УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 65 відвідувачів

Теги
Києво-Печерська Лавра молодь Голодомор секти 1020-річчя Хрещення Русі Патріарх Алексій II церква та політика монастирі та храми України Вселенський Патріархат забобони Священний Синод УПЦ постать у Церкві Ющенко церква і суспільство іконопис діаспора Президент Віктор Ющенко церковна журналістика Мазепа Церква і політика Приїзд Патріарха Кирила в Україну комуністи та Церква Археологія та реставрація українська християнська культура краєзнавство УПЦ КП педагогіка конфлікти Католицька Церква автокефалія розкол в Україні Митрополит Володимир (Сабодан) Церква і медицина УГКЦ Предстоятелі Помісних Церков милосердя Церква і влада Доброчинність вибори шляхи єднання






Рейтинг@Mail.ru






«Галичина» (Івано-Франківськ): Благословенна Господом земля. До 350-річчя подорожі Макарія Третього, патріарха Антіохії, в Україну



«Галичина» (Івано-Франківськ), Богдан Фіголь, 1-6 травня 2008

До 350-річчя подорожі Макарія Третього, Милістю Всевишнього Бога патріарха Антіохії, де починав свої діяння святий апостол Петро, намісник Ісуса Христа на землі, в Україну, землю козаків, на зустріч з христолюбивим і хоробрим козацьким гетьманом Зіновієм-Богданом Хмельницьким, про які оповів у подорожньому щоденникові Макаріїв син архідиякон Павло Халебський.
1. Об'єктивний погляд
Саме до цієї дати з благословення святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета у Вінниці за упорядництва відомого письменника Миколи Рябого вийшла надзвичайно цікава, пізнавальна і конче потрібна для утвердження нашої духовності книжка «Україна - земля козаків. Настільна книга українця». З погляду святих мандрівників у ній незаангажовано показано всю велич нашого народу, його високу релігійність і спосіб життя через героїчну боротьбу за своє право на незалежну козацьку державу, які викликали у подорожніх захоплення і Божу любов. Полинемо у нашу прадідівщину й ми, і сповнимося поваги до джерел духовності.
...Маємо знати, що увесь світ століттями має змогу читати ці нотатки: на Сході відомого як сирійця на ймення Булос Ібн Заїм аль Халебі, а в християнському світі знаного під іменем Павла Халебського або Алеппського. Не наша вина, а горе, що всі і вся приховували перед українцями славну історію народу, наскрізно перейняту глибокою побожністю...
Отже, 10 червня літа Божого 1654-го ступив Антіохійський патріарх на козацьку землю у сотенному містечку Рашкові, що побіля Дністра - протилежного сусідній Молдові. Парафіяни усіх семи (!) церков вийшли назустріч патріархові. Вони попадали ниць і уклякали доти, поки високий гість не зайшов до церкви. Козацтво, хористи і діти ніби єдиним голосом співали стихири. Повечірню, надранню служби й обідню, яка тривала до полудня, дорослі й діти вистояли незворушно, безупинно доземно кланяючись і злагоджено співаючи. У захопленні автор щоденника каже: «Вони дуже люблять співати за нотами ніжні й солодкі мелодії». Ще одна констатація, якої неможливо читати без глибокого душевного хвилювання: «Починаючи з Рашкова й по всій землі русів, тобто козаків, ми помітили пречудову рису, що збудила у нас подив: усі вони, за винятком небагатьох, уміють читати й знають порядок церковних служб та церковні піснеспіви; крім того, панотці не залишають сиріт напризволяще, аби ті невігласами вешталися вулицями, навчають грамоти... Упродовж усього року вечорами, як зайде сонце, ці сироти ходять попід хати просити милостиню, співаючи хором гимни Пресвятій Діві й так пречудово, що той спів полонить душу навіть на великій відстані. За свій спів вони отримують з кожної хати милостиню грішми, хлібом, іншим харчем або чимсь таким, що придатне для прожиття, поки не закінчать навчання. Ось чому більшина з них письменна...»
