УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 87 відвідувачів

Теги
молодь Церква і політика Мазепа Церква і влада іконопис конфлікти церква і суспільство педагогіка Митрополит Володимир (Сабодан) Голодомор церковна журналістика українська християнська культура Доброчинність Священний Синод УПЦ краєзнавство діаспора автокефалія Києво-Печерська Лавра комуністи та Церква вибори Вселенський Патріархат УГКЦ Патріарх Алексій II Археологія та реставрація милосердя церква та політика Президент Віктор Ющенко розкол в Україні Церква і медицина монастирі та храми України шляхи єднання 1020-річчя Хрещення Русі Католицька Церква секти забобони УПЦ КП Предстоятелі Помісних Церков Приїзд Патріарха Кирила в Україну Ющенко постать у Церкві






Рейтинг@Mail.ru






«Відлуння віків» (Україна): Буковинська рапсодія: невідома Чернівеччина (фоторепортаж)



«Відлуння віків» (Україна), Infocorn, Ірина Пустиннікова, 25.07.2008

Відомості про Буковину у пересічного туриста вкладаються в кілька пунктів: 1) Чернівці - дуже гарне місто (що свята правда); 2) В Хотині дуже гарна фортеця (істинно так!); 3) Буковина - «пісенний край Черемоша і Прута» й десь тут народилася Софія Ротару (теж не посперечаєшся). Вірно, але мало. Навіть як на Чернівеччину - найменшу з українських областей.

Народний смак починає і перемагає

Мало не забули ще один відомий факт: в Чернівецькій області проживає чимало етнічних румунів. Подорож авбусами Глибоцьким районом чи похід в сільський магазин десь на Сторожинеччині видається закордонним вояжем: суцільні «Буна зіуа!» та «Кит косте?» замість «Добридень!» та «Скільки коштує». А в найменшому райцентрі найменшої області, Герці (2 тисячі жителів), навіть вказівники й таблички на вулицях двомовні. І зодчество тут своє, не таке, як в інших частинах краю. Причому в тому ж Герцаївському районі пам'яток архітектури державного значення - хоч греблю гати. Майже в кожному селі є. А туристів - немає. В чому справа?

А все логічно. Про румунів що відомо? Гарні будівничі, от що. Та тільки оце бажання будувати, яке вже в'їлося в румунські гени, грає часом злі жарти. Найстаріша дерев'яна церква області, Хрестовоздвиженська в Підвальному (1561), ще в радянський час була обкладена штукатуркою, а маленькі вікна-бійниці розтесані: ну так же СОЛІДНІШЕ! Так ГАРНІШЕ! Звинувачувати селян в спотворенні пам'ятки можна, але важко: вони саме так розуміють красу. А от куди дивилася влада, коли споруду з табличкою «Охороняється державою» перетворювали в живу ілюстрацію до слова «бедлам»? Лише в 2007 році на реставрацію церкви-бабусі виділили кошти, тож у споруди з'явився шанс.

В Архангельської церкви (1820) в селі Цурень такого шансу немає. Тут схожа історія: скромний храм хатнього типу ще в 1980-ті вдягнули в штукатурку, що півбіди. Та лишався високий ґонтовий дах з хрестами на маленьких главках. Під ним ховалися пірамідальні верхи нави та бабинця. Останнім часом і це свідоцтво давності храму щезло: дах вкритий палаючою на сонці бляхою, главки-барабани вкрили бляшаною «чеканкою», а до мініатюрною церкви прибудували великий мурований тамбур, набагато вищий за стареньку. Подвір'я залили цементом, загородили новеньким парканом - от тепер стало «гарно»! Мешканці Цуреня більше пишаються не церквою-пам'яткою, а місцевим комбінатом «Євросвинка»...

А от жителі села Луковиці своїм храмом ще й як пишаються. «Без жодного цвяха побудована, розумієте?», - це перше, що вам скажуть про місцеву Дмитрівську церкву (1757). Зрозуміти, чесно кажучи, важко. Бо малесеньку стару церкву... гм... як би то сказати... вдягли в симпатичний (на думку селян) костюмчик з бляхи. Споруда в ній трохи схожа на лицаря в обладунках, а трохи на цинкову труну самій собі.

