«Молодий буковинець» (Чернівці),

Василь Герелло - Народний артист Росії, лауреат Міжнародних конкурсів, соліст Маріїнського театру, відомий у світі баритон. Народився у селі Васловівці Заставнівського району. У 1991 році закінчив Санкт-Петербурзьку державну консерваторію ім. Римського-Корсакова. Ще на четвертому курсі був запрошений до трупи Маріїнського театру. У 1993 році став переможцем Міжнародного конкурсу оперних співаків, лауреат вищої театральної премії Санк-Петербургу "Золотий софіт", музикальної премії Fortissimo. Василь Герелло виступає з такими відомими диригентами як Ріккардо Муті, Тунг-Вонг-Чунг, Клаудіо Аббадо, Бернард Хайтінк, Фабіо Луізі. Його запрошували виступати на своїй сцені такі театри, як Опера де Бастіль (Париж), Земперопер (Дрезден), Дойче Опер і Штаатсопер (Берлін), Метрополітен-опера (Нью-Йорк), Штаатсопер (Відень), Королівський оперний театр Ковент-Гарден (Лондон), Театр Ла Феніче (Венеція), Канадська національна опера (Торонто), Театр Колон (Буенос-Айрес), Театр Сан-Паоло (Бразилія), Опера Сантьяго де Чилі, Ла Скала (Мілан).

Коли йшла на зустріч із Василем Герелло, дуже хвилювалася. Та даремно: з ним виявилося дуже легко спілкуватися. Він відразу запропонував перейти на "ти" і постійно жартував. Тому наша розмова вийшла веселою та відвертою.

"Ми постійно були на дієті. Отаке щасливе радянське дитинство".

Що вам запам'яталося з дитинства?
- Село, корови. Вставав о п'ятій ранку, їв кулешку і йшов пасти корову. У чужих городах крали трохи картоплі, ламали кукурудзу, пекли і їли. Ми постійно були на дієті. Отаке щасливе радянське дитинство. Недавно у Вашингтоні запросив гостей до ресторану. Мене питають: "Що ви будете?" А я відповідаю: "Я з села Васловівців Заставнівського району, тому буду устриці і чорну ікру". Всі на мене здивовано дивляться: "Як устриці?" - "А отак, - відповідаю, - моя мама, коли йшла вранці до колгоспу сапати, їла устриці і мастила хліб чорною ікрою. Отож, я з дитинства пам'ятаю устриці, чорну ікру, а ще шампанське лилося рікою". У нас були три мерседеси, вертоліт, злітний майданчик просто у саду... А якщо серйозно, то жили так, як "совіти" давали жити. Мама у колгоспі нічого не мала, тато будував і теж з того нічого не мав. Я заробляв більше за всіх, бо грав по весіллях і мав по 500-600 рублів у кишені на місяць, тоді як вчитель отримував 80-100 рублів. За нашим ансамблем черга стояла. Субота, неділя і понеділок у нас були "забиті". А вже в юнацькі роки потрапив до міліції. Колись були такі "фарцовщики" - люди, які з-під поли продавали джинси, фірмовий одяг. Я саме сидів між ними і мене забрали як фарцовщика. Просидів у "ментовці" цілий день.

- Коли ви зрозуміли, що у вас - голос?
- Скільки себе пам'ятаю, я завжди співав. Ще як пас корови, ішов горбами і виспівував. У школі не було жодного вечора, щоби я не грав і співав. Брав гітару - і всі дівчата були мої. На весілля приходив до палаток співати, а мікрофонів немає, треба горланити, щоби тебе чули всі 300 гостей. Там я і зрозумів, що в мене є голос. Грали, співали від ранку до ранку. Жодне весілля не обходилося без бійки. То було весело. Тоді ще так масово люди не виїжджали на заробітки за кордон, і чоловіки танцювали з жінками. А зараз чоловіки танцюють з чоловіками, бо жінки всі втекли до Італії. Я переграв на усіх інструментах: гітарі, клавішних, духових, акордеоні. При цьому ще й підспівував.

