УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 74 відвідувачів

Теги
Приїзд Патріарха Кирила в Україну 1020-річчя Хрещення Русі УГКЦ Ющенко конфлікти Мазепа педагогіка церковна журналістика монастирі та храми України милосердя Вселенський Патріархат краєзнавство Церква і політика Священний Синод УПЦ Доброчинність Києво-Печерська Лавра постать у Церкві українська християнська культура Археологія та реставрація Церква і медицина секти діаспора автокефалія УПЦ КП комуністи та Церква шляхи єднання Католицька Церква церква та політика забобони розкол в Україні вибори Президент Віктор Ющенко молодь Голодомор Патріарх Алексій II церква і суспільство іконопис Митрополит Володимир (Сабодан) Предстоятелі Помісних Церков Церква і влада






Рейтинг@Mail.ru






«Львівська газета»: Наша національна ідея розчинилась у словах. Розмова з Лесею Ворониною, українською дитячою письменницею



«Львівська газета», Лідія Йонка, 15 травня, 2008

Леся Воронина - автор і ведуча програм на радіо "Культура" (Київ), талановита дитяча письменниця, знавець культурного українського простору та просто чудова співрозмовниця. Про дитячу книжку та формування культури читання в Україні говоримо з Лесею в сьогоднішньому номері.

- У радіопередачах ви здебільшого спілкуєтеся з досвідченими інтелектуалами, філософами, митцями. А чим зумовлене таке зацікавлення саме дитячою літературою?

- Я не пишу для дорослих, тому що вважаю: діти - найкраща частина людства (сміється). Мені здається, все залежить від того, які книжки дитина вперше прочитає, - тоді вона такою і виросте. Звичайно, ще дуже багато речей впливатимуть на людину, але чомусь я завжди вірила: якщо хтось у дитинстві читав гарні книжки, то він просто не може вирости недобрим. Якщо говорити про те, чому почала писати, то історія така: дебютувала з оповідань для свого сина - він був зовсім маленьким і не хотів спати, тож мені доводилося вигадувати цілі казкові серіали. Хоча до книжки в мене було побожне ставлення завжди, мені здавалося, що книга - це такий чудовий паралельний і дивовижний світ. Проживала всі історії разом з героями. І до якогось віку вірила, що всі люди, як і я, в голові складають якісь пригодницькі, фантастичні цікаві сюжетні історії. Потім виявилося, що це не так. "Нямлик і балакуча квіточка" - це вже шоста моя книжка, якщо не рахувати тих, які перевидавали. Коли мене вже тепер розпитують, яка ситуація з дитячою літературою в Україні, не хочу говорити, що все погано. Бо, думаю, становище, попри недостатню підтримку книги, однаково поліпшується, є багато видавців, які хочуть видавати, і є багато дітей, які хочуть читати гарні українські книжки.

- У контексті форуму говорили про те, що дитяча книжка є краще оплачуваною для письменника, ніж доросла. Із чим пов'язана така залежність?

- Чесно вам скажу, ще вісім років тому ми навіть не думали про гонорари. Це були абсолютно умовні гроші, головним було те, щоб вийшла книжка, це вже було щастям, бо письменник без книжки - не письменник. Працювати можна "в шухляду", але коли є стимул писати щось нове, коли ти спілкуєшся зі своїми читачами, коли під час книжкових ярмарків до тебе підходять і запитують, чи ви писатимете продовження котроїсь із книжок - це дуже важливо. Для мене головне - це зворотний зв'язок із моїми читачами.

- А чи є дитяча література затребуваною в нашому суспільстві?

