УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 81 відвідувачів

Теги
Голодомор постать у Церкві конфлікти Церква і влада церковна журналістика церква і суспільство українська християнська культура комуністи та Церква іконопис розкол в Україні УПЦ КП монастирі та храми України Предстоятелі Помісних Церков Священний Синод УПЦ Доброчинність Ющенко Мазепа Приїзд Патріарха Кирила в Україну Церква і медицина молодь вибори церква та політика педагогіка секти Вселенський Патріархат Києво-Печерська Лавра Патріарх Алексій II Археологія та реставрація УГКЦ Церква і політика краєзнавство шляхи єднання Президент Віктор Ющенко забобони Митрополит Володимир (Сабодан) Католицька Церква автокефалія милосердя 1020-річчя Хрещення Русі діаспора






Рейтинг@Mail.ru






«Вечірній Київ»: Анкара і Стамбул - столиця і найбільше місто Туреччини



«Вечірній Київ», 04.04.08

12-мільйонний Стамбул і 4-мільйонна Анкара - два найбільших міста Туреччини. Столиця Римської, а потім і Візантійської імперії, до 1930 року Стамбул називався Константинополем. 

Після заснування Турецької республіки в 1923 році столицю було перенесено до Анкари. Проте Стамбул зберіг за собою право називатися торгово-промисловим, комерційним, культурним, освітнім, а пізніше й туристичним центром країни. Стамбул розташований відразу у двох частинах світу - Європі й Азії.

З одного берега на іншій через протоку можна потрапити двома мостами - Босфорським та імені султана Мехмеда Фатіха. Самі турки жартують, що Азія в них у Європі, а Європа - в Азії. Наприклад, саме в європейській частині розташована більшість мінаретів і східних палаців. А от архітектурний вигляд азіатської частини нагадує європейські мегаполіси. Доповнити порівняння може й той факт, що на території міста з переважною більшістю мусульманського населення перебуває центр Константинопольської православної церкви й резиденція Всесвітнього патріарха.

Пам'ятки Анкари та Стамбула

Анкара складається, як і Стамбул, з двох частин, розділених залізницею, і передмість. На північ від колії розташована Стара Анкара (Улус), що багато в чому зберегла риси стародавнього мусульманського планування. Вона зосередилася навколо Цитаделі - фортеці, оточеної двома кільцями укріплених стін з вежами.

У Старій Анкарі збереглися вузькі криві вулиці, велелюдні базари, стародавні ремісничі квартали й невеликі будинки. Район було реставровано, і зараз тут відкрито традиційні крамнички й кафе. Багато мечетей. Одну з них, мечеть Аладдіна, неподалік південних воріт Цитаделі, вважають шедевром сельджукської архітектури, хоча її було відреставровано в османську епоху. Найстаріша мечеть - Хаджибайрам (15 ст.) з'єднана спільною стіною з римським храмом Августа. У старому місті збереглися й інші давньоримські споруди. На місці римського храму побудовано мечеть Арсланхане з мінаретами, викладеними блакитним кахлем. Вона розташована за південними воротами Цитаделі. Поблизу фортеці - знаменитий музей Анатолійських цивілізацій з реставрованою частиною давнього базару.

Нова, південна, частина Анкари (Єнішехір) виникла після переносу сюди столиці й відбудована переважно в другій половині ХХ ст. Тут багато бульварів і парків, урядових будівель, особняків і посольств, готелів, театрів і великих магазинів. Навколо площі Кизелай на південь від залізниці розташований центральний і найфешенебельніший квартал нового міста. У ньому міститься також парк Гювен з відомим меморіалом (1935). На пагорбі у кварталі Мальтепе в 1953 було зведено мавзолей Ататюрка «Аниткабір», побудований у стилі давньої анатолійської архітектури. Поруч із мавзолеєм - музей Ататюрка. З півночі на південь, від старого міста до президентського палацу, Анкару перетинає широкий проспект - бульвар Ататюрка з бронзовим пам'ятником засновникові Турецької Республіки (1928).

