УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 138 відвідувачів

Теги
Митрополит Володимир (Сабодан) Голодомор Мазепа іконопис конфлікти Вселенський Патріархат шляхи єднання Археологія та реставрація Церква і медицина Предстоятелі Помісних Церков комуністи та Церква Президент Віктор Ющенко 1020-річчя Хрещення Русі забобони церква та політика молодь вибори милосердя Києво-Печерська Лавра постать у Церкві автокефалія Ющенко Патріарх Алексій II Приїзд Патріарха Кирила в Україну Священний Синод УПЦ краєзнавство УПЦ КП УГКЦ українська християнська культура розкол в Україні Церква і політика Доброчинність секти церковна журналістика Католицька Церква монастирі та храми України церква і суспільство діаспора Церква і влада педагогіка






Рейтинг@Mail.ru






«Вісник & Ко» (Луцьк): Наречена Ісуса. 14 років заслання і тюрем та 40 років підпілля – така ціна за любов до Бога й України



«Вісник & Ко» (Луцьк), Світлана Мартинець, Івано-Франківська область, 2008

«Шпіонка Ватикану!» - викрики енкаведистів сестра Василія, настоятелька  монастиря Пресвятого серця Ісусового сестер чину святого Василія, пам'ятає й досі. І пам'ятатиме до кінця днів своїх. «Мене заштовхали у камеру - всі, хто там знаходився, стали навколішки і молилися.  У руках багатьох  були вервечки й молитовнички. В'язні просили Бога, щоб дав мені мужності витримати тортури.  Люди були закривавлені і дуже помордовані. Багатьом було важко стояти і говорити - мали перебиті руки і ноги, а замість обличчя - криваве місиво. І тоді я вирішила: виживу - стану черницею, щоб молитися за тих людей так щиро, як вони молилися за мене»...

Настоятелька монастиря, заснованого її дідом
Сестра Василiя каже, що вже стара і смерть не за горами. Але ще вчить сільських діточок танцювати «козачка на шабельках». І коли заводить розмову про Україну, погляд палає молодечим завзяттям.
- Щодня молимося за Україну. Просимо в Бога мудрості для керманичів нашої держави. Бо чи ж личить їм сваритися, сіяти розбрат між Сходом і Заходом, ставити питання про російську мову як державну? Що нам треба прорити тунель, аби з'єднати Крим з Росією, і - до Союзу? Щоб знову тюрми, Сибiри і Казахстани? - черниця не гнiвається. 
Гнiв, подив, ненависть залишилися там, у казематах Сибiру та степах Казахстану. Тюремнi мури випили красу, знищили здоров'я. Але нi енкаведистам, анi кагебiстам не вдалося зломити дух цiєї непокiрної. У вимученому серцi колись юної Аріадни з містечка Надвірне, а нині настоятельки  монастиря сестер василіанок, що у селищі Войнилів Калуського району, залишилася одна любов: до Бога й України...
- Не раз чую, як люди ремствують: за Союзу ковбаса дешева була. А скільки на ту «дешеву ковбасу» українцi безкоштовно в таборах працювали і гинули? Не пам'ятають? Чи ж забули вже? ... Коли тата енкаведе забирало, я була ще дитиною. 13 лiт мала. Кинулася татусевi на шию, вхопила за сорочку, наче  серцем відчула: нiколи його  не побачу. Й досi пам'ятаю дитячу думку: «Тато не повернеться. Тепер я за нього мушу бути сильною», - мова черницi, як пiсня. Так розмовляє лише стара галицька інтелігенцiя.
У свiтському життi її кликали Арiадною. Дiвчинка була донькою адвоката, голови мiсцевої "Просвiти" Михайла Николайчука з містечка Надвірне. Дiд Людомир - вiдомий на тi часи священик. Саме отець Людомир-Констянтин i був засновником монастиря, який на сьогоднi став домiвкою його внучки.
Батька забрали в івано-франкiвську тюрму у 1939-му. Дружині надвiрнянського адвоката Николайчука та його двом малим дiточкам, «ворогам народу», енкаведисти винесли вирок: 15 рокiв колонiї суворого режиму.  У їхньому будинку поселився майор енкаведе. З колонiї-поселення українським рабам було виходити не вiльно. Николайчукiв пiдселили до молодицi, що кожного року народжувала дiточок від різних чоловiків. Вона казала: «Я колишу дитинку, ношу i все над нею плачу: «Господи, чому я маю «таких» дiтей глядiти?»
Николайчуки жили у Казахстані разом iз поляками. У 47-му полякiв амнiстували. Дiдо Людомир передав грошi на дорогу, й Аріадна з мамою, братиком та поляками,  таємно повернулися в Україну...

