«ЗІК» (Львів), 14.05.08

Українська держава не дає захисту і не толерує жодну з існуючих релігійних конфесій. У нас працює сепараційна модель, де ані церква, ані держава не має зобов'язань один перед одними, тоді, як у більшості європейських країн давно працює коопераційна модель (співпраці), і держава може надавати перевагу певній конфесії. Про це сьогодні, 14 травня, під час круглого столу "Особливості державно-церковних відносин в Україні» в рамках XVIII Міжнародної конференції «Історія релігії в Україні» розповіла доцент кафедри європейської інтеграції та права Львівського регіонального інституту державного управління Олександра Киричук.

За її словами, суть сепараційної моделі ґрунтується на трьох ключових засадах: 1. Держава не повинна втручатися у внутрішнє життя церкви, 2. Держава має контролювати дотримання чинного законодавства церквами. 3. Держава має захищати права церкви.

Проте, на її думку, церква і держава могли б працювати спільно в рамках певних проектів: збереження пам'яток, збереження національно-культурно-релігійної ідентичності. «Представники кожної конфесії мають якісь свої образи на державу. Якщо говорити, чи потрібно церкві надавати юридичний статус, то, я думаю, нам потрібно сформувати державні механізми захисту національної традиції», - зазначила О. Киричук.

За її словами, в більшості країн, певна церква має своє виняткове значення і підтримку з боку держави. Наприклад, в Італії і Іспанії навіть закладаються бюджетні гроші на церкву, в Грузії надали виняткового становища православній церкві, в Білорусі підтримують ті церкви, які діють на території держави більше 20 років, тим самим відсторонили себе від нових культів.