УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 197 відвідувачів

Теги
УГКЦ вибори УПЦ КП Католицька Церква 1020-річчя Хрещення Русі Митрополит Володимир (Сабодан) Археологія та реставрація діаспора Патріарх Алексій II Києво-Печерська Лавра Церква і політика Священний Синод УПЦ розкол в Україні молодь комуністи та Церква Предстоятелі Помісних Церков педагогіка забобони Церква і влада секти монастирі та храми України іконопис Голодомор церква і суспільство милосердя Доброчинність церква та політика Приїзд Патріарха Кирила в Україну постать у Церкві Мазепа Вселенський Патріархат українська християнська культура Церква і медицина шляхи єднання конфлікти краєзнавство церковна журналістика Президент Віктор Ющенко Ющенко автокефалія






Рейтинг@Mail.ru






«20 хвилин» (Тернопіль): “Якби знала, що це востаннє...”



«20 хвилин» (Тернопіль), Леся Заморська, 07.08.08

Тепер вона знала, що в житті важить кожна мить, але було вже пізно. За кілька секунд її щоденно-розмірене буття перетворилось в суцільний хаос. Земля вибилася з-під ніг. Жінка шукала опори, проте в ту мить не знаходила її. А все через оту сташну аварію, в якій загинув її чоловік. Ще півгодити тому вони розмовляли про щоденні справи, а тепер його не стало.

Дзвінок з міліції, що сповіщав про смерть чоловіка, став громом серед ясного неба. Сподівалася, що це якась помилка, але коли приїхала на місце аварії і на власні очі побачила вщент розтрощене авто і калюжу крові - в душі померла остання надія на диво. Все на що спромоглася - відчайдушно закричати: «Ні-і-і!» і втратити свідомість. За якусь мить вона назавжди загубила свій світ, втратила чоловіка, якого любила, з яким пізнала усі чари кохання, з яким створила сім'ю, якому народила дітей. Усе це за долю секунди поглинув морок. Життя розділилося навпіл - на "до" і "після". Душу і серце шматував нестерпний біль, від якого хотілося померти самій, а розум нагадував про дітей і про те, що на цьому життя не закінчується - воно й далі триває.

Про те, що було далі жінка пам'ятає лише уривками. Труна, свічки, вінки, квіти, церква, цвинтар, свіжа могила - все, як страшний сон, як кадри з чорно-білого кіно. А в серці - велика журба і скорбота, немов вбитий цвях, через який рана ніколи не перестане боліти і кровоточити. І думка, як чорне гайвороння над цвинтарем, била бумерангом по свідомості: "Йо-го не-ма! По-мер! Не бу-де ні-ко-ли!".

Через кілька місяців вдова читала книжечку Бруно Ферреро "Політ сокола", що випадково потрапила їй до рук. Вона дала волю сльозам, бо в рядках однієї короткої історії для душі впізнала себе й тих жінок, яким судилося стати вдовами.

"Якби я знала, що це востаннє - дивилася б на тебе, коли засинаєш. Накрила б тебе ліпше ковдрою, подякувала б Господу за твоє цінне життя. Подивилася би трохи, як спиш.

Якби знала, що це востаннє - провела би тебе аж до дверей, коли виходиш, поцілувала би, обійняла і попросила повернутися, аби ще раз тебе поцілувати.

Якби знала, що це востаннє - слухала би твій голос, вимкнула би телевізор, відклала б газету і всю увагу присвятила тобі. Запам'ятала би звук твого голосу і блиск твоїх очей.

Якби знала, що це востаннє - слухала би твій спів, співала би з тобою, а далі попросила заспівати ще раз.

Якби знала, що це востаннє я з тобою - надавала би великого значення тій хвилині. Не клопоталася б тарілками, подвір'ям, навіть сплатою рахунків.

Якби знала, що це востаннє - прагнула б бути з тобою завжди.

Якби знала, що це востаннє ми разом - прагнула б бачити тебе щасливим. Приготувала б твої улюблені страви, пограла би з тобою у твою улюблену гру. Взяла б один день відпустки, щоб бути з тобою. Не переймалася б занадто складанням забавок і застелянням ліжка. Нагадала б тобі, як багато для мене важиш. Сказала б тобі, що дуже прагну, аби ти пішов до Раю. Сказала би, щоб ти був сильний. Сказала б, що люблю тебе - і ми зі сміхом ділилися б нашими улюбленими спогадами.

Якби знала, що це востаннє - читала б разом з тобою Святе Письмо і ми разом помолилися б до Бога. Я подякувала б Господу за те, що ми зустрілися, і за те, що так чудово нами опікувався.

Якби знала, що це востаннє ми разом - плакала б, тому що хотіла б провести більше часу з тобою.

Якби знала, що це востаннє...»

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.