УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 56 відвідувачів

Теги
краєзнавство постать у Церкві автокефалія 1020-річчя Хрещення Русі Вселенський Патріархат забобони Доброчинність іконопис милосердя Ющенко вибори комуністи та Церква Археологія та реставрація Церква і влада Церква і медицина Предстоятелі Помісних Церков Києво-Печерська Лавра монастирі та храми України церква і суспільство Приїзд Патріарха Кирила в Україну церква та політика Католицька Церква УГКЦ Голодомор Церква і політика молодь УПЦ КП діаспора Митрополит Володимир (Сабодан) секти Патріарх Алексій II Президент Віктор Ющенко конфлікти розкол в Україні шляхи єднання українська християнська культура Священний Синод УПЦ Мазепа педагогіка церковна журналістика






Рейтинг@Mail.ru






«ХайВей» (Украина): Вісім українських сімей вже 15 років судяться з церквою за житло



«ХайВей» (Украина), Алекс Брут, 12.09.08

Вважають, що конфлікт спровокувало непродумане рішення міської ради

 

В центрі міста Берегово на одній з будівель з'явився великий транспарант, на якому написано зеленою фарбою угорською та українською мовами: "10 заповідь: не забажай дому ближнього свого!" Будівля з прибудовами розташована неподалік від римо-католицької церкви, тут проживає 8 сімей, загалом близько 20 чоловік разом із дітьми.

Однак керівництво римо-католицької церкви вважає, що приміщення належить релігійній громаді і вимагає повернути їх законному власнику. Акцію з вивішуванням транспаранту називають "тихим супротивом". Але мешканці не згідні покидати свої квартири, бо кажуть, що отримали їх законним шляхом. Тим більше, що йти їм нікуди - хіба що просто на вулицю.

Понад 15 років тягнеться судова тяганина навколо цих приміщень, а закінчення процесу досі не видно. Обидві сторони звинувачують міську раду, яка колись передала церковній громаді будинок ... разом із людьми. Слід також додати, що мешканці - це переважно православні українці, а прихожани церкви - у більшість угорці. Тому конфлікт може отримати не тільки міжконфесійне, а й міжнаціональне забарвлення.

Слід нагадати всім учасникам подій, що у декларації прав людини, що була прийнята ООН, у статті 12 зокрема йдеться про наступне: «Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла... Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань».

 

"Із власних квартир ми нікуди не підемо!"

 

Подвір'я церкви невеличке, вимощене бруківкою, в центрі стоїть пам'ятник першому королю Угорщини Іштвану Святому. Одразу за ним починається паркан спірних будинків. На вигляд вони не дуже міцні, саманні. З однієї з квартир виходить похилого віку чоловік. Дізнавшись з якого приводу прийшов журналіст запрошує в одну із кімнат. Там старі меблі, диван, а на стінах - повно різнобічної символіки соціалістичної партії України.

77-річний Іван Кобаль розповідає, що отримав квартиру № 7 від училища механізації у середині 1950-х років: "Саме тоді ці квартири перейшли у державну комунальну власність. А до цього тут квартирувалися військові. Потім приміщення поділили на десять квартир і роздали робітникам".

Але у 1993 році виконком міської ради приймає несподіване для мешканців рішення - повернути ці приміщення церкві. "Це питання міські депутати не мали права вирішувати, - обурюється Іван Кобаль. - Я вважаю, що ті будинки, де прихожани моляться повернули церкві цілком законно, а як бути з нами - живими людьми, яких також взяли і передали «на баланс» релігійній громаді? При чому нам нічого навіть не повідомили. А церква одразу ці приміщення приватизувала. Саме тоді прийшли виселяти звідси мою дочку..."

Каже, що священик перший подав до суду, аби силою позбавити жінку житла. Нібито таке рішення прийняв міський суд за головуванням судді п. Гала, який сам є прихожанином римо-католицької церкви. Мешканцям надіслали листа з пропозицією підшукати собі інше приміщення на протязі тижня, оскільки воно відтепер належить церковній громаді.

З тих пір і почалися безкінечні судові процеси. За дванадцять років різні судові інстанції виносили абсолютно різні рішення, які захищали то одну, то іншу сторону. Хоча, каже Іван Кобаль, районний та обласний суд став все-таки на бік людей. Тепер квартири мають знову повернути у державну власність і дозволити їх приватизувати.

- Але католицький священик змінив свою тактику, - каже пенсіонер. - Став викликати журналістів, виступати по телебаченню. Йому за краще, аби все пропало, аніж щоб тут хтось жив. Ось віддали йому приміщення школи, а він нічого з ним не робить - все розсипається. До того він не має громадянства України.

- Чи намагалися знайти із священиком спільну мову?

