УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 45 відвідувачів

Теги
Церква і влада Вселенський Патріархат секти Президент Віктор Ющенко автокефалія діаспора Приїзд Патріарха Кирила в Україну Церква і медицина постать у Церкві іконопис краєзнавство Археологія та реставрація вибори Церква і політика Предстоятелі Помісних Церков Ющенко милосердя Мазепа комуністи та Церква монастирі та храми України УПЦ КП конфлікти Голодомор церква і суспільство церква та політика церковна журналістика молодь педагогіка УГКЦ розкол в Україні Києво-Печерська Лавра Католицька Церква Доброчинність шляхи єднання українська християнська культура Митрополит Володимир (Сабодан) 1020-річчя Хрещення Русі забобони Патріарх Алексій II Священний Синод УПЦ






Рейтинг@Mail.ru






«Україна сьогодні»: Неймовірні пригоди українки в Італії



«Україна сьогодні», Ірина Ярунга, 24.09.07

За оцінками Державної служби зайнятості, на заробітках за кордоном постійно перебуває близько 2 млн. громадян України. Серед улюблених країн, куди вирушають працювати наші співвітчизники, - Росія, Туреччина, Італія, Польща, Чеська Республіка, Португалія, Німеччина й Велика Британія. На жаль, переважна більшість трудових мігрантів живуть і працюють у цих країнах нелегально. Про свої пригоди в Італії розповіла Олена Б., яка нещодавно повернулася на батьківщину.

Уперше Олена поїхала до Італії слідом за своєю знайомою. Позичила тисячу доларів, знайшла фірму, яка відкривала візи й гарантувала доставку до Рима, і поїхала. На чужину погнало зовсім не бажання подивитися світ. Удома залишалося троє дітей, наймолодшому синочкові ледь виповнилися три роки. За розповідями своячки, за кордоном можна було за три-п'ять років заробити на квартиру в передмісті Києва. Задля цього жінка готова була терпіти розлуку з близькими й трудитися на італійського капіталіста.

- До Чернівців ми діставалися на бусі, - розповідає Олена. - Нас зустріли представники фірми та розсадили по легковичках. П'ять чоловік відправлялися до Португалії, четверо до Італії, троє до Іспанії. В усіх на руках туристична віза на тиждень. За версією, вигаданою для прикордонників, ми всі їхали гуляти до Берліна.

Звісно, було страшно. Нас могли завезти куди завгодно. Але, слава Богу, все обійшлося. Дісталися до Болоньї. Я потрапила в сім'ю, де мене ніхто не розумів. Адже не знала ні італійської, ні німецької, ні французької, ні англійської толком...

Моїй першій господині ночами зовсім не спалося. Вона хворіла на цукровий діабет. Синьйорі Ліні було 74 роки. Доглядати за нею виявилося дуже важко: виразки на ногах, які постійно лопалися, гноїлися. Я витримала лише півроку.

Надя, котра мене запросила до Італії, зібралася додому. Разом із нею повернулася і я в Україну. Але краще б не залишала Італію. Щойно ми виїхали, там був прийнятий закон, італійці його називали «санаторію», який давав можливість легалізуватися всім, хто досить довго перебував у цій країні на заробітках. Усі, хто залишився на той час в Італії, змогли отримати посвідчення на проживання й дозвіл на роботу. Коли ти маєш законне право на працевлаштування, ти маєш право на все. Зняти житло, влаштуватися на високооплачувану роботу, господар тобі платитиме контрибути (соціальний пакет). Ти захищений...

Я трохи побула вдома і зрозуміла, що хочу назад. Із чоловіком відбулася серйозна розмова. Виявилося, що в Україні, навіть працюючи удвох, на квартиру ніколи не заробити. Сіли - підрахували, я реально за три роки могла зібрати гроші на квартиру. Наступна поїздка обійшлася мені близько 1000 євро.

