УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 66 відвідувачів

Теги
вибори молодь Католицька Церква церковна журналістика Предстоятелі Помісних Церков постать у Церкві конфлікти Києво-Печерська Лавра Митрополит Володимир (Сабодан) милосердя Голодомор Археологія та реставрація Доброчинність забобони УГКЦ 1020-річчя Хрещення Русі Приїзд Патріарха Кирила в Україну шляхи єднання іконопис Церква і влада краєзнавство українська християнська культура церква і суспільство Ющенко секти Патріарх Алексій II Мазепа розкол в Україні Священний Синод УПЦ церква та політика монастирі та храми України педагогіка Церква і медицина комуністи та Церква УПЦ КП Президент Віктор Ющенко Вселенський Патріархат автокефалія Церква і політика діаспора






Рейтинг@Mail.ru






«Молодий буковинець» (Чернівці): Народний артист Росії Василь Герелло: “У Петербурзі розмовляю українською”



«Молодий буковинець» (Чернівці),

Василь Герелло - Народний артист Росії, лауреат Міжнародних конкурсів, соліст Маріїнського театру, відомий у світі баритон. Народився у селі Васловівці Заставнівського району. У 1991 році закінчив Санкт-Петербурзьку державну консерваторію ім. Римського-Корсакова. Ще на четвертому курсі був запрошений до трупи Маріїнського театру. У 1993 році став переможцем Міжнародного конкурсу оперних співаків, лауреат вищої театральної премії Санк-Петербургу "Золотий софіт", музикальної премії Fortissimo. Василь Герелло виступає з такими відомими диригентами як Ріккардо Муті, Тунг-Вонг-Чунг, Клаудіо Аббадо, Бернард Хайтінк, Фабіо Луізі. Його запрошували виступати на своїй сцені такі театри, як Опера де Бастіль (Париж), Земперопер (Дрезден), Дойче Опер і Штаатсопер (Берлін), Метрополітен-опера (Нью-Йорк), Штаатсопер (Відень), Королівський оперний театр Ковент-Гарден (Лондон), Театр Ла Феніче (Венеція), Канадська національна опера (Торонто), Театр Колон (Буенос-Айрес), Театр Сан-Паоло (Бразилія), Опера Сантьяго де Чилі, Ла Скала (Мілан).

Коли йшла на зустріч із Василем Герелло, дуже хвилювалася. Та даремно: з ним виявилося дуже легко спілкуватися. Він відразу запропонував перейти на "ти" і постійно жартував. Тому наша розмова вийшла веселою та відвертою.

"Ми постійно були на дієті. Отаке щасливе радянське дитинство".

Що вам запам'яталося з дитинства?
- Село, корови. Вставав о п'ятій ранку, їв кулешку і йшов пасти корову. У чужих городах крали трохи картоплі, ламали кукурудзу, пекли і їли. Ми постійно були на дієті. Отаке щасливе радянське дитинство. Недавно у Вашингтоні запросив гостей до ресторану. Мене питають: "Що ви будете?" А я відповідаю: "Я з села Васловівців Заставнівського району, тому буду устриці і чорну ікру". Всі на мене здивовано дивляться: "Як устриці?" - "А отак, - відповідаю, - моя мама, коли йшла вранці до колгоспу сапати, їла устриці і мастила хліб чорною ікрою. Отож, я з дитинства пам'ятаю устриці, чорну ікру, а ще шампанське лилося рікою". У нас були три мерседеси, вертоліт, злітний майданчик просто у саду... А якщо серйозно, то жили так, як "совіти" давали жити. Мама у колгоспі нічого не мала, тато будував і теж з того нічого не мав. Я заробляв більше за всіх, бо грав по весіллях і мав по 500-600 рублів у кишені на місяць, тоді як вчитель отримував 80-100 рублів. За нашим ансамблем черга стояла. Субота, неділя і понеділок у нас були "забиті". А вже в юнацькі роки потрапив до міліції. Колись були такі "фарцовщики" - люди, які з-під поли продавали джинси, фірмовий одяг. Я саме сидів між ними і мене забрали як фарцовщика. Просидів у "ментовці" цілий день.

