УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 60 відвідувачів

Теги
постать у Церкві діаспора Приїзд Патріарха Кирила в Україну Предстоятелі Помісних Церков Голодомор церква і суспільство молодь українська християнська культура Доброчинність Церква і політика іконопис Священний Синод УПЦ милосердя вибори УГКЦ Церква і влада автокефалія розкол в Україні Археологія та реставрація Ющенко Президент Віктор Ющенко церква та політика церковна журналістика Патріарх Алексій II 1020-річчя Хрещення Русі Митрополит Володимир (Сабодан) конфлікти Мазепа краєзнавство Вселенський Патріархат Києво-Печерська Лавра Католицька Церква педагогіка шляхи єднання забобони секти комуністи та Церква монастирі та храми України Церква і медицина УПЦ КП






Рейтинг@Mail.ru






«Украинская правда»: Духовність або смерть



«Украинская правда», Олександр Бобик, 15.04.2008

Історичну епоху можна порівняти з етапом спортивної естафети, яка ставить перед людством, поділеним на народи, певні специфічні завдання. І цю епоху, в принципі, не цікавлять ідеї та прихильності будь-якого народу, що не вписуються в її вимоги.

Народ, щоб виконати завдання історичної епохи і не випасти з колії цивілізаційного процесу, створює етнос, що є динамічним утворенням, з певною метою і певними ресурсами, а отже - цілком обмежене у часі та просторі явище з циклом життя.

На відміну від народу, що може існувати тисячоліттями, зберігаючи свою ідентичність і борючись з оточуючим середовищем, етнос підкоряється об'єктивним умовам більше, ніж своїм власним особливостям.

Суперетнос - це форма організації окремих етносів у спільноту, в котрій фундаментальною величиною є спосіб виконання завдань історичної епохи. Таких способів у людства було завжди обмежене число, тому кількість суперетносів у будь-яку історичну епоху теж була обмеженою - на рівні семи-десяти.

Тому суперетнос не може бути аналогічним за структурою ні до етносу, ні до людства, а є функціональним об'єднанням і може об'єднувати тільки етноси, а не народи.

Суперетнос завжди організовується під егідою того етносу-лідера, риси якого є найбільш близькими до ідеалу історичної епохи. І сама структура суперетносу, і місце кожного етносу в ньому визначаються здатністю даного етносу виконувати завдання епохи.

Процес об'єднання завжди є об'єктивним. Як тільки потреба в ньому зникає - суперетнос відразу ж розпадається.

В часи СРСР терміну суперетнос, у широкому науковому обігу, взагалі не було. Тому його правителі носилися з ідеєю створення "непорушного" "совєтського народу" методом асиміляції в одну купу усіх підвладних їм громадян.

Але будь-які суб'єктивні потуги не можуть ні на йоту змінити хід об'єктивних суспільних процесів. Тому Союз і розпався, коли прийшов його час.

А створювався він для реалізації ідеї світової комуністичної революції, після якої народів взагалі не повинно було б існувати.

Українці, в епоху матеріального нагромадження, завжди перебували на межі втрати своєї національної, культурної, територіальної та історичної ідентичності.

Про це йшлося і в "Слові о полку Ігоревім", в "Повісті временних лет", про це писали Мазепа, Шевченко, Франко. Тому 80-ті роки минулого століття у цьому плані не є ні унікальними, ні, тим більше, особливими.

Унікальність їх полягає в іншому: це був початок кінця епохи матеріального нагромадження у світовому масштабі.

Увесь сенс матеріального розвитку людства, усе це безперервне винищення природи та "зміна лиця Землі" мало на меті єдине - звільнити людину, особливо її духовне "я" від матеріальних обмежень.

Від голоду, хвороб, природних катастроф, що породжували війни за існування, ненависть та агресію. Але зовсім не для того, щоб люди помирали від переїдання, СНІДу чи гіподинамії. Метою минулої епохи можна визначити створення таких умов життя для людини, щоб вона могла активно прожити свій біологічний строк (на рівні 75-80 років).

Чи може сучасна Україна забезпечити кожному своєму жителю можливість померти від старості? Якщо ні, то останні 17 років її історії були суцільним занепадом, оскільки в СРСР дане завдання було, в основному, виконано.

І якщо хтось зараз в Україні помирає від голоду чи холоду, не має можливості навчатися чи працювати, то це явно не з проблеми нестачі у суспільства в цілому матеріальних засобів.

Якщо вивіз капіталу з України вимірюється мільярдами доларів, то це заслуга соціалістичного минулого в тому, бо є що вивозити, але не вина його, що від того в Україні додається злиднів.

Якщо б припустити на секунду, що в Україні раптом рівень майнової диференціації зменшився до природного, то можна було б сміливо стверджувати, що українці, як нація, як цивілізований народ, могли б обрати для себе вже сьогодні оптимальну форму життя, оптимальний соціально-економічний лад.

Жити довго, щасливо, охоче і посильно працюючи, на радість собі і своїм дітям. І подаючи тим самим приклад усім іншим народам. Вказавши їм усім шлях у світлу епоху самореалізації.

Якщо б таке сталося, то слов'янським народам, і росіянам особливо, довелося б (з показною нехіттю, але з внутрішньою радістю) переймати українські правила гри. От вам і майбутній суперетнос під вітчизняним проводом.

Однак, є всі підстави вважати, що рожеві надії, якщо й здійсняться, то не в найближчому майбутньому. Бо немає нічого більш згубного для народу, для будь-якої спільноти людей, ніж прагнення до свободи за рахунок інших.

