УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 57 відвідувачів

Теги
Києво-Печерська Лавра розкол в Україні Голодомор українська християнська культура педагогіка Священний Синод УПЦ Доброчинність Мазепа Президент Віктор Ющенко комуністи та Церква іконопис Митрополит Володимир (Сабодан) милосердя краєзнавство молодь конфлікти постать у Церкві автокефалія діаспора церковна журналістика Предстоятелі Помісних Церков УГКЦ УПЦ КП секти Церква і влада Церква і політика шляхи єднання Патріарх Алексій II 1020-річчя Хрещення Русі церква та політика Католицька Церква монастирі та храми України Археологія та реставрація Приїзд Патріарха Кирила в Україну Ющенко Вселенський Патріархат церква і суспільство вибори Церква і медицина забобони






Рейтинг@Mail.ru






«Закарпаття OnLine»: Депутат Закарпатської облради Марія Діміч про Канаду, Україну і велику мету



«Закарпаття OnLine», Анна Романенчук, сайт Закарпатської обласної ради, 18.03.2008

Депутат Закарпатської обласної ради Марія Діміч нещодавно повернулася з Канади, де перебувала впродовж останніх 4 місяці. Спогадами про зустрічі на Канадській землі, своїми враженнями Марія Олексіївна сьогодні ділиться із читачами обласної газети „Новини Закарпаття".

