УКР РУС  


 Головна > Українські новини > Редакційна колонка  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 87 відвідувачів

Теги
секти молодь Церква і влада Києво-Печерська Лавра церковна журналістика Церква і політика Президент Віктор Ющенко педагогіка церква та політика розкол в Україні Доброчинність Патріарх Алексій II забобони Священний Синод УПЦ УГКЦ конфлікти УПЦ КП вибори Ющенко Мазепа іконопис Археологія та реставрація постать у Церкві Вселенський Патріархат шляхи єднання Католицька Церква діаспора українська християнська культура милосердя Церква і медицина Митрополит Володимир (Сабодан) Предстоятелі Помісних Церков Приїзд Патріарха Кирила в Україну автокефалія монастирі та храми України Голодомор краєзнавство 1020-річчя Хрещення Русі церква і суспільство комуністи та Церква






Рейтинг@Mail.ru






Про що пише Патріарх Варфоломій Блаженнішому Володимиру?



Цього тижня на офіційному сайті Української Православної Церкви був опублікований подячний лист від Вселенського Патріарха Варфоломія на ім'я Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, який надійшов ще місяць тому. У вишукані фрази грецького красномовства, яке деколи складно адекватно передати в перекладі українською мовою, вплетені деякі важливі ідеї, на яких хотілось би акцентувати увагу.

Історичність київських урочистостей

Перш за все, Патріарх Варфоломій вважає київські урочистості історичними. Ця історичність, на його думку, полягає не лише в даті - 1020-ліття хрещення «київських русичів» (саме на цій назві наголошує Патріарх), але ще й в тому факті, що під час святкувань відбулась спільна молитва та співслужіння між Константинопольским та Московським Патріархами, не дивлячись на проблеми, які існують у взаємовідносинах між двома Патріархатами, найголовнішою з яких на даний час є так звана «естонська» проблема. Факт співслужіння обох Патріархів у Києві є дійсно важливим, особливо якщо згадати постанову Священного Синоду Руської Православної Церкви від 8 листопада 2000 року, в якій було заявлено, що «до відновлення згоди в питаннях канонічного буття Православної Церкви в Естонії та досягнення миру і справедливості по відношенню до всіх православних в цій країні, Московський Патріархат рішуче відсторонюється від любих зібрань з участю Патріарха Константинопольського Варфоломія». Проблема ще не вирішена, але Патріарх Алексій пішов на уступки заради церковного миру і спокою. Можна без перебільшення сказати, що неформально саме Українська Православна Церква, завдячуючи авторитету Блаженнішого Митрополита Володимира, зіграла роль примирителя обох Патріархів. Таким чином є підстави вважати, що під час київських урочистостей УПЦ перестала бути об'єктом і стала суб'єктом церковної політики, до голосу якої прислухаються як на Чистому провулку, так і на Фанарі.

Страждає Церква - страждає держава

В своєму листі глава Константинопольскої Церкви ставить єдність держави в залежність від єдності Церкви. «Все те, що стається в країні, яка відрізняється релігійною однорідністю, без сумніву, може відбиватися на єдності всієї її соціальної структури з непередбаченими трагічними наслідками», - вважає Патріарх Варфоломій.

Вселенський Патріарх назвав Україну "релігійно однорідною", що є, мабуть, певним перебільшенням. Хоча більшість українських громадян вважають себе християнами тієї чи іншої конфесії, але не можна не брати до уваги помітну долю мусульманського населення у Кримській автономії, а також і певні кола атеїстично чи агностично налаштованих мешканців нашої держави. І серед християн навряд чи є «однорідність». Сукупне число протестантів усіх деномінацій в Україні вже кілька років перебільшує кількість активно практикуючих православних віруючих усіх конфесій. До того ж, впливовим «гравцем» на українському релігійному полі є Греко-Католицька Церква.

Патріарх вважає, що «всі ми без виключення зобов'язані вивчити та зробити все канонічно необхідне... щоб усі в Україні чада Святої Церкви якнайшвидше увійшли до одного двору, до єдиного стада, об'єдналися навколо одного Престолу, навколо однієї і тієї самої Чаші Життя, для того, щоб була велика радість на небесах і для осоромлення отця розділень та розколів».

