УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 113 відвідувачів

Теги
церква і суспільство Церква і політика секти Мазепа конфлікти комуністи та Церква Археологія та реставрація вибори церковна журналістика автокефалія Церква і медицина Церква і влада УПЦ КП українська християнська культура постать у Церкві молодь Вселенський Патріархат Ющенко Патріарх Алексій II Доброчинність Католицька Церква Києво-Печерська Лавра 1020-річчя Хрещення Русі УГКЦ монастирі та храми України Президент Віктор Ющенко краєзнавство розкол в Україні Голодомор церква та політика милосердя Предстоятелі Помісних Церков Священний Синод УПЦ шляхи єднання забобони педагогіка Приїзд Патріарха Кирила в Україну іконопис Митрополит Володимир (Сабодан) діаспора






Рейтинг@Mail.ru






«Високий замок» (Львів): Отець Ігор Бойко: «Трансплантація органів – моральний обов’язок для християн»



«Високий замок» (Львів), РІСУ, Оксана Шкодзінська, 10 червня 2008

Трансплантацію органів нерідко висвітлюють як щось жахливе й неприйнятне,
у тім числі для людей, які визнають себе християнами і намагаються жити відповідно до норм християнської моралі.


А як до цього ставиться Церква? Про це - у розмові зі священиком УГКЦ, деканом філософсько-богословського факультету Українського католицького університету, доктором морального богослов'я отцем Ігорем Бойком.

- Отче Ігоре, що Церква говорить про таке явище, як трансплантація людських органів?

- Церква довго розмірковувала, на підставі якого морального принципу можемо виправдати, дозволити чи заборонити трансплантацію органів. У результаті богословських дискусій дійшли переконання, що трансплантація як акт дарування своїх органів іншій людині - це один з найвищих виявів милосердя і любові, який можна здійснити щодо свого ближнього.

Свого часу в Іспанії саме католицьке духовенство стало на захист трансплантації органів. Лозунги на багатьох храмах містили таку думку: «Ваші органи після смерті вам більше не служать, але вони можуть врятувати чиєсь життя тут, на землі».

- Проте в Україні суспільство, здається, не зовсім готове сприймати трансплантацію як щось позитивне...

- Це правда. На жаль, часто засоби масової інформації представляють трансплантацію органів у негативному світлі. Деякі телепередачі починаються з вражаючих заголовків на зразок: «Серце на продаж» чи «Нирка на продаж».

- Якими критеріями визначається трансплантація саме як акт дарування?

- Першим слушно виникає запитання: як можемо виправдати, наприклад, таку річ, як завдавання шкоди донорові, коли він дарує свою нирку ще за життя? Коли ми даруємо кров, то це не завдає непоправної шкоди, адже кров має здатність відтворюватися. Натомість нирка такої здатності не має, отже, людина-донор залишатиметься до кінця свого життя з однією ниркою, тобто у чомусь обмеженою. Церква вимагає, щоб лікарі перед операцією із трансплантації надавали високу гарантію того, що людина з однією ниркою зможе прожити подальше своє життя нормально, і шкода, яку завдадуть донорові, мусить бути терпимою, раціонально обґрунтованою і справді забезпечуватиме порятунок життя.

Наступним критерієм є свобода вибору для самого донора й безкоштовність цієї пожертви для реципієнта. Саме у цьому полягає дарування.

- А як оцінювати таку ситуацію, коли, наприклад, мати хотіла б подарувати дитині своє серце чи інший життєво необхідний орган?

- Церква дотримується думки, що кожна людина за життя може подарувати іншій лише ті з органів, які є парними (приміром, нирку). Адже тільки таким чином донор зможе продовжувати жити. Всі інші органи Церква дозволяє трансплантувати лише після смерті донора, бо інакше свідомо провокується смерть людини, нехай навіть для того, щоб інша людина могла жити. Водночас родичі загиблої людини вчинили б шляхетно, погодившись на те, щоб її органи віддали задля порятунку інших людей, особливо в тому разі, якщо померла людина не заперечувала цього за життя, але й не дала на це виразної згоди. Пригадую історію, яка сталася в Італії, коли чоловік з дружиною довідалися про те, що їхня не народжена ще дитина має вади розвитку, несумісні з життям (серед таких дітей є, наприклад, аненцефали - ті, які народжуються без головного мозку). Пам'ятаючи заповідь «Не вбий», вирішили не робити аборту, а прийняти й народити дитину-аненцефала. На жаль, такі діти не виживають після народження... Але ті органи, які були нормально розвинені, батьки цього немовляти після того, як лікарі констатували його смерть, вирішили подарувати для тих новонароджених, які їх потребували, щоб з їх допомогою продовжувати нормальне життя.

- Часом аргументом проти пересадки органів після смерті називають християнське вірування у воскресіння мертвих, яке начебто не може відбутися з тими, у кого «не вистачає» певних органів...

- Трансплантація органів, як сказав Папа Іван Павло ІІ, є найвищим виявом любові, на який лише людина здатна. Це жодною мірою не суперечить християнському віруванню у воскресіння мертвих. Все те, що людина могла зробити у своєму житті, вона вже зробила. Смерть - її перехід у вічність, тож на один орган більше чи менше вона при цьому мала - для нашої віри у її воскресіння після смерті не має жодного значення. Саме тому, наприклад, сьогодні Церква не забороняє кремації тіл тих осіб, які не заперечували проти цього.

 

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.