    - Пані Марія, що покликало вас, щиру українку, за моря далекі?
    - У Канаду або за моря далекі сім років тому доля повела мою доньку, яка поїхала вкраїну кленового листя на запрошення своєї подруги, погостювати. На одній із вечірок, яку подруга влаштувала на її честь, познайомилась з тамтешнім підприємцем, батьки якого емігрували свого часу з Чехії. Невдовзі він запропонував їй руку і серце. І донька дала згоду. Для нас з чоловіком її рішення було і радістю, і розчаруванням. Раділи, бо на те дітей народжуємо, ростимо, аби колись привести їх на рушник щастя, а сумували із зрозумілих причин: єдина донька опинилася далеко від дому - 12 годин перельоту через моря і океани... А ми уже - не молоді. Та й кожним батькам хочеться прочитати онукам казку на ніч, заспівати колискову. Але життя вносить свої корективи.
    Сьогодні мої онукам - Еріку і Лісі 4 і 5 років відповідно. Оскільки донька вирішила досконало вивчити англійську мову, бо без цього там нема перспектив, то я й відклала всі свої справи й поїхала.
    - З подарунками, звісно...
    - Вибрати подарунки було непросто. Богу дякувати, живуть мої діти заможно. Мешкають у власному добротному будинку, який придбали за 500 тисяч доларів, де усього вдосталь. Тож нічого не залишалося, як шукати ексклюзивні вироби народного ужитку, сувеніри тощо. Тим паче, що гуцульщина цим славиться...
    - Як спілкувалися з дітками?
    - Малеча розмовляє виключно англійською мовою, але абсолютно все розуміє сказане на українській. І це радує. Тож я вирішила, що, дасть Бог дочекатися, заберу їх на літо у Рахів і тут, серед нас, де звучить українська мова повсякчас, вони опанують її швидко.
    - Як ви знайомились з канадськими українцями?
    - Наближалось Різдво Христове. Ми з донькою приготували святковий стіл. Два десятка тамтешніх українців завітали колядувати. А потім ми колядували в їхній родинах. Усюди на столах були українські страви. Проте звернула увагу на одну деталь: канадські українці між собою, навіть у ті, святкові дні, розмовляли виключно по англійськи. От коли маланкували в ресторані, куди зійшлося дуже багато українських сімей із дітками, то вже там відповідно до програми звучали українські щедрівки, вірші, присутні були одягнуті у вишиванки. Ясна ж річ, за розмовою я ненав'язливо перепитала: чому так мало чути української мови? Відповідь змусила задуматись. У своїх колах, казали вони, ми можемо розмовляти будь-якою мовою, от в інших - мовою держави з поваги до неї. Буду відвертою, слова пройняли до глибини душі. У нас, в Україні, ухопившись за казку про поліетнічність її народу, державну мову поставили в ряд мов національних меншин. На початку 90 -х почалося мовно-національне відродження нашої держави. На референдумі понад 90 відс. громадян України висловились за її незалежність, чим засвідчили свою готовність до розбудови держави з усіма її історичними атрибутами, а найголовніша серед них - мова. Щиро кажу, мені не заважають інші мови, що звучать серед нас - хай квітнуть усі, але українська має стати джерелом життя в нашій державі. З цими думками я йшла на Службу Божу в храм, там, у Канаді, де молиться українська громада. Після Літургії люди обступили мене, що дізнатись з перших уст про ситуацію в Україні, про Віктора Ющенка тощо. Я, усвідомлюючи всю відповідальність за сказане там про нашу державу, свої відповіді будували з перспективами, а вони - очевидні: Україна крокує в Європу, а це означає, що у скорім часі наша держава матиме разючі зміни на краще. Я міцно вірю в це.
    - Тобто, українці в Канаді пам'ятають рідне коріння, але обов'язок перед державою, в якій осіли, народили дітей - понад усе...
    - І це додає їм честі. Між іншим, вихідці з України на доброму рахунку в Канаді. Їх поважають, про них піклуються. Щоправда, переваги у всіх сферах життя має корінне населення.
    - Чи були серед ваших співрозмовників такі, що сумують за Україною, хочуть повернутися додому?
    - Так, багато з них ( у місті Вінніпег населення - 650 тис., із яких 70 тисяч - українці) сумують за рідними місцями, сусідами, друзями, але тільки одиниці казали, що, коли зароблять певну суму грошей, то повернуться додому. І ми не маємо права їх засуджувати. Бо там усе робиться для того, аби людина почувалася забезпеченою, захищеною. Влада робить усе, аби діти мали безплатну освіту ( крім, вищої) і таке ж медичне обслуговування. Багато уваги приділено питанню розвитку фізкультури і спорту, здорового способу життя. Чи не на кожному кроці - спортивні зали, клуби, а на вечірках люди дозволяють собі скуштувати із спиртних напоїв -вино, не тільки тому, що інші міцні напої коштують дуже дорого. Неспроста тут тривалість життя - висока: жінки - 90 років, чоловіка - ще вище. Діти до 18 років у бари входять з червоними стрічками, а це означає, що продаж алкоголю „позначеним" заборонено. За увесь час я не бачила жодної людини, яка б палила в місцях загального користування. Затятих курців карають шаленими штрафами. І, звичайно, велика увага з боку влади до автомобілістів. За найменше порушення - штраф. Приміром, якщо людина сіла за кермом у п'яному стані, то від неї відберуть права. Якщо ситуація повторилася ще раз, її позбавляють водійських прав на все життя. Якщо автобус з перевезення дітей зупинився, жодна машина не обганятиме, доки той не рушить із місця, стільки б то часу не забрало. Якщо пенсіонер завітав у супер-маркет за покупками, то у перший вівторок щомісяця йому зроблять знижку на всі товари, які б він не придбав: чи то подарунки, чи то ще щось - немає значення. Тому там діти, літні люди прирівнюються до привілейованих. Моя донька доглядає за Еріком і Лісою. Їй щомісяця видають 700 доларів на їх утримання, крім того, щомісяця допомогу переказують різні фонди. І це при тому, що її чоловік - добре забезпечена людина.
    - Казка...
    - Ні, це - реалії нинішньої Канади. А втім, у Канаду закарпатці їхали на заробітки в усі часи...
    - З кимось із місцевих парламентарів довелось поспілкуватися?
    - Довелось. Причому із самим спікером штату Монітоба - Джорджем Хайкесом, що за територією - як уся наша Україна, Там проживає 1 млн. 300 тис. осіб, а бюджет - 11,5 млрд. дол. ( бюджет Канади - 17 трильйон. дол.). Уявляєте? Так от, першого дня, завітавши в парламент, я піднялася на балкон і звідти спостерігала за роботою депутатів. На другий день уже мала змогу спілкуватися зі спікером, який приділив мені більше двох годин.