Діалог з місцевим дідусем: "А ви знаєте, що деревина пріє під таким бляховим обладунком?" - "Та знаємо...". "А знаєте, що то погано для споруди?" - "Ну а шо ж робити?" Дійсно: шо ж? Риторичне питання...

В самому райцентрі Герці Спиридонівська церква (1807) завжди була мурована, тож скапарити її, здавалося б, важко. Але можливо. Святиня - свято для ока. Циганського. Епілептиків краще сюди не водити. Картинок на храмі і прилеглій території - аж в очах рябить. Колористика підбирался за єдиним принципом: щоб пояскравіше. Сюжети - щоб позрозуміліше. Богемська рапсодія, церковний комікс, примітивізм по-буковинськи. Аж не віриться, що ще років 20 тому тут все було солідно і спокійно.

Хрещатик некиївський

З кордону з Румунією помандруємо на кордон з Тернопільщиною, в Заставнівський район, в село зі столичною назвою Хрещатик. З високого буковинського берегу Дністра на сусідні Заліщики задивляється нова церква з блискучим куполом. Поруч піднімаються труби заводу по виробництву мінеральних та солодких вод з все тією ж «столичною» назвою. З скелі відкривається запаморочлива панорама Заліщиків, а праворуч серед зелені видно високий дах з хрестом. Це чоловічий монастир, історія котрого починається в XVII столітті.

Унія, про яку на галицьких землях так довго сперечалися, стала реальністю, і ревні поборники православ'я часом вдавалися до кардинальних заходів - як-от втеча через Покуття на Буковину, де про уніатство лише щось чули, але не більше. В той час біля джерела, з якого тепер труби випомповують мінеральну воду для напоїв, з'явився скит-печера - традиційне явище для Придністров'я. За легендою, якось туманним ранком бричку місцевого пана коні помчали до стрімкого урвища. В кількох сантиментрах від прірви осліплених туманом створінь зупинив монах. Пан, якого ченець врятував від неминучої загибелі, дав кошти на будівництво каплички поблизу печери. Під час Першої світової війни ця дерев'яно-мурована споруда була пошкоджена, та вже в 1918 р. відновлена. Бо - святиня. Бо - історія. Бо - найстаріша споруда комплексу.

У 1765 році над каплицею з'являється лаконічна мурована церква Івана Богослова, якій пануюча в той час мода на бароко абсолютно незрозуміла. В 1768 році брати Михайло та Костянтин Талпа звели поблизу церкви келії для монахів та проклали дорогу від шляху на Заліщики та Чернівці. Хрещатик робиться популярним відпустовим місцем, щороку не одна сотня прочан прямує сюди - аж до 1960 р. Тоді на місці обителі з'явилася турбаза. В 1990-х монастир повернувся в свої старі пенати. На дністровській кручі звели нову церкву, розчистили джерело, до старих монастирських споруд обладнали сходи. Тут з приязністю ставляться до туристів, що для монастирів нечаста справа. Це все, здається, дії зі знаком «плюс». Добрячу ложку дьогтю в цю бочку меду вніс «ремонт» каплички. Її стіни з масивних каменюк минулого року вдягли в свіжу сіру «шубу». Автентичність де й поділася. Кому й як пояснювати, що споруда XVII століття має виглядати відповідно до епохи, коли була народжена, а не у відповідності до смаків і фінансових можливостей самих монахів? Ех...

Хрестовий похід-2008

Сусідній з Заставнівським Кіцманський район, батьківщина В.Івасюка і Ані Лорак. За 5 км на захід від райцентру - село Ошихліби. Хоча гармонійний дерев'яний храм св. Костянтина і Олени (1779) в гуцульському стилі і вирви-око-зеленого кольору знаходиться в самому центрі, з дороги його не побачити. Заступає велика мурована церква, яка щойно зводиться. І саме через цю новобудову пам'ятці архітектури державного значення погрожують смертю. Причому - самі віруючі. Причому - з цього ж села.

В Ошихлібах йде війна. Громадянська. Нову церкву ніяк не поділять парафіяни УПЦ МП і УПЦ КП. Алягер ком алягер: то храм захоплять КП-їсти, то МП-їсти поведуть хресний хід навколо святині, принагідно повикидавши з неї всі речі КП-їстів. Стару церкву, котра пам'ятка архітектури, віддали УПЦ МП, але через це конфлікт лише більше запалав. Виходить, в одної парафії вже гіпотетично два храми в селі, а в іншої жодного? Тому стару з рік тому вирішили... спалити. Щоб не заважала й далі водити хороводи за майно і проклинати сусідів-єретиків.

