УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 126 відвідувачів

Теги
Археологія та реставрація забобони іконопис Голодомор секти українська християнська культура Католицька Церква церква та політика Києво-Печерська Лавра Священний Синод УПЦ Церква і влада педагогіка конфлікти милосердя краєзнавство УГКЦ церковна журналістика діаспора церква і суспільство Митрополит Володимир (Сабодан) Ющенко Мазепа Патріарх Алексій II 1020-річчя Хрещення Русі комуністи та Церква постать у Церкві Приїзд Патріарха Кирила в Україну Вселенський Патріархат монастирі та храми України розкол в Україні вибори Церква і медицина Церква і політика Президент Віктор Ющенко молодь автокефалія Предстоятелі Помісних Церков Доброчинність УПЦ КП шляхи єднання






Рейтинг@Mail.ru






«Український тиждень»: Зачаровані трабахою



«Український тиждень», Олена Чекан, 30.05.2008

«Скорше, скорше! Шо за діти?!» - кричить суржиком огрядна жіночка, підганяючи зграйку дітлахів років 10-12-ти. За стійкою паспортного й митного контролю барселонського аеропорту вже розгорнуто яскраві транспаранти: «Bien venidos!» і чомусь «Будьмо! Гей!» - якась благодійна каталонська організація зустрічає українських дітей із Чорнобильської зони.  

Море на відстані років  

А я зустрічаюся з Україною зранку свого першого іспанського дня. Люба, 50-річна екс-колгоспниця з-під Вінниці, вже о сьомій приїхала прибирати будинок моєї подруги. Поки всі сплять, пропоную піти на море. «А де воно, те море?» - запитує Люба. Питання риторичне: море за сто метрів від нас. Уже за сніданком вона розповідає, як у 1993-му, назбиравши по родичах і знайомих грошей на турпоїздку, чотири дні трусилася старим ікарусом, - і ось, нарешті, Іспанія.   «Було нас 35 жінок, нам навіть не пропонували якісь екскурсії, одразу всі розбіглися роботу шукати. Мови ніякої не знала, грошей - $20. Стукала в усі двері, показувала паспорт і повторювала одне слово «трабаха» |див. словничок|. Поталанило, - втрапила на Аню». Анні - моя приятелька-француженка, яка вже давно мешкає в Іспанії.   Люба розповідає довго, старанно підбираючи українські слова. Бо, може, вперше за всю свою одіссею має вдячних слухачів. Підсумок: 12 років жила нелегально, працювала теж нелегально по 14-16 годин на добу, хапалася за будь-яку роботу, аби зачепитися, втриматися. Вдень прибирала, доглядала літніх людей, ночами мила посуд у ресторанах, а ще - збирала цитрусові, фарбувала старі машини в якомусь ангарі й дуже хотіла влаштуватися на будівництво, бо там добре платять. Не взяли - жінки в Іспанії на будівництві не працюють. Зараз Люба має омріяну тархету |див. словничок|. Працює, маючи всі стандарти соціального захисту, в одному з універсамів міжнародної мережі Carrefour - бавить дітей, батьки яких роблять закупи. Це вдень, а вночі там же підробляє прибиральницею. У свій єдиний вихідний чепурить будинок і садок моєї приятельки. За всі роки в Україні була тричі, на морі - разів зо п'ять. Але утримує батьків у селі, старшу дочку, зятя й трьох онуків у Вінниці та молодшу дочку-інваліда, яка так і залишилася в спецінтернаті для сліпоглухонімих дітей. Чоловік спився ще за СРСР. У Люби пристойна машина, якою вона хвацько керує, і наймана квартира за €800 на місяць, - Люба ділить її з двома волинянками. Іспанською оволоділа. Мріє перетягти сюди всю свою родину.      

