УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 61 відвідувачів

Теги
церковна журналістика Києво-Печерська Лавра вибори Церква і влада педагогіка автокефалія розкол в Україні Приїзд Патріарха Кирила в Україну іконопис краєзнавство монастирі та храми України УГКЦ церква і суспільство молодь Католицька Церква конфлікти Митрополит Володимир (Сабодан) Археологія та реставрація Доброчинність Президент Віктор Ющенко українська християнська культура церква та політика УПЦ КП Патріарх Алексій II Вселенський Патріархат діаспора Предстоятелі Помісних Церков забобони Церква і медицина 1020-річчя Хрещення Русі Голодомор милосердя Мазепа постать у Церкві Ющенко шляхи єднання Священний Синод УПЦ комуністи та Церква секти Церква і політика






Рейтинг@Mail.ru






«Вісник & Ко» (Луцьк): Перша батьківщина владики Никодима – Чорнобиль, друга – Волинь...



«Вісник & Ко» (Луцьк), Марія Дубук, № 21 (633) 2008

Майже рік, як Володимир-Волинську та Ковельську єпархію очолив єпископ Никодим. Однак Волинь для нього вже давно стала рідною. Вперше приїхав з Києво-Печерської лаври у Володимир-Волинський 12 років тому послушником. Тепер він каже, що цей край народив його духовно.

Єпископ Никодим (в миру Віктор Горенко) народився за три кілометри від Чорнобиля Київської області, у селі Залісся, 26 лютого 1972 року. Коли йому було вісім років, померла його мама Євдокія. Батько одружився вдруге з жінкою, у якої також помер чоловік і напівсиротами лишилося троє діток. Так біда поріднила дві родини. І велике сімейство переїхало жити в Чорнобиль.
- Батьки дуже про нас піклувалися, - розповідає єпископ Никодим. - Ми жили дружно, любили й поважали один одного.
- Ваше Преосвященство, мабуть, дорога до Бога розпочалася ще в дитинстві?
- Ні. Коли ми ще жили в Чорнобилі, мене до храму водила бабця. Тоді я боявся батюшки, не хотів причащатися. Таке було виховання...
- Коли сталася Чорнобильська катастрофа, куди ви переїхали?
- Мої батьки дуже переживали за нас, дітей. Тому поїхали туди, де одразу дали квартиру - у місто Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Я закінчив школу, музичне училище по класу баяна. Маю спеціальність вчителя початкових класів і диригента. Потім пішов служити в армію. Потрапив у війська протиповітряної оборони, в ансамбль пісні і танцю при генеральному штабі в Москві. Навпроти нашої частини був Данилівський монастир. Тут було моє перше знайомство з Богом. Спочатку зі своїм другом Вадимом ми ходили до храму з цікавості, потім допомагали ченцям по господарству. Я не міг зрозуміти монахів, чому вони там, хто їх покликав? Хоча у храмі подобалася служба. А коли закінчилися армійські будні, я повернувся додому, де працював і водночас ходив у місцевий храм. Мій друг Вадим десь зник. Я потім дізнався, що він - послушник Києво-Печерської лаври (згодом він прийняв чернечий постриг з ім'ям Макарій). І я сказав батькам, що хочу поїхати до нього. Мама Віра зразу ж почала плакати. Вона хотіла, щоб я одружився. Поїхав всього на тиждень. Але... Залишився в Києво-Печерській лаврі на цілий рік. Вдома, звісно, були проблеми: батько сказав, що це моє життя, а мама була проти мого вибору. Лише згодом, коли я приїхав додому, вона розплакалася, поцілувала і дала своє благословення на монастирське життя.
- А яке послушання виконували в лаврі?
- Пік просфори, співав. Саме в лаврі я зустрів владику Симеона, який багато мені допоміг. Він був і моїм братом, і батьком, і духовним наставником. А коли єпископа у 1996 році призначили на древню Володимир-Волинську кафедру, я попросився до владики Симеона на послушання.
-  Які перші враження від Волині, адже ви приїхали з Дніпропетровщини?
- Як зараз пам'ятаю, прибув на Волинь вночі. Після Києва, Кривого Рогу, Володимир-Волинський видався маленьким містечком. Але одразу відчув тепло волинян. Мені сподобалася західна Україна, люди - добрі і щирі. Так я тут і залишився. Згодом, у 1996 році, в Києво-Печерській лаврі мене рукоположили на диякона, я прийняв целібат, тобто не мав права одружуватися, але ще й не був монахом. Через п'ять років став священиком і у 2002 році в Свято-Успенському соборі міста Володимир-Волинський прийняв монаший постриг. А вже у червні 2007 року Синод Української православної церкви вирішив призначити мене керуючим новоствореної Шепетівської і Славуцької кафедри. Чин наречення та архієрейська хіротонія відбулися в Києво-Печерській лаврі. Правда, побув я на Шепетівській кафедрі всього п'ять днів, відвідав тільки декілька храмів. У ті червневі дні помер митрополит Макарій, керуючий Вінницькою та Могилів-Подільською єпархією. І єпископа Симеона перевели туди. Мене відкликали з Шепетівки і залишили на Волині, хоча перед тим я вже розпрощався з володимир-волинськими віруючими і мав від'їжджати на нову єпархію. Але ми, як воїни - куди пошлють, туди смиренно повинні йти. Я радий, що Господь дав можливість й надалі молитися з волинянами, яких люблю, та служити в такому древньому храмі.
- Як сьогодні живе Володимир-Волинська та Ковельська єпархія?
- До нашої єпархії входить вісім районів - Володимир-Волинський, Іваничівський, Ковельський, Старовижівський, Шацький, Любомльський, Ратнівський, Турійський, в яких діє 234 храми, де служать 225 священиків. Є 12 благочинь. За цей рік побував у кожному з них, відслужив по селах чимало літургій. Продовжуємо ту роботу, яку починав владика Симеон. Влітку працюють дитячі оздоровчі табори, єпархія співпрацює з військовими частинами, на території будується до десяти нових храмів. Маємо чотири чоловічі монастирі - у Мильцях Старовижівського району, у Низкиничах Іваничівського, у Вербці Ковельського та в селі Світязь Шацького району. У єпархії діє регентсько-духовне училище, де учні здобувають спеціальність регентів, а ті хлопці, які хочуть продовжити навчання, йдуть у духовні семінарії. Училище відсвяткувало 10-літній ювілей. Плануємо розбудувати корпус, щоб діти жили на території єпархії, а не на квартирах.
- Свято-Успенський кафедральний собор - найдревніший на Волині...
- Тепер таких святинь небагато. Собор збудований у 1160 році. У 2010 у день Волинських святих, який припадає на 10 травня, ми святкуватимемо 850-ліття Свято-Успенського собору. Тому вже зараз розпочинається підготовка, дуже багато потрібно зробити: і розпис поновити, і благоустрій території зробити, і впорядкувати дзвіницю. Ми сподіваємось на спонсорів, які допоможуть фінансово, адже коштів потрібно багато. Взагалі, у цьому році ми святкуємо 100-річчя хіротонії священномученика Фадея Тверського, який на початку 1900-х років був єпископом Володимир-Волинським, де прослужив 12 років. Прийняв мученицьку смерть в Росії. До частинки мощей цього угодника Божого, як і до ікони священномученика Анатолія Ковельського (він родом з міста Ковель, був митрополитом Одеським і також прийняв мученицьку смерть) зараз можуть прикластися волиняни. Святині перевозять з храму у храм. Загалом волинська земля нараховує 34 угодників Божих. Саме до них нам і потрібно молитися за спасіння наших душ і нашого краю.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.