УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 100 відвідувачів

Теги
шляхи єднання Предстоятелі Помісних Церков іконопис церква і суспільство конфлікти Митрополит Володимир (Сабодан) автокефалія Доброчинність УПЦ КП церковна журналістика забобони секти Вселенський Патріархат УГКЦ Голодомор церква та політика Археологія та реставрація Священний Синод УПЦ розкол в Україні 1020-річчя Хрещення Русі постать у Церкві Церква і політика молодь українська християнська культура Католицька Церква вибори Приїзд Патріарха Кирила в Україну Церква і медицина комуністи та Церква Києво-Печерська Лавра Президент Віктор Ющенко Ющенко Патріарх Алексій II Мазепа педагогіка Церква і влада краєзнавство монастирі та храми України діаспора милосердя






Рейтинг@Mail.ru






«ЗІК» (Львів): Львів’янка поскаржилася Папі Римському Бенедиктові XVI на отців-василіан



«ЗІК» (Львів), Віктор Правденко, 08.10.08

Мешканку селища Брюховичі, що під Львовом, 83-річну Варвару Гінько з власного будинку виживають... слуги Божі. «Облога» триває вже більше як десять років. Аби домогтися свого, отці-василіани відключили пенсіонерці водопостачання, електрику, зруйнували половину будинку.

 

Розкішні іномарки біля монастиря

Будинок Варвари Гінько розміщується за адресою: смт Брюховичі, вул. Широка, 6. За радянської влади це була територія піонерського табору «Орлятко», який в оздоровчий період підпорядковувався Львівській обласній раді - профспілці робітників автомобільного транспорту та шосейних шляхів.

З 1992 року піонерський табір перестав функціонувати, а його територію передали в оренду покійному нині бізнесмену Б.Федоришину. З 1995 року нею розпоряджається Львівська архієпархія УГКЦ.

...Віднайти будинок пенсіонерки було непросто. Спочатку хвилин 40 блукав у сосновому лісі. Поки не забрів на КПП «Реколеційно-відпочинкового центру Львівської архієпархії УГКЦ».

Суворий охоронець, роздивившись журналістське посвідчення, сказав, що мені потрібно йти далі - у глиб лісу і що Широка, 6 - це територія чоловічого монастиря і Василіянського інституту філософсько-богословських студій.

Кілька хвилин йду вздовж розкішного триметрового паркану - з червоної облицювальної цегли і металочерепиці, поки крізь паркан не помічаю стареньку, наполовину розібрану будівлю. За нею - сучасний, дуже схожий на дорогий готель комплекс. Біля нього стоять розкішні іномарки. У те, що тут мешкають монахи, повірити важко.

Вижити будь-якими методами

«У цьому будинку ми живемо з 1959 року, - розповідає Варвара Захарівна. - Дозвіл на проживання було видано колишнім ШРБУ-35 (Шляхове ремонтно-будівельне управління №35), де працював мій чоловік - Іван Гінько (він помер в 1983 році). В паспортному столі селища Брюховичі ми отримали будинкову книгу, в яку були вписані всі члени нашої родини.

Новим господарям колишній піонерський табір передали разом з нашим будинком. При чому в акті передачі цієї території нічого не було сказано про те, що тут проживають люди...».

«З цього часу у нас почалися неприємності, - продовжує Варвара Гінько. - Спочатку нам відключили водопостачання. Потім, зимою 2005 року, коли на вулиці був двадцятиградусний мороз, відімкнули електрику. Газу у нас не було, лише електрообігрівачі. Всю зиму нам довелося жити в промерзлому помешканні.

2006 року, коли ми всі були на роботах, якісь робітники під керівництвом святих отців зруйнували половину нашого будинку. Залишки будівельних матеріалів були вивезені в невідомому напрямку».

«Наш будинок почали руйнувати після того, як ми перекрили дах і зробили в своїй оселі ремонт. Усе коту під хвіст, - уточнює Варвара Захарівна. - Мої неодноразові звернення у різні державні і церковні інстанції закінчувалися нічим. Нам відповідали, що ми проживаємо в цьому будинку незаконно, бо не маємо ніяких офіційних документів, які підтверджували б наше право. Але 1991 року напередодні передачі території піонерського табору в оренду представник тресту «Західшляхбуд» Григорій Цісарик вилучив у мене ордер на право заселення будинку. Мотивувалося це потребою перереєстрації усіх документів. Ордер мені не повернули. Також зникли всі квитанції з помісячної оплати за проживання. Оплата здійснювалась в касі управління виробничо-технічної комплектації тресту «Західшляхбуд».

Єдиний офіційний документ, що підтверджує наше право на проживання, це будинкова книга. І я її нікому не віддаю, незважаючи на неодноразові спроби вилучити її в мене.

Усі ж мої спроби віднайти копії документів в архівах наражалися на глуху стіну. В Брюховецькій сільраді мені повідомили, що всі документи за попередні роки було передано до центральних архівів. Колишній секретар селищної ради Світлана Параняк підтверджує, що вона нам видавала ордер на проживання. Але куди передали копії - їй невідомо, оскільки в сільраді вона не працює вже тривалий час.  

Священнослужителі кілька разів пропонували нам інше житло - за умови, що ми залишимо свій будинок. Однак це було житло, в якому жити неможливо».

«Апартаменти» від отців-василіян

Нині в будинку Варвари Гінько прописано п'ять осіб - сама пенсіонерка, її донька Надія, онуки Іван і Андрій, і правнук Володимир.

«Я тут народився і виріс, - говорить онук Варвари Захарівни Іван Рудко. - Добре пам'ятаю, де в піонерському таборі стояла яка бесідка, фонтанчик, як називалися його корпуси. Мій дід їх будував, опісля працював в таборі завгоспом. Бабця працювала шеф-поваром на кухні. Хто б міг подумати, що нас почнуть звідси виживати. Причому такими методами.

Спочатку вони намагалися запхати нас в напівзруйнований особняк у Львові. Я коли поїхав його оглядати, то ледве не втратив свідомість. Там навіть тарганів не було. Тому що, судячи з вигляду, він з дня на день повинен був рухнути. Остання пропозиція від отців-василіян - двокімнатна квартира в «хрущовці», що біля тюрми і Янівського цвинтаря. Погодитися на такий варіант ми не можемо».

«Ми намагалися відстояти свою правоту через Шевченківський райсуд Львова, - продовжує Іван. - Судова тяганина продовжувалася кілька років. Однак ніяк не могли віднайти правонаступника «Західшляхбуду». А потім суддя заявив, що ми неправильно подали заяву».

Взяти коментар у когось з керівників Василіянського інституту філософсько-богословських студій не вдалося. Священика, який відає господарськими справами (саме до нього мене скерували), на місці не виявилося. Від студентів ж інституту дізнався, що на території, яку займає будинок Варвари Гінько, заплановано звести церкву. Залишаємо право на офіційний коментар.

Замість епілогу

Утративши надію віднайти справедливість в Україні, Варвара Гінько звернулася з листом до Папи Римського: Бенедикта XVI. В ньому, зокрема, наголошується: «Я не знаю, скільки ще років життя на цьому світі відпущено мені Господом Богом. Але звертаючись до Вас, я плекаю надію, що моя доля змилується наді мною і моєю родиною і мені пощастить померти у своїй хаті, з якої мене ніхто не буду гонити».

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.