УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 83 відвідувачів

Теги
монастирі та храми України церква і суспільство Доброчинність УГКЦ конфлікти Голодомор Вселенський Патріархат Археологія та реставрація милосердя Предстоятелі Помісних Церков Ющенко шляхи єднання розкол в Україні Священний Синод УПЦ Церква і політика молодь Церква і влада діаспора іконопис Церква і медицина Митрополит Володимир (Сабодан) постать у Церкві автокефалія церква та політика Києво-Печерська Лавра секти Президент Віктор Ющенко Мазепа краєзнавство забобони вибори Католицька Церква українська християнська культура УПЦ КП комуністи та Церква Патріарх Алексій II Приїзд Патріарха Кирила в Україну педагогіка 1020-річчя Хрещення Русі церковна журналістика






Рейтинг@Mail.ru






«Волинська газета» (Луцьк): Що робить батюшка на пляжі?



«Волинська газета» (Луцьк), Володимир Данилюк, вересень 2008

Коли священнослужителі різних релігій із древніх часів узялися бути певними посередниками між віруючими та Всевишнім, то, поза усіляким сумнівом, відбір у їхні лави завжди був особливо ретельним. Звичайно, кожна церква має свої особливі вимоги (наприклад, православним батюшкам одружуватися можна, а ксьондзам - категорично заборонено), проте усім духовним особам мають бути притаманні дві найголовніші речі: глибока особиста віра в те, що проповідуєш іншим, і власний приклад життя за Божими заповідями. Якщо цього немає, то окремі люди в рясах під виглядом служіння насправді займаються клоунадою...

Багато років тому мене до глибини душі вразили щоденники репресованого енкаведистами православного священика з с. Романів Луцького р-ну Максима Федорчука. Кожна сторінка чудом уцілілих документів епохи не лише свідчила про об'єктивне та патріотичне сприйняття батюшкою трагічних та суперечливих подій періоду 1939-1944 років, а й про особисту поведінку автора в тих чи інших обставинах. Радянські органи окремі її епізоди визначили як дії "ворога народу", але Час розставив усе на свої місця: участь отця Федорчука, наприклад, в освяченні символічних могил на честь борців за волю України - це не злочин, а праведна справа.

Але чи всі духовники такі святі та божі? Чи завжди безпідставно на них нападають войовничі атеїсти, а деякі зарубіжні дослідники викривають їхнє справжнє нутро?

У кожного з цього приводу власна думка. І якщо розмірковувати на цю тему без релігійного фанатизму, то пора задуматися: чи дійсно святі отці є духовними наставниками мирян? Коли, наприклад, дізнаєшся, що за кермом іномарки людина, порушивши Правила дорожнього руху, вбила водія іншої машини, то стає гірко. Але коли є дані про те, що автомобілем-убивцею керував священик, то гіркота - безмежна. Навіть якщо суд земний визнає його невинним, то як із таким вантажем на душі жити далі? І не просто жити, а виконувати дуже відповідальну духовну місію?

Є речі й, здавалося б, набагато безобідніші, але не менш вразливі. Якось, зупинившись із друзями на лісовому майданчику для відпочинку, запримітили поряд шумну компанію. На відпочинку - як на відпочинку... І випити є що, і закусити чим. Серед тих, хто веселився, був кремезний чоловік у майці, шортах, сандалях і з великою бородою. Виявляється - місцевий священик. Ну, скажіть, як до нього завтра йти сповідатися?

Або ще один випадок із цієї серії. На одному з днів народжень знайомлюся з настоятелем сільського храму. Поволі розмова перейшла на те, що люди, які вважають себе справжніми віруючими, на ділі грішать і перед Богом, і перед людьми. В тому числі - безпробудно п'ють, а потім сідають за кермо. Отець, як і всі, гнівно засуджував таких випивох і горе-водіїв. А по завершенні застілля... сів у свою машину і поїхав у сусіднє село...

А ще якось був свідком розмови двох літніх жіночок. Їм випадало визначити, яка з них разом із іншими "подругами по нещастю" взавтра має йти копати картоплю на "батюшкіному полі". Виявляється, дебела попадя і добрий виводок дітей не опускаються до того, щоб власноруч садити картоплю, обробляти її, а потім збирати урожай. Натомість вони використовують безплатну працю жінок, які їм у бабусі годяться. Скажіть, про що думають ті трудівниці в неділю в церкві, слухаючи настоятеля храму?

Гроші - окрема тема. Уже анекдотом стала фраза: "Піп здачі не дає!". Хто може сказати, скільки зібраних громадою коштів справді є потрібними для відділеної від держави церкви, а скільки йдуть за межі кожного конкретного храму, єпархії і навіть митрополії? У нас же в країні, власне, на пальцях однієї руки можна перерахувати релігійні організації, центри управління якими знаходяться тут, в Україні.

Зараз у державі продовжується непростий етап становлення. Патріотизм, духовність, самопожертва - це речі, без яких неможливо виховати ні добропорядного мирянина, ні свідомого громадянина. Але - за однієї умови: святі отці повинні бути прикладом для наслідування, а не лежати поряд на пляжі в плавках і розглядати чужих жінок... Це не заборонено, але чи доречно?

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.