УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 148 відвідувачів

Теги
Священний Синод УПЦ 1020-річчя Хрещення Русі секти розкол в Україні конфлікти українська християнська культура автокефалія УПЦ КП педагогіка шляхи єднання церква і суспільство іконопис милосердя церковна журналістика Церква і влада монастирі та храми України Президент Віктор Ющенко комуністи та Церква Мазепа Патріарх Алексій II забобони краєзнавство Доброчинність Археологія та реставрація УГКЦ Предстоятелі Помісних Церков Католицька Церква вибори Приїзд Патріарха Кирила в Україну Ющенко Києво-Печерська Лавра діаспора Голодомор церква та політика молодь постать у Церкві Вселенський Патріархат Церква і політика Церква і медицина Митрополит Володимир (Сабодан)






Рейтинг@Mail.ru






«Український тиждень»: Монастир навиворіт. Одвічний феномен нетрадиційних релігій



«Український тиждень», Віктор Єленський, 45 (54) за 07.11.2008

Словники визначають секту як релігійну спільноту, що складається з людей, котрі відкололися від панівної церкви й створили нове віровчення. Та це словники. В менш витонченому обігові секти та їхні члени - це ті, хто зомбує довірливих громадян, руйнує їхні родини, обдирає до останньої копійки. Й узагалі, немає злочинства, перед яким би зупинилися ці лиходії. На обширах екс-СРСР з «сектантами» боролися спецзагонами, сексотами, таборами й тортурами, та «сектантське підпілля» лишалося незнищенним від першого до останнього дня існування цієї країни.  

Ще й досі до кола позначених цим тавром у наших медіа й, особливо, в середовищі професійних борців із сектантством потрапляють настільки різні з погляду соціології та психології релігії групи, що об'єднує їх, здається, лише несхожість на вірування більшості та відносно недавня історія - принаймні, появи в Україні. Сектантами вважають і мормонів, і кришнаїтів, і сайєнтологів, і свідків Єгови, й глибоко інтелігентного ведучого «Радіо Свобода» о. Якова Кротова, - останнього в сектанти зарахували за те, що прийняв ієрейську висвяту поза Московською патріархією. Одна з українських антисектантських організацій після виснажливих роздумів оприлюднила головний критерій, за яким таки можна вирізнити «погані» («тоталітарні», «деструктивні» тощо) секти. Останні - це «організації, де шкідливі наміри лідерів приховуються під релігійним, оздоровчим, освітнім прикриттям». Тобто, існують «правдиві» релігії, де допомога ближньому, скажімо, є усвідомленням релігійного обов'язку та релігії «фальшиві», для яких така діяльність - лише «прикриття». Саме тут лежить один із принципових вододілів між ученими, які досліджують феномен нових релігійних рухів (НРР) і так званими антикультистами, котрі годують світ міфами.  

«НАШІ» І «НЕ НАШІ»  

Перший із них - це кардинальна відмінність традиційної та «сектантської» релігійності. Є «наші» та «не наші». Тому випадки самогубства, фінансових зловживань, насильства над неповнолітніми, розпусти тощо ніколи не ставляться в залежність від церковної приналежності, якщо їх чинять вірні «нашій» релігії. Наприклад, коли «наші» священики роздають різдвяні подарунки, то «здійснюють високу місію милосердницького служіння», а якщо «їхні», то «скуповують душі».  

...Майже 30 років тому американські соціологи описали зловісний культ Tnevnoc, який затягував до своїх лав молодих жінок і жорстоко знущався над ними. Від завербованих вимагали голити голову, одягатися в спеціальну уніформу, в них відбирали імена й давали нові, іноземні. Вимагалися також персональні обітниці, суворий піст, обмеження в сні, постіль на підлозі. Контакти дівчат із родичами практично припинялись, а посвячення до культу передбачало варварський обряд ритуального шлюбу з уже покійним засновником культу. Автори отримали зливу звернень; від них вимагали терміново повідомити поліції адресу культистів, а від поліції - негайно розігнати це кубло.  

