УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 203 відвідувачів

Теги
шляхи єднання монастирі та храми України Доброчинність забобони Митрополит Володимир (Сабодан) Голодомор вибори милосердя автокефалія молодь Президент Віктор Ющенко краєзнавство Археологія та реставрація Мазепа УГКЦ Церква і медицина церква і суспільство 1020-річчя Хрещення Русі Предстоятелі Помісних Церков Києво-Печерська Лавра Церква і влада постать у Церкві Патріарх Алексій II секти Священний Синод УПЦ Ющенко іконопис комуністи та Церква Приїзд Патріарха Кирила в Україну діаспора церковна журналістика Церква і політика конфлікти українська християнська культура Вселенський Патріархат розкол в Україні церква та політика педагогіка УПЦ КП Католицька Церква






Рейтинг@Mail.ru






«Свобода слова» (Буковина): Шипинське весілє, або Як канадієць Шейн став шипчанином



«Свобода слова» (Буковина), Маріанна Антонюк, 15 травня 2008 року

Саме тих вихідних, коли в Америці виходила заміж донька президента США Джорджа Буша, у Шипинцях Цвітка Кордюччина віддавала онуку. І могло би це буковинське весілля стати просто одним традиційно щасливим днем для закоханих і їх великої фамілії, яких щотижня є безліч. А стало воно приємністю і навіть гордістю для багатьох родичів, знайомих і навіть малознайомих чи зовсім незнайомих цієї родини. Ним пишаються Шипинці, як штат Техас - весіллям молодої панни Буш. Бо Цвітчина онука приїхала робити в Шипинцях весілє з самої Канади. Зрештою, як приїхала з нею через 18 років життя в Канаді і сама Цвітка, її донька (мама молодої) Галя з чоловіком та молодшою дочкою, ну і звісно - молодий. Бо покійна Кордючка була кухарков на весіллях, і навіть її правнучка Людочка, хоч була тоді ще мала, добре запам'ятала, яке має бути весілє. Отож, Люда і Шейн взяли шлюб перед Богом і перед людьми у Шипинській церкві. І лунала забава мало не до рання на сільському подвір'ї, незважаючи на дощ. Бо так хотіла молода, яка точно знає, що "там нема так як тут", а Шейн з радістю на це погодився - бо, як переконана Люда (і має на це всі підстави), "так мене любить". А мудрість цієї дівчини очевидна: своїм коханням вона завоювала ще одного залюбленого в Україну. Хоча свої вчинки Люда пояснює просто: "Маю давній розум, давній дух. Так, ніби я жила, жила і жила..."

Люда:

- Коли ми звідси поїхали, я ще не мала сім років. Але я ходила на весілля, була дружкою багато разів. Знаю, що і тут тепер: як колись було - нема так само. Багато йдуть у ресторан, бо весілє - то багато роботи, я знаю. Але хотіла, щоби було по-давному. Так і зробили: барвінок рвали на четвер, вінок шили батько і матка. Вінчалися. Ми тут хрестили Шейна до весіля, бо він не був хрещений. Потім пішли на сповідь. Не розумів, нащо ми йдемо ще раз - уже ж охрещений. Я думала, як пояснити, а потім розказала, що це ми ніби двоє докупи похрещені будемо, це так від Бога. А у церкві на саме весілє Шейн сам казав свої відповіді - слово в слово, як піп йому казав. Бо спочатку мама перекладала, потім щось трохи наплутала, то він сам далі казав, і це було класно! Плаття весільне я придумала ще в Канаді, намалювала, але тут такого знайти не змогла. Але дівчина, яка мені шила, зробила ще краще, як я придумала. Хотіла таке, щоб не було дуже обпишнене, щоб потому його можна було вбирати. То я собі в Канаду заберу і буду вбирати. Трохи почистити по долині - і буде як нове. Але бідні мої капчики... Не знаю, чи зможу їх ще взути... На 2-й день я горботку вбрала, пішла до Слави в Лужани, вона мені уклала на голові так, як тут дівчата тепер не роблять - по-давному, таку косу навкруг голови. Як Тимошенко, але ще квіти в косу вплетені були.

