УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 90 відвідувачів

Теги
Ющенко молодь Священний Синод УПЦ комуністи та Церква секти Митрополит Володимир (Сабодан) УПЦ КП УГКЦ Мазепа Києво-Печерська Лавра краєзнавство вибори конфлікти Церква і політика забобони монастирі та храми України розкол в Україні Предстоятелі Помісних Церков Церква і влада автокефалія іконопис Президент Віктор Ющенко милосердя церква та політика Голодомор Католицька Церква Археологія та реставрація Приїзд Патріарха Кирила в Україну 1020-річчя Хрещення Русі діаспора українська християнська культура постать у Церкві церковна журналістика Патріарх Алексій II шляхи єднання церква і суспільство Церква і медицина Вселенський Патріархат Доброчинність педагогіка






Рейтинг@Mail.ru






«Комуніст України»: Предмет дослідження — релігія і атеїзм



«Комуніст України», № 1 (813) 2006

Минулого року Марк Євсейович Добрускін, член Комуністичної партії України з 1928 р., доктор філософських наук, професор, дійсний член Української академії політичних наук і Нью-Йоркської академії наук, відзначив 100-річчя з дня народження і 65-річчя науково-педагогічної діяльності. До свого ювілею харківський учений, добре відомий читачам "Комуніста України" рядом статей, опублікованих у журналі в 2000 - 2004 рр., видав рецензовану монографію*.

У вступі до книги автор зазначає, що він "враховував важливість даної проблеми для всіх людей, бо від її правильного розуміння залежить їх світоглядний вибір, те чи інше ставлення до релігійної віри або безвір'я. Це багато в чому визначає життєвий шлях кожної людини і особливо молоді, яка вступає в життя і потребує духовного орієнтиру для своєї соціалізації.

Але для цього потрібна повна ясність у розумінні як релігії, так і атеїзму, якої ніколи не було: ні в царські, ні в радянські, ні в пострадянські часи, бо кожний державний лад підміняв і підміняє цю ясність обов'язковою для всіх точкою зору і своєю нетерпимістю до інших поглядів" (с.3).

Автор не приховує, що він атеїст, але водночас заявляє про свою глибоку повагу до церкви як соціально-релігійного інституту, що задовольняє духовні потреби віруючих. Принципова позиція автора: "Релігія і атеїзм - опоненти в світогляді і партнери в соціальній і культурній сфері" (с.1). Прагнення автора бути об'єктивним, неупередженим в аналізі проблем релігії і церкви, як і атеїзму, виходити з правди життя, з дійсності простежується в усіх розділах книги, що, на нашу думку, робить її цікавою і корисною і для віруючих, і для атеїстів.

Зазначивши, що релігію як складне багатопланове явище досліджують багато наук (філософія, історія, релігієзнавство, психологія, культурологія, мистецтвознавство та ін.), М.Добрускін у першому розділі монографії - "Релігія і суспільство" зосереджує увагу на соціології релігії, що "охоплює широке коло проблем, які визначають місце і роль релігії в суспільстві, її соціальні функції, закономірності функціонування, розвитку релігії і церкви. Соціологія релігії досліджує ставлення різних соціальних і національних спільнот до релігійного світорозуміння, типи релігійності, співвідношення релігії і атеїзму" (с.6-7).

Після стислого огляду зарубіжних концепцій соціології релігії починаючи з XVII ст. автор спиняється на питаннях розвитку цієї галузі науки в УРСР. Він вважає позитивним, що тематика досліджень вітчизняних соціологів охоплювала проблеми місця і ролі релігії в суспільстві, процеси його сакралізації і секуляризації, розбіжності між релігією і атеїзмом та ін., а вихідною позицією науковців були матеріалістичні погляди на релігію і церкву, на їх взаємовплив з суспільством і державою. Але при цьому в ряді наукових праць "перекручувалися соціальна суть релігії як, нібито, ворожої ідеології, яку необхідно витіснити з використання, заперечувалися прогресивні соціальні функції церкви, допускалася дискримінація релігії і віруючих, що випливало з абсолютизації класового підходу до суспільних явищ, політизації релігійної свідомості. Помилковим був і поділ соціології релігії на наукову і антинаукову, буржуазну, що на практиці привело до відриву радянської соціології від зарубіжної, гальмувало співробітництво між ними" (с.11-12).