Опис виявився містифікацією та тестом на сприйняття «наших» і «їхніх». Соціологи описали пересічний католицький монастир: Tnevnoc - це написане навиворіт слово convent, що англійською й означає жіночий монастир. Навряд чи опис звичайних чернечих обмежень, постриг, зміна імені та зречення «Христовими нареченими» світу викликали би прагнення захистити «жертв культу».   Запитаємо, чи є серед лідерів НРР крадії, шахраї та шукачі «легких грошей»? Очевидно, й навіть напевно, є. Водночас на тлі нескінченних фінансових скандалів, у які виявляються втягнутими ієрархи й духовенство історичних церков, нелегко наважитися стверджувати, що економічні афери властиві тільки провідникам НРР. Навіть сеанси зцілення та «вигнання бісів» не є винаходом нових релігій. Те, над чим затято глузують викривачі сект, завжди практикувалося в історичних церквах, а той, хто бачив чин екзорцизму в православних або католиків, навряд це колись забуде - видовище не для слабких нервів.  

ЗОМБІ ЗА ПОКЛИКАННЯМ  

Наступний міф, пов'язаний із механізмами приєднання до НРР, є, мабуть, центральним. Хто ще не чув про «зомбування» членів НРР і про «промиті мізки», які перетворюють людину на сліпе знаряддя зажерливих гуру? Термін «промивка мізків» (Brain-Washing) відправив гуляти по світу в 1950 році американський журналіст Едвард Хантер. Він стверджував, що китайці під час Корейської війни піддавали полонених саме такій процедурі. Дослідження психіатрів, які вирушили в Корею одразу після припинення вогню, беззастережно спростували це припущення. Виявилося, що людина здатна адаптувати свою поведінку до отримання певних вигод - теплого одягу чи додаткового харчування, але не прийняти проти своєї волі якісь ідеї. Ба, більше: спроби «перетворення мислення», які здійснювалися у «таборах перевиховання» Китаю та Північної Кореї, в лабораторіях ЦРУ, а також, за деякими джерелами, у відомстві Берії, зазнали цілковитої невдачі. Важко припустити, що фахівцям, котрі діяли в сприятливих для своїх експериментів умовах, не вдалося досягти результатів, яких нібито легко досягають релігійні лідери - непрофесіонали.  

Те, що варто сектантам «покласти око» на ту чи іншу особу, й вона безумовно потрапляє в їхні «тенета» - твердження настільки ж поширене, наскільки й необґрунтоване. Одна з найвідоміших дослідниць нових релігій Айлін Баркер наводить дуже промовисті факти: з 1000 осіб, які взяли участь в лондонському семінарі Церкви об'єднання Муна в 1979 році (саме тоді мунізм досяг найбільшого поширення у Великій Британії), лише 4% залишалися в цій церкві через 2 роки. Члени будь-якого відомого нам НРР, стверджує пані Баркер, полишають громади з власної волі навіть після кількох років перебування в них.  

Насправді люди приєднуються до НРР внаслідок переживання глибоких особистих криз, втрати власного «я» й у пошуках сенсу життя, а не завдяки дії маніпулятивих практик. Вчені, які вивчали контроверсійні релігійні групи, не знайшли там якихось особливих механізмів переконання, котрі б не були описані в рутинних підручниках із соціології та психології й не застосовувалися б, до прикладу, численними комівояжерами, котрі сумлінно обробляють київські офіси.  

ЗУПИНИТИ АГРЕСІЮ    Нові релігії - це вічний феномен, і двомільярдне нині християнство починалося з культу проклятого тодішнім істеблішментом Ісуса. Не вірте тим, хто стверджує, нібито знає достеменно, скільки НРР в світі (йдеться щонайменше про чотиризначну цифру) й що з ними робити. Але те, що силою їх не здолати, абсолютно зрозуміло. Так, справді, впродовж останньої чверті століття світ струсонули дуже небезпечні НРР. Це: «Гілка Давидова», «Небесна Брама», рух Джефрі Лундгрена, «Сонячний храм» та Рух за відновлення десяти заповідей, члени яких здійснили суїцид або стали жертвами зіткнень із властями; а також два угруповання, чия агресія була спрямована назовні, проти нечленів груп - це Аум Синрикьо та «Сім'я» Чарлза Мансона. До лідерів таких сект повинні застосовуватися (й застосовуються) заходи, передбачені кримінальними кодексами. Так є і так має бути. Але приголомшеність клятими фінальними запитаннями - «Хто я? Навіщо живу? Що буде після смерті?» - не лікується поліцейськими методами.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.