До речі, як нині стало відомо з історичних джерел, козацька старшина була високоосвіченою: приміром, полковники Михайло Кричевський і Станіслав Морозенко знали латинську, німецьку та французьку мови, Іван Богун - латинську, німецьку й шведську, Максим Кривоніс - англійську, гетьман Богдан Хмельницький - латинську, німецьку, французьку, турецьку, татарську, польську та московську (на наш погляд, простежується продумана закономірність - найближчі соратники тодішнього чільника володіли не поголовно одними й тими ж мовами, а кожен мав, будемо так гадати, своє конкретне завдання й опанував саме ті конче потрібні країні мови провідних держав світу). Це справді подиву варте - така далекоглядність гетьмана!..
Автор, називаючи проклятими ляхів, бо якщо турки брали лише харадж (данину), то ці «сусіди» не задовольнялися грішми. Вони не тільки віддавали «своїх братів Христових» у наругу жорстоким іудеям.., забороняли їм будувати храми й проганяли панотців, які знали таємниці віри, а й рвалтували їх благочестивих дружин і доньок. Бог, бачачи їхню пихатість, підступність і жорстокість у ставленні до своїх братів християн, послав на них свого вірного слугу та раба Хмеля, котрий помстився їм, завдав рішучого удару...
2. 105 днів зачудування
Сто п'ять днів тривала подорож патріарха з супроводом землями України. Кожен день зокрема відображено в щоденнику через призму духовності нашого народу, його звичаїв та укладу життя, що викликало справжнє почудування у мандрівників. Насамперед їх вражала велика кількість церков, відтак - внутрішня оздоба, пишні прикраси, особливо ж - прекрасні ікони, шанобливе ставлення до священнослужителів, уклад чернечого життя, міцні укріплення поселень на берегах річок, рукотворні повсюдні ставки з рибою і численними млинами на греблях. Коротка ілюстрація: сотенні містечка - Дмитрашків мало сім церков, М'ясківка - дві, полкове Умань - дев'ять, сотенні Маньківка - чотири, Буки - три, Богуслав - шість храмів. Зауважено й таку деталь: на вхідних дверях кожної церкви козацької висить ланцюг, який накладають на шию грішникові, котрий спізнився на надранню службу, і він мусить так відпокутувати цілий день, не зворухнувшись.
Того часу поселення на основному шляху були густими - на відстані двох-трьох кілометрів, не враховуючи подальших. «Кожне місто, - пише автор, - неодмінно захищене трьома оборонними дерев'яними стінами, дбайливо утримуваними; зовнішня стіна - це частокіл з гострих палів проти кінноти, щоб не могла увірватися; дві інші, з ровами поміж ними, зведено в середмісті. Над самим містом панує фортеця з гарматами в бійницях...
Дорога до фортеці веде через вузький міст понад ровом, схожим на став, і через фортечний вал. Коли виникає небезпека, мости руйнують, тому ворога не бояться...»
Часи були страшні і жорстокі. Нема жодної згадки, що козаки, як мовиться, з доброго дива воювали із сусідами - вони вели лише війни за захист рідної землі, а тому козаки «...од Великого посту до Великодня живуть у степах, у розлуці з дружинами й дітьми, у цноті й цілковитій чистоті» - як на наш погляд, це найвища побожність - не воювати у час, коли весь люд має постити.
3. Незрівнянна побожність
Подивовували подорожні на те, якими зіспіваними і тривалими є богослужіння: «Вони дуже розтягують свої молитви, співи й Літургію, кожна ектенія читається зі співом за нотами близько чверті години... «Господи, помилуй» співається до сотні разів. Читець виголошує Послання (неодмінно апостолів Петра і Павла. - Авт.) ліпшим наспівом, ніж ми читаємо Євангелію... Неодмінно читають зі співом Давидові псалми і прокімен зі стихирями на кожен день упродовж усього року. Коли читають Євангелію, то напочатку й наприкінці співають «Слава Тобі, Боже, слава Тобі», і той спів гучить так піднесено, музично, немовби його супроводить орган... Поминаючи Богородицю, всі доземно кланяються... Коли ми проїздили шляхом, то вони, загледівши хрест на тичині, полишали косовицю, поверталися обличчями до сходу з жінками й дітьми та творили хресне знамення; чоловіки й парубки полишали коси й наввипередки бігли, щоб патріарх поблагословив їх».