За лаковані туфлі - чернечий перстень
Сім'я «ворога народу» на рiдній землі жила у пiдпiллi. Якби совiти дiзналися, що вони в Українi, - розстрiляли б. Все ж Арiаднi вдалося вступити до Львiвського полiтеху. Пiсля першого курсу дiвчина зрозумiла: хтось її видав, - за нею стежать.
- Я боялася зайти до друзiв у гостi,  нi з ким не розмовляла. Розумiла: будь-яку невинну людину пiсля розмови зi мною могли арештувати чи вбити. Мене арештували на другому курсi. Напередоднi останнього iспиту... Зi мною поводилися  грубо. В камеру штовхнули так, що заледве втрималася на ногах. Коли запитувала, за що затримали, менi смiялися в обличчя. У камерi мене дуже здивували в'язнi. Багато жiнок були закривавленi, не могли пiдвестися на ноги, але коли мене заштовхали, всi стали навколiшки i почали молитися. У багатьох були вервечки у руках. Ув'язненi молилися за Україну i просили в Бога мужностi для кожного, хто знаходився у цiй камерi. Тут я вирiшила: виживу - стану черницею.
Чи знущалися над студенткою, що вiддано любила Україну i вiрила у Всевишнього? Знущалися. Та черниця каже, що iншим було у стократ важче. Її ж енкаведисти вважали «шпiоном Ватикану», тож боялися скалічити. Інформацiя про знущання над «шпигуном Ватикану» могла  набути мiжнародного скандалу. Доньку адвоката Николайчука судила  у Москвi славнозвiсна трiйка. Зазвичай «трiйки» виносили  українським нацiоналiстам один вирок: «розстрiляти».
Коли її виводили з камери, слiдчий буркнув: «10 рокiв тюрми суворого режиму. Легко вiдбулася, мали розстрiляти». I знову етап. Лише казахстанськi степи змiнилися сибiрською тайгою. Єдиною вiдрадою у сiрих тюремних стiнах для дiвчини з України була вервечка i малесенький молитовник...
Пiсля смертi Сталiна життя полiтв'язнiв стало трiшки легшим. У 1956-му справу Арiадни Николайчук переглянули i вирiшили: дiвчину засудили помилково.
Лише рiк пiсля тюрми Арiадна носила своє мирське ім'я. У 1957-му роцi її постригли, одягли у чернечий одяг й назвали сестрою Василiєю. Обряд здiйснював у пiдпiллi греко-католицький священик отець Чепiтка. Щоб при можливому обшуку кагебiсти не знайшли чернечого одягу, сестра Василiя розiрвала габiт (чорне плаття) на двi окремi частини. Тоді вона ще не знала, що у підпіллі їй доведеться бути 40 весен і 40 зим. Ставши черницею, юнка продала свої лакованi туфлi i купила золотий перстень. Вона й нинi його носить на правiй руці - як свiдчення вiчної обiтниці обручниці Христа. 


***
Сестри частують вечерею. Картопля з квашеною капустою, кава з молоком.
- Хлiб самi печемо. Сiємо пшеницю. Картопля, морква, капуста - все своє», - сестра Василiя маленькими шматочками вiдламує хлiб. Примовкла. Про що вона думає? Чи не той час згадує, коли чорний глевкий хлiб був у тюрмi розкiшшю? Та й тим шматком ув'язненi жiнки дiлилися мiж собою: сильнiшi вiддавали свою пайку слабшим.
Нiч накрила стiни монастиря. Менi постелили у розмовницi.  Колись у цьому монастирі був штаб енкаведе. В келіях жили енкаведисти, а  сестри - у стаєнці з коровами. У пiдвалі енкаведисти катували юних непокірних українських націоналістів. Щоночі до стаєнки долинали їхні крики.  
Черниці ревно молилися. Просили у Бога мужності для катованих. І нині моляться. За невинно убієнних. За  Україну. За щасливу долю кожного  з нас.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.