УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 72 відвідувачів

Теги
українська християнська культура Католицька Церква конфлікти краєзнавство Києво-Печерська Лавра Церква і влада діаспора секти Церква і медицина Археологія та реставрація педагогіка Предстоятелі Помісних Церков автокефалія Священний Синод УПЦ церковна журналістика 1020-річчя Хрещення Русі церква та політика Доброчинність забобони монастирі та храми України молодь Президент Віктор Ющенко УГКЦ комуністи та Церква Вселенський Патріархат Патріарх Алексій II розкол в Україні УПЦ КП постать у Церкві милосердя Церква і політика вибори шляхи єднання Митрополит Володимир (Сабодан) Мазепа Ющенко іконопис Голодомор церква і суспільство Приїзд Патріарха Кирила в Україну






Рейтинг@Mail.ru






«Україна молода»: Віра Вовк: Читачі в Бразилії і Португалії мають одне джерело, то є мої видання



«Україна молода», Вікторія Костюченко, 12.04.08

Цьогорічна лауреатка Шевченківської премії заснувала на преміальні гроші Фонд імені Григорія Кочура

- Для багатьох в Україні стало несподіванкою, що найвищу літературно-мистецьку премію імені Тараса Шевченка цього року одержала громадянка Бразилії Віра Вовк.

- Можу сказати, що ця премія має надзвичайно велику вартість якраз для українців Бразилії. Бо наша громада, на жаль, завжди на марґінесі, між іншими націями, між іншими етносами в Бразилії. Так що сам факт, що хтось із них дістав Шевченківську премію - це дуже й дуже важливо, це підносить їх самопочування, віру в себе, і те, що їх Україна пам'ятає.

- Розкажіть, будь ласка, як сталося, що ви опинилися за океаном, і як вам як митцеві, поетесі вдається ділитися між батьківщиною, яку дав Бог, і батьківщиною, яку дала доля?

- Це, очевидно, моя особиста трагедія. Але в такій трагедії опинилося багато українців після війни. Ми шукали спроможності десь жити і працювати спокійно.

Наша сім'я перебувала в Німеччині. Мій батько загинув під час бомбардування Дрездена, і переїхати до Бразилії нам запропонували українці, а саме - один український священик. Він оплатив дорогу моїй матері та мені. Це була єдина можливість виїхати з Німеччини, яка була зруйнована, без перспектив на якесь майбутнє. Так ми опинилися в Бразилії. Початки були дуже й дуже важкі, але якось Бог допоміг.

- Наскільки, на ваш погляд, читачі португаломовних країн знайомі з українською літературою? Як ви можете охарактеризувати читача українських творів у Бразилії чи Португалії?

- Читачі в Бразилії і Португалії мають одне джерело, то є мої видання. Я намагалася якнайширше розповсюдити українську літературу, але найбільше в академічних колах, серед моїх колег по університету та моїх студентів. А потім розсилала свої видання по бібліотеках Бразилії і португаломовних країнах світу в Африці, Азії, Європі (Іспанія, Португалія, Італія), бо це латиномовний світ, де можуть розуміти переклад.

- Яким чином вам вдається слідкувати за сучасним літературним процесом в Україні? Що можете сказати про нові твори і нових наших авторів? А може, вже є і задуми когось перекласти?

- Я вже залишила перекладацтво. Цю справу передаю молодшій ґенерації.

Я дещо знаю з тих творів, які появилися останнім часом. Наприклад, «Солодка Даруся» Марії Матіос - прекрасна книжка, якою я була захоплена. Останнє, що подарували мені, - це «Сестро, сестро» Оксани Забужко, яку я знаю з нашого спільного подорожування пароплавом від Одеси до Києва на Шевченківських святкуваннях. Це дуже талановита письменниця. На мою думку, може трохи агресивна. Зараз я читаю її книгу «Notre Dame D'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій». Це дуже гарна книжка. Я погоджуюся з тим, що можна критикувати Ліну Костенко за те чи за те, але спосіб критикування треба поставити об'єктивно, без особистих ноток. Я вважаю, що Ліна Костенко не заслужила на таку критику.

- Ви сказали, що відійшли від перекладів. Хто ж далі буде займатися цією справою? Як ви дивитеся на те, щоб наші країни обмінялися студентами (двома-трьома), щоб у майбутньому виростити з них перекладачів?

- Я намагалася. Вже були готові плани. Я переговорила і домовилася з директором Інституту українознавства в Києві. Всі папери були підписані, і ми надіслали їх до Києва. Наші чотири викладачі збиралися приїхати до Київського університету. Ми чекали відповіді, але її не було. Не знаю, чи не зацікавлені були, чи брак коштів. Тоді з власної ініціативи я ще раз відправила документи до Києва. Чекаємо на вирішальну відповідь, а її знову немає і немає. Так не можна чинити, навіть якщо з якихось причин неможливо здійснити цей план. Треба написати відповідь-пояснення хоча б із чемності.

- У своєму виступі в Національній опері ви сказали про створення Фонду, фінансовою основою якого буде грошова частина премії, яку ви отримали. У чому буде полягати робота цього Фонду?

- Ми якраз над цим працюємо. Маємо тимчасовий проект. До журі хочемо запросити деяких перекладачів із Заходу - Марту Тарнавську з Філадельфії, можливо, згодиться Вольфрам Бургардт, який живе зараз в Італії. Головою журі буде Анатоль Перепадя. Крім того, буде створено комітет, який займатиметься організаційними питаннями.

Ми сподіваємося на співпрацю з Президентом України, який обіцяв з нами спілкуватися, і підтримку інших людей, які розуміють важливість такого фонду. Цей фонд називатиметься іменем Григорія Кочура, якому сповнюється 100 років від дня народження. Це великий перекладач і великий учений. У такий спосіб ми хочемо вшанувати його ім'я.

Ми хочемо відзначати цією премією з фонду, можливо, років через два. Тобто, коли наростуть відсотки, а основний капітал залишиться незайманим. Твори, які висуватимуться, повинні бути перекладені п'ятьма мовами, як у Комітеті Нобеля - англійською, французькою, іспанською, китайською і японською. Побачимо, як це буде, мені самій дуже цікаво.

- Над чим ви зараз працюєте?

- Я тепер маю бажання і надію написати дві книжки. Одна буде поетична, а друга - короткий роман чи повість, але то ще далекі плани. Зараз я закінчила три прозових твори і хочу сісти за поезію.

ДОСЬЄ «УМ»

Віра Вовк (справжнє прізвище - Селянська Віра Остапівна) народилася 2 січня 1926 року у Бориславі (тепер Львівська область). Українська письменниця, літературознавець, перекладач, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2008 року. Живе і працює в Бразилії. Вчилася в університетах Тюбінгена і Мюнхена. Закінчила університет у Ріо-де-Жанейро. Доктор філософії. Пише українською, німецькою і португальською мовами. Автор багатьох поетичних («Юність», «Зоря провідна», «Елегії», «Чорні акації», «Поезїі») і прозових («Духи й дервіші», «Вітражі», «Святий гай») книг, а також перекладів творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Стефаника, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Василя Стуса, Василя Симоненка, Івана Світличного, Ігоря Калинця, Василя Голобородька, Івана Драча, Миколи Воробйова португальською мовою.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.