Ще цікава деталь: на відміну від інших країв у країні козаків «...як ми виїздили з того чи іншого міста, один з верхівців, які нас супроводили, щодуху мчав уперед, везучи листа від пана полковника до всіх його підлеглих з наказом підготувати житло, страви й напої в достатній кількості для усіх мандрівників... Нас зустрічали, за звичаєм, перед містом священики й диякони з корогвами, хрестами й множеством свічок... Звільнившись з панської неволі, козаки живуть тепер у радощах, веселощах, на волі; збудували соборні церкви, оздобили їх чесними та божественними іконостасами й образами, корогвами й хрестами. Як ми помітили, церкви козацькі одна від одної гарніші, величніші, навіть у селах. Люди стали відверто сповідувати свою віру, ще ревніше, з більшою охотою віддаються вченню, читанню і мелодійним церковним співам. І вони гідні цього, бо живуть, задовольняючись вельми малим, що Бог пошле, і в одягові невибагливі. Ніщо нас так не дивувало, як достаток козаків, множество свійського птаства, а саме: курей, гусей, качок. У цій країні не знають ні тхорів, ні хижаків, ні плазунів... Люди в цій країні живуть у вельми тісному сусідстві з домашньою худобою та свійським птаством... Чи не в кожній козацькій оселі... дітей до десятка й понад те...»
4. Про Хмельницького слово
«О читачу! Ти міг би бути свідком мудрости його промов, його лагідности, покірливости, смирення... щирий, спокійний, мовчкуватий, не цурається людей, усіма справами займається особисто, помірний у їжі, питві та одягові... у європейських країнах складали в похвалу йому поеми та оди про його походи, війни з ворогами православної віри й перемоги...». Ці слова про гетьмана Хмельницького.
«Парубки змаленства навчалися верховій їзді, стрільбі з рушниць, луків, метанню списів, гартувалися в хоробрості. Треба зауважити, що козаки не отримують платні. Ніхто не бере з них ані десятини, ані чогось подібного - від усього цього їх звільнено, всі в країні козаків не знають, що таке податки. Але Хміль оддає на відкуп утримувачам митниць увесь митний збір з купців на кордонах своєї держави, а також прибутки від продажу меду, пива, горілки за сто тисяч динарів (червінців). І цього вистачає йому на цілорічні державні витрати. А населення податків не сплачує». Дуже цікавим є така констатація: «Оці відомості про Хмеля й козаків, описані докладно, старанно й правдиво після багатьох розпитувань та перевірки, я зібрав, пересвідчуючись у їхній достовірності, з чималими труднощами...»
5. Славні храми й монастирі
У Василькові викликала зачудування пишна церква Святих Антонія й Феодосія Великих, які першими вели «ангельське життя, а саме, улаштувавши келії й печери для відлюдників і самітників, запровадили чернецтво й заснували монастир». У самому храмі був високий значущий іконостас на кшталт грецьких, а «... ікона Богородиці така пречудова, що вражає уяву, подібної ми й раніше не бачили й після цього бачити більше не довелось. Матір Божу так майстерно намальовано, аж ніби вона озивається до тебе; шати її немовби з темно-червоного лискучого оксамиту (ми ніколи не бачили такого виробу), тло темнаве, а бганки світлі, як на справедливому оксамиті. Обрус, що затуляє чоло і спадає донизу, ніби міниться й коливається. Її личко й уста викликають захоплення своєю чарівливістю, їм бракує лише мови. Мир Божий над нами! Господь, якого вона пригортає, змушує повірити, що Він от-от заговорить... Козацькі іконописці вдумливо вивчили манеру європейських та польських майстрів живопису, відзначили переваги того способу, яким вони відтворюють обличчя та барви одягу, і тепер малюють православні ікони, винахідливо досягаючи повної достовірности у зображенні людського поличчя...»
Славний Печерський монастир мав тоді значні володіння: «Тридцять великих, повнолюдних міст... і чотири сотні укріплених поселень...» Кожна келія має три кімнати, стіни розмальовано, є поважні коштовні книги, а знадвору їх оточують квітники і садки, обгороджені гарненькими решітчастими парканчиками. Обитель ...знають в усьому світі, вона - слава землі козаків... Усенька ця місцина вкупі з сотнею таких самих здавен складають монастирські володіння... в монастирі жило до півтисячі ченців.