- Я впевнена, що дитяча література дуже популярна, бо інакше видавці не хотіли б видавати книжок, якби це було невигідно. Батьки купують своїм дітям українські книжки, попри колосальну навалу дешевої російської літератури, якої держава абсолютно не контролює. Зрозуміло, що з велетенськими тиражами і за відсутності будь-яких податків на книжку в Росії ціна на цю книжку стає некоректно дешевою, порівняно з вартістю української. Уявіть собі, які наклади в Росії і які в нас? Тож якщо ми не можемо конкурувати в ціні, маємо брати якістю. Єдиний вихід - робити нашу книжку суперовою, кращою за змістом і формою. Наприклад, Іванові Малковичу, директорові видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" вдалося зробити таку революцію в свідомості нашого читача. Його книги значно кращі за ті, що їх привозять до нас із Росії чи інших держав. Приблизно три роки тому я була в Санкт-Петербурзі, зайшла в книгарню подивитися на дитячу літературу. І з радістю побачила "Ніч перед Різдвом", "Казки Туманного Альбіону" та "Снігову королеву" - наші видання російською мовою з позначкою, що їх не мають права продавати на території України. Це наша інтервенція в російський культурний простір. Тобто можна робити престижним українське видання.

Хочеться згадати і вінницьке видавництво "Теза", директор якого Володимир Бризкін пішов на великий ризик, розпочавши видавати серію пригодницьких україномовних книжок для дітей і підлітків. Він залучив до роботи молодих, талановитих та амбітних письменників і художників. Окрім того, важливо, що це видавництво популяризує і світову літературу в прекрасних українських перекладах. Та все ж головна мета "Тези" - знайомити юних читачів із сучасними українськими авторами.

- Чи готове наше суспільство відійти від звичних для нас "Попелюшки", "Русалоньки" на користь української авторської книги?

- Думаю, що не тільки готове, воно дуже її потребує. У цьому можна було пересвідчитися на Форумі. Ситуація почала змінюватися років чотири-п'ять тому. Саме тут, на львівському Форумі, до мене та моїх колег-письменників почали підходити видавці з різних міст і пропонувати друкувати в них свої твори. І щороку попит на авторську українську книжку зростає. Між видавцями виникає конкуренція. Як кажуть, "гарна дівка - засватана". Вже триває боротьба за письменника, за автора, і це чудово. Ось, наприклад, зовсім молоде видавництво "Грані-Т" започаткувало серію "Авторські казки". До цього проекту залучили шістьох письменників, які мали щомісяця писати нову казкову історію. Більшість із них - цілком "дорослі" письменники, для них це був надзвичайно цікавий експеримент. Гадаю, проект був дуже успішним, і декілька десятків книжок, які увійшли до цієї серії, стануть подією в нашій літературі. Це казки, повісті, детективи Олеся Ільченка, Ірен Роздобудько, Галини Малик, Лариси Денисенко, Любка Дереша, Андрія Кокотюхи й інших. Я була щаслива, коли довідалася, що дві мої нові казкові повісті - "Нямлик і балакуча квіточка" та "Хлюсь та інші" - на весняному львівському Форумі розійшлися вже за перші два дні.

У нас багато самобутніх, цікавих письменників, і зараз, коли комерціалізація видавничого процесу заганяє митців у дуже вузькі рамки, вони відстоюють право на власний голос у літературі. На щастя, в Україні є бізнесмени, яким не все одно, що продавати: чи ковбасу, чи горілку, чи книжки. У нас залишилися видавці-романтики, зацікавлені створювати не лише економічно вигідні, а й нові оригінальні книжкові проекти.

Я, до речі, страшенно боюся, що в нас виробляється "комплекс жертви". Наші діти повинні знати, що вони гарні, повноцінні, чудові, для них пишуть і видають прекрасні книжки. Коли кажуть: "От, дитинко, така наша книжечка - на жовтому папері, з чорно-білими ілюстраціями, бо ми - українці, нас постійно гнобили", то виховують у дитини "комплекс жертви". А вона має почуватися захищеною та щасливою.

- Ви вже не перший рік на Форумах у Львові, чи спостерігаєте зміни на краще?

- Так, безумовно, зміни на краще є. І головне, що книжок видають і купують дедалі більше. Існують, щоправда, суперечки щодо тиражів, які оплачує держава і які поширюють по бібліотеках. Був у нас такий єдиний період, коли закуповували дуже хороші книжки в багатьох видавництв, а потім - винятково в декількох, причому здебільшого таку літературу, якої не читають діти, не замовляють бібліотекарі. Отже, якщо прийдуть до влади, до бізнесу люди відповідальні та порядні (хоча це слово в нас практично стало атавізмом), то може з'явитися тенденція до відродження моральних якостей, а з цього все починається. І тоді українська книжка буде популярною. За умов постійних обмежень, знімання й накладання податків, коли видавець не знає, скільки він матиме прибутку, видавничий процес не зміниться на краще.

