УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 127 відвідувачів

Теги
краєзнавство УПЦ КП милосердя церква і суспільство Президент Віктор Ющенко Патріарх Алексій II Церква і політика Предстоятелі Помісних Церков церква та політика розкол в Україні УГКЦ Ющенко Католицька Церква молодь комуністи та Церква діаспора конфлікти українська християнська культура шляхи єднання Доброчинність забобони Священний Синод УПЦ Києво-Печерська Лавра Археологія та реставрація Мазепа церковна журналістика 1020-річчя Хрещення Русі автокефалія монастирі та храми України постать у Церкві Вселенський Патріархат педагогіка Голодомор Приїзд Патріарха Кирила в Україну іконопис секти Церква і влада Церква і медицина вибори Митрополит Володимир (Сабодан)






Рейтинг@Mail.ru






«Віче» (Луцьк): Зривали хрестики з грудей, а віра кріпла...



«Віче» (Луцьк), Ніна Романюк, 26.09.2008

У поліському селі, у простій селянській хаті,замироточила ікона Богоматері

Невеличкому поліському селу Мостище, що на моїй рідній
Камінь-Каширщині, судилося нещодавно опинитися в епіцентрі неабиякої уваги. Сюди з усіх-усюд їхали миряни, священики, журналісти. Спочатку, аби переконатися,
що ікона Божої Матері «Скоропослушниця» справді замироточила. Відтоді як факт
цей було підтверджено, а митрополит Нифонт відслужив молебень у хаті Тетяни та Василя Федчиків, де ікона ця перебуває, до Мостища почало їхати ще більше народу.


Їдуть автомобілями, підводами, ідуть пішки. Люди йдуть до Божої Матері з щирою молитвою, але кожен зі своїм, потаємним. Чому саме в домівці цієї звичайної поліської родини, чому саме в цьому нічим не примітному куточку поліського краю Бог явив таку милість? Адже мироточення ікон вважається добрим знаком. Ікона мироточить на щастя, щоб нашу віру укріпляти, зміцнювати. Хоча існує й інша версія, що мироточать ікони найбільше в часи великих соціальних потрясінь. Не хотілося б земне пов'язувати із духовним, але, судячи з останніх подій на українському урядово-парламентсько-президентському фронті, потрясіння нас справді чекають немалі. І вже невдовзі. Може мостищенська Богоматір і намагалася нас попередити про них?

ЗА ПІВГОДИНИ МИРА НАТЕКЛА ЦІЛА ТАРІЛОЧКА

Ікона замироточила ще в липні, але господарі нікому про це не казали. Вирішили поспостерігати, щоб переконатися, що справді милості Божої удостоїлися їхній дім і село. У серпні розповіли місцевому священику, прочули про диво і люди. Випадок справді неординарний, бо замироточила звичайна на перший погляд іконка із звичайним літографічним зображенням, придбана Тетяною Миколаївною Федчик у Михнівському жіночому монастирі на день народження онучки. Спочатку вона висіла на стіні. Але якось помітили дивні крапельки на склі, навіть подумалося, що то пара з кухні виступила росинками вологи. Хоч кімната, де іконка висіла, від кухні далеченько. Коли господарі дому, в якому завжди було чимало ікон, бо люди вони глибоко віруючі, обережно зчистили крапельки на аркуш, то відчули, що вони густі й липкі, що це не вода. Шоковані, вони кілька днів нікому нічого не говорили, а спостерігали. Крапельки проступали знову й знову. І тільки тоді покликали місцевого священика...

Майже за два місяці, відколи люди дізналися про ікону в Мостищі, тут побували сотні паломників. Особливо у перші тижні до маленького поліського села безперервно йшли та їхали люди.