Вони... дуже лагідні, чепурні, яснолиці, зодягнуті у вовняні сутани, чулі, тихі, стримані й цнотливі. Кожен перебирає в руках чотки. Щодо їхнього харчу, то вони споживають страву раз на добу. З келії до церкви - ось де минає їхнє життя». Вони служать у двадцяти трьох (!) церквах довкола монастиря. Для мирян призначені ті з них, які потопають у садках. Основну увагу тут відведено Великій Церкві, тобто Успіння Божої Матері - на дев'ять великих бань, кам'яної і вкритої блискучою бляхою та вивершеними позолоченими хрестами, з чотирма вівтарями посередині, красивими іконами.
6. Дива печерські
Побували вони у печерах, дивуючись маленьким нішам, норам і келійкам за розмірами хіба що для дитини, де самітники провадили все своє життя, споживаючи не хліб, а лише злаки, подавані їм через невеликі отвори. «У цьому переконалися ми навіч, ставши свідками вагомих тому доказів, бачили приголомшливі дива, і наша уява була вражена цими незвичайними явищами, бо ж яким чином плоть їхня, така ж, як і наша, досі не розсипалася прахом, залишається, як і була, в природному своєму вигляді? Їхні бороди й русява чуприна тримаються міцно й чудові на вигляд, незважаючи на те, що повсякчасно перебувають у цій похмурій печері». Перед келіями зверхників ченців святих Антонія і Феодосія, що прикупі, вкопано стовпа. До нього прив'язують божевільних, які відразу зцілюються. І ще така дивовижа: «Над келіями в скалі видно дзюркало, звідки капала вода, якої було достатньо для всіх цих святих». У печерах тоді ще діяли три підземні церкви з іконами й іконостасами. «Ми вийшли з печери в сльозах, вражені до безміри. Нехай допоможе нам Бог заступництвом усіх їх».
Побували й у жіночому монастирі, де несли послух понад півсотні черниць із найбагатших родів. Їхній спів на відправі в церкві «зворушливий, задушевний, перевершує чоловічий». Усі вони обізнані з філософією, логікою, захоплюються творчістю. Є тут багато дівиць і малолітніх, яких виховують для чернецтва.
7. Дзвони, дзвони...
«Поблизу Великої Церкви стоїть славетний чудовий друкарський дім, що слугує цій країні. З нього виходять усі їхні церковні книги усілякого дивовижного вигляду й кольору, а також малюнки на великих аркушах, пам'ятки країн, святі ікони, вчені трактати тощо».
Дзвін Великої Церкви важив близько п'ятдесяти кілограмів, і його розхитували восьмеро людей. На цей подзвін, який, вважалося, був чутний на відстань трьох годин їзди конем(!), відгукувалися всі дзвони Києва.
А ось ще який хвилюючий момент глибокої віри священиків, які перед Літургією з участю Патріарха «нам не дозволили скористатися нашим облаченням, дали нам свої коштовні шати, бо вони сподіваються, що їхні шати освятяться, адже ми - посланці Святої Землі».
Монастир церкви Святої Софії був катедрою митрополії Київської та всієї землі козаків. Супровід Патріарха був знову вражений велетенським дзвоном, било якого важило чверть тонни і розгойдувало його дванадцятеро людей! Цікаво, що звук його (продумано було, мабуть) був м'якшим і нижчим, ніж у Печерському монастирі.
8. Київська митрополія
«Коли засяяло світло віри в Христа... 651 рік тому, як це позначено на воротях тутешніх церков і монастирів... Митрополит Києва мав тоді під своєю духовною владою також країну московитів, але шістдесят років тому Єремія Константинопольський, прибувши до Москви, зробив архієпископа московитів патріархом, аби правити самостійно...» і далі: «Ми бачили в архімандрита Печерського монастиря давні, майже 500-літні, грамоти булих патріархів Константинопольських на пергаменті; зміст їхній у тому, що монастир незалежний...»
Стали подорожні свідками того, як до Хмельницького прибув шведський посол (двох попередніх схопили ляхи). А цей аж через Константинополь, кружним шляхом, добився сюди. Королева обіцяла спорядити 60 тисяч війська на підмогу козакам, аби розбити ляхів. Тут же був споряджений посол гетьмана з відповідними спільними пропозиціями(!).
Церква Святої Софії має 18 бань і 36 позолочених хрестів, однойменна і велична лише є в Константинополі. Красивою була й Свято-Михайлівська церква з однойменним монастирем. Усього ж у Києві та його околицях на той час було близько сотні церков і монастирів. Нижнє місто, Поділ, вирувало життям.