Через ці погрози - а зовсім не через статус споруди як пам'ятки - біля старої церкви йде чергування. І вартовим, здається, наказано «стрелять на поражение», причому не питаючи імені-прізвища. Як там Торквемада казав? «Бог впізнає своїх»? Ну, десь так. Принаймні коли автор цих рядків спробувала лише зайти на церковне подвір'я, на неї з криками накинулися чотири тітоньки-вартові, які за старими біблійними традиціями спробували закидати невчасну туристку камінням. Може, варто було цитувати їм Террі Пратчетта, котрий в свіжому романі "Wintersmith" писав: «Якщо жителі містечка *** хочуть закидувати камінням тих, хто видається їм розумнішим за себе, дуже скоро їм доведеться кидати каміння в свиней». Справа з новою ошихлібською церквою розглядається в суді. І хто його знає, як на майбутній вирок прореагує та з громад, яка відчує себе ображеною...

Заповідник гоблінів?

Дивна справа з такими погрозами. На Буковині вони виглядають дещо інопланетними: вже хоча б через те, що тут до історичної пам'яті ставляться катотонічно спокійно. В тих же Ошихлібах поблизу сільського стадіону вишикувались в ряд бетонні селянка, сталевар, пілот і робітниця: привіт від сталінської скульптурної агітації ХХІ століттю. Та що ці бетонні трудяги: в Путилі на центральній площі міста поруч стоять бронзовий Юрій Федькович («буковинський соловейко», щоправда, сидить, а не стоїть) і монумент, присвячений добровольцям винищувальних загонів, що полягли за зміцнення радянської влади. Навіть не віриться.

А по дорозі до Путили, в Дихтинці, де знімався шедевр Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» (1970), де «бандерівець» Богдан Ступка кричав: «Це мої гори! І я тут господар!», піднімається до цього часу не перейменована «Скеля Трьох Чекістів». Чекісти К.Большаков, М.Новожилов і М.Меняшин у вересні 1944 р. полювали в путильських лісах на «фашистських українських націоналістів», і геройства в їхніх діях було небагато. Лише кілька років тому Дихтинецька сільрада замінила плиту на скелі. Тепер там викарбовано напис: «З мечем прийшли, від меча й загинули». А скелю от не перейменували...

Хоча всі ці приклади відпочивають поруч з монументом на території колишнього панського маєтку, а зараз геріатричного закладу для психоневрологічно хворих в селі Череш на Сторожинеччині. Тут поруч з гіпсовим оленем страшного коричневого кольору відпочивають в затінку ялин... Ленін і Сталін. «Сєрєбрянку» на пам'ятнику щороку старанно поновлюють, але, як запевнив працівник райдержадміністрації, квітів не покладають і мітингів поблизу монументу не проводять. І ставляться до вождів так само, як і до сусіда-оленя: так, скульптурка, щоб двір ошатніше виглядав. А ще у Череші є дерев'яна Дмитрівська церква (1898) та така дивовижа, як дерев'яний костел (1930-ті).

І от де ще на Західній Україні такі дива побачиш?

   
Жителі села Луковиці своїм храмом ще й як пишаються. «Без жодного цвяха побудована, розумієте?»

Жителі села Луковиці своїм храмом ще й як пишаються. «Без жодного цвяха побудована, розумієте?»


Хрещатик некиївський. Пан, якого ченець врятував від неминучої загибелі, дав кошти на будівництво каплички поблизу печери

Хрещатик некиївський. Пан, якого ченець врятував від неминучої загибелі, дав кошти на будівництво каплички поблизу печери


В Ошихлібах йде війна. Громадянська. Нову церкву ніяк не поділять парафіяни УПЦ МП і УПЦ КП

В Ошихлібах йде війна. Громадянська. Нову церкву ніяк не поділять парафіяни УПЦ МП і УПЦ КП


«З мечем прийшли, від меча й загинули»

«З мечем прийшли, від меча й загинули»


Ленін і Сталін у закладі для психоневрологічно хворих в селі Череш на Сторожинеччині

Ленін і Сталін у закладі для психоневрологічно хворих в селі Череш на Сторожинеччині




УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.