УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 157 відвідувачів

Теги
церква та політика Ющенко Церква і медицина УПЦ КП молодь церква і суспільство Приїзд Патріарха Кирила в Україну розкол в Україні Патріарх Алексій II забобони Мазепа Священний Синод УПЦ краєзнавство Доброчинність Голодомор Церква і політика конфлікти шляхи єднання церковна журналістика діаспора автокефалія Католицька Церква іконопис Предстоятелі Помісних Церков монастирі та храми України педагогіка Церква і влада Вселенський Патріархат Києво-Печерська Лавра 1020-річчя Хрещення Русі постать у Церкві Президент Віктор Ющенко комуністи та Церква УГКЦ українська християнська культура Митрополит Володимир (Сабодан) милосердя Археологія та реставрація секти вибори






Рейтинг@Mail.ru






«Вісник & Ко» (Луцьк): «У нас і цеглини літають». Інтерв'ю судді Хмельницького апеляційного суду Сергія Козачка



«Вісник & Ко» (Луцьк), Ліна Подільська, 27 березня 2008

Чудові людські якості, доброзичливе ставлення до всіх плюс високий професіоналізм пояснюють заслужений авторитет Сергія Віталійовича серед колег. Після закінчення юридичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка у 27 років він прийшов працювати суддею. Нині це один з найкваліфікованіших і найдосвідченіших суддів Хмельницького апеляційного суду. Нещодавно Сергій Віталійович Козачок відзначив 20-річний ювілей своєї професійної діяльності.

Нерідко у справах допомагає інтуїція

- Сергію Віталійовичу, у Вашій практиці були заплутані справи, справедливе рішення по яких вдавалося винести ще й завдяки інтуїції? 
- Аякже. Наприклад, одна з моїх перших справ. То був кінець 80-х. До суду звернувся громадянин, назвемо його К., з Чорного Острова зі скаргою на те, що його жорстоко побив сусід телефонним кабелем. І хоч судмедекспертиза встановила легкі тілесні ушкодження, я такого за своє життя ще не бачив - чоловік являв собою суцільний синець. Я викликав дебошира Н. на бесіду. Але він, маючи, як потім виявилося, вплив на райвідділ міліції, якимось чином через судмедекспертизу "вибив" висновок, нібито К. ледь не виламав йому мізинець. А це вже ушкодження середнього ступеня тяжкості. І тепер вже відносно К. було порушено кримінальну справу. Я, відчуваючи, що правда все-таки на його боці, призупинив провадження першої справи для того, щоб об'єднати дві в одну.  На слухання прийшли дев'ять свідків від Н. і лише два від К. - його жінка та старенька бабця. Інші побоялися, хоч бачили, як все було насправді. Я почав допитувати свідків за своєю методикою. А вони взялися розповідати справжні небилиці. Мовляв, К. збив сусіда з ніг, зламав йому руку об коліно. Я кажу: "Не руку, а палець. На якій руці?" І тут вони розгубилися. Хто показував на лівій, хто - на правій... Словом, я довів вину Н., а К. - виправдав.
Взагалі суддівська інтуїція нерідко допомагає, бо ставиш запитання, які допомагають прийти до справедливого рішення. А то як нерідко буває: нібито підсудний винен, і слідчий провів необхідну роботу, а ти відчуваєш, що щось тут не те.
Той, хто знаходиться на лаві підсудних, винен далеко не настільки, як це описано у справі. Бо ж не секрет, що правоохоронці часто люблять з мухи зробити слона. А в кінцевому результаті проклинають суддю.
- Чи були випадки, коли Ви врятували невинну людину від вищої міри?
- У мене особисто не було. Але навіть якщо на лаві підсудних сидів останній негідник, такий вирок давався дуже важко. Хоча, якщо вдуматися, церква не забороняла це робити. Та й суспільство дозволяло, і за законом ті суди функціонували, значить, Господь через відповідні структури давав на це згоду.
- Чи було так, що після винесення вироку Ви сумнівалися у своєму рішенні?
- Якщо відверто, то сумніви виникають по кожній справі. Тим більше зараз, коли ми не раз чуємо про протиправні дії правоохоронних органів. Але саме через ці сумніви, аналізуючи, оцінюючи, і приходить істина. Хочу сказати, що суддя перестає бути суддею, коли він втрачає здатність співчувати. У цьому випадку потрібно ставити питання про його відповідність посаді.

