УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 47 відвідувачів

Теги
Вселенський Патріархат забобони Церква і медицина вибори Приїзд Патріарха Кирила в Україну милосердя церковна журналістика монастирі та храми України комуністи та Церква автокефалія церква та політика Патріарх Алексій II Священний Синод УПЦ шляхи єднання УГКЦ Доброчинність Археологія та реставрація Церква і політика Церква і влада Митрополит Володимир (Сабодан) краєзнавство іконопис молодь церква і суспільство педагогіка розкол в Україні секти Мазепа Києво-Печерська Лавра 1020-річчя Хрещення Русі Предстоятелі Помісних Церков Президент Віктор Ющенко діаспора УПЦ КП конфлікти постать у Церкві українська християнська культура Ющенко Католицька Церква Голодомор






Рейтинг@Mail.ru






Бі-бі-сі Україна: Василь Марочко: Голодомор треба визнати геноцидом



Бі-бі-сі Україна, 26.11.06

 

Василь Марочко, доктор історичних наук, керівник центру досліджень геноциду українського народу

Бі-Бі-Сі: Чи Вашу родину особисто зачепив Голодомор?

ВМ: Особисто моєї родини голод не торкнувся тому що у рік Голодомору мій батько працював трактористом, а за постановою уряду лише трактористам видавали натуральну оплату. Інші ж, і особливо ті, хто не працював у колгоспі, цього не отримували.
Але голод торкнувся всіх районів України і українського селянства, зокрема. Тому можна казати про те, що ми є нацією, яка зазнала свідомого винищення. Ми ( я маю на увазі Асоціацію дослідників голодоморів) зібрали понад 50 томів спогадів - це десятки тисяч свідків.

Бі-Бі-Сі: А чи багато ще залишилося людей, які можуть розповісти з власного досвіду, що тоді відбувалося, без політичних перекручень. Бо ж нині політики і історики можуть потрактовувати ті події у різний спосіб.

ВМ: Можливо, це питання ми й справді дещо заполітизували. Про голод, як я вже казав, є чимало спогадів, але до них можна ставитись з певним застереженням з точки зору професійного історика. Хоча збірники спогадів, які я й сам упорядковував, адекватно і об"єктивно відтворюють перебіг подій 1932-33 років. Дуже добре, що ми почали збирати спогади десь з 1993 року, бо багатьох з тих свідків сьогодні вже немає. Залишилися одиниці.

Бі-Бі-Сі: У нас є допис від слухача, який назвався Віктором з Києва. Він пише таке: "Мій дід у той час працював на Київщині лікарем. Йому доводилося брати участь в опізнанні сімей, у яких батьки з"їдали дітей. До якого ж стану треба було довести людей?!"
Пане Марочко, чи багато було таких випадків?

ВМ: Факти канібалізму мали масовий характер на території України і засвідчують апогей Голодомору. Бо подібне взагалі не є характерним для генотипу українців.
Я мав нагоду працювати з відомчими архівами Міністерства внутрішніх справ, де зберігаються дані про понад дві з половиною тисячі канібалів, точніше - канібалок, тому що переважно жінки вдавалися до подібних речей. Їхні чоловики як правило були або репресовані, або розкуркулені і депортовані. Бо депортовували часом не цілі родини, а саме чоловіків, залишаючи на голодну смерть баззахисних жінок і дітей.
Дуже дивно, що тодішні карально-репресивні установи судили таких жінок як злочинців, а не державу, яка власне й вчинила ті злочини. Жінок засуджували спочатку до смертної кари, але потім змінювали вирок на десятирічне ув"язнення. Їхні справи моторошно читати. Це просто жах! Про такі речі, мабуть, не варто говорити на ніч.

 

Бі-Бі-Сі: ...Але все ж таки треба про них знати. Як людину можна було довести до такого стану?

ВМ: Я хочу зазначити, що факти людоїдства фіксуються вже упродовж першої половини 1932 року. Деяки дослідники вважають, що це припадає на апогей Голодомору, себто на 33-й рік або на другу половину 32-го.
У листі Григорія Петровського, який очолював Всеукраїнський виконавчий комітет, він звертався 10 червня 1932 року до Сталіна з проханням надати допомогу і засвідчував, що голод на той час вже охопив сто районів України. Він особисто бував на Київщині і на Вінничині, і бачив два випадки людоїдства, про які згадує у листі Сталіну. Селяни, - веде далі Петровський, -на зустрічах зі мною запитують: "Чому ви створили штучний голод?"
Цей лист опубліковано 1990 року у збірнику документів, до речі - підготованому інститутом при ЦК КПУ. І там на першій сторінці опубліковано й постанову ЦК КПУ за 26 січня 1990 року про визнання Голодомору злочином сталінського режиму. Чому сучасна Компартія цурається цієї постанови?