- На Форумі письменники порушували тему "пошуку нової ідентичності". На якому етапі формування зараз у нас національна ідентичність?

- Знаєте, до мене на радіо "Культура" додзвонюється стільки слухачів, і стільки в них гіркоти та зневіри... Мені здається, що наша національна ідея розчинилася в словах. Найбільше шкодить їй та категорія людей, яка любить абстрактну Україну, але ненавидить українців. У них є претензії до всіх, окрім себе. Один мудрий чоловік із діаспори казав: "Ви піст тримаєте, а ближніх своїх їсте". В українців стільки нерозтраченої любові одне до одного...  Ідентичність українця - це вміння полюбити себе самого реального, за реальні позитиви, і при цьому враховувати помилки світу й намагатися зробити його кращим. Прикро, але процес, коли певна частина молоді не сприйняла ще зі школи національну ідею, вже завершився. Так сталося тому, що цю ідею втілювали в життя люди, які ще недавно пропагували комуністичну ідеологію.

- Якими методами можна формувати, стимулювати культуру читання в нашому суспільстві? Форум мине...

- Це, мабуть, утопія, але єдиний вихід - відірвати дітей від телевізора й комп'ютерних ігор хоч на декілька годин у день. Проте комп'ютерні ігри та книжки не зажди бувають антагоністами. Можна використати метод взаємодопомоги. Приклад із серією фентезі книжок Анджея Сапковського - тільки-но вийшла у Польщі нова комп'ютерна гра за його творами, як моментально зріс попит на книжки, хоча зросла й ціна на них. У такий спосіб комп'ютер може не ворогувати з книжкою, а популяризувати її.

- Ми вважаємо Львів столицею читання, але Львівська область, за статистикою, що її оприлюднено декілька місяців тому в пресі, виявилася на четвертому місці, віддавши першість Київській, Харківській і Донецькій. Із чим, на вашу думку, пов'язана така ситуація?

- Я не можу в це повірити. Колись брати Капранови вивели "Закон братів Капранових". Вони простежили, що там, де найменше бібліотек, найбільше голосували за Партію регіонів. Зрештою, є література макулатурна, низькопробна, вона для мене навіть не є літературою - це таке собі насіння, щоб сидіти й лускати, вбиваючи час. Ваше місто зовсім інше, я просто закохалась у Львів. І Форум для мене є обличчям Львова. У вас так багато книгарень, значно більше, ніж у Києві. Ми колись говорили про це з Олександрою Коваль - як робити читання модним. Діти тепер люблять "Гаррі Потерра". Хоча багато претензій до того, що дітей приворожують містикою, чарами...

- Погодьтеся, що доросла література дуже відрізняється від дитячої. Якими методами послуговуєтеся, щоб проникнути в таємничий світ дитинства?

- Просто дитинство - це найкращий період у житті людини. Діти дуже щирі, поки вони не починають підроблятися під дорослих, які, до речі, й самі провокують їх на це. Діти безкомпромісні, часом бувають максималістами, в них відсутній той захисний шар, яким потім обростає людина, щоб уберігатися від прикрощів та ударів долі. Мені дуже цікаво писати для дітей. Напевне, дитячий письменник повинен мати якісь особливі риси. І головне - він має сприймати світ так, як це робить дитина. Згадайте себе в дитинстві, коли кожна людина була, як цілий Всесвіт. Може, тоді, в цьому віці, ми всі є ніби екстрасенсами - здатні відчувати кожну людську істоту, як цілу планету. Основне - не втратити цієї чутливості. Як казав Маленький Принц, зовсім несуттєво, скільки в тебе грошей, і скільки зірок на небі. Важливо любити когось, навіть коли це примхлива троянда, яка намагається захиститися від небезпеки одним-єдиним шипом. Думаю, геніальна повість Антуана де Сент-Екзюпері є саме тим універсальним твором, зрозумілим у будь-якому віці.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.