Як змусив вірмена визнати батьківство

- Як Ви ставитеся до відміни недоторканності суддів?

- Суддя повинен мати гарантію недоторканності, в іншому випадку він буде боятися всіх. Словом, то буде залякана людина.
- А Вам особисто погрожували?
- Не раз. Була справа по Летичеву, по ДТП, в результаті якого загинула жінка. Винуватцем трагедії виявився керівник одного з місцевих підприємств. Були свідки, які бачили, як його, п'яного, після аварії витягали з-за керма. Але згодом він так все перекрутив, що машиною керував, за його версією, не він, а його пасажир. Він нібито і збив жінку - власну дружину! На мене почався неймовірний тиск з боку районної, обласної влади, з Києва... Не обійшлося й без погроз. Справа дійшла до Президії Верховної Ради СРСР. Був скандал! Але я таки довів вину того, хто насправді сидів за кермом, і він отримав по заслузі. А через півтора року, коли справа дійшла до Верховного Суду СРСР, мене викликали в обком партії. Представник Президії Верховної Ради запитав мене: "Як Ви вважаєте, засудженого можна помилувати?" "Я вважаю, що виніс справедливий вирок". "Ви - справжній суддя". Після цього мене вже ніхто не чіпав.
Була у мене справа відносно вбивці, який за годинника зарізав хлопчика. Вбивця відсидів 15 років, звільнився і... прийшов до мене: "Я Вас пам'ятаю, так що знайте: всі ми під Богом ходимо. Так що дивіться, у нас і цеглини літають..."
- А були у Вас курйозні справи?
- Звичайно. Якось в райсуді слухалася справа про встановлення батьківства. Вірмен залицявся до нашої дівчини, і згодом у неї народилася дитина, від якої він категорично відмовився. Рішення по справі двічі скасовувались, через що жінці відмовляли у встановленні батьківства. Дивно, але я помітив, якщо подібна справа потрапляє до чоловіків-суддів, у жінки більше шансів виграти справу. Я викликав батьків вірмена. Оголошую, що починається слухання справи за позовом про встановлення батьківства. Дід підводиться, підходить до малого, бере його на руки... А там хіба що сліпий не побачить, що дитина їхня. Сів біля сина, в якого вуха червоні, і щось йому каже. Я оголошую: "Заслухаємо свідків". Молодий вірмен встає і каже: "Не треба. Це мій син".
З дівчиною все-таки не одружився - у нього вже є сім'я. Але жінка отримала аліменти на дитину, а старий навіть хотів забрати хлопчика.
- Багато хто не сприймає мораторій на смертну кару. Ви як до цього ставитеся?
- Хоч злочинці ігнорують Божі закони, але ми ж то живемо за ними. А перший з них каже: "Не вбий". Тому міра покарання у вигляді довічного ув'язнення має право на існування. Правда, раз мені було не по собі, коли виносив вирок вбивці, який у Дубово вбив трьох людей: спочатку чоловіка і жінку (тіла їх пустив під лід), а потім повернувся в будинок і задушив 10-річного хлопчика. Я виніс вирок про довічне позбавлення волі. Зал ревів від обурення, вимагаючи вищої міри, але закон не дозволив мені цього зробити.
Взагалі, завжди моторошно, коли призначається вища міра покарання. Тобто, коли ти  розчерком пера позбавляєш когось життя. Адже цим я, як людина, не як суддя, беру гріх на душу. Я ж не Господь Бог, щоб вирішувати, кому жити, а кому - ні.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.