Завдання подолання розколу в Українському православ'ї є дійсно найважливішим, яке у разі позитивного вирішення матиме стратегічні наслідки для успіху православної місії в країні. Ключову роль у процесі об'єднання Православної Церкви в Україні має зіграти канонічна Українська Православна Церква - без її участі будь-яке об'єднання чи визнання розкольників стане лише «півмірою», яке може призвести до поглиблення трагічного розділення українського суспільства. Здається, це визнає і Константинополь, закликаючи Українську Православну Церкву до активної позиції з цього питання.

Мати Церква

Патріарх Варфоломій підкреслює той факт, що Православні Церкви як України, так і Росії є Церквами-дочками Церкви Константинопольської. «Вселенський Патріархат - Мати Церква, яка заснувала як Митрополію Київську, так і Галицьку та іншу Московську».

Українська Церква наразі має двох «матерів», принаймні два Патріархати вважають себе материнською Церквою по відношенню до УПЦ: Константинополь з причини історичної, а Москва - з факту нинішнього підпорядкування УПЦ Руській Православній Церкві, що також має понад 300-річну історію. Але якщо взяти до уваги поняття про першість у місцевій Церкві та у православному світі (що витікає з православного вчення про природу Церкви), то українські віруючі є по-перше чадами свого Предстоятеля - Блаженнішого Митрополита Володимира, а вже потім - Патріарха Московського, як Предстоятеля Патріархату, до складу якого входить УПЦ, та Патріарха Вселенського, як того, хто має першість в усьому православному світі.

Таким чином, як Церква-Мати, Константинополь вважає себе спроможнім брати активну участь в українській церковній політиці. Принаймні, у форматі переговорів з Московським Патріархатом (який він також вважає своєю "донькою") та можливим винесенням "українського питання" на розгляд усіх Помісних Православних Церков.

Розкольники чи «незгодні угруповання»?

Цікаво зазначити, що Патріарх Варфоломій, визнавши те, що в Україні існують «розколи», намагається не вживати цього слова по відношенню до УПЦ КП та УАПЦ, коли про них йде мова, і замінює словосполучення «розкольницькі угруповання» на «незгодні угруповання» або «незгодні церковні утворення».

Патріарх Варфоломій висловлює вдячність Патріарху Московському Алексію за «позитивну та конструктивну позицію» в питанні вирішення розколу в українському Православ'ї та робить реверанс в сторону «незгодних угруповань», відзначаючи те, що «розсудливе та тактичне терпіння незгодних церковних утворень» підтримує надію Константинопольського Патріархату на подолання розколу.

Відомо, що від того, як ми називаємо те чи інше явище, залежить подальше ставлення до нього та певною мірою і доля цього явища. «Як назвеш яхту, так вона и плаватиме», - говорить відомий герой дитячих оповідань. Зміна лексичного апарату по відношенню до тих, хто відокремився від повноти церковного спілкування, сприятиме поліпшенню стосунків на рівні особистого спілкування віруючих та загалом подасть надію на початок повноцінного діалогу між конфесіями.

Це цілком виправданий підхід. Перше правило святителя Василія Великого розрізнює єресі, розколи та «самочинні угруповання». За цією класифікацією українські «незгідні угруповання» можна віднести до третьої категорії, яка допускає лікування. Навіть друга категорія - розкольники, що «відокремилися у поглядах про деякі церковні предмети», за думкою святителя Василія, є ще «не до кінця чужими для Церкви». Українські «незгідні церковні угруповання» аж ніяк не єретики та навіть не «розкольники» за класифікацією свт. Василія. Тож, може, і називати їх треба відповідно? Вселенський Патріархат подає у цьому гарний приклад.

Нарешті, Патріарх Варфоломій запросив Митрополита Володимира відвідати Константинополь. Чи прийме Його Блаженство запрошення Його Всесвятості? На офіційному сайті УПЦ це поки що ніяк не прокоментували. Але будемо сподіватися, що як би там не сталося, взаємини між Москвою і Константинополем поліпшуватимуться. І ключову роль у цьому миротворстві і надалі відіграватиме Київська Церква.

Священик Андрій Дудченко