    - Як ви пройшли до нього? У нас такого рівня очільники майже недоступні для інших?
    - Там виписали мені перепустку за попередньою домовленістю( моя донька знайома з паном Джоржем і він, дізнавшись, що я - депутат облради, охоче прийняв мене), затим провів у сесійний зал та в інші депутатські приміщення. Коротко розповів про діяльність ради, про штат і дещо про себе. Виявилось, що він уже тричі обирається головою парламенту штату Монітоба. Водночас цікавився здобутками облрада, в якій випало і мені працювати, та Верховної Ради України. Я ж, звичайно, про роботу облради та керівництво розповіла з гордістю: здобутки облради нинішнього скликання під головуванням Михайла Кічковського - очевидні і про них хочеться говорити. Коли зайшлося про роботу ВР України, то зазначила, що пропорційна виборча система викликала суперечливі оцінки з боку громадян України. Окремі самоврядні території слабо представлені в радах, та й політики, які списочно пройшли в парламент, далеко не всі відповідають рівню політичної культури тощо. У цьому контексті, як наголосив пан Джордж, українську політичну практику необхідно удосконалити, враховуючи не лише рейтинг партії, а й кандидатів у депутати. Тим не менше, підкреслила я, ці, внутрішні суперечливості аж ніяк не впливають на соціально-психологічні передумови для інтеграції України до світової, і передусім, європейської спільноти. Користуючись нагодою, я запитала спікера, чи були в їхньому парламенті випадки, щоб депутат украв картку від спікера. Ясна річ, мене цікавив погляд іноземця на факти, які мали місце в житті нардепів України. Він посміхнувся і сказав: Так, у нашому парламенті також були ексцеси. Якось депутат сказав іншому, що той, мовляв, бреше. За цю грубість „ обзивальника" звільнили на три тижні від роботи і за кожен день знімали по 200 доларів штрафу. Якби той публічно не вибачився, то його б мали право позбавити депутатського мандата взагалі. А за таке порушення, як крадіжка чи зламання картки іншого депутата, покарали б однозначно. Щонайменше проти нього було б тут же ж порушено кримінальну справу за посягання на права людини".
    - Які ще питання цікавили пана Джорджа щодо України?
    - Благодійництво. Бо, казав він, як у батьків ніколи не буває достатньо коштів на задоволення потреб своїх чад, так не вистачає коштів державі задля свої громадян. Тому Територіальні громади повинні перейматися долею малозабезпечених людей, сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки. Ясна річ, я розповіла про досвід облради в питаннях доброчинності. Зокрема, про ініційовані та проведені президією й керівництвом облради акції „Кожній дитині - родину", „ І у вас, і у вас хай буде гаразд ", які охопили широке коло громадськості, і які дали успішні результати. Завдяки благодійним цим внескам, на Закарпатті діють 23 дитячі будинки сімейного типу та 16 прийомних сімей, де виховується відповідно 149 та 23 дітей. Торік зібрано майже 300 000 грн. По -особливому теплою була акція „І у вас, і у нас хай буде гаразд", яка дала можливість достойно відсвяткувати Новий рік та Різдво Христове. І мені було дуже приємно дізнатися, що нещодавно облрада зініціювала ще одну благодійну акцію „Дорога до храму". Бо, як підкреслив пан Хайкес, оце якраз той шлях, яким іде цивілізований світ, це - чи не найголовніша таємниця людського буття: поважати й дбати про ближнього і у такий спосіб знайти з ним спільну мову, висловити свої почуття.
    - Чи має їхній парламент свої ЗМІ?
    - Парламент штату Монітоба має широку мережу ЗМІ, де він виступає засновником. Журналісти широко висвітлюють роботу парламенту, думки депутатів та виборців щодо того чи іншого питання, обговорюють проекти рішень, публікують відкриті листи виборців до депутатів та керівництва ради, їхні побажання, рекомендації і т.д. І це, як я переконалась, дуже слушно. Бо як інакше донести до виборців об'єктивну, неупереджену інформацію про роботу депутатського корпусу, рішення пленарних засідань, позицію депутата й таке інше. Адже, і ми це бачимо щоденно, в комерційному виданні подається точку зору тієї політичної сили, яка утримує його. Тому в цьому питанні, як на мене, депутати нашої облради повинні також підготувати проект рішення щодо розширення та посилення мережі електронних та друкованих ЗМІ, які були б підпорядковані безпосередньо облраді. При цьому мало захищеним верствам населення, багатодітним дати можливість отримувати такі газети безкоштовно.
    - Якщо не помиляюсь, там парламентарі усіх рівнів працюють на платній основі?
    - Так. І коли спікер дізнався, що у нас дають зарплату тільки нардепам України, депутати інших рівнів працюють без оплати, то він сказав: це означає, що ваші депутати - багаті люди і їм не потрібні гроші. Та мене вразило все ж інше. Час від часу пан Джордж виходив у коридор, де першим вітався до людей, вислуховував їх, вирішував, як мовиться, на ходу їхні проблеми, віддавав доручення. Тобто, він не робив із себе великого і недосяжного. Не менш припало до душі ще одне. Там старшокласників запрошують у парламент для того, щоб вони ознайомилися з його роботою, мали уявлення про те, як приймаються закони, як належить поводитись у стінах цього поважного представницького органу та ін. Але і це ще не все. Присутнім юнакам та дівчатам під час пленарного засідання парламентарі доручають рознести між депутатами довідкові матеріали, програми та ін. Звичайно, ця робота, як і всяка інша, - оплачувана й передбачена бюджетом парламенту.
     - Парадокс: українці допомагають розбудовувати чужі держави світу, а свою - не можуть...
    - Можуть. Тільки для цього необхідно полюбити не себе в Україні, а Україну в собі. Дасть Бог, запрацюють парламент, закони. І все у нас буде добре. І ми зуміємо втілити в життя наміри Президента України В.А.Ющенка, який сказав: «Нас веде одна велика мета: зробити Україну процвітаючою європейською країною, дати кожному українцю гідне у достатку життя». Я абсолютно підтримую керівника нашої обласної ради Михайла Кічковського у тому, що наше найперше завдання - якомога повніше реалізувати цю, благородну мету. І в цьому досвід наших колег-депутатів Канади міг би бути добрим прикладом.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.