У Болоньї взяла собі квиток до Рима, я вже досить добре розмовляла італійською. Зупинилася у своєї співвітчизниці, з якою познайомилася в Італії. У неї й прожила два тижні, поки не знайшла роботу в сім'ї. Узагалі, маю визнати, якщо хочеш заробити хороші гроші, краще жити в сім'ї, менше витрачаєш на своє утримання. Працюючи «на години», прибираючи в офісах по всьому місту, таких грошей не отримаєш. Але є в цьому один плюс - ти вільна. А в сім'ї маєш змиритися з думкою, що сама себе поховала на невизначений термін. Тому що ти в місто можеш вийти лише в четвер увечері з трьох годин до восьми, і в неділю. Така у мене була домовленість, такий розпорядок.

=  А міграційні служби не чіпляються?

Італія дуже лояльно ставиться до всіх іноземців, які не порушують її законів. У Римі знаходиться Ватикан, центр католицької віри. Там дуже багато каритазів (церква, яка надає житло та їжу всім емігрантам, які цього потребують, перебуваючи в Римі). Туди зазвичай приходять увечері, на нічліг, уранці снідають і йдуть шукати роботу... У каритазі навіть дають кишенькові гроші, щоб ти зміг випити чашку кави, дозволяють прийти туди пообідати й повечеряти. Але термін перебування в каритазі не більше двох тижнів. Чимало емігрантів кочують з каритазу до каритазу, їх у Римі більше сотні, вистачить на увесь сезон. Літом, наприклад, багато приїжджих працює на виноградниках і помідорах. А живуть у каритазах. Є каритази, звичайно, і в провінціях, але там «кочівників» швидко викривають.

Отже, робота в сім'ї. Дві бабусі - 82 і 84 років, дві сестри - Елен та Іда. Шикарна квартира, чоловік моєї синьйори, Елен, був президентом банку «Де Рому» і вони сім'ями дружили з сім'єю нинішнього президента Італії Чампі. Прізвище сеньйори Поліцци, дуже знамените в Італії. У неї три доньки, всі дуже заможні. Одна - архітектор, жила на першому поверсі в тому ж будинку. Друга працювала в міністерстві, була начальником якогось відділу - уфічче (так у них називається начальник на роботі). Третя - теж архітектор, але кар'єру не зробила, вийшла заміж за дуже заможного чоловіка й фактично стала домогосподаркою.

Робота, в принципі, була нескладною. Із дому я могла вийти в неділю (з 8 ранку до 8 вечора) і в четвер, з 15.00 до 20.00. Господиня страшенно сердилася, якщо я хоч на хвилину спізнювалася. Бувало, телефоную їй, що потрапила в пробку (трафіко, синьйора). Але тільки-но я з'являлася на порозі, господиня влаштовувала справжню істерику: Елен, перке таке тарді! (що означало приблизно: Олено, подивися на годинник!). А я їй - скузамі, напотеллоо (йду на кухню, беру ніж, кажу - відрізайте мені голову). Отож, усе намагалася перевести на жарт, аби не злити її. І вона добрішала...

Перші три місяці моя сеньйора випробовувала мене. Чіплялася буквально до дрібниць: показувала, як запустити пральну машинку, яку кнопку натискати та на скільки градусів, який порошок засипати й у яку лунку. Якою хімією користуватися, коли мити підлогу, як помити тарілку. А я посміхаюся і: окей, сеньйора, бабене (добре), сеньйора. А вона не вгамовується: ти все зрозуміла?..

Через півроку я вже почала розпоряжатися грошима господині. Тоді Італія, як і вся Європа, перейшла на нову валюту, євро. Синьйора часто помилялася й плуталася з грошима, рахувала їх як ліри. Іноді мені зарплату давала вдвічі більше. Замість 650 я отримувала 1300 євро. Так, нібито це в лірах.

Одного разу зі мною сталася істерика. Накотилося все відразу: і туга за домівкою, і втома... Я сказала, що більше не можу в них працювати. І дочка синьйори вирішила дати мені відпустку. Вона замовила на острові в Середземному морі пансіонат на тиждень. Половину вона заплатила, половину я.

