УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 151 відвідувачів

Теги
шляхи єднання Предстоятелі Помісних Церков Києво-Печерська Лавра УПЦ КП Церква і медицина Католицька Церква церковна журналістика Церква і політика монастирі та храми України педагогіка комуністи та Церква Священний Синод УПЦ церква і суспільство Археологія та реставрація Вселенський Патріархат милосердя забобони діаспора розкол в Україні 1020-річчя Хрещення Русі молодь конфлікти Доброчинність Ющенко церква та політика краєзнавство Патріарх Алексій II УГКЦ Голодомор Церква і влада вибори Президент Віктор Ющенко українська християнська культура секти автокефалія постать у Церкві Приїзд Патріарха Кирила в Україну іконопис Митрополит Володимир (Сабодан) Мазепа






Рейтинг@Mail.ru






«Народна правда» (Україна): "Фіалки мертвих" в зеленій зоні Києво-Печерської лаври



«Народна правда» (Україна), 26.04.2008

Рецензія на статтю Лесі Толочко "Зелені насадження на території Києво-Печерського монастиря і проблема вирішення озеленення у монастирських комплексах". (1)

Як тому, хто ходить по натягнутому канату не можна допускати ані найменшої недбалості, бо малий промах приводить до великого лиха: промахнувшись, він негайно падає і гине, так і нам не дозволене недбальство.

Іоан Золотовустий (2)


Мабуть дуже приємно констатувати, що останнім часом, серед багатьох, в радянські часи заборонених чи майже заборонених тем, особливо виділилась "релігійна" (3) тематика. Дійсно, в сучасних наукових студіях цей напрямок є дуже важливим і як суто фаховий, і як багатюще джерело для відновлення нашої давньої духовної культури й донесення її до найширших кіл громадськості. Та тим гірше, коли загальна "мода" призводить до появи "сірої маси" писань людей некомпетентних, чи просто не готових працювати по-справжньому, залучаючи до обраної ними теми всі наявні першоджерела. На жаль, саме такий невтішний висновок мусимо зробити з рецензованої статті. При цьому сама її тема є справді дуже цікавою і мало дослідженою, бо, дійсно, садівництво, городництво і навіть квітникарство грали суттєву роль в історії Лаври, й прослідкувати розвиток їх було б надзвичайно цікаво. Проте, в даному опусі нічого подібного не знаходимо. Втім почнемо з самого початку.

Приступаючи до подібної теми, слід би було, передусім, проаналізувати загальну історію монашества у відношенні до зелених насаджень. Звичайно, свідомість середньовічної людини рідко приймала ідеї, подібні до нинішніх поглядів "зелених", проте будь-які монастирі з самого початку свого існування уже хоча б для фізичного свого існування були змушені заводити городи й сади. Чисто фізичні потреби підсилювалися й самою ідеологією чернецтва, в якому весь вільний час мав відводитися для праці, якою дуже часто було сільськогосподарське виробництво. А притаманний тому ж чернецтву звичай робити будь-яку працю з особливою старанністю й естетикою накладав на чисто практичні потреби свій відбиток, приводячи до розведення не лише садів чи городів, але й декоративних насаджень. На жаль, нічого подібного в даній статті нема.

Не знайдемо ми тут і цілком вмотивованого в даній темі аналізу природної зони Правобережжя, її лісів та традицій садівництва й городництва. А, проте, без цього тяжко вичленити якісь особливості саме лаврські. Після цього узагальнене зауваження, що "жоден монастирський комплекс України так не пов'язаний з ландшафтом, як архітектурний ансамбль Свято-Успенської лаври" повисає в повітрі. Тим більше, що, по-перше, з ландшафтом пов'язані всі архітектурні ансамблі всіх православних (як мінімум) монастирів. Це давня естетико-світоглядна традиція монашества. А, по-друге (і це також слід би знати досліднику історії Лаври) назва "Свято-Успенська" є пізньою, хоча й нині юридично вживаною, а всі варіанти давньої назви обителі точно такого обороту не включали.

