УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 177 відвідувачів

Теги
шляхи єднання церква та політика УПЦ КП Приїзд Патріарха Кирила в Україну краєзнавство секти молодь Президент Віктор Ющенко Доброчинність конфлікти Католицька Церква Києво-Печерська Лавра Священний Синод УПЦ розкол в Україні Церква і політика українська християнська культура забобони церковна журналістика Церква і медицина діаспора педагогіка іконопис Мазепа вибори автокефалія 1020-річчя Хрещення Русі постать у Церкві Предстоятелі Помісних Церков Археологія та реставрація Церква і влада УГКЦ комуністи та Церква Вселенський Патріархат милосердя Митрополит Володимир (Сабодан) монастирі та храми України Ющенко Голодомор церква і суспільство Патріарх Алексій II






Рейтинг@Mail.ru






«Новий день» (Херсон): Село з видом на море



«Новий день» (Херсон), Олег Батурін, 02.10.08

У бериславську глибинку почали потроху повертатися люди

«Якщо приїдете, привезіть з собою води. У нас із нею великі проблеми. Навіть у День незалежності просиділи без води», - попросила нас Віра Угланова, яка вже майже три роки разом із чоловіком живе у Качкарівці.

У село - за свободою!

Багато років подружжя Угланових проживало у Новій Каховці. А три роки тому за 500 доларів купили хатинку на найнижчій вулиці села, на скелі над Каховським водосховищем. «Відтоді я всім кажу, що мої батьки живуть на березі моря, - говорить донька, Тетяна Угланова, яка з маленьким сином часто приїжджає у Качкарівку. - Тут дійсно дуже красиво. В червні біля будинку було велике ромашкове поле. У мене навіть з'явилася мрія - приватизувати або взяти у довгострокову оренду прибережну ділянку біля сусіднього приярка, замовити проект і розбити там невеличкий парк». Чисте повітря, овочі та фрукти з власного городу, тиша і спокій - що ще потрібно людині, яка втомилася від міського шуму й метушні? Але кількість жителів на селі, на жаль, поки не збільшується: чимало людей помирає, молодь виїжджає на заро¬бітки, а в село повертаються одиниці. - Чому ми переїхали сюди? Тому що хотіли свободи! Ми втомилися від життя у місті і давно мріяли про село. А мій чоловік Микола сам родом із Качкарівки - тут народився і виріс. Тут жив і його дід Микола Гаврилович Худина. Тож тепер ми звідси нікуди не поїдемо! Хоча з Нової Каховки ми тут одні. Найбільше приїжджають з Кривого Рога, у кого тут лишилися дачі ще з радянських часів, - розповідає Віра Володимирівна. Єдина проблема в селі - вода. На вулицю Ворошилова, де мешкають Угланови, вона подається прямо з Дніпра, і все одно - з перебоями. Щоправда, на деяких верхніх вулицях води практично взагалі не буває. «Поряд із нами чимало покинутих будинків. Одну хату купили люди з іншої вулиці - тільки для того, щоб набирати тут воду. Чоловік приїжджав сюди трактором і заливав її у баки, - продовжує Віра Угланова.

 - Хоча вода, яка нам подається, - не питна. Ми її фільтруємо, кип'ятимо і тільки потім п'ємо. Але часто доводиться купувати воду в магазині». Церква над Дніпром Качкарівка - надзвичайно цікаве і красиве село. Засноване у XVIII столітті, воно в різні часи було центром однойменного району і одним із головних торговельних пунктів області. Вулиця, яка веде униз до Дніпра, вимощена старовинною бруківкою - в якому селі ще можна зустріти таке диво? А місцева Свято-Покровська церква, якій майже сто років, і досі вражає величною красою. Збудована вона була у псевдовізантійському стилі за проектом відомого архі¬тектора Алєксандра Бєрнардацці, але, на жаль, її внутрішнє оздоблення не дійшло до наших днів. У селі розповідають, що церква була єдина на весь район, де в радянські часи здійснювали хрещення. Зруйнувати її не наважилися навіть у роки Великої Вітчизняної, хоча у дзвіниці під час боїв засів фашистський кулеметник. Аби знищити його, наші війська акуратно збили снарядом маківку храму, не зачепивши нічого іншого, а після війни все відновили. ...Коли ми зайшли на подвір'я церкви, тут було незвично тихо. Лише загавкав сторожовий пес - і до нас вийшла прислужниця Надія. Вона розповіла, що батюшка у від'їзді, а почувши, звідки ми приїхали, погодилася впустити до храму.

 - Церква наша велика, а ходити до неї майже нікому. Постійно приходить чоловік 30, в основному, бабусі. Молодь вся поїхала, - з болем у голосі говорить жінка, відкриваючи двері храму. - Якось до нас приїхав благочинний отець Анатолій з Нікополя, кроками виміряв церкву, і сказав, що тут водночас може стояти тисяча чоловік! І відтоді я чекаю, молю Бога: «Пошли нам навіть не тисячу, а хоча б п'ятсот чоловік, щоб усі разом зібралися в храмі». Але стільки людей я тут ще ніколи не бачила. За словами Надії, її душа радіє, коли хтось приходить до храму. На жаль, вінчаються тут дуже мало подружніх пар: з початку року таких було лише три. А невдовзі одночасно стануть під вінець ще два подружжя - місцеві, качкарівські та з Козацького.