Як тільки хтось починає себе вважати "елітним", "вибраним", "кращим" і відповідно себе вести - відразу ж суспільство перетворюється на сукупність конкуруючих індивідів, число яких постійно скорочується за рахунок вимирання "слабших", доки в результаті не залишається один серед пустелі.

"Бо сказав брат брату: це моє, і це теж моє", як мовиться у "Слові о полку Ігоревім".

Вимирання населення ніколи в історії не було ознакою його низького матеріального достатку (хіба якщо люди вмирали від голоду чи від чуми). Навпаки, приріст населення завжди був обернено пропорційним до матеріального рівня його життя.

Закон тут простий та природній. Якщо матеріальні цінності відіграють у ментальності певного народу важливу роль, то цей народ звертає на них посилену увагу, віддає цій сфері більше сил і відповідно краще матеріально живе.

Але в природі нічого не виникає з нічого. Енергія, віддана матеріальній сфері, крадеться у сфери духовної, іншими словами - у майбутніх поколінь. Якщо "елітна" жінка турбується за світські тусовки, в неї немає часу, а тим більше здоров'я, на дітей. Якщо такий тип жінок починає визначати менталітет усієї слабкої статі суспільства - суспільство вимирає.

Якщо українські жінки впевнено скотилися на останнє місце у світі по плодючості, то це означає, що українці занадто багато мають матеріальних благ? Невже це правда?

Авторова відповідь - так.

Кожна людина, з точки зору політекономії, є продуктивною істотою з об'єктивно заданими параметрами продуктивності: здатності до праці, освіти, певної кваліфікації, стресостійкості тощо. Ці параметри також мають свій національний вимір.

Іншими словами, для кожного народу є властивими свої об'єктивні параметри продуктивності у всіх сферах.

Оптимальний соціально-економічний устрій використовує всі потенції суспільства. З іншого боку, використовує їх саме в природних межах. Тобто, в оптимальному для себе суспільстві людина працює саме стільки і так, як хоче.

Відсутність примусу до праці (економічного, силового, ідеологічного - не має значення) і, одночасно, наявність можливостей до неї - основні складові рівня задоволення людини.

Самореалізація полягає не в надмірі споживання, "елітності" чи "успіху", а в оптимальному для індивіда розподілі своїх життєвих сил за різними сферами життєдіяльності. В тому числі - народження і виховання потомства.

Логічно припустити, що малопродуктивний у матеріальній сфері народ може відчувати себе щасливим і процвітати при мінімальних показниках матеріального забезпечення, в той час, як матеріально багата цивілізована країна може потерпати від перманентних криз і соціальних потрясінь.

Якщо взяти українців, то за матеріальною продуктивністю - чи не найслабша нація у Європі. Натомість вони сильні духовно. І тому в умовах необхідності обмеження споживання ресурсів Землі, зможуть бути найщасливішим народом на всьому Євразійському континенті.

Але сьогодні в Україні міняють безцінну духовність на турецькі штани. Чи має право такий народ ставити претензії до Всесвіту за своє нещасливе життя?

Якщо якийсь спортсмен намагається надолужити втрачене після фінального свистка естафети і відмовляється залишити поле гри, то до нього можуть застосувати фізичні методи впливу.

Якщо якась країна не зауважує на завершення історичної епохи, то вона ризикує опинитися в ролі або світового посміховища, або ворога всього людства. Типовий приклад - Німеччина, Італія та Японія у 30-х роках минулого століття.

На початку ІІІ тисячоліття нашої ери усі виробничі потужності, що були потрібні людству для самореалізації, вже побудовані і запущені в дію. Нарощення виробництва дійшло до власних природних меж.

Триває остання хвилина епохи індустріалізації. До речі, термін "industry" означає не тільки заводи та фабрики, але й будь-яку господарську діяльність, працьовитість і господарність. Тому при завершенні епохи індустріалізації іде мова не про перехід до новітніх технологій, а про обмеження економічної діяльності як такої.

Все, баста! Прогресивне мислення сьогодні вже не ринкове, а постіндустріальне.

Сучасне людство має три можливості розвитку:

Подальше нарощення свого матеріального добробуту. Результатом цього буде екологічний колапс.

Зменшення чисельності людей на Землі. Але скорочення населення означає автоматичне скорочення робочих рук. Хто ж тоді працюватиме на олігархів, якщо усі бідні та голодні вимруть?

Перехід до нематеріального напряму розвитку.

Кожен шлях передбачає жертвування чимось заради чогось. У першому випадку матеріальне благополуччя буде досягнуте (або ні) через знищення біосфери. У другому - шляхом скорочення популяції людей. В третьому - уповільненням економічного зростання.

За підрахунками автора, достатній для самореалізації українця рівень матеріального забезпечення становить близько 1000 доларів США на душу населення на місяць.

В усьому світі країни ринкової демократії зазнають критичних ударів з боку бідніших народів, що не переймають ринкових ідей, а впроваджують свої. Свого часу рабовласницький цивілізований Рим був знищений дикими варварами з родоплемінним устроєм.

Вони створили на місці Риму тисячолітню "Священну Римську імперію німецької нації", не переймаючи рабовласництва. Хіба та цивілізація була помилкою історії? І хто візьметься стверджувати, що римляни жили бідніше за варварів?

Важко зрозуміти, для чого в Україні будувати ще одну європейську країну. Щоб затримати еміграцію? Але ж це природній процес. Щоб відрапортувати ПАРЄ про досягнуті успіхи?

Можливо, краще створити в Україні свою державу для себе, котра б уміло вирішувала ті проблеми, перед якими сучасна Європа безпорадна? Тоді б, напевно, європейці самі б під українське крило попросилися.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.