- Неможливо з ним її знайти.

- Чи пропонувала міська рада сісти разом за стіл перегорів? 

- Пропонувала і не один раз. Але піп подав в суд на міську раду в обласний господарський суд.

50-річна Наталія Кобаль також жаліється, що священик не дозволяє провести у квартири газ і воду, бо всі документи на будинок знаходяться у нього. Жити без умов важко, тим більше сім'ям з дітьми. Не може прописати і свою 16-річну доньку, бо досі невідомо кому належить будинок і приватизувати його неможливо. Газом користуються привізним, у балонах, а воду беруть за допомогою старої помпи. Субсидії мешканцям цього будинку також не призначають.

- Мені дала цю квартиру держава, а не церква, - гнівається Іван Кобаль. - Я що винен у тому, що совєтьска влада так поступила? Мені дали ордер, а про те, що будинок належав колись церкві ніхто і не знав. Тепер нас хочуть виселити звідси, священик підбурює прихожан, вони моляться тут, взявшись за руки, і заважають нам спокійно жити. А тут живуть багатодітні сім'ї, старики-учасники війни. Куди їм подітися?

- Чи запропонувала якесь рішення міська влада?

- Прийнято було рішення, аби щороку надавати по дві квартири мешканцям нашого будинку. Але звідки їх взяти, якщо нічого у Берегові не будується! Але нас не виселять, бо такого закону, щоб когось виселяли на вулицю, немає. Міська влада не мала права приймати такі рішення. А священик нас тероризувати...

 

"Справедливість однаково буде на боці церкви"

Пастор Бейло Боган раніше працював священиком в Ужгороді. Зараз живе у Берегові у великому будинку, що належить єпархії. Будівля знаходиться на вулиці Шевченка за 30 метрів від храму. Приймає нас у своїй двокімнатній квартирі, там стоїть комп'ютер, великій старовинний стіл, у шафах багато книг. Каже, що в Ужгороді також була спірна ситуація з будинками, що колись належали римо-католикам. Наприклад, не повернули приміщення старого військкомату, хоча у Міністерстві оборони довгий час обіцяли.

- Тоталітарний сталінський режим відібрав всі приміщення у римо-католицької церкви у 1945 році, в тому числі приміщення, де жили священики, - розповідає угорською Бейло Боган. - А берегівських пасторів відправили до Сибіру.

На початку 1990-х церквам почали повертати їх колишнє майно, в першу чергу мова йшла про культові споруди. Постало питання і про повернення приміщень, де колись жив священик. Місцева влада у Берегові пішла на зустріч. Передовсім були знайдені архівні матеріали, що свідчили, що ці приміщення справді належали церковній громаді до 1945 року. Рішенням виконкому у 1994 та 1997 році римо-католикам було повернуто декілька будинків. І тільки потім виявилося, що там живуть люди. Забезпечити іншим житлом цих людей не змогли, тому церква мала заключити договір з мешканцями про їх тимчасове проживання. Але договір погодилась підписати тільки одна людина, всі інші відмовились. І навіть перестали сплачувати за комунальні послуги.

- Мешканці кажуть, що ви не дозволяєте провести їм газ та воду...

- Поки квартири знаходились у державній власності туди нічого не проводили. А потім ми вже дійсно не давали дозволу на проведення комунікацій, бо мешканці були практично орендарями наших приміщень. А деякі навіть примудрялися видавали квартири третім особам. Тобто з правами законних володарів цього будинку ніхто не рахувався.

- Який бачите вихід із цієї ситуації?

- На даний час ми виходу не бачимо. Оскільки ця ситуація, що склалася дуже нагадує ту, що була після 1945 року, коли громаду позбавили священиків, а тепер посягають на законне майно. Ми чітко бачимо мету людей, які там живуть - приватизувати квартири, аби вони стали їх власністю, а потім розпоряджатися на власний розсуд. Вони посилаються на 47 статтю Конституції України, але про приватизацію у законі немає нічого. Тим більше мова йде не про державне житло, а про майно, що було відібрано від церковної громади.

- Ці люди із малозабезпечених верств населення, купити житло їм мабуть буде не по кишені.

- Це однаково не є причиною для того, аби забрати будинок у церкви і віддати людям. Якщо юридично це колись було зроблено неправильно, то виправляти помилку має міськрада.

- Чи не шкодуєте цих людей, які можуть залишитися без даху над головою?

- Звісно по-людськи їх шкодую. Я бачив в яких умовах вони живуть, тому і просив міську владу піти на зустріч і допомогти їм. Мені багато разів обіцяли, що забезпечать їх житлом. Але з того часу пройшло чимало часу і нічого не змінилося. Нове керівництво міста каже, що немає грошей, аби вирішити це питання.