Шейн (у перекладі Люди):

- Приїхав, бо хотів видіти моє коріння. Як дивився мені в очі, так і злюбив мене. Він дуже правдивий, приємний, хоче все для когось перш ніж собі. Дотепер ніколи не лишав Канаду, це перший раз. Хотів видіти, як у нас, бо там ми ішли до весілля - і там усе просте. Тут традиції інакші. Він найшов, що тут дуже приємні люди - всі хотіли видіти молоду, молодого, признавалися до нас, злюбили нас.

З розповідей весільних гостей:

- Дуже всім сподобався молодий - відкритий, щирий. Видно було, що йому подобаються наші весільні обряди. Він не розумів слів пісень - ось наприклад, коли кухарка приходить до молодих "з куркою", то молода йому перекладала, і він так сміявся! А другої днини був вбраний у вишиту сорочку, танцював (Люда його вчила, але хоч у нього і не дуже виходило - він старався). З дітьми грався - то діти за ним усі ходили й ходили...

Лав сторі

- Ми живемо у провінції Брітіш Коламбія, у місті Келоуна - за 4 години машиною від Ванкувера. У місті живе понад 150 тис. людей, але всі, як у нас кажуть, "або пожонаті, або близько до смерти". Мало молодих. То ми будем мати історію на все життя - шо ми зустрілися. Ми жили в одному домі, але на різних поверхах: я - нижче, він - вище. У нас діти як виростають - живуть окремо. Я з 17 років на своєму хлібі. То ми бачили одне одного, та було може рік, як ходили одне попри одного, придивлялися, знайомилися. Та й полюбилися.

Майбутнє

- Може, ще буде весіль у сім'ї, маємо ще тут таких, що підростають. Від 7 до 10 років знову приїдемо. Вертатися? Нє...Відвикли. У Канаді всьо під носом. Дуже легко добиватися всього, що хочеться. Закінчила школу - зразу найдеш роботу, зможеш сплачувати собі за квартиру. Ми вже маємо добру роботу, бізнес. Шейн - психолог. Я маю свій бізнес - маю салон, я перукар. Хочу відкрити школу перукарів, бо вони здавна там вчать - як стригли 15, 20 років тому. А я хочу відкрити школу - вчити по-новому. Коли будуть діти? В Канаді дуже інакше з цим. Люди довго думають, коли їм мати діти. Як мати дітей - треба наймати когось з ними сидіти, бо самим треба робити. А наймати - дорого. Так, є мама, баба, але кожен має сім'ю, має життя... Спочатку хочемо перелетіти всю планету, поки присядемо з дітьми, поки мій бізнес добре присяде. Тяжко з дітьми в Канаді...

Цвітка (баба):

- Манітоба, Торонто, Вінніпег - там більше українців, там є концерти артистів з України, там відзначають наш День незалежності, українські свята. У нас українців мало, багато німців, то ми лиш до церкви ходимо - української православної, там у нас є. Святимо паску, святкуємо Різдво... Люда дуже любить усе наше, того й весілє хотіла тут мати. На другий день була в горботці, накладеній сорочці - все тутешнє, сорочку я сама накладала. А цирьку на рукавах - нє, не я, то Ґиньки Бордеянчиної мама робила: я усьо вмію, а цирьку не вмію...

Рада, шо приїхала, що можу всьо видіти. Лиш нема у вас тут законів... Культури нігде нема. Дороги погані. Але тягне на свою землю.

Галя (мама):

- Був і канадийський звичай на цім весілю. Гостям подарували сувенірники - маленькі плетені горнятка. Мама всі сплела руками. Це так у Канаді роблять. Так шо мама потрудилася. А тут ще й попала на 50 років, як закінчили школу - на Великдень коло церкви зустрілися з однокласниками, то вони розказали, що збираються!

Багато це весілє нам коштує. Але хотілося приїхати, щоби наші чоловіки виділи, де ми родилися, де ми жили, якими дорогами ходили, у якій школі вчилися.

Знову Шейн:

- Красно!

Знову Люда:

- А хату нашу я впізнала. О! Раз-два впізнала, лиш як заїхали з гостинца. Дуже тут люблю. Маю давній розум, давній дух. Так, ніби я жила, жила і жила...

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.