УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 55 відвідувачів

Теги
церква і суспільство Церква і політика автокефалія українська християнська культура Священний Синод УПЦ розкол в Україні церковна журналістика УГКЦ шляхи єднання молодь діаспора Церква і медицина Вселенський Патріархат монастирі та храми України постать у Церкві Католицька Церква 1020-річчя Хрещення Русі Патріарх Алексій II Ющенко комуністи та Церква УПЦ КП Мазепа забобони Митрополит Володимир (Сабодан) вибори секти Церква і влада Президент Віктор Ющенко Голодомор Приїзд Патріарха Кирила в Україну педагогіка Предстоятелі Помісних Церков Археологія та реставрація конфлікти Києво-Печерська Лавра іконопис краєзнавство милосердя церква та політика Доброчинність






Рейтинг@Mail.ru






«Друг читача» (Україна): Шарлотта Бронте - жінка, якої не було?



«Друг читача» (Україна), Людмила Сніжко, 17.04.08

Шарлотта Бронте була дочкою священика і дружиною священика. Шарлотта Бронте була непересічною, провокаційною письменницею. Шарлотта Бронте була «пристрасна, маленька, жадібна до життя істота, хоробра, трепетна, негарна»... Почавши літературну творчість із містифікації, вона виявилася приреченою залишитися в невизначеності. Ніхто насправді не знав, якою була Шарлотта Бронте. То може, її взагалі не було?

 

«ЗАЙМАЙТЕСЯ ЖІНОЧИМИ СПРАВАМИ...»

У 1821 році, коли Шарлотті виповнилося лише п'ять років, вона, брат та чотири сестри лишилися сиротами - від сухот померла мати. Невдовзі діти потрапили до сирітського притулку Кован-Бридж. Добре, що це тривало недовго - коли в умовах, майже непридатних для життя, померли дві найстарші сестри, батько забрав дітей додому.
Бронте рано прилучилися до літератури і словесної творчості, що були пристрастю всієї родини. Так, зокрема і їхній батько видав дві невеличкі книжки духовних віршів. У 1826‑му діти придумали своєрідну гру, якою жили багато років поспіль. Вони вигадали дві країни - Енгрію та Ангору: Шарлотта (тепер найстарша) із братом писали літопис африканської Енгрії, а Енн з Емілі створювали історію Ангори. Ця гра стимулювала їхню фантазію, і саме їй були зобов'язані Бронте навичками літературного письма. Невеличкі кишенькові книжечки, дрібно списані інформацією про міфи, політику, географію країн, були «школою молодого бійця» для талановитих дітей. «Я хочу, щоб наше обдарування не пропало даром», - писала у своєму щоденнику Шарлотта.
І старша Бронте ризикнула. Два­дця­тиоднорічна авторка відправила свої вірші на суд відомому поетові Роберту Соуті. У відповідь вона отримала пораду... зайнятися жіночими справами.
Так би воно, можливо, і було, але майбутню письменницю врятувало нещасливе кохання до директора педагогічного коледжу, де навчалася Шарлотта. Воно спровокувало чергову спробу творчості. Дівчина щовечора писала листи коханому й не відправляла їх; зрештою, ці сердечні переживання вилилися у перший великий твір письменниці - роман «Учитель». Сестри Шарлотти - Емілі та Енн - у цей час також пробували себе в літературі. І якось, випадково натрапивши на вірші Емілі, Шарлотта запропонувала сестрам видати спільну збірку поезій.

 

МІСТИФІКАЦІЯ СЕСТЕР БРОНТЕ

Проте пам'ятаючи про попередню невдачу і прикру пораду «займатися жіночими справами», Шарлотта знайшла радикальний вихід. Сестри вдалися до літературної містифікації - «стали» чоловіками. І вдалося! Після виходу дебютної книжечки на сестер звалилася приголомшлива, гучна слава. Втім, офіційно вона належала не їм, а трьом братам Белл - Карреру (псевдо Шарлотти), Еллісу (Емілі) та Ектону (Енн). Збірник віршів цих трьох авторів, виданий коштом самих поетів - видавцям сплатили 46 фунтів, - було надруковано у травні 1846 року. Критика була прихильна до творчості молодих митців, особливо відзначивши романтичні поезії Елліса (Емілі). Рік по тому на адресу видавництва надійшли три романи братів - «Учитель», «Грозовий перевал» та «Агнес Грей» відповідно Каррера, Елліса та Ектона. Два з них було видруковано того ж року - і двоє братів Белл моментально завоювали свого читача. А ось Шарлотті знову не пощастило - «Учителя» видавці відхилили. Наскільки ж сильним був характер цієї молодої жінки, що ця невдача не вплинула на бажання писати далі! Менше ніж через рік Каррер Белл завершив свій наступний твір. Називався новий роман «Джен Ейр».
Мабуть, зайве казати, що це - най­успішніший твір письменниці. Видавці взяли його до друку 1847‑го. На той час у літературних колах ходили чутки, нібито всі романи братів Белл належать перу одного автора, письменника-чоловіка (з приводу того, що Белл є псевдонімом, ні в кого сумнівів уже не було). Невідома загалові авторка «Джен Ейр», щоб отримати заслужену славу, відважилася на черговий радикальний крок. Вона поїхала до Лондона, аби своєю присутністю засвідчити автентичність творів, спростувати вигадки й повідомити громадськості про свою справжність. Це був кінець братів Белл. На літературну арену вийшли, аби залишитися там назавжди, сестри Бронте.

