УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 117 відвідувачів

Теги
милосердя Приїзд Патріарха Кирила в Україну Церква і медицина Митрополит Володимир (Сабодан) українська християнська культура педагогіка церква та політика постать у Церкві Священний Синод УПЦ монастирі та храми України Вселенський Патріархат Президент Віктор Ющенко забобони церква і суспільство Археологія та реставрація Церква і влада УГКЦ іконопис розкол в Україні церковна журналістика шляхи єднання Патріарх Алексій II секти Католицька Церква Голодомор Доброчинність 1020-річчя Хрещення Русі Мазепа Предстоятелі Помісних Церков конфлікти краєзнавство молодь комуністи та Церква Києво-Печерська Лавра діаспора автокефалія вибори Церква і політика Ющенко УПЦ КП






Рейтинг@Mail.ru






«Свобода слова» (Буковина): Шипинське весілє, або Як канадієць Шейн став шипчанином



«Свобода слова» (Буковина), Маріанна Антонюк, 15 травня 2008 року

Саме тих вихідних, коли в Америці виходила заміж донька президента США Джорджа Буша, у Шипинцях Цвітка Кордюччина віддавала онуку. І могло би це буковинське весілля стати просто одним традиційно щасливим днем для закоханих і їх великої фамілії, яких щотижня є безліч. А стало воно приємністю і навіть гордістю для багатьох родичів, знайомих і навіть малознайомих чи зовсім незнайомих цієї родини. Ним пишаються Шипинці, як штат Техас - весіллям молодої панни Буш. Бо Цвітчина онука приїхала робити в Шипинцях весілє з самої Канади. Зрештою, як приїхала з нею через 18 років життя в Канаді і сама Цвітка, її донька (мама молодої) Галя з чоловіком та молодшою дочкою, ну і звісно - молодий. Бо покійна Кордючка була кухарков на весіллях, і навіть її правнучка Людочка, хоч була тоді ще мала, добре запам'ятала, яке має бути весілє. Отож, Люда і Шейн взяли шлюб перед Богом і перед людьми у Шипинській церкві. І лунала забава мало не до рання на сільському подвір'ї, незважаючи на дощ. Бо так хотіла молода, яка точно знає, що "там нема так як тут", а Шейн з радістю на це погодився - бо, як переконана Люда (і має на це всі підстави), "так мене любить". А мудрість цієї дівчини очевидна: своїм коханням вона завоювала ще одного залюбленого в Україну. Хоча свої вчинки Люда пояснює просто: "Маю давній розум, давній дух. Так, ніби я жила, жила і жила..."

Люда:

- Коли ми звідси поїхали, я ще не мала сім років. Але я ходила на весілля, була дружкою багато разів. Знаю, що і тут тепер: як колись було - нема так само. Багато йдуть у ресторан, бо весілє - то багато роботи, я знаю. Але хотіла, щоби було по-давному. Так і зробили: барвінок рвали на четвер, вінок шили батько і матка. Вінчалися. Ми тут хрестили Шейна до весіля, бо він не був хрещений. Потім пішли на сповідь. Не розумів, нащо ми йдемо ще раз - уже ж охрещений. Я думала, як пояснити, а потім розказала, що це ми ніби двоє докупи похрещені будемо, це так від Бога. А у церкві на саме весілє Шейн сам казав свої відповіді - слово в слово, як піп йому казав. Бо спочатку мама перекладала, потім щось трохи наплутала, то він сам далі казав, і це було класно! Плаття весільне я придумала ще в Канаді, намалювала, але тут такого знайти не змогла. Але дівчина, яка мені шила, зробила ще краще, як я придумала. Хотіла таке, щоб не було дуже обпишнене, щоб потому його можна було вбирати. То я собі в Канаду заберу і буду вбирати. Трохи почистити по долині - і буде як нове. Але бідні мої капчики... Не знаю, чи зможу їх ще взути... На 2-й день я горботку вбрала, пішла до Слави в Лужани, вона мені уклала на голові так, як тут дівчата тепер не роблять - по-давному, таку косу навкруг голови. Як Тимошенко, але ще квіти в косу вплетені були.