Сам виклад інформації надзвичайно бідний, але й при цьому уже в перших рядках можна знайти неточності. Звідки, цікаво, автор взяла повідомлення, що преподобні Антоній і Феодосій Печерські були боярами за походженням? І чому їй більше нічого сказати про Берестове, крім того, що воно мало "красиву назву" - адже уже в тій назві ми маємо певну інформацію про специфіку лісу в цьому районі, а притягнення додаткових даних дозволило б автору сказати: ліси, в яких пізніше заснований монастир, були мисливськими угіддями київських князів, що також вказує на природні особливості району. А вже згадавши, як на територію сучасних Дальніх печер, у ліс, ходив молитися митрополит Іларіон, можна було б отримати досить вичерпну інформацію про первісний стан території. До речі, ліс навколо обителі згаданий і інших текстах, приміром, у описі нападу на "Ветхий монастир" розбійників з житія прп. Феодосія.

Ми не беремося тут розкривати тему замість автора, втім, в розбивці по століттях постараємося вказати на найголовніші матеріали, нею не враховані.

11 століття. Так у автора - століття XII взагалі десь загубилося. Та гаразд із тим, будемо вважати, що мова йде про період домонгольський. Мабуть, для цього часу важливо не повідомляти про те, що "упродовж всього існування Печерського монастиря руські князі підтримували його, дарували землі..." і т.д., а уточнити, як формувалася територія власне самого монастиря, як міг вирубуватися ліс і чим замінятися. Можна було б долучити й пізню, але дійсно "красиву" легенду про липу над Дальньою печерою, де буцімто чекала свого сина мати прп. Феодосія. Ніякого наукового наповнення ця легенда не має, але зате вона вплинула на насадження наступних століть. Зокрема, старожитня липа стоїть на Дальніх печерах і нині, причому про неї автор згадує тільки дуже побіжно в самому кінці статті.

Наступним важливим моментом, котрий би міг бути тут відтворений, є повідомлення про первісне життя ченців у печерах, яке знаходимо у житії прп. Феодосія Печерського, де сказано, що серед підвизів перших печерних насельників був і догляд за городом. В подальшому сади і городи при келіях печерських ченців неодноразово згадані в Патерику, зокрема в оповідях про прп. Григорія Чудотворця і прп. Николу Святошу.

Чи вмотивовано в даній темі розвивати питання про маєтки монастиря поза сучасною монастирською територією - я не певна. Втім, якщо вже автор згадала про дарунки князів, то можливо слід би було повідомити і про це, навівши повідомлення з Патерика про монастирські "села".

Повідомлення про татарський напад 1240 надзвичайно дивує своєю "інформативністю", зокрема тим, що "дика орда Батия нещадно розграбувала монастир... спалила і сплюндрувала всі зелені насадження монастиря". Невже "дика орда" займалася тим, що, подібно до купки хуліганів, ламала дерева і топтала гор?ди (особливо, якщо згадати, що це було взимку, і жодного зиску від того мати би не могла)? Крім того, про які зелені насадження йде мова, коли вище автор про них ще й не писала? І нарешті, якщо вже торкатися цієї дати, то чи не цікавіше було б згадати пізній, але наявний, запис "Київського Синопсису" про те, що вцілілі насельники монастиря певний час ховалися у навколишніх лісах? Це б, як мінімум, підтвердило, що ті ліси ще були в наявності, а, отже, найближча до Лаври територія тоді ще берегла первісний вигляд.

Наступний виклад автора передусім торкається подальших татарських нападів на Лавру. При цьому дати подій не наводяться, хоча відзначається: татарська орда "...витоптувала квіти і красиві кущі, якими оздоблювали монастирський комплекс ченці". Так і уявляєш собі того ординця, котрий замість ловити "полон" чи щось грабувати, знавісніло топчеться конем по красивій клумбі. І, до речі - по якій клумбі, по яких кущах? Адже про їх наявність, знову ж таки, поки ще нічого не було сказано.

