УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 129 відвідувачів

Теги
комуністи та Церква Мазепа Церква і медицина Президент Віктор Ющенко вибори постать у Церкві Церква і політика розкол в Україні Митрополит Володимир (Сабодан) Вселенський Патріархат церква та політика милосердя іконопис монастирі та храми України Голодомор Католицька Церква Священний Синод УПЦ шляхи єднання педагогіка секти Києво-Печерська Лавра українська християнська культура автокефалія церковна журналістика церква і суспільство Патріарх Алексій II конфлікти Доброчинність Археологія та реставрація Приїзд Патріарха Кирила в Україну молодь Церква і влада краєзнавство УГКЦ УПЦ КП діаспора Ющенко забобони 1020-річчя Хрещення Русі Предстоятелі Помісних Церков






Рейтинг@Mail.ru






«День» (Україна): Якими зробила нас віра. Здобутки та проблеми християнства



«День» (Україна), Георгій Шибанов, публіцист

Цікава, аргументована і розлога стаття Клари Ґудзик «1020 років хрещення Київської Руси, що ми про це знаємо» надрукована у «Дні» 18 квітня 2008 року, не тільки збагачує наші знання з історії церкви, але й спонукає до глибоких роздумів про те, що ми здобули, ставши нащадками віри пращурів, які відбулися зміни у свідомості людей і чи вирішило християнство всі суспільні проблеми.

Прийняття у Х столітті християнства Київською Руссю, звичайно, позитивно вплинуло на розвиток тогочасного суспільства. Воно дало великий поштовх у розвитку освіти, архітектури, книгодрукування, музики, живопису та інших галузей людської діяльності. Православ'я в Україні на перших його етапах стало консолідуючою силою суспільства в його важкі історичні періоди. Так, визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького у середині ХVII століття проходила також під гаслом захисту православної віри, котра була потужним духовним гартом для відважних козаків Запорізької Січі.

Перебування Української церкви під юрисдикцією Константинопольської патріархії, доки вона не була продана Московській патріархії, також мало позитивний вплив на розвиток українського суспільства в ту добу. Про це маємо, зокрема, цінні документальні свідчення, які нам залишили П. Алепський, інженер Г. Боплан про сильних і працелюбних українців, квітучі та залюднені ними міста і села, про величні храми, що їх всюди зводили, про високу освіченість місцевого духовенства. Тож цей період можна вважати, як мовиться, благополучним і позитивним в національній історії.

На жаль, у подальшому православ'я в його російській інтерпретації перетворилося на духовний гніт для українців, що тривав майже три століття. Московські царі, починаючи з Івана Грозного, намагаючись перетворити Москву в Рим; взяли на озброєння своєї політики найгірше у візантійських імператорів: любов до розкоші, інтриганство, жорстокість у боротьбі зi своїми опонентами. Це сповна успадкував у своїй небувалій репресивній політиці й найбільший тиран ХХ століття Й. Сталін. Тож у суспільно-політичний лексикон новітнього часу увійшло таке поняття як візантійщина. Нею звинувачують нерідко один одного у своїх дискусіях і деякі сучасні політики.

Досить вдалу характеристику дав їй у своїй великій праці «Генерика і архітектоніка» (Київ, 2005) мій мюнхенський кореспондент, відомий український літературознавець, перекладач, культуролог Ігор Васильович Качуровський. Візантійську імперію, одну з найбагатших та наймогутніших, здолали не зовнішні сили, войовничі готи, походи Аттіли, навали хрестоносців, напади слов'ян чи навіть експансія ісламу. Її згубило те саме візантійство, суттю якого були подвійні стандарти в політиці й моралі, віроломство, заздрощі, захланність, казнокрадство, зрадливість, підступність, надзвичайна жорстокість, вседозволеність у боротьбі за владу, відсутність будь-яких застережень для можновладців.

Російська православна церква була надійною опорою у гнобленні народів колишньої імперії. А тому наш великий Григорій Сковорода (1722-1794), добре знаючи, як тяжко живеться його рідному народові в умовах колоніального і духовного гніту, кидаючи не раз докір тогочасному духівництву за його прислужницьку політику самодержавству (іншою вона не могла і бути), за фарисейство, пожадливість та показну набожність, у своїх творах писав: «У цьому болоті (злі. - Г.Ш. ) навіть щире прагнення служити Богові перетворюється в звичайне лицемірство, бо ні тривалі у храмах моління, ні будівництво нових церков, ні щоденні клятви у вірності Богові не рятують людські серця від облесництва, серебролюбства, честолюбства та інших схильностей, які перетворюють людину в домашніх звірів».

Як це актуально і для нашого часу! Незважаючи на те, що нині церква намагається зайняти належне місце у суспільстві, впливати на його моральний стан, відродити у народі духовність, вона сьогодні зіткнулася з неабиякими проблемами того ж суспільства, котре вибудовує ринкову економіку. А з нею, як відомо, пов'язані такі поняття, як бізнес, накопичення капіталу, здобування грошей у будь-який спосіб, боротьба за лідерство і сфери впливу та ін.

Пересічні громадяни також розуміють, що до духовної особи з пустими руками йти не гоже, треба чимось віддячувати за виконані треби. А роботи (замовлень) священикам нині вистачає. Окрім того, що вони вінчають, хрестять дітей, відспівують покійників, їх запрошують на освячення квартир, садиб, різних офісів, контор, магазинів, установ, а також яхт, кораблів, літаків, потягів та ін.

Церква підтримує своє фінансове становище за рахунок свічних заводів, продажу духовної літератури, різного церковного начиння. Одне слово, їй відомі всі тонкощі торгівельного ремесла і банківської справи.

Так було в різні часи, так, мабуть, буде і надалі. Ось, приміром, у сусідній Російській Федерації церква, накопичивши великі капітали, намагається все життя суспільства взяти під свій контроль, у тому числі - світську освіту. З приводу загрози церковної експансії; у пресі не раз висловлювалися авторитетні російські вчені.

Між тим, щоб мати ще дійсний авторитет у суспільстві й допомагати йому боротися з його численними бідами і проблемами, щоб стати надійним світильником і духовним провідником, церква також повинна, на мою думку, морально очищатися, а для цього їй потрібно повернутися до своїх витоків і перших християн, котрі були безсеребрениками і духовними рятівниками людей. Тоді сус пільство швидше оздоровиться і матиме світліші перспективи для свого розвитку.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.