Старим містом Стамбула зазвичай вважають півострів між бухтою Золотий Ріг і Мармуровим морем. Цей район називають Султанахмет. Район є історичним центром міста, найдавнішим акрополем і першим пагорбом Другого Рима. В 1985 році історичну частину району було занесено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Тут зокрема розташовані такі видатні пам'ятки світової архітектури, як Собор святої Софії, що нині є музеєм і одним із символів міста, шестимінаретна «Блакитна мечеть», Палац Топкапи, що був резиденцією султанів, і багато інших.

 

Мер Стамбула Кадир Топбаш

Стамбул - єдине місто у світі, що розпростерлося на два континенти і є своєрідним мостом між Європою й Азією. Як і саме місто, його мер Кадир Топбаш також поєднує в собі дві протилежності - триваюче протиріччя в турецькому суспільстві між секуляризмом (тобто світськістю, коли церква не втручається в справи держави) і тенденцією до ісламізму, що віднедавна підсилилася. Архітектора за освітою, його нещодавно було обрано співпрезидентом Всесвітньої організації об'єднаних міст і місцевої влади та номіновано на звання «мер світу 2008».

Кадир Топбаш народився 8 січня 1945 року в провінції Артвін, що межує з Грузією, проте за рік його родина переїхала до Стамбула - батькові належала там кондитерська крамниця. Свою першу вищу освіту Топбаш отримав у 1972 році, закінчивши факультет теології стамбульського університету Мармара, а вже в 1974-му він одержав диплом архітектора, потім ще й захистивши дисертацію з історії архітектури. Майбутній мер був проповідником, викладачем, багато років працював незалежним архітектором. З 1994 до 1998 року він служив радником з архітектури мера Стамбула Реджепа Тайїпа Ердогана (який нині є прем'єр-міністром) і наглядав за реставрацією історичних будівель міста. У цей самий час його призначили заступником голови першого Стамбульського комітету із захисту культурної спадщини й пам'ятників при міністерстві культури. Кадир Топбаш одружений і має двох синів і дочку.

Перш ніж стати мером у 2004 році, Топбаш двічі здійснював спроби розпочати політичну кар'єру, балотуючись до Національного парламенту від рідної провінції Артвін, уперше (1977) - від партії Національного порятунку, а вдруге - від її спадкоємиці, партії Благоденства (1987), проте безуспішно. Врешті-решт, обидві партії були заборонені турецькою секулярною державою, оскільки суперечили нормам конституції, що не допускає підйом ісламістських партій. Його попередник (і начальник) Реджеп Ердоган у 1998 році був визнаний винним за обвинуваченням у розпаленні релігійної ворожнечі через те, що, будучи мером, привселюдно прочитав вірш такого змісту: «Мечеті - наші казарми, бані - наші шоломи, мінарети - багнети. Наші солдати сповнені віри». Політика засудили до 10 місяців тюремного ув'язнення, хоча вже через чотири звільнили. Услід за забороною партії Благоденства, а потім і її спадкоємиці партії Чесноти, у липні 2001 року із залишків своєї команди Ердоган заснував помірно-ісламістську Партію справедливості та розвитку, що й перемогла на парламентських виборах у листопаді 2002-го. Наявність судимості перешкодила Ердогану стати прем'єр-міністром, проте після початку операції проти Іраку турецька еліта, що перебуває під сильним впливом США, дала згоду на зміну законів, і в березні 2003 року Ердоган очолив уряд (у 2002-2003 рр. прем'єром був ставленик Ердогана Абдулла Гюль). Наступного року мером Стамбула було обрано Кадира Топбаша як кандидата від правлячої партії.

Слід зазначити, що до цього моменту в Топбаша вже був досвід керівника - у 1999 році його обрали головою стамбульського району Бейоглу (де він виріс) як кандидата від партії Чесноти. Цей район, розташований у європейській частині Стамбула, відомий європейською архітектурою ХІХ століття й безліччю нещодавно побудованих нічних клубів - щось на кшталт метафори до триваючої боротьби за цінності секуляризму та дебатів з приводу вступу до Європейського Союзу. Слідуючи своєму генеральному плану «Гарний Бейоглу», Топбаш запровадив у районі багато поліпшень. Також він опублікував книги: «Бейоглу: місто, що примиряє культури», «Бейоглу від минулого до сьогодення I-II» і «Бейоглу в спогадах».