- Коли ви зрозуміли, що у вас - голос?
- Скільки себе пам'ятаю, я завжди співав. Ще як пас корови, ішов горбами і виспівував. У школі не було жодного вечора, щоби я не грав і співав. Брав гітару - і всі дівчата були мої. На весілля приходив до палаток співати, а мікрофонів немає, треба горланити, щоби тебе чули всі 300 гостей. Там я і зрозумів, що в мене є голос. Грали, співали від ранку до ранку. Жодне весілля не обходилося без бійки. То було весело. Тоді ще так масово люди не виїжджали на заробітки за кордон, і чоловіки танцювали з жінками. А зараз чоловіки танцюють з чоловіками, бо жінки всі втекли до Італії. Я переграв на усіх інструментах: гітарі, клавішних, духових, акордеоні. При цьому ще й підспівував.

- Ваше село біля Дністра. Любили в дитинстві купатися?
- Звичайно, любив. І досі ця звичка залишилася - я по кілька разів на день приймаю душ (сміється - ред.).

- А вдома маєте басейн?
- Маю усе, що хочеш. Є великий басейн - 700 метрів, шикарний джип. Усе Бог дав. У Гурзуфі просто на березі моря маю прекрасні апартаменти. Там можна з балкона стрибати просто у море. Апартаменти мені подарував приятель Андрео Ніщенко. У мене 13 березня був день народження, приходить з Москви юрист із документами і каже: "Розпишіться, будь ласка". Телефонує мені Андрео: "Васю, вибач, квіток у мене не залишилося, тому вирішив подарувати тобі квартиру". Буду в тих апартаментах жити п'ять-шість днів на рік, засмагати, лежати догори пузом, пити хороше вино і їсти фрукти.

Вранці грав на похороні, увечері - на весіллі

- Нелегкими були перші кроки з буковинського села до Санкт-Петербурга?
- Після школи вступив до Чернівецького музичного училища на народний факультет, провчився там буквально один рік і пішов служити до армії. В армії грав у духовому оркестрі, а заодно на соло-гітарі, як це тоді було прийнято, з довгим волоссям... Коли закінчилася служба, знову підробляв "халтурами": вранці грав на похороні, ввечері - на весіллі. Після цього вступив уже на вокальний факультет Чернівецького музичного училища, провчився там рік-півтора - і вступив до ще тоді Ленінградської консерваторії. Прийшов, заспівав і мене відразу прийняли. Здав усі іспити на "відмінно". Отримував Ленінську стипендію - 100 рублів. Після кожної стипендії купували ящик "Алазанської долини".

- Вам хтось допомагав "пробитися" на велику сцену?
- Ніхто мені ні на грама не допоміг. Я усього досягнув сам з Божою допомогою. І я дуже з цього радий, бо зараз нікому нічого не винен. Звісно, мене підтримували батьки, дружина, друзі, але що стосується професійного боку, тут я пробивався сам.

- Ви би могли не співати?
- Ні. Я би здурів. Я, правда, наркотики не пробував, але це приблизно щось таке. Я залежний від свого голосу і професії. Коли співаю, можу жити 27 годин на добу. Мені 24 години мало. Міг би й постійно співати, але тоді би про мене подумали, що я якийсь несповна розуму, тому іноді й розмовляю, і їм, і сплю. (сміється - ред.). Коли їду в машині, можу заспівати. Всі дивляться - що там за чудо в машині їде.

- Вас часто впізнають на вулицях?
- Впізнають, просять автографи. Це приємно: значить, недаремно я співав усі ці роки. Багато артистів кажуть: "Ой, нам все набридло, ми так не любимо людей, нам потрібно охорону". Це - сноби. Артист без публіки - не артист.

Зірок багато - співати нікому

- Що ви думаєте про вітчизняний шоу-бізнес?
- Та тут нема про що думати! Якби я ще думав, то, певне, з розуму би зійшов. Це все - як оте, що спливає на воді. Зірок багато - співати нема кому. Всюди одні зірки. Такий смітниковий бачок із зірками.
Відбувається така пропаганда, що наші люди, на жаль, зомбуються. А ми мали би читати добрі книжки, ходити до церкви, слухати прекрасну музику. Не лише класичну, адже є багато гарної естрадної музики, джазової. А тепер нема що слухати.