Одну з глав першого розділу присвячено соціальним функціям релігії в їх взаємодії з формами суспільної свідомості. Слід погодитися з твердженням М.Добрускіна, що соціальна роль релігії реалізується в функціях церкви, які мають соціальний характер, на відміну від внутріцерковних функцій по відправленню релігійного культу та управлінню справами церкви (с.19). На жаль, у наукових працях радянського періоду історії соціальні функції церкви не розглядалися, тому що вона, відповідно до тогочасного законодавства, не мала права займатися будь-якою діяльністю, крім культової. І нині ця проблематика залишається однією з найменш розроблених в соціологічній літературі.

Заповнюючи якоюсь мірою цю прогалину, автор пропонує власне оригінальне трактування функцій церкви, що, на його думку, враховує зміни в становищі церкви за останні десятиліття. Як головні, провідні М.Добрускін виділяє соціально-політичну і світоглядну функції. Він наголошує, що релігія не має класово-політичного характеру, є загальнолюдською, тоді як церква завжди займає певну політичну позицію і залежно від цього може надати релігії політичних рис.

Крім двох головних функцій церкви, автором виділяються і детально аналізуються органічно пов'язані з ними функції: компенсаторна, морально-етична, культурна, міжнародна та ін. В окремих параграфах розглядаються проблеми "Релігія і наука" та "Політика і релігія".

У другому розділі - "Руська православна церква від Київської Русі до наших днів" добре висвітлено історію РПЦ з розбивкого на етапи. Особливий інтерес викликають глави "Православна церква в роки Радянської влади" та "Православна церква на сучасному етапі".

Що стосується радянської епохи, то М.Добрускін, критично оцінюючи віросповідну політику держави, вважає, однак, що це "не дає підстави для того, щоб перекреслити і замовчувати ті високозначущі прогресивні дії, які здійснила держава незважаючи на всі свої помилки. Відокремлення церкви від держави і школи від церкви, свобода віри і безвір'я стали фундаментальною основою розв'язання релігійної проблеми, відіграли велику роль у розвитку народної освіти, науки і культури в інтересах усіх верств народу, як віруючих, так і невіруючих" (с.64-65).

Релігійна обстановка в незалежній Україні, зазначає автор, дуже складна, якщо врахувати, що на її території діють 26 основних конфесій. Серед них три православні, дві католицькі, іудейські, мусульманські та інші. Усього налічується 27,3 тис. громад, понад 25,8 тис. священиків. У додатку до монографії дано перелік основних релігійних організацій в Україні (станом на 1 січня 2004 р.) із зазначенням кількості громад, монастирів, місій, навчальних закладів, священнослужителів, недільних шкіл, періодичних видань кожної організації.

У книзі наводяться дані, які свідчать про процеси спаду за останні роки релігійної віри та релігійної активності населення країни. Так, станом на 2000 р. лише 3,8% громадян вважали себе переконаними віруючими, 32,2% віруючих - частково релігійними. Переважна більшість формально "віруючих" не відвідувала богослужінь навіть у найбільші свята (с.83).

М.Добрускін бачить прямий зв'язок між "розчаруванням у релігійних догмах" і "масовим переходом у численні зовні релігійні, а по суті людиноненависницькі секти, що виникли під впливом західного сектантства". "Внаслідок потурання властей, - вважає вчений, - а нерідко за їх підтримки або доброзичливого нейтралітету сектантство набуло небаченого розмаху, стало зловісним символом нашої дійсності, прямою загрозою для підростаючих поколінь" (с.83). Через це в Україні, де чисельність населення утричі менша, ніж у Росії, утричі більше сект, ніж у Росії (с.85). Автор монографії нагадує, що держава має право, відповідно до Закону України про свободу совісті і релігійні організації, забороняти людиноненависницькі секти, але вона цим правом не користується.