 

ШАРЛОТТА ЗІ СТОРІНОК ВЛАСНИХ ТВОРІВ

Проте вийшовши з тіні міфічного Каррера Белла, молода письменниця опинилася у задзеркаллі власних творів. І винна у цьому сама Шарлотта. Введені в оману літературним талантом авторки, читачі ототожнювали її з нею ж вигаданими героями, і з часом ця тенденція лише посилювалася. Знаний британський прозаїк Вільям Теккерей, прочитавши «Джен Ейр», назвав авторку англійською Жаною Д'Арк, відзначивши любов до істини та сміливість суджень молодої жінки. А після виходу найпесимістичнішого роману Шарлотти - «Віллет» - він виголосив: «Бідна талановита жінка! Пристрасна, маленька, жадібна до життя істота, хоробра, трепетна, негарна: читаючи її твори, я здогадуюся, чим вона живе, і розумію, що більше слави і всіх інших небесних скарбів вона воліла б, щоб який-небудь Томкінс любив її, і вона любила його!»
Певно, саме у зв'язку з потягом до гіпертрофованого прочитування життя Шарлотти через сторінки її творів дослідники так люблять шукати автобіографічну основу романів старшої Бронте. Прикладів знайдених «корелятів» між життям і творчістю Шарлотти Бронте - безліч. Так, дитячі враження про жахливі умови притулку та переживання, пов'язані зі смер­тю сестер, Шарлотта Бронте відобразила у пер­шій частині «Джен Ейр». У 1912 році онук директора притулку, преподобного Вільяма Карус-Вілсона, оприлюднив листи діда до Шарлотти Бронте: той, впізнавши себе у страшному містері Броклгерсті (персонаж «Джен Ейр»), вимагав від авторки вибачень. Інший період жит­тя Шарлотти - навчання у пансіоні Ег­рів - став визначальним для її емоційного становлення. Тінь директора пансіону Поля Егра «падає» на всі її книжки: «Учитель» розповідає історію кохання учениці і викладача; у «Віллеті» головним героєм є такий собі месьє Поль, що викладає у жіночому пансіоні у Брюсселі...
Проте у пізніших романах Бронте - «Шерлі» та «Віллет» - очевидний примат фантазії, ретельна увага авторки до психології героїв: герметичний світ маленького Геворта не давав багато дієвого матеріалу, тож авторка зрозумілим чином зосередилася на продуктах своєї уяви, створюючи і відстроюючи нові «енгрії». Втім, це не завадило Бронте ретельно виписати соціальну проблематику у романі «Шерлі» чи сильний класовий аспект сумної історії Люсі Сноу у романі «Віллет».

 

«НІЯКА ВОНА НЕ ЛІТЕРАТУРНА ЗНАМЕНИТІСТЬ!»

Реальне життя Шарлотти Бронте було дуже недовгим - всього тридцять дев'ять років. Коли після її смерті перша біограф письменниці Елізабет Гаскелл запитала у її чоловіка про архів покійної дружини, отримала у відповідь: «Жодних архівів: місіс Ніколлс була насамперед дочкою пастора і дружиною пастора, а не літературною знаменитістю!» І хоч смерть доньки пастора була відповідним чином зафіксована у церковних книгах, через майже двісті років увесь світ переконався, що письменниця не тільки не померла, але й пише досі.
У 2003 році англійське видавництво Penguin оголосило про видання «нового» роману Шарлотти Бронте «Стенкліффський готель». Ця новина, схожа на чергову містифікацію, примушувала засумніватися: а може, Шарлотта Бронте і свого часу існувала лише як літературний фантом - хто ж іще, крім фантома, може написати новий роман через півтора століття після власної смерті? Насправді ж все виявилося значно прозаїчніше: йшлося про актуалізацію твору, написаного авторкою близько 1838 року у співавторстві з братом. «Стенкліффський готель» є чимось на кшталт комедійного серіалу про походеньки та спостереження світського лева та денді. Одразу після оприлюднення цей «фрагментований» твір, який може зацікавити хіба що історика літератури, потрапив до списків бестселерів Великої Британії. Отже, для того, аби забезпечити популярність книжки, ще й досі достатньо імені «Шарлотта Бронте» на палітурці.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.