Заробітчани - рушій економіки  

Трудових емігрантів з України в Іспанії, за різними даними, від 150 до 300 тисяч осіб. Чоловіки найчастіше працюють на спорудженні й експлуатації урбанізацій |див. словничок|, жінки миють посуд у барах та ресторанах, перуть білизну в готелях, доглядають дітей та літніх людей. Як у різні часи добробут США зростав завдяки рабам-африканцям, Німеччини - туркам-нелегалам, Швейцарії - селянам-італійцям, Франції - алжирцям та марокканцям, так нелегальна, майже неоплачувана праця заробітчан із СНД зміцнює економіку традиційно туристичного узбережжя Іспанії.   Зараз нелегалів поменшало, - вже років зо два за цим стежать, - роботодавець може не тільки сплатити штраф до €60 тис., а і втратити ліцензію на підприємництво. Робітник-нелегал теж ризикує: де- юре він підлягає депортації, але де-факто це може статися тільки в тому разі, якщо він скоїть злочин. А так - посварять та й відпустять на всі чотири сторони. Ризик в іншому - нелегала можуть банально кинути, не заплативши за роботу. З жінками, які доглядають немічних, поспілкуватися не вдалося. Полохливі вони, а при спробі заговорити з ними, відповідають іспанською та швиденько зриваються геть, хутко штовхаючи візки зі своїми підопічними. А от із будівельниками не тільки спілкувались, але й разом працювали.  

Один день гастарбайтера  

Отже, о шостій ранку вирушаємо до урбанізації «Магніфіко». Років 15 тому моя подруга француженка приїхала на південь Іспанії відпочити. Закохавшись у безлюдні на той час приморські пагорби, продала свій бізнес у Франції, купила величезний клапоть землі біля моря й розпочала будівництво. Нелегально в неї ніхто ніколи не працював, хоча вигода могла бути значною. Та все ж, коли якийсь нелегал, який просився на роботу, здавався Анні хорошою людиною, вона підписувала з ним тимчасовий контракт. Людина ставала до роботи, податки державі сплачували, а адвокати тим часом розпочинали справу легалізації. Оскільки всі бюрократичні ситуації в Іспанії вирішуються вкрай повільно, то якраз підходила чергова амністія |див. слов- ничок| - і робітник отримував резиденцію |див. словничок|. Таких «хрещеників» у Анні - десь під сорок. Хтось і далі працює в неї, хтось знайшов щось краще, але всі вітають із Різдвом. Анні хоче показати своє дітище, а ми з сином маємо намір по-справжньому попрацювати. Сина бере до себе Антоніо - в нього захворів робітник, тож подавати розчин і підносити цеглу буде Богдан. Я беруся згрібати будівельне сміття, але витримую лише годину. Працюють тут із сьомої ранку до полудня, потім, у найсильнішу спеку, тригодинний перепочинок - cієста. Неподалік від будівельного майданчика кілька будиночків на кшталт наших «битовок», але з кондиціонером, туалетом, душовою кабінкою та електроплитою. Там можна і відпочити, і розігріти їжу, яку приносять з дому, і навіть переночувати. Втім, їжу можна замовити по телефону у барі найближчої автозаправки, що ми й зробили. Прозорі шматочки хамону |див. словничок|, сир, смажена риба з овочами, хрумкий багет, пляшка мінералки. €15 на одного. Син нічого не їсть і миттєво засинає під кондиціонером. А я йду знайомитися з інтернаціональним колективом.  

Колектив після душу вже розгорнув свої сендвичі та обідає в затінку пальм. Поміж робітників - більшість іспанці, але є й іноземці: румуни, білоруси, українці та хлопці з Латинської Америки. Вони з різних країн, але розповідають більш-менш однакові історії: вдома не мали роботи, хоча в усіх будівельні професії, всі приїхали як туристи й починали з нелегальної праці, всі вже легалізувались і майже всі купили квартири, взявши іпотечний кредит. Додому ніхто не збирається, будуть подавати на громадянство. 41-річний Віктор - зварювальник з Тернополя. В Іспанії -14 років, сім років тому підпав під амністію й одразу ж привіз дружину й дочку. «Думав, здурію без них. Ну й ревнував. Хлопці, ті, які зі мною приїхали, - ні в кого вже сім'ї немає, розпалися... Віра добре шиє, зразу ж стала до роботи, а мала - в школу. Іспанську трохи знали, вчили ще вдома...» Дружина-кравчиня працює в універмазі дуже престижної мережі El Corte Ingles - підганяє сукні до фігур заможних жіночок. Спільної зарплати й поважності фірм, де постійно працюють, було достатньо, аби отримати кредит у банку й купити квартиру в містечку Хімена-де- ла-Фронтера. Дочка закінчила місцеву школу й безкоштовно вчиться в Мадридській консерваторії по класу фортепіано, вже концертує. Коли її називають Лусія, виправляє на Лесю. На канікулах Леся-Лусія допомагає матері шити. Повертатися в Україну родина не збирається, на ностальгію часу немає - підробляють, де тільки можна: іпотека - річ серйозна. Мрія - відіспатися.    