Наступний абзац взагалі викликає здивування своїм змістом. Читаємо: "З кінця 14 ст. розпочинається католицька експансія на Русь". Якось не ясно, до чого тут зелені насадження, хіба-що католики так само оскаженіло топтали кіньми клумби в монастирях. Далі оповідь про католиків-квітоненависників обривається і йде повідомлення одного з відвідувачів Лаври Мартина Ґруневега (названого у статті Грюнівегом), котрий відвідав Лавру 1584 р. Втім, можливо, саме його автор відносила до представників "католицької експансії"? Тоді до чого тут XIV століття? І чому використаний саме той фрагмент із його записів, який жодним чином не має відношення до зелених насаджень? На підтвердження тієї самої католицької експансії? Так згадана Ґруневегом зруйнована церква - це трапезна Лаври XII століття, найвірогідніше сплюндрована татарами 1480 року і пізніше розібрана. Відповідь на вищенаведені запитання дає посилання до цього повідомлення: "Успенський собор Києво-Печерської лаври. Київ - 1998 рік. Дорога до храму. (Роздуми над історією та проблемами реставрації Успенського собору Києво-Печерської лаври) Виконавець В. Косьяненко. Український спеціальний науково-реставраційний проектний інститут "Укрпроектреставрація". - С.7." (4) Ми вже не будемо казати, що посилання на рукопис (а це вочевидь - рукопис) робляться дещо інакше, ми просто звернемо увагу, що за темою даного дослідження його виконавець взяв ту частину зі спогадів Ґруневега, яка була йому потрібна для розкриття його теми. А коли б пані Толочко поцікавилась повним текстом (5), то знайшла би там повідомлення, значно ближче до її власного дослідження: "Ми прибули до монастиря, який лежить у гарному великому селі при Дніпрі... Відразу за брамою йде довга вулиця, при якій з обох боків ченці мають келії. І у кожного свій окремий будиночок та город." І далі: "...Тоді нам згаданий хранитель дав за півтори гроші восковий світильник і повів до старця, у якого був ключ від печери. До неї ми йшли через великий, хоч і поганенький сад..." Проте цей матеріал, дійсно дуже вагомий для такого не надто обтяженого наявними джерелами часу, лишився невідомим автору статті, як і повідомлення про той же сад у записах Еріха Лясоти, який побував у Києві 1598 року (6). Ми не будемо надалі загострювати увагу на подібних матеріалах, хоча їх є досить багато для різних періодів історії Лаври. Та тільки відзначимо: всі вони лишилися невідомими дослідниці, за виключенням записів архідиякона Павла з міста Алеппо, про що говоритимемо нижче.

Відзначимо також, що поза увагою пані Толочко лишився і актовий матеріал. Не вдаючись тут у довгі перерахування, можемо, для прикладу, навести хоча б фрагмент із такого надзвичайно вагомого для історії Лаври документу, як жалувана підтверджувальна грамота Київському Печерському монастирю на поновлення в ньому монастирської общини, датована 15 серпня 1551 (7). Тут знаходимо таке: "А што ся дотычетъ келій и садовъ ихъ братейскихъ, то все маетъ въобще быти", що підтведжує наявність у Лаврі як окремих приватних садків при келіях, так і, вірогідно, загальних.

Переходимо до століття XVII. Відносно до цього часу ми зі статті маємо нагоду дізнатися про діяльність Костянтина Острозького, втім, "чомусь" без відзначення, яке відношення він мав до монастирського садівництва. Далі знаходимо потрясаюче повідомлення: "Знаменитий мандрівник Павло Алепський у середині 17 ст. відвідав уже тоді відомий у Європі Печерський монастир. Згодом він напише "Он - слава земли казаков". Києво-Печерський Успенський монастир був чи не єдиним монастирським комплексом, який вважався головною святинею православного світу. До нього на "прощу" з усієї Східної Європи пішки йшли прочани. Павло Алепський написав про унікальний живопис Печерського монастиря... У того ж Павла Алепського дізнаємося цікаві подробиці з історії Печерського комплексу..." (8) І так далі. Залишимо у спокої привласнення Павлу з Алеппо звання "знаменитого мандрівника", вірогідно автор статті просто не поцікавилась, ким він був, і за яких обставин опинився у Лаврі, та ось стосовно його цитування... Ні, можливо читачу варто ще раз нагадати, що у Лаврі були прекрасні ікони, і що на її територію всі заходили пішки (особливо, коли порівняти це з сучасним "благочестям" духовенства), та яке це має відношення до зелених насаджень? А, проте, якби пані Толочко дійсно ознайомилась із текстом записів, а не взяла цитовані нею фрагменти, як і посилання, з якоїсь публікації, то знайшла би там чимало потрібного матеріалу. Наприклад: "Коли ми піднялися на схил гори, нашого владику патріарха зустрів ігумен цього монастиря, іменований у них архімандритом. З ним був єпископ, котрий мешкав у його монастирі, і ченці. Патріарха посадили в монастирський екіпаж, що має вид царського, вкритий позолотою, а зсередини весь оббитий червоним оксамитом, і нас повезли у напрямку монастиря. Ми їхали серед незліченних садів, де були незліченні тисячі горіхових і шовковичних дерев і безліч виноградних ліз. В кожному саду знаходиться житло його власника; всього близько 4-5 тисяч будинків з 4-5 тисячами садів, і всі вони складали володіння згаданого монастиря"9. Не дивлячись на певні перебільшення автора, ясно, що тут ми бачимо опис первісного Київського Афону - монастирських садів із келіями анахоретів в них, які тяглися від Дальніх печер далі по Печерському й інших пагорбах. Читаємо записи архідиякона Павла далі: "Потім ми прибули до великого міста із стіною, ровом і безліччю садів." (10) (Опис Печерського містечка). А ось принагідні фрагменти з опису власне Печерського монастиря:

Келії соборних старців: "Праворуч і ліворуч численні, красиві і чисті келії ченців з прекрасними вікнами, які дають рясне світло з усіх чотирьох сторін і виходять на дорогу, в палісадники і сади, в яких розташовані келії. Із зовнішньої сторони у келій прекрасні палісадники з квітами, базиліком і іншими пахучими і чудовими рослинами, оточені витонченими ґратами" (11). Опис обіду у архимандрита дещо висвітлює те, що родило в Лаврі, та її маєтках (на жаль, розмежувати цього ми тут не можемо): "Спочатку подали солодощі й варення, саме: варення із зелених солодких волоських горіхів, цільних, в обгортці, варення з вишень і інші сорти з численними пряностями, яких ми не бачили в своїй країні; ще подавали хліб на меду з пряностями і горілку. Для пиття подавали спочатку мед, потому пиво, потім відмінне червоне вино з власних виноградників. Прибравши страви, подали різноманітні фрукти, царську вишню солодку і кислу, солодкі кисті, схожі на лисячий виноград, подібний до коралів, у вигляді квітневих насіннячок і інший сорт, подібний до незрілого винограду, що називається ікріст (12), і інше" (13). Митрополичий (тоді - архимандричий) сад: "Нас водили в сади архімандрита, куди ми спустилися з його келій сходами. Входять до саду дверима у вигляді високої арки з куполом. З боків вона вся складається з ґрат, сплетених з тонкого віття всередині і зовні, і має один лікоть в товщину. Всередині її якась рослина із зеленими гілками і численними шпильками, схожа на жовтий жасмин або віття жасмину Хами; підіймаючись із землі, вона проростає в цей дивний витвір і наповнює грати. Всяку гілочку, як тільки вона виступить назовні з ґрат, обрізують ножицями. З тієї ж рослини зроблена огорожа розсадників цього саду. Ти бачиш, що його стовбури, виходячи із землі, бувають вширшки в лікоть, підіймаються над землею не більш як на два лікті і в своїй сукупності утворюють в ширину ніби стіну. Рослина приносить плоди. Ми їх їли: вони схожі на незрілий виноград, зелені і солодкі. Його називають ікристом. Такий майстерний виріб є справою рук садівників, які підрізають і вирощують цю рослину, роблячи її такою красивою. В цьому саду є абрикосові дерева і дуже багато шовковиць. Кажуть, що колишній митрополит козаків розводив шовковичних черв'яків, і виходив відмінний шовк. Є безліч великих горіхових дерев і ще більш виноградних ліз; вино з них темно-червоне; його розвозять з цього монастиря по всіх церквах землі козаків" (14).

Та повернемося до розгляду статті п. Толочко. У зв'язку з Могилянською добою автор наводить нам виключно інформацію про видання в Лаврі книг, що має мало спільного з темою її роботи. А, проте, коли б вона поцікавилась хоча б однією з тих книг, а саме "Тератургімою", яка побачила світ 1638 року, то знайшла б у ній першу відому нам карту Лаври та її околиць (розбиту на три частини). На цій карті добре видні всі сади й городи на території Лаври, ба навіть - їхні межі. Втім, навіть згадки про них ми в статті не знаходимо. А, проте, карт Лаври більш пізнього часу існує декілька, і уже тільки аналіз зображених на них зелених насаджень міг би бути підставою для серйозних студій.