9. За законами моралі
Приміром, «коли заскочать на перелюбстві чоловіка або жінку, негайно виступають проти них цілою громадою, розтелешують і становлять під рушничне дуло. Цього закону ніхто не може уникнути». А щодо цноти, то таке спостереження: «Чоловіки й жінки миються в лазні одночасно, не користуючись запиналами, ото тільки кожне бере в служника віника й ним прикриває, за їхнім звичаєм, наготу свою. О диво! Виходячи з лазні, вони занурювалися й плавали в холодній річці, що тече перед лазнею». А про турботу про знедолених ось як повідається: «... по всій країні козаків, у кожному місті й у кожному селі... збудовано для їхніх бідняків і сиріт притулки, знадвору на цих будинках висить безліч образів. Хто до них навідується, подає милостиню - не так, як у країні волохів і молдовин, де вони жебрають по церквах і заважають людям молитися. А нині й чужоземці подають їм милостиню...»
10. Московія - якою вона є
Патріарх рушив до сусідньої держави. А про перебування там у подорожньому щоденнику записано: «Упродовж цих двох років у Московії замок висів на наших серцях, а розум було до крайнощів пригнічено й скуто, бо в цій країні ніхто не може відчувати себе хоча б трохи вільним і вдоволеним, крім хіба що корінних обивателів, а всяк, як-от ми, хоч би він став володарем цієї країни, ніколи не перестане ніяковіти духом і тривожитися серцем. Навпаки, країна козаків була для нас немовби нашою, рідною землею, а її мешканці стали для нас добрими приятелями та людьми, як-от ми самі».
11. Чигирин - твердиня козаків
...При поверненні назад особливі почуття у людей Патріарха викликав Чигирин, де постійно перебував Хмельницький. Тут чинними були п'ять церков. «Сама ж фортеця, - записано, - не має собі рівних у країні козаків за своєю височінню, величчю гори, на якій фортецю збудовано, обширом та надміром вод і мочариськ, що оточують Чигирин. Через те фортеця дуже міцна. Ми запитали, чому гетьман не мешкає в ліпшому місті, ніж це, і нам відповіли, що гетьман обрав Чигирин для своєї резиденції через те, що він лежить на кордоні з татарами, між якими й країною козаків відстань у п'ятдесят днів путі безлюдними й пустельними степами. Чигирин - серединна місцина, Дніпро від нього - лише за дві милі (за Михайлом Грушевським, середина землі козаків, од Чигирина однакова відстань до Сяну на заході й Дону на сході, до Чорного моря на півдні та Білорусі на півночі. - Авт.) ... нині ця країна здатна виставити триста тисяч козаків, кожен з яких має власну зброю». А про готовність до звитяги сказано ось що після відвідин польового козацького табору: «Цими днями до козаків дійшла чутка про те, що кримський хан сів на коня й виступає проти них. Вони неабияк утішилися цій новині, готуючись належно зустріти хана. Наш приїзд до табору привітали рушничним салютом. Коли ж наш владика Патріарх поблагословив їх, прочитав над ними молитву, знову бабахнули з усіх рушниць. А як проводжали нас, то тричі ставили своїх коней дибки, вважаючи що це дає їм здоров'я та безпеку».
12. Будьмо гідними дітьми України
...Ось коротко й переповіджено подорожній щоденник святих мандрівників на чолі з Патріархом Антіохії, де починав свої діяння святий апостол Петро, намісник Ісуса Христа на землі. Справді, глибокими є ці враження від укладу козацької держави гетьмана Богдана Хмельницького і життя народу при ньому, в основі якого була незламна віра в Бога тою високою оцінкою святих храмів і монастирів з їх легендарною історією, неповторністю і давніми традиціями Київського патріархату. Є над чим помислити, є чим пишатися, є по кому звіряти нашу нинішню віру у Господа нашого і Спасителя, щоб праведно нам жити на благословенній Всевишнім землі України - прадавньої козацької колиски, добрими дітьми якої ми зобов'язані стати помислами і чином. Будьмо гідні тієї високої оцінки, яку висловили святі мандрівники далекого історично, і так близького нам за духом золотого віку своєї державності: «Блаженні очі наші за те, що вони бачили, блаженні наші вуха за те, що вони чули, блаженні серця наші за пережиті нами радість і захват у країні козаків!».
   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.