 

Мер Анкари Меліх Гехчек

Нинішній мер столиці Туреччини Ібрахім Меліх Гехчек народився в Анкарі 20 жовтня 1948 року. Він був найстаршою дитиною в родині, і коли йому виповнилося п'ять років, вся родина переїхала до південного міста Газіантеп, оскільки батько хотів працювати юристом. Там же Гехчек закінчив університет, ставши журналістом. Потім він працював парламентським і регіональним газетним кореспондентом, а закінчивши військову службу на Кіпрі як офіцер резерву, занурився в ділове життя. З 1984 до 1989 року він був мером рідного району в Анкарі, а з 1989 по 1991 виконував обов'язки генерального директора Товариства соціальних служб і захисту дітей. У 1991 році він став членом парламенту як депутат від Анкари та партії Благоденства. Вибори мера столиці він виграв у 1994 році, а за п'ять років, у 1999-му, став першим в історії Анкари мером, успішно переобраним на другий термін, а в 2004-му - і на третій. У вільний час Меліх Гехчек - завзятий футбольний уболівальник, а також гарний фотограф. Він одружений, у нього двоє дітей.

 

Міське самоврядування

Міське керівництво Стамбулом здійснює муніципалітет, що обирається на 5 років. Після повалення військового режиму в 1984 році посада мера Стамбула стала виборною. Крім мера, муніципалітетом Великого Стамбула також управляє міська рада - вона складається з 31 районного мера й однієї п'ятої від районних депутатів.

В Анкарі міська влада підпорядкована адміністрації провінції, очолюваній урядовим губернатором. Містом керують обрана Міська рада і відповідальний перед нею мер. Велика Анкара підрозділяється на 17 муніципалітетів, 422 квартали (махалле) і 82 села, що мають власні органи самоврядування.

 

Транспорт Стамбула

Вважають, що жити в європейській частині Стамбула, а їздити на роботу до азіатської й навпаки - практично неможливо, адже обидва мости через Босфор у години пік забито вщент через пробки. У місті з населенням в 11,372 млн людей кожний другий має автомобіль. Для розв'язання цієї проблеми влада навіть планувала обмежити кількість транспортних засобів із стамбульськими номерами двома мільйонами, що сколихнуло всю громадськість. Тому сьогодні 60% бюджету міста витрачається на створення ефективної транспортної інфраструктури. Муніципальна влада вважає, що багатокілометрових пробок у мегаполісі можна буде частково позбутися й за допомогою розвитку мережі метрополітену.

Незважаючи на те, що другий у світі метротунель було прокладено в 1873 році саме в Стамбулі, великого розвитку підземка так і не одержала - існуюча інфраструктура метро зараз дозволяє перевозити трохи більше мільйона людей на день. Зараз іде будівництво додаткових ліній метро, проте швидко вирішити ситуацію заважає брак фінансування - підраховано, що для вирішення транспортної проблеми у Стамбулі треба прокласти в цілому 505 кілометрів рейок, а це як мінімум $4 млрд. Вартість проїзду в метро «Tunel» (підземна канатна залізниця) - приблизно $0,5, а Hafif (монорейкова лінія метро) і сучасна лінія - приблизно $0,7 за поїздку.

У 1990-х роках після ретельної реконструкції складів і шляхів на вулиці Стамбула повернулися трамваї. Вартість проїзду в них - $0,7. Також містом пересувається величезна кількість автобусів, причому муніципальні виділяються абревіатурою «I.E.T.T.», проїзд у них коштує $0,6-0,7.

Крім того, для рятування від пробок на одній з магістралей Стамбула муніципалітет запустив спеціальні автобуси нового покоління - метробуси (схожі на поїзд метро на колесах). Експлуатація такої лінії розпочалася в 2005 році.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.