- В чому заключається ваш "тихий супротив"?

- Вірники провели молитву біля цих будинків і повісили плакат, молилися до Господа, аби питання нарешті вирішилося.

- До кого направлений надпис на транспаранті?

- Ми таким чином звертаємося до всіх людей, в тому числі і до мешканців будинку, і до міської влади, і до суду. Аби кожний добре пам'ятав цю заповідь. Таким чином ми привертали увагу громадськості до нашої проблеми. Не ми були ініціаторами судових перипетій...

- З якою метою церква планувала використовувати цю будівлю?

- Там як і раніше там мав розміститися будинок священика. Адже він має бути завжди поруч. До того ж це приміщення має історичну цінність, тому приватизувати його не можна.

- Чи правда, що ви не є громадянином України?

- Так, це справді так і багато хто мені це закидає. Я приїхав сюди з Угорщини, але не для того, аби переслідувати якусь власну мету. Мене послали для того, аби допомогти римо-католицькій церкві, розвивати її. В Берегові у нас близько 400 прихожан.

- А чи є серед мешканців будинку прихожани вашої церкви?

- Ні, серед них немає жодного римо-католика. Хіба наш прихожанин видав би церковне приміщення під партійний офіс? Тому в нас є надія, що церква все-одно отримає назад свої приміщення, що належать їй по закону. І там знову будуть жити священики. Справедливість має перемогти.

 

Тільки судові виконавці примусили мерію виконати рішення суду

Що каже з цього приводу берегівська міська влада? Секретар міської ради якось прокоментував ситуацію у місцевій газеті. Він вважав, що "тихий супротив" римо-католиків певною мірою є справедливим. Але міська влада не винна, бо вона не відбирала церковного майна, а навпаки повернула його колишнім господарям. Щоправда визнає: "Були допущені дві серйозні правові та технічні помилки: нерухомість повернули разом із мешканцями, що суперечило тодішньому та й нинішньому законодавству".

Нинішнє керівництво міста звинувачує у всій катавасії своїх попередників, які приймали таке непродумане рішення. І хоча, кажуть, на той час могла вирішити проблему із житлом для мешканців, але з якихось причин не вирішила. А оскільки на сьогоднішній день понад 75 відсотків комунального майна у Берегові приватизовано, то відповідно й вільної житлової площі вже немає. Утім нинішня влада все-таки за те, аби повернути релігійній громаді її майно. Питання тільки як це зробити?

Міський голова Іштван Гайдош, пастор Бейла Боган та деякі депутати міськради намагалися сісти за стіл переговорів, аби знайти компромісне рішення. Наприклад, римо-католицькій церкві запропонували замісить спірних квартир виділити недобудову по вулиці Сечені. Але пастор відмовився від такої пропозиції. Не захотів він і разом із міською радою (порівну) завершити будівництво цього ж недобудованого будинку, аби переселити туди мешканців.

Районний суд став на бік мешканців "церковного" будинку. Цю ухвалу залишив у силі і Закарпатський обласний апеляційний суд. А ось відповідне рішення, яке надійшло до міської ради, двічі знімали з порядку денного. "Не хотіли загострювати конфлікт з римо-католицькою церквою, будь-яким чином ущемляти її інтереси". На бік церковної громади стали також міський голова Іштван Гайдош, президент Закарпатського угорського педінституту Ілдика Орос та деякі депутати міськради. Тим часом у мерію завітали судові виконавці і дали три дні на виконання рішення суду. Інакше погрожували відкрити проти міської ради кримінальну справу. Тож згадувану нерухомість знову було взято на баланс міста.

Але поки повністю не завершиться судовий процес, до тих пір мешканці не мають права на приватизацію своїх квартир. Він може затягнутися ще на довгі роки. А тим часом люди живуть без газу, центрального водопостачання та тепла. І під постійним тиском і страхом, що їх виженуть на вулицю.

Залишилася надія тільки на Верховний Суд України, який може поставити остаточну крапку у цій заплутаній історії. Однак навіть він не може примусити міську владу Берегова забезпечити мешканців новим житлом.

P.S. Цей конфлікт є яскравим прикладом того як порушуються права людини в Україні. І вина в цьому місцевої влади, яка не поворухне пальцем, аби запобігти протистоянню між людьми різних конфесій та різних національностей. Влада обирає політику стороннього спостерігача.

Декілька тижнів тому плакат з спірної будівлі раптово зняли. Виявляється, що сталося це перед приїздом у Берегово президента Угорської Респубілки Ференца Мадла. Влада вирішила, що їм не потрібен ще міжнародний конфлікт - між представниками угорської та української громади. Але вирішити його так і не змогла...

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.