Бі-Бі-Сі: наш дописувач з Бердянська розповідає про бабусю - Фісун Ганну Семенівну з Оріхівського району на Запоріжжі, яка пережила аж два голоди. Згадувала про це мало, але наш дописувач запам"ятав її відношення до хліба. Їй пощастило врятувати двох синів, а ще одного, маленького, відвела до дитбудинку і втекла, бо годувати нічим було. "А комуняк усіх на чолі з Симоменком, - читаємо у дописі, - треба хоча б до однієї могили привести і показати їхнє блюзнірство по телебаченню..." Пане Марочко, а чи є могили?

ВМ: Активісти Асоціації дослідників голоду в Україні зафіксували місця поховань, де зараз встановлено хрести. Але людей, померлих у роки Голодомору, не завжди ховали на цвинтарі, бо вважалось, що вони померли від, так би мовити, "наглої смерті", як сказано в одному з документів тієї доби. Відтак багато могил тих бідних жертв Голодомору сьогодні опинились під асфальтом автошляхів, під складами мінеральних добрив, під іншими забудовами. Дуже прикро, що ми і досі не визнаємо голод геноцидом і у такий спосіб не надаємо якихось правових підстав для того, щоби і морально спокутувати перед жертвами Голодомору. Ми маємо пам"ятні знаки і в Луганську, взагалі на Донбасі, у центральній Україні...У листі дописувача згадано Оріхівський район, де 32-го року була так звана Оріхівська справа, якою особисто керував Сталін - суд над складом райпарткому і райвиконкому, які ухилялися від виконання плану хлібозаготівель, бо намагалися врятувати життя людей.
Я не розумію чому Комуністична партія не хоче визнати голод геноцидом, оскільки дуже багато загинуло й їхніх однопартійців. Ми маємо також це визнати. Це й голови колгоспів, яких сотнями за рішення польових судів і навіть розстрілювали.

Бі-Бі-Сі: Ви сказали на початку програми, що Голодомор був свідомим винищенням українського народу. Чи є цьому докази?

ВМ: Доказів більш ніж достатньо. Є постанова ЦК КПУ про діяльність заслонних загонів, які чатували навколо сіл. Є постанова від січня 33-го року і лист Сталіна до Кагановича про те, щоби не просто призупинити, а заборонити наркомату шляхів сполучення продавати квитки селянам, які хотіли залишити Україну. Є сумнозвісна постанова про чорні дошки, яка ізолювала села і мільйони людей. Є постанова від 18 листопада 32-го року про так зване підсилення хлібозаготівель. Візьмемо до уваги хоба б положення про те, що у колгоспах, які не виконали плану хлібозаготівель, - а вони не могли його виконати, бо не було для цього жодних передумов - заборонялося видавати натуральні фонди, заборонялось розплачуватися ними з селянами за зароблені трудодні, а також призупинялась будь-яка торгівля, вивозились товари, забирався навіть вже розданий хліб.

Бі-Бі-Сі: Наш слухач з Дніпропетровщини запитує про наслідки Голодомору для фізичного, психічного та економічного здоров"я нації? За якими ознаками можна виявити вплив Голодомору на родову пам"ять кожного з нас?

ВМ: Я думаю, що визнання голоду геноцидом дійсно заспокоїть націю. Воно не тягне за собою якихось матеріальних витрат, ми нікого не збираємося переслідувати. Ми станемо дійсно гордою нацією.
Так, наслідки Голодомору є. Можливо, в тому, що сьогодні неоднозначно сприймає його, хоча дві третини суспільства - за визнання його геноцидом. Гадаю також, що голод і масові депортації позначились на нашій демографічній ситуації. Довго також у свідомості людей панував страх, зподіяний у 30-ті роки. Принаймні до Майдану. Нині страх вже подалано і треба лише визнати Голодомор геноцидом. Десять країн світу вже визнали це, але чому не Верховна Рада України?

Бі-Бі-Сі: Запитання з Донецька, Людмила: Хто з посадових осіб з Москви керував акцією голодомору, хто підтримував Москву в Україні по проведенню голодомору, хто розпоряджався контрибуцією сільськогосподарського виробництва в період голодомору?

ВМ: Організацією ситуації, яка призвела до масового винищення українських селян, переймалося політичне керівництво СРСР, в першу чергу Сталін, Молотов, Каганович. Про це свідчить листування між ними, яке засвідчує і персональну відповідальність. Є листи Чубаря і Петровського за червень 32 року, які свідчать про масштабність голоду і звернення українських лідерів до Сталіна з метою призупинення хлібозаготівель. Особливо на цьому наполягав Петровський. Хлібозаготівлями займалося Політбюро ВКПБ, яке встановило для України план 5,8 мільйона тонн, тобто понад 50 відсотків. Це була критична межа. До Третьої партконференції уряд України і ЦК КПБУ намагалися зменшити обсяги хлібозаготівель, але у Харкові 32 року була зібрана партконференція. Приїхав Молотов за дорученням Сталіна, був і Каганович. Є настанови, як розправлятися з українськиии політиками того часу. З другої половини 32 року виникає ситуація, яка повністю підпадає під положення конвенції, яка дійсно має всі ознаки геноциду.