У третьому розділі - "Атеїзм у теорії і на практиці" констатується, що в Україні, у прямій суперечності із законодавством, реалізується лише одна сторона свободи совісті - свобода релігії й ігнорується друга, не менш важлива - свобода атеїзму (с.97). Тим часом на Заході, де держава всіляко підтримує релігію і церкву, атеїзм не зазнає будь-яких обмежень, переживає піднесення і вплив його зростає, чого не можуть не визнати провідні діячі церкви. "Атеїзм, - зазначав Іоанн Павло II, - стоїть в ряду найбільших явищ нашого часу" (с.101).

Що таке атеїзм як складне, багатоаспектне явище, вільне від вульгарних антинаукових тлумачень, характерних для окремих радянських учених ("войовничих безбожників"), - це питання докладно і глибоко висвітлено в главі "Теоретичні основи атеїзму".

Багато місця у третьому розділі книги відведено узагальненню досвіду атеїстичного виховання в школах і вузах такого великого індустріального, наукового і культурного центру УРСР, як Харків. Дві глави, присвячені цьому питанню, написані на основі фундаментальних і науково-прикладних досліджень, проведених автором за участю тридцяти педагогів середніх і вищих навчальних закладів (с.104-122).

У вузах незалежної України склалася інша світоглядна ситуація, коли у студентів і педагогів з'явилася свобода вибору щодо релігії і атеїзму, а тому відбуваються зміни в навчальному і духовному житті вузів. Нова ситуація потребує філософсько-соціологічного аналізу й переосмислення. В цьому полягає мета відповідної глави третього розділу. У ній викладаються результати досліджень, здійснених проблемною науково-дослідною лабораторією вищої освіти Харківського державного технічного університету радіоелектроніки, професором якого до виходу кілька років тому на заслужений відпочинок трудився автор книги. Саме він керував дослідженнями, про які йдеться.

Об'єктами досліджень були 13 технічних і 5 гуманітарних вузів, а також 5 великих промислових підприємств, де працюють випускники вузів, і 11 середніх шкіл, в яких навчалися нинішні студенти. Різними видами соціологічних опитувань було охоплено 2,3 тис. професорів і викладачів, 4,6 тис. студентів, 2 тис. інженерів, 60 учителів і 325 учнів старших класів шкіл - усього майже 10 тис. респондентів. З'ясовувалося ставлення студентів і педагогів до релігії, містики і атеїзму.

Загальний висновок за результатами досліджень у монографії сформульовано так: "Ситуація, яка склалася у вищій школі, веде до ослаблення позицій наукового світогляду і посилення впливу ненаукових концепцій і поглядів, під який (вплив) потрапила значна частина студентів і навіть вчених та педагогів. Це прямий наслідок нової державної політики щодо релігії і церкви, атеїзму, порушення громадянських свобод, задекларованих у Конституції, тобто позбавлення великої частини населення - невіруючих і атеїстів - свободи совісті, слова, думки і наукових досліджень.

Згадана ситуація є також наслідком зниження уваги вузів до світоглядної підготовки студентів, самоусунення більшості кафедр і викладачів від виконання своєї головної функції - виховання студентів, наслідком розриву між навчанням і вихованням, між спеціальними і гуманітарними знаннями" (с.148-149).

З усього цього, на переконання автора, випливає необхідність відновлення місця і ролі наукового світогляду у вузі як фундамента підготовки студента, аргументованої критики і витіснення всіх форм ненаукової і псевдонаукової ідеології з навчального процесу і виховання (с.149).

Для членів Компартії України та всіх, хто їй симпатизує або просто цікавиться її діяльністю, особливий інтерес становить четвертий розділ монографії - "Комуністична партія України про релігію, церкву і атеїзм". Розділ складається з двох глав. У першій публікуються програмні документи і виступи керівників партії з релігійної проблеми: відповідний витяг з Програми КПУ, Декларація про позицію КПУ щодо релігії і церкви (2001 р.), стаття першого секретаря ЦК КПУ П.М.Симоненка "Держава, релігія, народ і комуністи" (Комуніст, 9 травня 2004 р.), стаття секретаря ЦК КПУ В.Д.Мішури "Релігія і церква в сучасній Україні".

У другій главі вчений-комуніст пропонує увазі читачів розроблений ним проект Концептуальних засад політики Комуністичної партії України щодо релігії, церкви і атеїзму.