Шейн (у перекладі Люди):

- Приїхав, бо хотів видіти моє коріння. Як дивився мені в очі, так і злюбив мене. Він дуже правдивий, приємний, хоче все для когось перш ніж собі. Дотепер ніколи не лишав Канаду, це перший раз. Хотів видіти, як у нас, бо там ми ішли до весілля - і там усе просте. Тут традиції інакші. Він найшов, що тут дуже приємні люди - всі хотіли видіти молоду, молодого, признавалися до нас, злюбили нас.

З розповідей весільних гостей:

- Дуже всім сподобався молодий - відкритий, щирий. Видно було, що йому подобаються наші весільні обряди. Він не розумів слів пісень - ось наприклад, коли кухарка приходить до молодих "з куркою", то молода йому перекладала, і він так сміявся! А другої днини був вбраний у вишиту сорочку, танцював (Люда його вчила, але хоч у нього і не дуже виходило - він старався). З дітьми грався - то діти за ним усі ходили й ходили...

Лав сторі

- Ми живемо у провінції Брітіш Коламбія, у місті Келоуна - за 4 години машиною від Ванкувера. У місті живе понад 150 тис. людей, але всі, як у нас кажуть, "або пожонаті, або близько до смерти". Мало молодих. То ми будем мати історію на все життя - шо ми зустрілися. Ми жили в одному домі, але на різних поверхах: я - нижче, він - вище. У нас діти як виростають - живуть окремо. Я з 17 років на своєму хлібі. То ми бачили одне одного, та було може рік, як ходили одне попри одного, придивлялися, знайомилися. Та й полюбилися.

Майбутнє

- Може, ще буде весіль у сім'ї, маємо ще тут таких, що підростають. Від 7 до 10 років знову приїдемо. Вертатися? Нє...Відвикли. У Канаді всьо під носом. Дуже легко добиватися всього, що хочеться. Закінчила школу - зразу найдеш роботу, зможеш сплачувати собі за квартиру. Ми вже маємо добру роботу, бізнес. Шейн - психолог. Я маю свій бізнес - маю салон, я перукар. Хочу відкрити школу перукарів, бо вони здавна там вчать - як стригли 15, 20 років тому. А я хочу відкрити школу - вчити по-новому. Коли будуть діти? В Канаді дуже інакше з цим. Люди довго думають, коли їм мати діти. Як мати дітей - треба наймати когось з ними сидіти, бо самим треба робити. А наймати - дорого. Так, є мама, баба, але кожен має сім'ю, має життя... Спочатку хочемо перелетіти всю планету, поки присядемо з дітьми, поки мій бізнес добре присяде. Тяжко з дітьми в Канаді...

Цвітка (баба):

- Манітоба, Торонто, Вінніпег - там більше українців, там є концерти артистів з України, там відзначають наш День незалежності, українські свята. У нас українців мало, багато німців, то ми лиш до церкви ходимо - української православної, там у нас є. Святимо паску, святкуємо Різдво... Люда дуже любить усе наше, того й весілє хотіла тут мати. На другий день була в горботці, накладеній сорочці - все тутешнє, сорочку я сама накладала. А цирьку на рукавах - нє, не я, то Ґиньки Бордеянчиної мама робила: я усьо вмію, а цирьку не вмію...

Рада, шо приїхала, що можу всьо видіти. Лиш нема у вас тут законів... Культури нігде нема. Дороги погані. Але тягне на свою землю.

Галя (мама):

- Був і канадийський звичай на цім весілю. Гостям подарували сувенірники - маленькі плетені горнятка. Мама всі сплела руками. Це так у Канаді роблять. Так шо мама потрудилася. А тут ще й попала на 50 років, як закінчили школу - на Великдень коло церкви зустрілися з однокласниками, то вони розказали, що збираються!

Багато це весілє нам коштує. Але хотілося приїхати, щоби наші чоловіки виділи, де ми родилися, де ми жили, якими дорогами ходили, у якій школі вчилися.

Знову Шейн:

- Красно!

Знову Люда:

- А хату нашу я впізнала. О! Раз-два впізнала, лиш як заїхали з гостинца. Дуже тут люблю. Маю давній розум, давній дух. Так, ніби я жила, жила і жила...

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.