 - Ви знаєте, всі батюшки хороші, але наш - найкращий! - з гордістю додала Надія. - Минулого року він поставив пам'ятник засновнику церкви, священику Ілії. У нашого священика двоє дорослих діточок, сам родом із Почаєва. Але, бачите, церква потребує ремонту. Ми потроху щось робимо своїми силами, але нам мало хто допомагає...

Між минулим і майбутнім Після церкви разом із Тетяною Углановою ми йдемо до сільради, а звідти - до дитсадка. Назустріч на скутері їде літня жінка: все ж таки пересуватися у селі зручніше на залізному коні, аніж на своїх двох. Після переїзду батьків тепер і Тетяна мріє про те, щоб пов'язати життя з селом. Навіть свого маленького Віталика хоче влаштувати в качка¬рівський дитсадок. «У Новій Каховці в ясла велика черга, а так і я буду більше часу проводити з батьками», - говорить вона.

 - Хочете пристроїти малого до нас? Хоч зараз! Вільних місць достатньо! - гостинно зустрічає нас виконуюча обов'язки завідуючої дитсадка Тетяна Бутівчак. Поки діти граються у дворі, нам влаштовують екскурсію закладом. Вже на першому поверсі відчуваємо смачні аромати з кухні: у дитсадку скоро обід. Затишні кімнати, зроблений своїми руками чудовий куточок народознавства залишають приємні враження. «У місті таке побачиш не в кожному дитсадку!» - переконана Тетяна Угланова.

 - Дітей у нас поменшало, - говорить секретар сільської ради Ірина Коваленко. - Якщо в Качкарівській школі навчаються 234 школярі, то у Саблуківці - 11, і ще 20 дітей підвозимо. Але раніше їх було значно більше, адже чимало людей до нас їхали з міста! А тепер молоді їдуть у Київ, Москву, Чехію - всюди, де можна заробити копійчину, а дітей лишають на старих. У селі роботи на всіх немає: з 1292 жителів працездатного віку працюють лише 286. Проблеми з водою і відсутність природного газу, за словами Ірини Григорівни, теж гальмують розвиток села. Як розповів сільський голова Юрій Бутівчак, перебої з водопостачанням пов'язані зі старою системою. А в сусідній Саблуківці люди взагалі п'ють технічну воду. Вирішити питання може тільки фінансування з держ¬бюджету, але народним депутатам поки немає ніякого діла до життя села. Минулого року в Качкарівці відновили будівництво лікарні, яку планується зробити міжрайонною (між Бериславом і Нововоронцовкою немає навіть жодної станції швидкої допомоги). Було освоєно 2 млн. грн., встановлені покрівля, перестінки, вікна, двері, поштукатурені стіни, але роботи попереду чимало. Та знову - немає коштів. «У нас раніше і родильна зала була, і операційна. А тепер жінки їдуть народжувати у Херсон чи Каховку, хто де домовиться. Тільки в Берислав їхати не хочуть - бояться», - зізналися працівниці дільничної лікарні. Коли ж я їм представив правнучку Миколи Худини, чиє ім'я заклад носить і досі, тільки й розмов було як про цю легендарну людину. Адже саме Микола Гаврилович заснував сільську лікарню, був відомим лікарем-цілителем, врятував життя багатьох людей. При ньому тут завжди росли квіти, все потопало у розах. Пам'ятають про Худину і нинішні працівники лікарні, між ними навіть є черга, хто наступний доглядатиме його могилку. Ще один великий біль села - будинок культури. Кілька років тому від блискавки вигоріла велика зала. Сільрадою одразу був підготовлений проект реконструкції, але коштів для початку робіт немає досі. Між тим, будівля БК почала потроху розвалюватися: просідає покрівля, взимку в холодних приміщеннях гуляє вітер. У культурному центрі села відсутня навіть апаратура. «Що є, приносимо з дому, зі школи - вона у нас і головний учасник усіх заходів», - говорить директор БК Юрій Демченко. Але й інші селяни не забувають сюди дороги. Тут працюють різноманітні гуртки, проходять вечори і концерти. А як розповіла активіст Качкарівки Тамара Мельник, є плани створити музей історії села, вже навіть готові експозиції, присвячені рокам Великої Вітчизняної.

...На площі біля будинку культури бачимо напис кольоровою крейдою, зроблений дитячою рукою: «Ваня, я тебе люблю!». «Значить, село-таки живе», - прокоментувала побачене Тетяна Угланова після всіх наших невеселих розмов. - Нам би хоч будинок культури відновити! Адже люди, хоч потроху, але повертаються у село, - відповіла секретар сільради Ірина Коваленко.

- Приходять до нас і інвестори, обіцяють створити робочі місця. Життя є. І село наше не повинно зникнути. Я вірю в це.

   












УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.