Навряд чи слід всерйоз аналізувати наступні повідомлення - про Хмельниччину, про володіння Лаври за межами монастиря чи будівництво Петром I Печерської фортеці. Вони просто не мають ніякого відношення до розкриття заявленої теми. Точніше, будівництво фортеці мало б відношення, коли б автор задалася ідеєю проаналізувати вплив того будівництва на монастирські сади й інші сільськогосподарські угіддя в цьому районі. Та цього в роботі нема.

Із періоду XVIII-XIX століття пані Толочко відомо тільки те, що це століття (котре?) "ознаменувалося бурхливим будівництвом і книгодрукуванням. Саме в цей період сформувався архітектурний ансамбль монастиря". А, проте, за обидва століття ми маємо уже величезну кількість архівних матеріалів, в яких неодноразово згадуються монастирські сади. Та архівний матеріал автором взагалі не використовувався.

Наступний викладений пані Толочко матеріал так само мало співвідноситься з темою дослідження. Тут і вилучення коштовностей Лаври 1919 року, і спеціальна комісія 1929 року, та - до чого це? Важливою була би фраза: "Квіти не висаджувалися, за деревами і кущами практично ніхто не доглядав", аби дане твердження спиралося хоч на якийсь архівний матеріал, чи, бодай, спогади. Але цього нема. Зате й надалі йде перерахування загальників, зокрема, стосовно вкладу Лаври в українську культуру чи внесення її архітектурного (не природного) ансамблю до списку ЮНЕСКО, і тому подібне. Автор, серед іншого, зазначає: "До нашого часу збереглися досить скупі літописні спогади про монастирські сади". З цим твердженням можна погодитися. Літописи про монастирські сади говорять мало. Зате багато чого "сказав" би інший матеріал, якби автор здогадалась його використати.

В другій частині статті автор задалася завданням проаналізувати сформований архітектурний ансамбль "в безпосередньому зв'язку з зеленими насадженнями". Що ж, ідея цікава, тим більше, що вона забазована на висновках фахівців Національного Ботанічного саду ім. М.Гришка НАН України (названий у статті не повною назвою). Та як здійснений автором цей аналіз?

Успенський собор. Тут нема жодного повідомлення про зелені насадження, яких втім безпосередньо біля собору зараз і нема, а є на площі навколо. Та й та сплюндрована не вельми науковою реставрацією площі при відбудові храму. Одначе, і про неї автор ні тут, ні далі, майже нічого не пише, хоча існує безліч зображень Великої Церкви Печерської з деревами навколо неї. Зате зазначає, що "реставратори при відбудові тієї чи іншої давньоруської споруди повинні були запропонувати і зелене оточення майбутнього пам'ятника, яке б відповідало історичній правді даного періоду та екологічним умовам території". Абсолютно вірне твердження, до речі. Та які рекомендації тим "реставраторам" (точніше - ландшафтним дизайнерам) дає пані Толочко? Майже ніяких, ще раз заявляючи що, "за давністю часу загубилися архіви, де б мова йшла про те, які саме дерева повинні рости навколо давньоруських будівель". Ну, тут би можна було відзначити, що навряд чи прп. Феодосій, задумуючи будівництво храму, наймав дизайнерів і створював якийсь проект зеленої зони навколо нього. Та Бог з тим. Бо можна було б подивитися хоча б матеріали пізніших віків, в тому числі й численні зображальні, та цього автор не зробила. Вірогідно, посилаючись на ті ж висновки фахівців із Ботанічного саду (посилання на сам документ в статті відсутні, а є лиш згадка в тексті) вона зазначає: "Відомо, що крім традиційного для лаврської флори дуба були характерні ще й такі плодові дерева, як яблуня, вишня, липа, клен гостролистий, а також грабові дерева". Не буду відкидати цих висновків, хоча вони забазовані не на історичних матеріалах, а на сучасному стані, тобто стані, який склався, фактично, уже після Другої світової війни. Та гаразд. Єдине, навіть у людини, не дуже обтяженої знаннями в галузі ботаніки, виникає питання: а з яких це пір клени і грабові відносяться до плодових дерев?

Йдемо далі. Дзвіниця Успенського собору. Подано загальний огляд історії споруди, яка, до речі, насправді, називається інакше. Та гаразд. Ми вже звикли, що в статті подається купа сторонньої інформації. Ось тільки, перейшовши нарешті від Дзвіниці до скверу, який "налічує близько 11 дерев" (а що, їх не можна було порахувати?), ми не отримуємо навіть мінімальної інформації про цей сквер, як і історії насаджень у ньому. Натомість, є згадка про ківорій, який мало того, що деревом не є, так іще асоціюється у автора із короваєм чорного кольору (!) "на величезному красиво сервірованому столі". Смачний, мабуть, був би коровай.