- Ваше село біля Дністра. Любили в дитинстві купатися?
- Звичайно, любив. І досі ця звичка залишилася - я по кілька разів на день приймаю душ (сміється - ред.).

- А вдома маєте басейн?
- Маю усе, що хочеш. Є великий басейн - 700 метрів, шикарний джип. Усе Бог дав. У Гурзуфі просто на березі моря маю прекрасні апартаменти. Там можна з балкона стрибати просто у море. Апартаменти мені подарував приятель Андрео Ніщенко. У мене 13 березня був день народження, приходить з Москви юрист із документами і каже: "Розпишіться, будь ласка". Телефонує мені Андрео: "Васю, вибач, квіток у мене не залишилося, тому вирішив подарувати тобі квартиру". Буду в тих апартаментах жити п'ять-шість днів на рік, засмагати, лежати догори пузом, пити хороше вино і їсти фрукти.

Вранці грав на похороні, увечері - на весіллі

- Нелегкими були перші кроки з буковинського села до Санкт-Петербурга?
- Після школи вступив до Чернівецького музичного училища на народний факультет, провчився там буквально один рік і пішов служити до армії. В армії грав у духовому оркестрі, а заодно на соло-гітарі, як це тоді було прийнято, з довгим волоссям... Коли закінчилася служба, знову підробляв "халтурами": вранці грав на похороні, ввечері - на весіллі. Після цього вступив уже на вокальний факультет Чернівецького музичного училища, провчився там рік-півтора - і вступив до ще тоді Ленінградської консерваторії. Прийшов, заспівав і мене відразу прийняли. Здав усі іспити на "відмінно". Отримував Ленінську стипендію - 100 рублів. Після кожної стипендії купували ящик "Алазанської долини".

- Вам хтось допомагав "пробитися" на велику сцену?
- Ніхто мені ні на грама не допоміг. Я усього досягнув сам з Божою допомогою. І я дуже з цього радий, бо зараз нікому нічого не винен. Звісно, мене підтримували батьки, дружина, друзі, але що стосується професійного боку, тут я пробивався сам.

- Ви би могли не співати?
- Ні. Я би здурів. Я, правда, наркотики не пробував, але це приблизно щось таке. Я залежний від свого голосу і професії. Коли співаю, можу жити 27 годин на добу. Мені 24 години мало. Міг би й постійно співати, але тоді би про мене подумали, що я якийсь несповна розуму, тому іноді й розмовляю, і їм, і сплю. (сміється - ред.). Коли їду в машині, можу заспівати. Всі дивляться - що там за чудо в машині їде.

- Вас часто впізнають на вулицях?
- Впізнають, просять автографи. Це приємно: значить, недаремно я співав усі ці роки. Багато артистів кажуть: "Ой, нам все набридло, ми так не любимо людей, нам потрібно охорону". Це - сноби. Артист без публіки - не артист.

Зірок багато - співати нікому

- Що ви думаєте про вітчизняний шоу-бізнес?
- Та тут нема про що думати! Якби я ще думав, то, певне, з розуму би зійшов. Це все - як оте, що спливає на воді. Зірок багато - співати нема кому. Всюди одні зірки. Такий смітниковий бачок із зірками.
Відбувається така пропаганда, що наші люди, на жаль, зомбуються. А ми мали би читати добрі книжки, ходити до церкви, слухати прекрасну музику. Не лише класичну, адже є багато гарної естрадної музики, джазової. А тепер нема що слухати.

- Ви подумували про те, щоби перейти з опери в шоу-бізнес, як Микола Басков, наприклад?
- А Басков у опері ніколи й не був. Співати в опері - важка праця, це просто так не дається. Ні, не думав про це, мені й так добре. Я заробляю стільки, що вистачає і мені, і всім навколо мене.