...В один із вересневих днів, перебуваючи в цих краях у відрядженні, побувала в Мостищі й автор цих рядків. День був дощовий і не по-вересневому холодний. Може тому біля хати Федчиків було безлюдно. Кілька днів, казали в селі, вони не приймали паломників. Як-не-як живі люди і теж мають право на перепочинок. Хоча, як сказала донька господарів Галина Василівна (до речі вчитель за фахом), яка люб'язно запропонувала нам хустки, щоб покрити голови, від такого не втомлюєшся. Не можна втомитися дивуватися щедрості Господа, який явив таке диво у їхньому домі. Простора селянська хата із традиційними домотканими доріжками на підлозі, і багато-багато різних ікон у кожній кімнаті. Проходимо у невеличку, де біля підвіконня в обрамленні барвистих айстр стоять рядочком кілька ікон у тарілках. Спочатку навіть розгубилися, шукаючи очима ту, заради якої прийшли сюди. Ось вона - маленька іконка Божої Матері «Скоропослушниця», подібних якій можна побачити у церковній лавці будь-якого храму. І все ж відчуття в цій кімнатці дивовижне. Здається тут зупинився час. Може від того, що прийшли з дощу й холоду, тепло розливалося не лише по тілу, а й у душі. І спокій, дивний спокій. Вже коли виходили, помітили, що на ліжку, скрутившись калачиком, спить дівчинка. Та сама внучка Тетяни Федчик, якій бабуся подарувала на день народження цю ікону. Дитя спало як ангел, навіть не реагуючи на голоси сторонніх людей.

- Що, по маслечко прийшли? - запитала тихо пані Тетяна, зайшовши в хату.
Розповідати щось для газети, тим паче фотографувати ікону, донька Федчиків Галина Василівна не дозволила. І це її право. Вона вважає це святотатством, коли газета з образом Божої Матері валятиметься десь на смітнику чи по ній топтатимуться. Бог не для того сотворив це диво. Ми тільки поцікавилися, яка ж подальша доля цієї іконки? Храму в селі ще немає, церква Іоакима та Анни будується.
- Може після відкриття храму передасте її туди?
- Можливо. Ми про це ще не думали. Не було коли думати. Оговтатися не було коли...
Отець Василь, священик храму Дмитрія Солунського, що в сусідньому селі Мельники-Мостище, з яким Мостище пов'язує не лише одна сільрада, був одним з перших, хто бачив це диво мироточення. Ось що він розповідає:
- Ми ще з одним священиком служили службу Божу в хаті Федчиків. Ікону поставили в тарілку, бо задня стінка її була геть вологою. І поки прочитали «Акафіст» (а це хвилин до сорока пройшло), мира була майже повна тарілочка! Бог проявляє у такий спосіб свою милість, щоб у час біди людей підтримати, зміцнити у вірі. Ми розумом це припускаємо, але на все Божа воля. Мироточення вважається добрим знаком. Але в житті бувало, що ікони мироточили перед якимись потрясіннями і нещастями. Наприклад Оренбурзька ікона мироточила перед розвалом Радянського Союзу. Ще розповідали, що в Луцькому районі в одному із сіл мироточила ікона перед тим, як у селі Шельвів на Локачинщині пройшов руйнівний смерч. Випадковість це чи ні - ми не знаємо. Ніхто точно не знає, тільки Бог.

ЧОМУ ПЛАЧУТЬ ІКОНИ...

Село Мостище навіть у часи тотального атеїзму залишалося таким собі острівком віри, яку не могли витравити ані партійні репресії, ані войовничі походи проти церков. І хоч свого храму в селі не було, віруючі люди пішки йшли за десятки кілометрів у сусідні села, де церкви не закривалися. На всю округу у цьому куточку Полісся діяло лише 4 храми: в селах Хотешів, Осівці та у Камені-Каширському (церква на Волі), і ще один у Велимче (це вже Ратнівщина). Чим більші були гоніння на віруючих, тим міцнішала тут віра. Із поліських сіл цього регіону згодом вийшло чимало священнослужителів. І сьогодні у Мельниках-Мостищі та Мостищі проживає чотири священики, які служать на різних приходах. Попри гоніння й витравлювання віри, навіть у 70 - 80-их роках тут майже кожна дитина носила натільний хрестик. Ох і діставалося місцевим педагогам та керівникам шкіл від районного начальства за це! На всіх педрадах тільки Мостище і звучало. Сам секретар райкому зривав з дитячих грудей символи «мракобісся». Начальство приїжджало сюди інколи покупатися на річку Турію, і коли бачили в місцевих хлопчаків на грудях мотузочки з хрестами, то вчителям уже вистачало що слухати. Як тільки перевірка в школі - зразу хрестики перевіряли у дітей.

