УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 85 відвідувачів

Теги
іконопис молодь 1020-річчя Хрещення Русі Церква і медицина милосердя церква та політика діаспора УПЦ КП Мазепа вибори Митрополит Володимир (Сабодан) розкол в Україні педагогіка автокефалія Патріарх Алексій II Приїзд Патріарха Кирила в Україну постать у Церкві Президент Віктор Ющенко церковна журналістика Церква і політика Предстоятелі Помісних Церков Церква і влада Католицька Церква Голодомор Вселенський Патріархат секти забобони конфлікти Археологія та реставрація комуністи та Церква українська християнська культура краєзнавство церква і суспільство УГКЦ Києво-Печерська Лавра Священний Синод УПЦ Ющенко Доброчинність монастирі та храми України шляхи єднання






Рейтинг@Mail.ru






«Україна молода»: Голгофа Батурина. Сьогодні — 300–ті роковини...



«Україна молода», Наталка Поклад, 13.11.2008

Сьогодні - 300-ті роковини від дня загибелі понад п'ятнадцяти тисяч мешканців непокірної гетьманської столиці

 

Батурин - столиця Гетьманщини за Івана Самойловича, Дем'яна Многогрішного, Івана Мазепи й Кирила Розумовського - став символом протесту проти царського ярма на шиї української свободи. 2 листопада (всі дати подаємо за старим стилем) 1708 року за спробу стати державно незалежним Батурин прийняв свій страшний хрест і був перетворений на велику могилу, в якій від рук московських карателів полягло щонайменше 15 тисяч дітей, жінок, старих людей та вояків. І царизм, і радянська влада наклали суворе табу на спогади про події в Батурині та вшанування пам'яті загиблих. Будь­які дослідження, пов'язані з іменем Івана Мазепи та з Батурином, були неможливі. На три століття гетьманська столиця канула у небуття. Колись квітуча, пишна, повна соборів і церков, палаців та інших прекрасних будівель, (мала 30 млинів) гетьманська столиця була перетворена на непоказне селище...

 

Задум фортеці

Імперія, яку стрімко будував Петро І, знищувала рештки української автономії. Новий адміністративний поділ України із нав'язаною адміністрацією суперечив гетьманському устрою. Московські воєводи й офіцери поводились усе нахабніше та безкарніше. Коли почалася Північна війна, Іван Мазепа покладав великі надії на шведського короля Карла ХІІ: похід того на Москву давав українцям шанс звільнитись від царських пут.

Жовтнево­листопадовий тиждень 1708 року день за днем проектується на нинішній час... 24 жовтня, похмурого недільного ранку гетьман Іван Мазепа із загоном у 1200 козаків покинув Батурин. Востаннє озирнувся на нього і рушив до шведів. Твердиня зачинила брами і чекала. Наступного дня гетьман перейшов Десну... Відчувши «щось не те», під мури української столиці з'явились Меншиков та Голіцин. Питали, де Іван Степанович, просили впустити, проте батуринці лише покпинили з прибульців. Вертаючи назад, непрохані «гості» нарешті дізналися правду: Мазепа пішов до шведів.

А батуринці тим часом підправляли вали, укріплювали брами, готували зброю. Найбільша в Україні фортеця мала достатньо продовольства й пороху, ще й потужну артилерію (близько 100 гармат), аби витримати тривалу облогу і відбити будьякого ворога. Керівники оборони - сердюцький полковник і водночас наказний гетьман Дмитро Чечель, батуринський сотник Дмитро Нестеренко та генеральний гарматний осавул, прусак Фрідріх Кенігсек - добре знали свою справу і мудро керували шістьма тисячами вояків батуринського гарнізону.

Тріумф перед трагедією

26 жовтня сенсацію про Мазепу і шведів повідомили царю, однак той не повірив. Аж 28го Петро впевнився і знесамовитів. Одразу ж на повні оберти запрацювала підступна пропагандистська машина: до народу полетіли численні укази­наклепи про «ізмєну» гетьмана, про його корисливі, «антихристиянські» наміри. Водночас у бойову готовність приведено російські гарнізони, якими вже була нашпигована Україна. А вірних царю чи просто розгублених козацьких полковників покликано до Глухова - щоб обрали собі нового гетьмана...

Мазепа зустрівся з Карлом лише 29 жовтня. Було укладено шведськоукраїнський військово­політичний союз, і керманичі домовились іти на зимівлю в Батурин. Проте не змогли того ж дня форсувати Десну. Аж 31го щільним гарматним вогнем збили російські батальйони на протилежному березі й переправились на плотах, які виготовили козаки Мазепи (вони в бій не йшли, благородно не бажаючи проливати «братньої християнської крові»). Поки пробирались через підмерзле болото, відбиваючи наскоки московитів, минув іще один день...

Меншиков зібрав під стінами гетьманської столиці понад 20 полків, утім добре розумів, що цей горішок йому не по зубах. Тому хотів укоськати оборонців столиці обіцянками, слав до них переговірників. Однак неприступний батуринський гарнізон казав «ні» і затягував час, сподіваючись на підхід гетьмана.

Першого листопада, дізнавшись про наближення шведів, цар опівночі послав Меншикову останній наказ: або штурмуй, або відходь, бо «ворог близько». «Історія Русів» пише: «Приступи відбивано кілька разів від міських валів, рови міські наповнялися трупами забитих з обох сторін, але битва ще тривала повсюди довкола міста. Врешті ніч і темрява розвели войовників, московити відступили від міста і перейшли ріку Сейм для зворотного походу». Бачачи це, батуринці на валах тріумфували...

