УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 246 відвідувачів

Теги
автокефалія Приїзд Патріарха Кирила в Україну Священний Синод УПЦ церква та політика шляхи єднання Церква і влада милосердя УПЦ КП монастирі та храми України іконопис Вселенський Патріархат Голодомор секти постать у Церкві Церква і політика комуністи та Церква 1020-річчя Хрещення Русі Археологія та реставрація Києво-Печерська Лавра діаспора церковна журналістика краєзнавство молодь Митрополит Володимир (Сабодан) Доброчинність УГКЦ українська християнська культура педагогіка церква і суспільство Католицька Церква Мазепа Ющенко Предстоятелі Помісних Церков вибори Церква і медицина Патріарх Алексій II Президент Віктор Ющенко розкол в Україні конфлікти забобони






Рейтинг@Mail.ru






«Молодий буковинець» (Чернівці): У геріатричному пансіонаті кохають і навіть одружуються



«Молодий буковинець» (Чернівці), Надія Будна, 30 вересня 2008

Маршрутка №13 зупиняється неподалік будівлі Чернівецького геріатричного пансіонату. Тут знайшли притулок 142 людини, в яких нікого немає або від яких відмовилися рідні. 80 із них - лежачі. Тут не лише люди похилого віку, а й зовсім молоді - інваліди першої та другої груп. Напередодні Міжнародного дня людей похилого віку (його відзначають першого жовтня) кореспондент «МБ» відвідав пансіонат і вислухав історії їхнього життя.


«Нам добре удвох, є з ким поговорити, поскаржитися»


Ольга і Михайло Руснаки познайомилися в геріатричному пансіонаті. Згодом одружилися. Розписуватися ходили до РАЦСу, що на вулиці О. Кобилянської. Подружжю в пансіонаті виділили окрему кімнату, дали холодильник та меблі. «Нам добре удвох, - похвалилася Ольга. - Є з ким поговорити, кому поскаржитися. Ходимо разом гуляти, телевізор дивимося. Якщо хтось із нас захворіє, є кому доглянути».
У затишну кімнату Віри Балінської водять усіх перевіряючих. Жінка привезла з дому меблі ручної роботи - шафу, ліжко і стіл, великі подушки з пір'я, повісила ікони, порозкладала фотографії рідних, постелила на підлогу домоткані доріжки. Прикрасила кімнату серветками з янголятами, які вишила сама, безліччю вазонів. «Як прокинуся, починаю наводити лад, - розповіла жінка. - Позастеляю, пилюку повитираю, вазони підлию. Люблю, аби було чисто і гарно. За роботою час швидко минає».
Євген Муравейник - колишній альпініст, навіть входив до збірної України. Але трапилося нещастя - під час падіння молодий чоловік пошкодив хребет. Як наслідок - повна нерухомість та інвалідний візок. У своїй кімнаті він зробив пристосування, щоби почуватися комфортно і зайвий раз не турбувати доглядальницю. Не встаючи з ліжка, Євген може увімкнути вентилятор, відчинити кватирку та двері, взяти все необхідне. Нещодавно у нього побували американські волонтери, які запозичили чимало нового для своїх підопічних на візках.


Дружини відмовляються від чоловіків-інвалідів


Ми розмовляли з багатьма мешканцями пансіонату. У кожного з них - своя історія життя. Є тут, наприклад, жінка, яку постійно бив син. Є тітка Віра, яка все життя пропрацювала водієм вантажівки. У пансіонаті її називають «трактористкою». Є 37-річний Сергій - інвалід дитинства, в якого померли батьки. Він дуже багато читає, цікавиться політикою. Миколу родичі привезли зовсім обгорілого, гадали, помре через місяць. Та завдяки працівникам пансіонату чоловік видужав, почав ходити. Навчився все робити руками без пальців . Є чимало людей, які колись обіймали досить високі посади.
- Наші підопічні - це здебільшого самотні люди похилого віку, в яких немає родичів, які могли би доглядати за ними, - розповів директор геріатричного пансіонату Мирослав ПАРАСКІВА, який працює тут з першого дня його існування. - Є також такі, які не мають де жити, бо їх обманули під час продажу житла. Чимало чоловіків - інвалідів першої та другої груп, які ще не досягли пенсійного віку. Це колишні спортсмени, будівельники, які травмувалися на роботі чи вдома. Від них часто відмовляються дружини і навіть діти. Як виняток, можемо приймати на платній основі людей, у яких є родичі. Але вони стовідсотково відшкодовують всі витрати на їхнє утримання, тобто сплачують щомісяця 2-2,5 тисячі гривень. У нас таких є четверо. Решта наших підопічних перераховують на рахунок пансіонату 75% своєї пенсії, а те, що залишається, витрачають для власних потреб. Отримані кошти йдуть на харчування та медикаменти. До речі, виділяємо значну суму на придбання памперсів. Останнім часом до нас привозять дуже багато лежачих, а коштів на медикаменти виділяють дуже мало».


Потрібен мікроавтобус із підйомником


Працювати в пансіонаті надзвичайно важко. І зарплата низька, і робота нелегка. Лежачих людей треба підняти, помити. Серед працівників тримаються здебільшого мешканці навколишніх сіл, декілька - із Садгірського району.
Зі старшою медсестрою Ольгою Гакман і сестрою-господинею Світланою Бездушною заходимо у пекарню, де панує запаморочливий запах свіжого хліба. Пекар саме витягує з печі гарячі буханці, показує замішане на булочки тісто. Ольга Павлівна пишається великою їдальнею, у якій - майже стерильна чистота. Годують підопічних чотири рази на день. У меню - м'ясо, риба, твердий сир, молоко... Сімнадцять гривень на день. Є в пансіонаті бібліотека, перукарня, майстерня, де шиють одяг для персоналу та підопічних. Є й своє господарство - корови, коні, свині, великий фруктовий сад. Проте Мирослав Степанович зізнається, що господарство збиткове - немає кому доглядати його. Інколи медсестрам доводиться доїти корів, годувати свиней, збирати яблука.
Є в пансіонаті обрядова кімната, облаштована за кошти працівників. Ікони, хоругви, вишиті рушники, підставка для свічок. «Склалися зі своєї мізерної зарплати - хто скільки міг, - розповіла Ольга Гакман. - Сюди часто приходять наші підопічні. Помоляться, свічку поставлять. Адже до 90 відсотків мешканців ніхто не навідується, навіть якщо є родичі. Хіба що з колишньої роботи прийдуть. Пригадую, приходили з машзаводу, з олійно-жирового комбінату, ДОКу. Декого забирають на поховання сусіди, знайомі чи далекі родичі. Але більшість проводжаємо в останню путь ми. Нам виділили місце на Садгірському кладовищі. Маємо свого священика. Могили теж доглядають наші працівники. Цього року поновили всі таблички на хрестах».
Директор пансіонату Мирослав Парасківа пишається щойно привезеною автономною котельнею, яку встановлять на даху. Коштує вона майже 900 тисяч гривень. Вже відремонтували будівлю і прохідну, встановити нову огорожу. Та пансіонату вкрай необхідні медичний автомобіль та мікроавтобус із підйомником. «Якщо до кінця цього року нам не виділять кошти, доведеться відкладати самим по 10-15 тисяч гривень щомісяця, - сказав Мирослав Парасківа. - Адже наших підопічних потрібно регулярно везти до лікарень. Ми хотіли би також проводити для них екскурсії Чернівцями, бо майже весь свій час вони проводять у пансіонаті».

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.