- Ви подумували про те, щоби перейти з опери в шоу-бізнес, як Микола Басков, наприклад?
- А Басков у опері ніколи й не був. Співати в опері - важка праця, це просто так не дається. Ні, не думав про це, мені й так добре. Я заробляю стільки, що вистачає і мені, і всім навколо мене.

- Чи підтримуєте українські традиції за кордоном?

- Всі знають, що я українець, у Росії розмовляю українською. Петербург є одним із найбільш українських міст у Росії. Це величезне місто, таке, як сорок Чернівців. Можна загубитися. Але я би знайшов і не дав пропасти, бо своїх земляків не кидаю. Я часто зустрічаюся там з українцями, випиваємо по чарочці доброї горілки, заїдаємо сальцем. Навіть не чернівчанина я зроблю чернівчанином. Вдома у мене лише українською розмовляють. Син мій Андрій - справжній пітерський хлопець, але знає, що його коріння - звідси. Нещодавно у мене був благодійний концерт у таборі "Артек" у Криму для дітей, які потерпіли від повені. Вийшов співати і питаю: "Діти, тут є хтось із Буковини?" І почув гучні вигуки: "Є!!!" Я кажу: "Тоді я для вас заспіваю: "Край, мій рідний край..."

Хто хоче схуднути - нехай співає оперу

- Чим ще захоплюєтеся, окрім співу?
- Якби не був співаком, то, певне, став би кухарем. Або священиком. Мені дуже подобається готувати. А ще люблю рибалити. Щойно приїхав з рибалки і наловив багато великих коропів.

- Що любите їсти?
- Картоплю, квашену капусту і оселедець. У своєму житті я бачив стільки ресторанів і супер-пупер шеф-кухарів, які так вивертаються переді мною, що хочеться прийти додому, взяти одну картоплину, оселедець, квашену капусту і більше нічого не треба. Люблю борщ: чим більше у ньому м'яса, тим краще. Пам'ятаю, як мама колись готувала мамаличку, білі грибочки у сметані (у нас кажуть "губи"), борщик, капусняк. А яку мама капусту з м'ясом варила, а які голубці (по-нашому - "галушки")! Щодо напоїв, то алкоголь я споживаю, але без фанатизму. Не люблю пива, горілки. Можу випити червоного хорошого вина. Люблю віскі "Сінгл маут" односолодові, щоби були дуже старі - не менше 30 років витримки, і розкішний коньяк, якому більше 70 років.

- Це правда, що ви під час виступу скидаєте до чотирьох кілограмів?
- Іноді навіть шість, коли співаю "Макбета". Три-чотири години на сцені - і не потрібно фізкультури. Просто це велике навантаження. Хто хоче схуднути - нехай співає оперу.

- Як ви познайомилися з дружиною Оленою?
- Олена - це міська чернівецька пані з вулиці Шевченка. Подивився на дівчину, вона на мене, втріскалися одне в одного, я запитав: "Будеш моєю?" Вона відповіла: "Буду!" І пішли до РАЦСу. Ой, добра у мене жінка... Не свариться зі мною, слухає, така господиня, справжня західна жінка. І такого сина мені народила. До речі, в цьому році у нас буде срібне весілля - ми живемо разом вже 25 років!

- Ви часто приїжджаєте до Чернівців?
- Щороку.. Спочатку їду до рідного села, до батьків, усі справи - потім. Не уявляю собі, щоби я хоча би раз на рік не побував вдома на Богородицю, у нас у селі у цей день храм.

- Як відреагували, коли почули про повінь?
- Перед самою стихією я приїжджав до Чернівців, і наступного дня після мого від'їзду почалася страшна злива. Я дуже хвилювався. Увесь світ мені телефонував. На день було по 100 дзвінків. Всі мої друзі з великим співчуттям поставилися до цього нещастя.

- Приїдете на 600-річчя?
- На жаль, не зможу, бо буду в Канаді. Якби хоча би був у Європі, сів би один день і приїхав. Але Канада все ж таки далеченько, туди треба летіти 15 годин. Далі лечу до Греції, потім до Берліна, тоді до Лондона... Вже так звик до перельотів, що до літака сідаю, як до маршрутки.

   












УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.