УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 143 відвідувачів

Теги
Предстоятелі Помісних Церков Ющенко педагогіка іконопис Мазепа Католицька Церква Голодомор діаспора Церква і медицина УГКЦ автокефалія милосердя церква і суспільство монастирі та храми України конфлікти секти Церква і політика Митрополит Володимир (Сабодан) комуністи та Церква УПЦ КП краєзнавство Археологія та реставрація Священний Синод УПЦ Президент Віктор Ющенко Вселенський Патріархат забобони Церква і влада 1020-річчя Хрещення Русі Києво-Печерська Лавра Патріарх Алексій II Доброчинність шляхи єднання розкол в Україні Приїзд Патріарха Кирила в Україну молодь постать у Церкві церква та політика вибори українська християнська культура церковна журналістика






Рейтинг@Mail.ru






«Вісник & Ко» (Луцьк): Перша батьківщина владики Никодима – Чорнобиль, друга – Волинь...



«Вісник & Ко» (Луцьк), Марія Дубук, № 21 (633) 2008

Майже рік, як Володимир-Волинську та Ковельську єпархію очолив єпископ Никодим. Однак Волинь для нього вже давно стала рідною. Вперше приїхав з Києво-Печерської лаври у Володимир-Волинський 12 років тому послушником. Тепер він каже, що цей край народив його духовно.

Єпископ Никодим (в миру Віктор Горенко) народився за три кілометри від Чорнобиля Київської області, у селі Залісся, 26 лютого 1972 року. Коли йому було вісім років, померла його мама Євдокія. Батько одружився вдруге з жінкою, у якої також помер чоловік і напівсиротами лишилося троє діток. Так біда поріднила дві родини. І велике сімейство переїхало жити в Чорнобиль.
- Батьки дуже про нас піклувалися, - розповідає єпископ Никодим. - Ми жили дружно, любили й поважали один одного.
- Ваше Преосвященство, мабуть, дорога до Бога розпочалася ще в дитинстві?
- Ні. Коли ми ще жили в Чорнобилі, мене до храму водила бабця. Тоді я боявся батюшки, не хотів причащатися. Таке було виховання...
- Коли сталася Чорнобильська катастрофа, куди ви переїхали?
- Мої батьки дуже переживали за нас, дітей. Тому поїхали туди, де одразу дали квартиру - у місто Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Я закінчив школу, музичне училище по класу баяна. Маю спеціальність вчителя початкових класів і диригента. Потім пішов служити в армію. Потрапив у війська протиповітряної оборони, в ансамбль пісні і танцю при генеральному штабі в Москві. Навпроти нашої частини був Данилівський монастир. Тут було моє перше знайомство з Богом. Спочатку зі своїм другом Вадимом ми ходили до храму з цікавості, потім допомагали ченцям по господарству. Я не міг зрозуміти монахів, чому вони там, хто їх покликав? Хоча у храмі подобалася служба. А коли закінчилися армійські будні, я повернувся додому, де працював і водночас ходив у місцевий храм. Мій друг Вадим десь зник. Я потім дізнався, що він - послушник Києво-Печерської лаври (згодом він прийняв чернечий постриг з ім'ям Макарій). І я сказав батькам, що хочу поїхати до нього. Мама Віра зразу ж почала плакати. Вона хотіла, щоб я одружився. Поїхав всього на тиждень. Але... Залишився в Києво-Печерській лаврі на цілий рік. Вдома, звісно, були проблеми: батько сказав, що це моє життя, а мама була проти мого вибору. Лише згодом, коли я приїхав додому, вона розплакалася, поцілувала і дала своє благословення на монастирське життя.
- А яке послушання виконували в лаврі?
- Пік просфори, співав. Саме в лаврі я зустрів владику Симеона, який багато мені допоміг. Він був і моїм братом, і батьком, і духовним наставником. А коли єпископа у 1996 році призначили на древню Володимир-Волинську кафедру, я попросився до владики Симеона на послушання.
-  Які перші враження від Волині, адже ви приїхали з Дніпропетровщини?
- Як зараз пам'ятаю, прибув на Волинь вночі. Після Києва, Кривого Рогу, Володимир-Волинський видався маленьким містечком. Але одразу відчув тепло волинян. Мені сподобалася західна Україна, люди - добрі і щирі. Так я тут і залишився. Згодом, у 1996 році, в Києво-Печерській лаврі мене рукоположили на диякона, я прийняв целібат, тобто не мав права одружуватися, але ще й не був монахом. Через п'ять років став священиком і у 2002 році в Свято-Успенському соборі міста Володимир-Волинський прийняв монаший постриг. А вже у червні 2007 року Синод Української православної церкви вирішив призначити мене керуючим новоствореної Шепетівської і Славуцької кафедри. Чин наречення та архієрейська хіротонія відбулися в Києво-Печерській лаврі. Правда, побув я на Шепетівській кафедрі всього п'ять днів, відвідав тільки декілька храмів. У ті червневі дні помер митрополит Макарій, керуючий Вінницькою та Могилів-Подільською єпархією. І єпископа Симеона перевели туди. Мене відкликали з Шепетівки і залишили на Волині, хоча перед тим я вже розпрощався з володимир-волинськими віруючими і мав від'їжджати на нову єпархію. Але ми, як воїни - куди пошлють, туди смиренно повинні йти. Я радий, що Господь дав можливість й надалі молитися з волинянами, яких люблю, та служити в такому древньому храмі.
- Як сьогодні живе Володимир-Волинська та Ковельська єпархія?
- До нашої єпархії входить вісім районів - Володимир-Волинський, Іваничівський, Ковельський, Старовижівський, Шацький, Любомльський, Ратнівський, Турійський, в яких діє 234 храми, де служать 225 священиків. Є 12 благочинь. За цей рік побував у кожному з них, відслужив по селах чимало літургій. Продовжуємо ту роботу, яку починав владика Симеон. Влітку працюють дитячі оздоровчі табори, єпархія співпрацює з військовими частинами, на території будується до десяти нових храмів. Маємо чотири чоловічі монастирі - у Мильцях Старовижівського району, у Низкиничах Іваничівського, у Вербці Ковельського та в селі Світязь Шацького району. У єпархії діє регентсько-духовне училище, де учні здобувають спеціальність регентів, а ті хлопці, які хочуть продовжити навчання, йдуть у духовні семінарії. Училище відсвяткувало 10-літній ювілей. Плануємо розбудувати корпус, щоб діти жили на території єпархії, а не на квартирах.
- Свято-Успенський кафедральний собор - найдревніший на Волині...
- Тепер таких святинь небагато. Собор збудований у 1160 році. У 2010 у день Волинських святих, який припадає на 10 травня, ми святкуватимемо 850-ліття Свято-Успенського собору. Тому вже зараз розпочинається підготовка, дуже багато потрібно зробити: і розпис поновити, і благоустрій території зробити, і впорядкувати дзвіницю. Ми сподіваємось на спонсорів, які допоможуть фінансово, адже коштів потрібно багато. Взагалі, у цьому році ми святкуємо 100-річчя хіротонії священномученика Фадея Тверського, який на початку 1900-х років був єпископом Володимир-Волинським, де прослужив 12 років. Прийняв мученицьку смерть в Росії. До частинки мощей цього угодника Божого, як і до ікони священномученика Анатолія Ковельського (він родом з міста Ковель, був митрополитом Одеським і також прийняв мученицьку смерть) зараз можуть прикластися волиняни. Святині перевозять з храму у храм. Загалом волинська земля нараховує 34 угодників Божих. Саме до них нам і потрібно молитися за спасіння наших душ і нашого краю.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.