Троїцька Надвратна (а чому не Надбрамна?) церква. Знову - загальна інформація про споруду і Троїцький лікарняний монастир. Далі нарешті - про Соборну площу (вона ж, якщо це подобається автору - "Царська дорога"). Побіжно згадано про каштани (без будь-якого заглиблення в їх історію, не вказана навіть кількість). Особливо цікавим повідомленням є їхня висота - до 90 метрів (!). Тобто - в рівень з Великою дзвіницею?!

Описи палісадників біля келій соборних старців дещо дивують. Вже не кажучи про те, що автор і не думала заглибитися у їхню історію (та й історію цих будівель, а, проте, саме вони, як приміщення жилі, мали безпосереднє відношення до насаджень навколо них), та навіть опис їх сучасного стану явно не відповідає дійсності, яка лишилась після тотальної вирубки під час реконструкції Великої Церкви.

Далі йде абзац, явно взятий із матеріалів фахівців Ботанічного саду (втім, знову без посилання): "На місці старих каштанів головної алеї згодом будуть висаджені дуби. Чому саме дуби? Тому, що за монастирською традицією на території монастиря основним деревом завжди вважався дуб, як символ могутності і нескореності". Мабуть, навіть взявши десь подібні фрази, історику варто було б задуматися: а чи не переплутало його джерело православних монахів із кельтськими друїдами? Де, хто і коли називав дуб якимось особливо "монастирським" деревом? Далі: "Серед дерев, що росли на території монастиря найбільше було акації, ялини, тополі, кленів, каштану кінського. Садове квітникарство вважалося однією з особливостей Києво-Печерського монастиря". Мушу засмутити автора чи авторів її джерела, та головними деревами у всіх монастирях завжди були плодові. Звичайно, використовувалися й неплодові, особливо для загальної окраси території, та жодної чільної ролі вони не грали. Автор би про це дізналася, якби дійсно простудіювала архівні матеріали чи спогади.

Далі звертає на себе увагу цілий абзац, присвячений барвінку. Барвінок в Україні ріс і росте нині скрізь - і в дворах, і на кладовищах, і, безперечно, в монастирях. Це вірно. Але яке відношення до того має опис пошуків відьом за допомогою іншого виду цієї ж рослини у католицьких країнах - це те, чого ми второпати аж ніяк не можемо! Мабуть - бо дурні.

Трапезна церква. Знову - загальний опис архітектурної споруди. Інформація про зелені насадження відсутня, бо їх там ніколи не було, крім, хіба-що, нещасної деревини, яка в якийсь момент виросла на даху.

Ковнірівський корпус. Знову загальна архітектурна інформація, після якої зазначено: "На фоні Ковнірівського корпусу досить живописним виглядають кущі скумпії" (15). При всій повазі, ці кущі навряд чи можна назвати традиційними для Лаври. То може про те варто було написати?

Опис Економічного двору монастиря пропущений. А проте саме там були зелені насадження. Цікаво, чи не зроблено це для того, аби дипломатично не поминати, що цей двір нині перетворений спритними ділками від освіти на рекламну клумбу фірми, що спеціалізується на фітодизайні дач?

Далі йде опис Всіхсвятської церкви та Мазепинських мурів. Інформації про зелені насадження тут взагалі нема, а шкода, бо можна було б, між архітектурними загальниками, згадати і двір біля церкви (точніше, біля корпусу N20), де колись був досить непоганий сад.

Отакий-то опис історії й сьогодення зелених насаджень Верхньої лаври. І красива цитата з І. Нечуя-Левицького тут уже ділу не допоможе.

Архітектурний ансамбль Ближніх печер. Знову - нічого про зелені насадження, а зате чомусь сказано про колодязі прп. Антонія і Феодосія Печерських. Ну, гаразд, вони дійсно завжди знаходилися в зеленій зоні. Але як асоціювати повідомлення (до речі - легендарне) про те, що колодязі були влаштовані саме засновниками Лаври, із наступним текстом, де заявляється: "Перші альтанки над колодязями Феодосія і Антонія - взірець малих архітектурних форм XX століття"? Це при тому, що колодязі в Україні завжди накривали. То й самі колодязі з'явилися, отже, тільки в минулому столітті? До речі, якщо автору вже так захотілося описати ті колодязі саме у вигляді, який відомий на початку XX століття. то їх зображення і проекти є в архіві, можна їх подати, а не заміняти туманним "як ми можемо судити на основі історичних матеріалів, які збереглися до нашого часу". Бо судити там нічого. Потрібно просто скористатися архівними справами.