Андрій - іспанський бригадир із Донбасу   Третя пополудні. Повертаємося на будмайданчик. Поки син, гордий із того, що йому довірили автокар, розвантажує піддони з арматурою, розмовляю з Андрієм. Він єдиний бригадир-неіспанець. Андрієві двадцять вісім. Неговіркий: «Усе нормально. Трабахаємо» |див. словничок|. Згодом показує фото білявки: «Малгося із Закопане. Вже рік разом». А історія Андрія така. Народився в Горлівці. Мати померла під час пологів. Жив із бабусею, батьком і старшим братом. В ніч після шкільного випускного балу в аварії на шахті загинули разом і батько, і брат. Бабусі на той час уже не було, тож юнак подався до тітки в Харків, але там не склалося. Далі - на останні гроші тур до Іспанії й пошуки роботи. Розказувати про п'ять років поневірянь не схотів, сказав тільки, що дуже голодував. Уже потім від Анні дізналася, що Андрія вони з чоловіком забрали з лікарні, - хтось із робітників розповів їм про співвітчизника, якого ледь врятували від мотузки. Випробування чужиною у 17 років...   18:00. Кінець трабахи. Один за одним робітники роз'їжджаються по домівках, а ми вирішуємо лишитися на ніч. Сидимо під небаченим небом, нагорі високі зорі на чорному оксамиті, на обрії пульсує палаюча заграва сонця, а між ними - прозора, кришталева блакить із темно-синіми силуетами пальм, які гне додолу вітер. «Десь в Африці піщана буря», - меланхолійно пояснює цю неземну красу Анні й дістає пляшку сухого хересу. Так ми відзначаємо нелегальний заробіток мого сина: €50 плюс самоповага - і це за 8 годин некваліфікованої роботи. Гадаю, справжні нелегали отримують значно менше. Ось так приблизно живе і працює більшість іспанських українців. А ще вони люблять місцеві свята, яких так багато в Іспанії, інколи варять борщ і женуть первак, моляться в старовинних католицьких соборах, які втрачають свою іспанську паству, та побожно кидають монетки, аби спалахнули крихітні лампочки біля ніг смаглявих юнок-мадонн: свічки в храмах тут давно скасовано. І найголовніше: кожною хвилиною свого життя вони плекають щасливу долю своїх дітей на новій іспанській Батьківщині.

ТИМ ЧАСОМ

Свій до свого по журнал 

«Нова іспанська хвиля» україної діаспори усвідомлює себе як спільноту й намагається підтримати своїх хоча б інформаційно. Днями в Іспанії почав виходити українськомовний часопис «Українське коріння». Тут, окрім матеріалів культурницької та релігійної спрямованості, можна знайти поради заробітчанам, як отримати лікарняний чи доплати за роботу в нічну зміну. Українців закликають допомогти учням-емігрантам. А, наприклад, Олена Крочак розповідає, як за сім років вона стала співвласницею магазину Caprichos del mundo в Мадриді. Згадують і першопрохідців сучасної української громади в Іспанії - вояків української дивізії «Галичина», які приїхали туди 1946 року. Головна ж проблема української громади в країні Дон Кіхота, як вважають тамтешні українські журналісти - брак єдності й координації між українцями. Власне, «Українське коріння» - це одна зі спроб цю координацію налагодити.  
СЛОВНИЧОК

Українсько-іспанський сленг 

Трабаха (trabajo) - робота. Трабахати - сленг: працювати Урбанізація - курортна інфраструктура, що включає окремі вілли, п'ятиповерхівки (вище заборонено) з одно-дво-триспальними апартаментами, пляжну зону, басейни, стоянку автівок, майданчик для гвинтокрилів, бари, спа-салон, фітнес-клуб тощо. Амністія (Regularización de los inmigrantes...) - так українці називають підзаконний акт, що регулює перебування нелегалів. Головні документи для отримання амністії: паспорт із позначкою про в'їзд, адресу проживання в Іспанії, тимчасовий контракт на роботу. Резиденція (De residencia con permiso de trabajo) - тимчасова віза, що дає право на роботу. Тархета (tarjeta) - картка, так наші зазвичай називають згадану вище візу. Хамон (jamon iberiko)- сиров'ялена шинка, яку наші називають іспанським салом. Одна з кулінарних візитівок Іспанії. Жир у ній рівномірно пронизує свиняче м'ясо.
   












УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.