УКР РУС  


 Головна > Автори > Позаштатні автори  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 71 відвідувачів

Теги
молодь українська християнська культура церковна журналістика церква і суспільство Приїзд Патріарха Кирила в Україну Патріарх Алексій II педагогіка іконопис Предстоятелі Помісних Церков Церква і медицина церква та політика Президент Віктор Ющенко постать у Церкві краєзнавство Ющенко 1020-річчя Хрещення Русі Католицька Церква Митрополит Володимир (Сабодан) діаспора Доброчинність Священний Синод УПЦ Археологія та реставрація монастирі та храми України комуністи та Церква Вселенський Патріархат забобони Церква і політика УГКЦ Голодомор Києво-Печерська Лавра секти Церква і влада Мазепа милосердя шляхи єднання вибори розкол в Україні конфлікти автокефалія УПЦ КП






Рейтинг@Mail.ru






Катерина Громова



Мені 34 роки. Народилася та живу в Макіївці. З дитинства писала вірші, мріяла стати журналістом. Однак остерігалася того, що не зможу нормально працювати в підцензурній радянській пресі. Відтак,  після школи пішла навчатися до Донецького національного технічного університету за фахом «Електропостачання промпідприємств і міст». Протягом навчання в університеті знаходилася в активному духовному пошуку. Батьки мої були далекими від віри, і підказати правильний шлях до духовного життя виявилося нікому.

Йшли 90-ті, про церкву вже відкрито почали говорити. Тоді я придбала перше у своєму житті Євангеліє, з якого й довідалася про Христа. Хоча воно і стало моєю настільною книгою, однак до церкви я не ходила, до православ'я ставилася вороже. Такий стан тривав кілька років. Духовний вакуум почали заповнювати речі непотрібні. В якийсь момент я вже майже зневірилася у тому, аби знайти власний шлях. Тоді й прийшло рішення охреститися. Після хрещення ще півроку я до церкви не заходила, життя не міняла. У душі морок начебто накопичився до крайньої межі. Саме в цей момент з милості Божої як завіса спала з моїх очей - і я зрозуміла, що мій порятунок - у храмі. Це був переддень Святої Чотиридесятниці.

Я почала постувати, ходити на служби. Допомагала у будівництві Свято-Серафимівського храму, парафіянкою якого стала. Настоятелем його був протоієрей Миколай Катальников, який, як виявилося, знав мене за моїм поетичним минулим. З того моменту і дотепер він є моїм духовним наставником.

Православним журналістом я теж стала завдяки отцю Миколаю. У 2004 році він запропонував мені взяти участь у створенні парафіяльної газети «Серафимівський літописець» як кореспондент. Редакцію облаштували у мене вдома, тому що тут було все необхідне для верстки - місце, комп'ютер, принтер. Очолила газету духовна донька протоієрея, професійна журналістка Тетяна Молчанова, яку я вважаю своїм учителем. Через півроку редактором благословили бути мені. У створенні газети брало участь три особи. Виходила вона щотижня на восьми шпальтах, у форматі А4, друкувалася у парафіяльній друкарні накладом 500 екземплярів. Через рік завдяки спонсору, Ясиновському коксохімзаводу, тираж газети збільшився до 3000 екземплярів. З місіонерською метою вона стала поширюватися серед співробітників підприємства.

У ході подальшої роботи я почала спілкуватися з журналістами православних і світських ЗМІ. Через Інтернет познайомилася з однією зі співробітниць сайту «Седмиця» і газети «Одигітрія» (Вінницька єпархія) Тетяною Матяш. Згодом ряд моїх матеріалів було опубліковано у цьому шановному мною виданні. Саме Тетяна порекомендувала мені звернутися до редакції сайту «Православіє в Україні» із пропозицією щодо співробітництва. Таким чином, у 2006 році я стала вашим постійним автором. Згодом мої матеріали помітили творці сайту «Донбас Православний» і також запропонували співробітництво. З цього часу мої публікації стали розміщувати на сторінках єпархіальної газети «Донбас Православний», журналу «Живе джерело», міських ЗМІ.

У 2007 році друкарня Свято-Серафимівської парафії припинила своє існування, паралельно було призупинено спонсорування парафіяльної газети у зв'язку зі створенням на заводі власної багатотиражки «Ясиновський коксохімік». Мені запропонували місце її редактора. На щастя, близько чверті газети, як і раніше, відводиться православній тематиці, що дає мені наснагу працювати. З того часу, як я стала православною, одне з головних моїх бажань - трудитися для Церкви. Слава Богу, моя професія та стан дають мені таку можливість.

На жаль, на сьогодні я не можу до кінця віддавати себе служінню Церкві. Мій чоловік - іконописець. Відповідно з невеликим заробітком. Окрім того, сім років тому я стала мамою для трьох дітлахів-сиріт, відтак питання забезпечення родини є завжди актуальним.

Що стосується мого бачення сьогодення та майбутнього православної журналістики, то вони є не дуже райдужними. Із власного досвіду знаю, що православних авторів сьогодні вкрай мало. І в мирській журналістиці не так вже й багато талановитих людей, а так, щоби хист поєднувався із воцерковленістю - це взагалі рідкість. Я знаю деяких світських журналістів, які пишуть на православну тематику, але результат їхньої роботи засмучує. Якщо людина є далекою від Церкви, то навіть за великого бажання вона не зможе грамотно писати про віру - таких прикладів маю безліч.

Як із цієї ситуації вийти? Чесно кажучи, не знаю. Якось треба, нехай повільно, але впевнено, рухатися, звичайно, вкладати кошти, розвивати православні ЗМІ. А поки почуваєш себе, як у приказці: «І один у полі воїн...» Тому й перевантаження значне. Сумно, що в наслідок постійних перегонів часом страждає якість матеріалів. Але по-іншому в сьогоднішніх реаліях не виходить. Піти з роботи не можна - жити треба.

Є в мене, щоправда, помічник, теж наш парафіянин - Володимир Третьяков. Він часто виручає мене у процесі підготовки матеріалів. Якщо треба, їде, фотографує. На таких ентузіастах, як він, усе тримається. Православні журналісти потребують серйозної допомоги. Якщо ми не завоюємо інформаційний простір, його заповнять псевдо-місіонери або світська преса, яка найчастіше спотворює відомості про Церкву або зовсім замовчує церковне життя. У цьому зв'язку ще раз хочу подякувати вашому сайту. Ви одні з небагатьох, хто дійсно чимало робить для розвитку православної журналістики. Спаси вас Господи!