Хрестовоздвиженська церква. Знову - сторонні дані про архітектуру. Інформація про сад Ближніх печер відсутня, зате повідомляється про сучасний монастирський розарій, який до традицій Лаври відношення не має, а його функціонування суттєво "допомогло" появі провалів у Ближніх печерах, бо з глибокої давнини у справжніх, мудрих монахів тут був саме сад із плодових дерев, які добре тримають землю й не вимагають частого поливання.

Ансамбль Дальніх печер також подається з точки зору архітектури, до якого додано дуже яскравий опис сучасного, дійсно дуже красивого розарію. Історія і роздуми про автентичність такого озеленення, зрозуміло, відсутні. Зате квіти описано з відчуттям і красивістю, яка може бути цікава сама по собі, але навряд чи вмотивована у науковій статті. Як і ще одне повідомлення про забобони, пов'язані з барвінком, які побутували не в Лаврі, та й не в Україні.

Дзвіниця на Дальніх печерах. Виключно архітектурна інформація.

Різдвобогородицька церква. Те ж саме. А, проте, за нею знаходиться монастирський цвинтар, про зелені насадження якого можна було б сказати щось хоча б в притаманному автору емоційному стилі.

Аннозачатіївська церква. Знову - архітектурна інформація.

На наш погляд, вищезгадані "нюанси" в описі зелених насаджень відносно до пам'яток виявився таким через методологічні вади. Лавра - комплекс будівель, які розпадаються на певні части, кожна з яких має свою назву. Доцільно було б описувати ці частини, а не пробувати прив'язати якісь дерева до певних корпусів чи церков.

Далі автор знову повертається до загального огляду і представляє визначні дерева на території Лаври. При цьому вона, при всій її любові до легенд, так і не вказує на легенду, пов'язану з липою біля входу в Дальні печери (вірогідно, легенди, які не мають відношення до західної інквізиції її не цікавлять). Зовсім не потрапив у перелік і кизил XVIII століття в Митрополичому саду.

Надзвичайно оригінальною є і остання фраза статті: "Наш давній предок, засновник Києво-Печерського монастиря, преподобний Антоній мав неабиякий естетичний смак. Місце, де розкинувся ансамбль Києво-Печерського монастиря дійсно надзвичайно красиве і неповторне". Не торкаючись питання про те, наскільки прп. Антоній може вважатися чиїмось предком, мусимо сказати, що й про його естетичний смак ми теж мало можемо сказати. Та, можливо, ця фраза могла би стати початковою в справжньому дослідженні про зелені насадження Лаври?

Посилання

1 Київська старовина. К., 2007. - N6.

2 Творения иже во святых отца нашего Иоанна Златоуста, Архиепископа Константинопольского. 2-е изд. - СПб., 1906. - Т. 12. - С.849

3 Ставлю це слово в лапки, оскільки сам термін є дуже узагальненим, а тому не дуже вірним, і включає надзвичайно багато різних напрямків дослідження в різних галузях як історичної, так і мистецтвознавчої, та іншої наук.

4 Посилання наведено зі збереженням пунктуації автора.

5 Ісаєвич Я. Мартин Груневег та його опис Києва. Мартин Груневег. Славнозвісне місто Київ // Всесвіт. - 1981. - N5. - С. 211.

6 Сборник для исторической топографии Киева и его окрестностей. - К., 1874. - С. 18-21.

7 Акты Западной России. - Т. 3. - N10. - С. 22-24.

8 У цитаті збережено пунктуацію автора.

9 Путешествие антиохийского патриарха Макария в Украину в середине 17 века, описанное его сыном архидиаконом Павлом Алепским. Перевод с арабского Г. Муркоса. - К., 1997. - С. 59

10 Там само. - С. 59

11 Там само. - С. 61

12 Аґрус.

13 Путешествие... - С. 62-63.

14 Там само. - С. 71-72

15 Повністю збережено авторський текст.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.