Проект складається з трьох розділів. У першому, суто теоретичному, викладаються найважливіші положення марксистсько-ленінського вчення про релігію і церкву, атеїзм, якими, на переконання вченого, має керуватися партія. "Атеїстична спадщина Маркса-Енгельса-Леніна, - вважає автор проекту концепції, - дорогоцінне надбання трудящих. Вона витримала перевірку часом, довела свою історичну правоту, зберегла і примножила свою актуальність і міжнародне значення" (с.177).

Справедливо вважаючи, що Компартія України у виробленні принципової позиції щодо релігії і церкви має спиратися не лише на марксизм-ленінізм як теоретичний фундамент, а й на історичний досвід, М.Добрускін у другому розділі свого проекту аналізує політику Комуністичної партії в релігійно-світоглядній сфері у роки Радянської влади. Учений наголошує на тому, що хоч і в нових умовах, які склалися після перемоги Жовтневої революції, принципові висновки, розроблені К.Марксом і Ф.Енгельсом при капіталізмі, зберігали силу, у їх практичному застосуванні більшовицькій партії довелося йти незвіданим шляхом і тому, враховуючи особливості різних історичних етапів, вона змушена була діяти на власний розсуд - залежно від накалу класової боротьби, політичної позиції церкви, рівня релігійності населення і т.д.

У цій справі не обійшлося без серйозних помилок, грубих порушень прав церкви і віруючих. "Разом з тим, - пропонує записати автор у концепції КПУ, - партія відкидає наклепницькі твердження антирадянців, які бачать у політиці нашої партії в релігійному питанні лише негативи і помилки й ігнорують той величезний внесок, який зробила наша партія в демократичне вирішення релігійної проблеми" (с.182).

Головним розділом проекту концепції є, безперечно, третій - "Політика партії щодо релігії, церкви і атеїзму на сучасному етапі". У розробці цієї політики партія, на думку вченого, має не лише спиратися на марксистсько-ленінську теорію та історичний досвід періоду, коли вона була правлячою, а й всебічно враховувати "досвід першого десятиліття антинародного режиму з усіма його тяжкими наслідками" (с.183). У незалежній Україні релігійна проблема вирішується на державному рівні суперечливо. З одного боку, "релігія здобула справедливе розуміння як одна з рівноправних форм суспільної свідомості і важливий елемент національної культури" (с.183). З другого боку, порушується принцип відокремлення церкви від держави, відбувається руйнування атеїстичної системи. "Держава, - пропонує записати в концепції КПУ М.Добрускін, - яка вважає себе демократичною і правовою, має бути нейтральною як до релігії, так і до атеїзму... однаковою мірою застосовувати до них законодавство про свободу совісті" (с.187).

З урахуванням складності релігійної обстановки в незалежній Україні, наявності міжцерковних конфліктів та інших факторів Комуністична партія повинна, на думку М.Добрускіна, сформулювати в Концептуальних засадах своєї політики щодо релігії, церкви і атеїзму такі головні позиції:

"Комуністична партія не втручається у міжцерковні відносини, не бере на себе функції арбітра у визначенні, хто має рацію, хто помиляється, бо вважає це виключним правом самих віруючих та їх об'єднань... Партія не включається у розбіжності між православними і католицькими церквами. Ми засуджуємо втручання у розв'язання внутріцерковного питання з боку державних органів і деяких політичних партій, бо це суперечить конституційному положенню про відокремлення церкви від держави.

Невтручання нашої партії у міжцерковні відносини, однак, не означає байдужості в оцінці позицій різних церков, КПУ вважає себе вправі мати свою думку з цих питань і висловлювати її публічно в пресі, у спорах і дискусіях, як це робили свого часу класики марксизму. Не можна не враховувати того, що різні вирішення спірних питань так чи інакше зачіпають інтереси трудящих, а до цих інтересів КПУ, як партія трудового народу, далеко не індиферентна.

Наша партія не схвалює гострі зіткнення православних і католицьких церков в Україні, оскільки це перешкоджає згуртуванню віруючих різних віросповідань для розв'язання загальнозначущих завдань, які постали перед народом...