- А у нас директор школи був мудрішим, - згадує отець Василь, який родом із села Запілля на Ратнівщині. - Перед всякими перевірками й комісіями він просив: «Дітки, поховайте хрестики у кишеньки». І ми ховали.
- Ми з дружиною у 1980 році вінчалися. Уявіть собі: вона вчителька, я теж. Мама моя, глибоко віруюча людина, коли сказав, що збираюся женитися, відповіла: «Якщо повінчаєтеся - благословлю». Не послухати її не міг, бо з дитинства ходив з мамою до церкви, знав усю службу Божу. І от ми поїхали вінчатися в сусідні Осівці. Наречену повезли партизанськими стежками через Турію. Я поїхав мотоциклом через Камінь-Каширський. Там староста заводив кожного окремо в храм, щоб ніхто не побачив і нічого не запідозрив, - згадує сільський голова Мельнико-Мостищенської сільради Ярослав Понедільник.
- Уявляю, що було б, якби у райкомі комсомолу чи партії про це пронюхали!
- Навіть думати про те не хочеться. Усіх п'ятьох дітей своїх ми теж хрестили, але вже на хаті. Мама моя живе в Михнівці, неподалік від Свято-Стрітенського монастиря. Вона завжди ходила до церкви, і я вдячний, що дітей своїх так виховала. Зараз кожної неділі їжджу у монастирський храм на службу Божу. У Михнівку приїжджає чимало туристів. І люди дивуються, що у такому глухому куточку Полісся така краса, такі храми.
Сім'я Федчиків, де замироточила ікона, теж завжди шанувала віру. І, напевне, не випадково Бог послав таку милість саме цій родині, цій місцевості, і, будемо сподіватися, всім нам, явивши таке диво. До речі свідченням великої набожності тутешніх мешканців може бути існування такого прізвища, як Ладан. У Мельниках-Мостищі є навіть вулиця Ладана. Подумати не могла, що це прізвище. Пояснили в сільраді, що це був перший голова (чи секретар) сільської ради, який загинув від рук «українських буржуазних націоналістів», як написано на пам'ятнику.

Мироточення ікон - явище справді дивне й загадкове. Намагання пояснити його, як і процес оновлення ікон, з точки зору науки, як правило, закінчуються безрезультатно. Не все можна опанувати розумом. Та й, напевне, не варто, бо ще чимало є речей, що знаходяться за межею нашого розуміння й наукової логіки. За спостереженнями, в Україні найбільше випадків мироточення ікон було зафіксовано у 1999 - 2000 роках. Що характерно, ікони мироточили чомусь не в храмах, а в людських оселях. Церква це явище пояснює так: у цей час світ активно говорив про три нулі та біди для людства, що несе ця магічна цифра. І Господь хотів заспокоїти людей, укріпити їхню віру, через те й посилав такі дива, як мироточення ікон саме в ті тривожні на зламі тисячоліть роки. На Волині у 2006 році у невеличкій капличці-церкві Благовіщення у Луцьку замироточила ікона святителя Луки, яку подарувала одна з прихожанок. Миро скапувало з частинки гробу святителя, вмонтованого в ікону. За допомогою і зціленням до Луки йшли та їхали віряни з усіх усюд, адже цей святий був сам лікарем і до нього особливо ревно звертаються за поміччю хворі люди, які потребують медичної допомоги. Вже цього року (і теж у липні) в Уманському краєзнавчому музеї ікона Ісуса Христа, яка з 1972 року чекала в запасниках своєї черги на реставрацію, оновилася й замироточила. Вона стояла на лаві, прикрита газетою, і газета прилипла до її поверхні. Працівники музею подумали, що потрапила волога. Але коли ікону відкрили, кольори на ній були яскраві, а на дотик вона була волога й мазка. Дослідивши її, вчені та священики прийшли до висновку, що замироточила вона раніше, ймовірно десь на Пасху. Факт самовідновлення ікони підтвердили музейні художники-реставратори, які теж шукають відповіді на питання і не знаходять...

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.