Хоча так як я змогли влаштуватися не всі. Коли підняли ціни на проїзд в автобусі з 70 центів до євро, мені синьйора відразу ж підняла на 30 євро зарплату. І ще обіцяла підняти, аби я не йшла. Іда померла. Єдине, що мене напружувало, - щоденні гуляння. На вечір до нас з'їжджалися всі діти сеньйори з її онуками - 12 родичів. А я їх обслуговувала.

Готувала італійські страви. Дивувала нашими: голубці, перець фарширований, м'ясо по-французьки, тушкувала картоплю, робила плов, рагу. Їм усе дуже подобалося. Борщ варила. Проте вони полюбляли його їсти протертим через блендер.

Змінити обстановку «допоміг» випадок. Одна моя подруга поверталася до України і запропонувала своє місце в господаря із собакою, працювати з 8 до 3 години дня. Плата 700 євро. І решта часу - вільна. Таке солодке для мене слово - «свобода». Але я не врахувала дуже багато нюансів. Думала, після обіду знайду собі роботу ще на чотири години, матиму 1000.

Перше, чим довелося зайнятися, це пошуком житла. Монолокале - однокімнатна квартирка, туалет і ванна суміщені, кухня-передпокій разом із коридором. Все це задоволення - 500 євро на місяць. Думали, утрьох потягнемо. Та ба. Минув місяць. Як почали нам приходити рахунки за світло, за газ, за воду - у мене волосся на голові заворушилося. Окрім тих 170, що ми планували, змушені були ще платити по 250 євро за комунальні послуги. Коротше, кожному квартира обходилася мало не в 500 євро. Ми вже так економили, не уявити. Довелося взяти четверту людину.

Мій новий господар був людиною поважною, секретер-едьютент у президента. До домробітниць ставився упереджено. Їмо, наприклад, він мене запитує: а яка формули води? Я кажу - Н2О. А магнію? Сильно йому хотілося показати, що він усе знає. А ти от читала там якогось грецького філософа? А ось ти знаєш, що означає таке-то слово латиною? А чому ти не знаєш? А що ж ви вивчаєте в школі? А я відповідала: зате ви російської не знаєте, а я знаю.

Коротше, пропрацювала я в нього півроку, знайшла собі ще підробіток на другу половину дня - на тиждень тричі по три години. Свою тисячу євро мала. Але довелося терміново шукати нове місце. За вікном зима, у такий час дуже важко знайти роботу. Ніхто не звільняє місце. Єдине, що знайшла, - робити бутерброди на машині, вночі - з 7 вечора до 5 ранку. Черга завжди стояла по 25 чоловік. 30 євро за ніч - це копійки. На місяць 650. Приходиш зранку, смердиш сосисками, поки відмиєшся, поки уляжешся - о 7-й засинаєш, до 12 спиш. О 13.00 мені вже на другу роботу. Іноді я вже не розуміла, де день, де ніч. Такий графік у мене був чотири місяці. Весь тиждень після обіду розписано. Так довго теж не витримаєш. Пішла з бутербродів. І одного разу мені дуже пощастило - через знайомих я влаштувалася працювати в готель.

Так, Італія - країна гуманна, якщо тобі погано, то завжди допоможуть. Але я опинилася серед тих, хто за три роки заробив там гіпертонію. Дуже висока вологість - не для нашого організму.

Я приїхала - а в мого чоловіка - інша жінка. Спочатку ще якось хотіла налагодити сімейне життя. А потім зрозуміла, що будувати нічого. Я виїхала й залишилася тією самою: з тими ж надіями, із тією ж любов'ю. А він змінився, став іншим. Тому ми розлучилися. Це він не витримав випробування Італією, а я таку школу пройшла. Мені тепер жодні кризи не страшні. Шкода тільки, що зароблених грошей на квартиру мені вже не вистачає, ціни на нерухомість майже як за кордоном. А працювати, напевне, доведеться вже тут...

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.