Ми не ділимо релігії і церкви на "добрі" і "погані", бо всі вони задовольняють релігійні потреби віруючих, до поглядів яких партія завжди ставилася з повагою, не допускаючи будь-якої дискримінації або приниження, що мало місце за царизму... З особливою повагою партія ставиться до тих релігійних організацій, які мають прогресивні історичні традиції у боротьбі за свободу і незалежність Батьківщини, зокрема до Руської православної церкви та деяких інших конфесій...

Між нашою партією і деякими конфесіями є і серйозні політичні розбіжності, пов'язані із ставленням до існуючого режиму. Воно не є стабільним, залежить від загальної соціально-політичної обстановки. Але ми не вважаємо церкви своїми політичними противниками і не ведемо з ними політичної боротьби. Нашим ворогом є лише існуючий режим, а зовсім не церква...

У світлі реальної дійсності не може бути ніякої єдності або збігу духовних цінностей релігії і соціалізму... Разом з тим прихильність протилежним духовним цінностям не повинна приводити до політичного протистояння, антагонізму між партією і церквою. Між нами цілком можливі і бажані певні форми співробітництва в тих сферах, де у нас спільні інтереси - у боротьбі проти злочинності і корупції, наркоманії і алкоголізму, проти всього того, що травмує наше суспільство і стоїть на заваді його духовному оздоровленню" (с.189-192).

На думку автора монографії, Компартія України припускається певних помилок і недоробок в ході реалізації поставлених завдань. Він зокрема, зазначає: "Наступальній клерикальній діяльності церкви, спрямованій на оволодіння всіма сторонами духовного життя, наша партія не зуміла протипоставити систематичну науково організовану пропаганду наукового світогляду і його ядра - атеїзму" (с.194). Тут далися взнаки, насамперед, складні об'єктивні умови. Водночас "відіграла свою негативну роль і недооцінка Центральним Комітетом КПУ ролі атеїзму. В жодному з партійних документів, включаючи Програму партії, немає навіть згадки про атеїзм" (с.194).

Ця критика, з нашої точки зору, є несправедливою, прямо суперечить ленінській позиції з цього питання. У широко відомій статті "Соціалізм і релігія" (1905 р.) В.І.Ленін писав: "...Чому ми не заявляємо у своїй програмі, що ми атеїсти? Чому ми не забороняємо християнам і віруючим у бога вступати до нашої партії?" (Ленін В.І. Повне зібр.тв., т.12, с.135). На поставлені запитання Ленін дав чітку відповідь: "Єдність... революційної боротьби пригнобленого класу за створення раю на землі важливіша для нас, ніж єдність думок пролетарів про рай на небі.

Ось чому ми не заявляємо і не повинні заявляти в нашій програмі про наш атеїзм... Проповідувати науковий світогляд ми завжди будемо..., але це зовсім не означає, щоб слід було висувати релігійне питання на перше місце, яке йому аж ніяк не належить, щоб слід було допускати роздроблення сил дійсно революційної, економічної і політичної боротьби заради третьорядних думок або бреднів" (там же).

У світлі принципових ленінських настанов сучасна політика КПУ щодо релігії, церкви і атеїзму нам видається правильною, зваженою, такою, що враховує непросту ситуацію, яка склалася у цій сфері.

В цілому складений проф.М.Добрускіним проект Концептуальних засад політики КПУ щодо релігії, церкви і атеїзму є серйозною науковою працею. Його варто винести на колективне обговорення - спочатку учених-релігієзнавців, а потім і партійного активу з тим, щоб, усунувши деякі недоліки, покласти в основу загальнопартійного документа, який озброїв би партійні організації, всіх комуністів ясним розумінням завдань Компартії України у розв'язанні складної і надзвичайно важливої релігійної проблеми.

Можна зробити такий загальний висновок: хто прочитає наукову працю М.Є.Добрускіна, знайде для себе багато цікавих матеріалів і думок, що стосуються ставлення автора до релігії, церкви, віруючих і атеїзму.


* Добрускин М.Е. Религия и атеизм на историческом перепутье: прошлое и современность: Монография. - Харьков: Компания СМИТ, 2005. - 276 с.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.