- Чи підтримуєте українські традиції за кордоном?

- Всі знають, що я українець, у Росії розмовляю українською. Петербург є одним із найбільш українських міст у Росії. Це величезне місто, таке, як сорок Чернівців. Можна загубитися. Але я би знайшов і не дав пропасти, бо своїх земляків не кидаю. Я часто зустрічаюся там з українцями, випиваємо по чарочці доброї горілки, заїдаємо сальцем. Навіть не чернівчанина я зроблю чернівчанином. Вдома у мене лише українською розмовляють. Син мій Андрій - справжній пітерський хлопець, але знає, що його коріння - звідси. Нещодавно у мене був благодійний концерт у таборі "Артек" у Криму для дітей, які потерпіли від повені. Вийшов співати і питаю: "Діти, тут є хтось із Буковини?" І почув гучні вигуки: "Є!!!" Я кажу: "Тоді я для вас заспіваю: "Край, мій рідний край..."

Хто хоче схуднути - нехай співає оперу

- Чим ще захоплюєтеся, окрім співу?
- Якби не був співаком, то, певне, став би кухарем. Або священиком. Мені дуже подобається готувати. А ще люблю рибалити. Щойно приїхав з рибалки і наловив багато великих коропів.

- Що любите їсти?
- Картоплю, квашену капусту і оселедець. У своєму житті я бачив стільки ресторанів і супер-пупер шеф-кухарів, які так вивертаються переді мною, що хочеться прийти додому, взяти одну картоплину, оселедець, квашену капусту і більше нічого не треба. Люблю борщ: чим більше у ньому м'яса, тим краще. Пам'ятаю, як мама колись готувала мамаличку, білі грибочки у сметані (у нас кажуть "губи"), борщик, капусняк. А яку мама капусту з м'ясом варила, а які голубці (по-нашому - "галушки")! Щодо напоїв, то алкоголь я споживаю, але без фанатизму. Не люблю пива, горілки. Можу випити червоного хорошого вина. Люблю віскі "Сінгл маут" односолодові, щоби були дуже старі - не менше 30 років витримки, і розкішний коньяк, якому більше 70 років.

- Це правда, що ви під час виступу скидаєте до чотирьох кілограмів?
- Іноді навіть шість, коли співаю "Макбета". Три-чотири години на сцені - і не потрібно фізкультури. Просто це велике навантаження. Хто хоче схуднути - нехай співає оперу.

- Як ви познайомилися з дружиною Оленою?
- Олена - це міська чернівецька пані з вулиці Шевченка. Подивився на дівчину, вона на мене, втріскалися одне в одного, я запитав: "Будеш моєю?" Вона відповіла: "Буду!" І пішли до РАЦСу. Ой, добра у мене жінка... Не свариться зі мною, слухає, така господиня, справжня західна жінка. І такого сина мені народила. До речі, в цьому році у нас буде срібне весілля - ми живемо разом вже 25 років!

- Ви часто приїжджаєте до Чернівців?
- Щороку.. Спочатку їду до рідного села, до батьків, усі справи - потім. Не уявляю собі, щоби я хоча би раз на рік не побував вдома на Богородицю, у нас у селі у цей день храм.

- Як відреагували, коли почули про повінь?
- Перед самою стихією я приїжджав до Чернівців, і наступного дня після мого від'їзду почалася страшна злива. Я дуже хвилювався. Увесь світ мені телефонував. На день було по 100 дзвінків. Всі мої друзі з великим співчуттям поставилися до цього нещастя.

- Приїдете на 600-річчя?
- На жаль, не зможу, бо буду в Канаді. Якби хоча би був у Європі, сів би один день і приїхав. Але Канада все ж таки далеченько, туди треба летіти 15 годин. Далі лечу до Греції, потім до Берліна, тоді до Лондона... Вже так звик до перельотів, що до літака сідаю, як до маршрутки.