Гетьмана Мазепу, спокійно поклав до каси.

Історія, звісно, апокрифічна і, можливо, злонамірено поширюється представниками "конкуруючих" православних юрисдикцій. Однак це, на жаль, не означає, що вона не могла б відбутись у реальному житті.

"Праведна смерть священомученика Володимира, митрополита Київського. 25 січня 1918 року" (клеймо ікони "Собор нових мучеників та сповідників Російських за Христа постраждалих").

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.