Ключник Ніс

А в цей час у самому Батурині наказний прилуцький полковник Іван Ніс та гетьманів тлумач Стефан Зертис стали намовляти батуринців одчинити брами. Проте ті обурились і прикували обох до гармат: нехай штрейкбрехерів судить сам гетьман, адже він ось­ось надійде... Подальші події «Історія Русів» описує так: Іван Ніс «вислав уночі з міста старшину свого, на прізвище Соломаха, і звелів йому, наздогнавши Меншикова на поході, сказати, щоб він приступив до міста перед світанком і напав на вказане тим старшиною місце, де розташований був полк Прилуцький... »

Коли близько шостої ранку, ще затемна, у фортеці спали, стали з'являтися з підземного ходу, мов сарана, меншиковські стрільці, сонні батуринці не зразу збагнули, що відбувається. Вояки мужньо оборонялись, та паніка і безлад доконали справу. Кенігсек хотів розставити біля гармат своїх людей - для оборони, проте був поранений...

Коли розвиднілось, у Батуринському замку вже порядкували розлючені московські стрільці. Почалась хижа оргіярозправа над переможеними, від якої вжахнулась не лише Україна, а й увесь світ: вішали, колесували, здирали шкіру з живих, четвертували. Меншиков був подиявольськи вигадливий на різні тортури, «що саму уяву жахали», і смакував муками катованих. Підмерзла земля не вбирала крові - червоні калюжі довго парували на морозі. А по Сейму попливли плоти, де на хрестовинах розіп'яли повстанців: аби козацька нація бачила, чим закінчуються бунти. Особливо хотілося московитам сердюцької крові - полювали за гетьманською гвардією довго і вперто. Однак Дмитрові Чечелю з групою оборонців удалося вислизнути з пекельної веремії. Напівживий від ран і втоми, полковник добився до Обмачева, де жив кум. Той справді обігрів родича, поклав на піч, а сам пішов... і здав його стрільцям.

Химерні «вибори»

Вирізавши всіх живих (а у фортеці, крім вояків та городян, були тисячі біженців із округи) та пограбувавши Батурин - зокрема численні православні святині і гетьманський палац, п'яна меншиковська орда підпалила його.

По всій Україні, на пострах поспільству, вивішувались відтяті голови мазепинців. У Лебедині день і ніч працювала катівня. Петро жорстоко розправився з родинами полковників і старшин, які пішли з Мазепою, - у них позабирано маєтності, чимало страчено, а багатьох відправлено до Сибіру та в Архангельськ. Не обминули репресії і священиків, зокрема настоятеля Крупицького монастиря Гедеона Одорського за підтримку непокірного гетьмана заслали на Соловки.

А 5 листопада в Глухові, який оточили драгуни, була скликана козацька рада. Спочатку на майдані колесували наказного гетьмана Дмитра Чечеля (Кенігсек уник цієї долі, бо від ран помер у дорозі) та Дмитра Нестеренка. Другим актом драми стало проголошення анафеми Мазепі, а третім - «вибори»: гетьманську булаву, за режисурою царя, вручили полохливому 62річному Іванові Скоропадському, і той склав присягу на вірність Петрові. Так почалась ера нащадків Івана Носа...

Невдовзі Полтавська битва довершила українську драму і на цілі століття наперед визначила долю козацької України як однієї з провінцій хижої імперії.

Відродження Батурина

В осінню пору Батурин надзвичайно красивий... і таємничий. Він нині воскресає, розбудовується: поновому «заговорили» і оновлений будинок Кочубея, і Воскресенська церква - усипальня Розумовського, а на кручі здійняв до неба крила величний поминальний хрест. Осьось відчинить свої двері відреставрований палац Розумовського; а на кошти нашої діаспори за півроку виросла велична СвятоПокровська церква. Ще чекає свого відродження вже досліджений археологами колишній центральний храм Батурина - мурований Троїцький собор: саме з нього били гармати по ворогу тої страшної ночі, а потім у ньому ж шукали прихистку останні оборонці...

Уперше в Батурині слово правди про гетьмана і його столицю прозвучало влітку 1990 року, під час походу «Дзвону­90», який зорганізували активісти чернігівського Товариства української мови ім. Тараса Шевченка. А в червні 2000го отець Роман Кривко, настоятель батуринської СвятоПокровської церкви (Київський патріархат), що була свого часу сповідальнею гетьмана Мазепи, вперше на батуринській землі відспівав жертв трагедії.

На недавній міжнародній конференції «Іван Мазепа та його епоха: історія, культура, національна пам'ять» усі її учасники підтримали ініціативу газети «День» та Національного музею історії України оголосити 2009й Роком гетьмана Івана Мазепи. Чекаємо, що буде збудована каплиця, в якій упокоїться урна з його умовним прахом, привезена 1999 року з румунського Галаца, де 21 вересня 1709го Іван Мазепа пішов у вічність...

 

ДОВІДКА «УМ»

14 листопада, у день вшанування жертв Батуринської трагедії, буде освячена дерев'яна церква Воскресіння Христового, відбудована згідно з указом Президента України Віктора Ющенка, разом із багатьма іншими об'єктами, в Цитаделі замку. Відбудеться також відкриття Музею археології Батурина (розкопки проводяться з 1995 року), де висвітлено історію колишньої гетьманської столиці від часів неоліту і до сумної осені 1708го.

Згідно з концепцією архітектурного відтворення, впорядкування та музеєфікації комплексу пам'яток батуринської Цитаделі, яку розроблено на виконання указу Президента, біля палацу гетьмана постане пам'ятник, що нагадуватиме про страшну розправу московських військ над гетьманською столицею та її мешканцями.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.