УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 64 відвідувачів

Теги
1020-річчя Хрещення Русі УПЦ КП краєзнавство Ющенко Предстоятелі Помісних Церков молодь Патріарх Алексій II розкол в Україні Президент Віктор Ющенко Мазепа Археологія та реставрація Церква і медицина педагогіка Митрополит Володимир (Сабодан) милосердя УГКЦ церква та політика Доброчинність церковна журналістика іконопис Священний Синод УПЦ Церква і влада Католицька Церква Приїзд Патріарха Кирила в Україну церква і суспільство Голодомор конфлікти шляхи єднання комуністи та Церква діаспора забобони Вселенський Патріархат монастирі та храми України постать у Церкві секти вибори Церква і політика українська християнська культура Києво-Печерська Лавра автокефалія






Рейтинг@Mail.ru






«Вісник & Ко» (Луцьк): Кістки під мурами забирали життя і здоров’я



«Вісник & Ко» (Луцьк), Юлія Савіна, Вінницька область, 19 червня 2008

Коли голова колгоспу почав звозити будматеріали для зведення нової хати, у селі стали незадоволено перешіптуватися. "Геть загубив, антихрист, Бога у душі, - казали між собою старенькі бабці і нишком хрестилися. - Хіба ж можна на кладовищі будуватися? Гріх який великий!" Але відкрито виступати у ті безбожницькі часи боялися, лише, проходячи повз новобудову голови, стиха зітхали: "Ой, недобре діло зробив..."

Колись у центрі села стояла старовинна церква. Атеїсти у 30-х роках минулого століття не пожаліли ні людей, які падали навколішки, намагаючись вимолити їй "життя", ні саму споруду, що "дихала" віками. Розібрали церкву і з того ж каміння збудували на її місці "чайну". Як на глум - там, де раніше молилися, тепер горілку п'ють.  А кладовище, на якому ховали священнослужителів обителі, взагалі зрівняли із землею.
Так та місцина і стояла пусткою, аж поки не знайшовся у селі підприємливий голова колгоспу. Звичайно ж, Яків знав про кладовище. І вже не раз ловив попереджуючі натяки односельчан про те, що "...мертві не дадуть жити живим". Але мав усі ці, як вважав, забобони десь, і не вельми до них прислухався. Щоправда, здригнулося серце, коли робітники, копаючи рови під фундамент, почали витягати звідти людські кістки і черепи.  Це вже потім він не раз зізнавався і сам собі докоряв, що якби перепоховав останки з почестями, може, і не мав би горя. А тоді наказав зібрати кістки на рядно і закопати у найближчому рівчаку...
Будинок Яків звів на заздрість усім: величезний, добротний, на шість кімнат і з усіма зручностями. Будував на перспективу, щоб у майбутньому три доньки із зятями тут жили.
Але рожевощокі і пухкенькі, якими були, живучи у старенькій бабиній халупці, дівчатка на новому місці почали худнути і марніти. Болячки посипалися одна за одною, щось сталося з їхньою психікою. Вони боялися виходити на вулицю, спати наодинці, страшенно кричали уві сні.
Спочатку якось тихо і смиренно відійшла на той світ старша донька. Не минуло і двох років, як з хати винесли труну з найменшою. Хоча ця дочка померла від менінгіту - Яків з дружиною мало волосся на голові не рвали від розпачу. Може, таки правду люди казали, що гріх будуватися на чиїхось кістках? В надії врятувати хоча б одну дівчинку - одразу вивезли її до далеких родичів, а самі заходилися продавати будинок.
Та нелегко це було! Бо земляки і навіть люди з навколишніх сіл й за півціни не хотіли на нього дивитися. А приїжджі, наслухавшись про цей "проклятий" дім, більше не поверталися. Дійшло до того, що Яків почав платити "доброзичливцям" за мовчання і оголосив, що віддячить тому, хто скаже добре слово про його господу. Винагорода подіяла і, нарешті продавши будинок, Яків виїхав із селища.
Злощасний дім купило солідного віку подружжя з іншої області. Лікар прописав їм природу, свіже повітря та спокій. Але буквально через півроку, вкрай розхворівшись, господар помер. І ще на похороні почалася сварка за спадщину між дітьми. Стареньку матір вони до уваги не брали, а так як їй ставало все гірше і гірше, швиденько після того спровадили у притулок. Натомість два сини поспішили судитися один з одним за батьківський маєток. У будинку навіть поробили два окремі входи, але хоча й перебралися з речами жити у нього - довго не витримали. Жалілися, що вдень починається страшний головний біль, а вночі взагалі можна зійти з розуму. Таке враження, ніби хтось постійно ходить і щось бурмоче та схлипує.
Цей великий шестикімнатний будинок досі стоїть в центрі села, відразу біля "чайної". І живуть там тепер лише павуки та ще, напевно, душі тих, кому не дали спочити вічним сном.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.