Бі-Бі-Сі: Факт трагічних подій голодомору не заперечує ніхто, є тільки суперечки, чи це геноцид. Ми маємо офіційну позицію Москви. Буквально два тижні тому МЗС Росії оприлюднив офіційну заяву, в якій слово Голодомор поставив у лапки. Коментуючи позицію Віктора Януковича і Партії регіонів, позиція яких фактично збігається з позицією Москви, які теж кажуть - так трагедія була, але це не трагедія українського народу. Це трагедія перегинів радянської влади, що потерпали також і росіяни. З чим ми маємо справу - з Голодомором українського народу чи зі збіркою проблем радянської влади?

ВМ: Російські історики поширюють тезу про те, що голод був на території інших республік, відтак не мав спрямування проти українських селян. Таким чином вони намагаються спростувати пунк Конвенції про те, що геноцид - це дії з наміром винищити національні, етнічні, релігійні та расові групи. Але мають показати приклад і Російська Державна Дума, і історики, і публіцисти, в який спосіб вони вшанували жертви на території Росії, а не намагатися уніфікувати, інтернаціоналізувати голод. Стосовно того, мав чи не мав він українське спрямування - хай поглянуть вони на національний склад померлих, хай поглянуть на перепис 37 року. Низка російських істориків не заперечує анти-українського спрямування за кількістю жертв - найбільша смертність припадає на регіони України. Називають 2. 9 мільона лише за 33 рік і один мільйон незареєстрованих смертей органами ЗАГСів.

Бі-Бі-Сі: Згадують також етнічно українське населення в регіонах Росії.

ВМ: На Кубані, наприклад, мешкало 75% етнічних українців.

Бі-Бі-Сі: У нас є запитання - Максим з Луганської області: Голодомор - трагічна сторінка українського народу, але голодомор був і в Казахстані і в інших регіонах Росії. То, може, не зовсім правильно говорити про геноцид , а краще - про соціоцид. Яка ваша думка - етноцид чи соціоцид?

ВМ: Це лише терміни, якими історики намагаються дати оцінку наслідків голоду. Є Конвенція 48 року, яка кваліфікує подібні злочини як геноцид. Якщо ми говоримо про соціоцид - селяни на 88% були українцями. Мова йде не про соціальні-професійні ознаки, а мова йде про етнос. Так само можна тлумачити і Голокост, якщо вдатися - не за національною ознакою, а професійною.

Бі-Бі-Сі: Тут можна провести такі паралелі, якщо нацисти винищували не лише євреїв, а, скажімо, циганів, чи інвалідів, чи гомосексуалістів, то євреї не могли б, очевидно, погодитися, що не було цілеспрямованого винищення євреїв, що не було Голокосту.

ВМ: Безумовно, якщо вдатися до такої кваліфікації, то ми можемо розглядати євреїв, які працювали ремісниками, така логіка мені не подобається в контексті переслідування і геноциду. Тим більше, що голокост відбувався також і на території окупованої України. Тоді і слов"ян треба визнати жертвами. Я думаю, це дискусія, спрамована задля того, щоб уніфікувати трагедію і уникнути політико-правової оцінки.

Бі-Бі-Сі: Запитання від слухача з Херсона: чи були факти повстання селян, це нащадки Махна - чому вони не повставали?

ВМ: Були збройні повстання селян - бої з ГПУ інколи тривали два-три дні за кожне село. Активний опір тривав до половини 31 року. Опір в 32, 33 - він уже навіть не був пасивний - люди, виснажені голодом, просто вмирали...

Бі-Бі-Сі: Були протести у вигляді тероризму в Галичині. У Львові на знак протесту проти голоду в Украіїні ОУН вбила представника російського посольства. Як сприймався голод в Україні, яка не була під владою Радянського Союзу?

ВМ: На Західній Україні був розголос, що в Україні відбувається, Олександр Шульгін - кеірвник УНР на чужині навіть звернувся до Ліги Націй про те, щоб не мали стосунків з Радянським Союзом, позаяк в Україні відбувається голод, і мільйони селян помирають. Починаючи з 30 року і сенатори в Конгресі США також виступали проти економічних взаємин з Радянським Союзом. Але 34 року Радянський Союз став членом Ліги Націй - країна, яка вчинила злочин проти власного народу.

Бі-Бі-Сі: Ми знаємо, що велика політика може бути цинічною, і Сполучені Штати визнали Радянський Союз саме в 1933 році. Пане Марочко, чи є приклади, коли голод був визнаний геноцидом. Ми заємо всесвітньо відомий так званий картопляний голод в Ірландії.

ВМ: Так, голод в 40-х роках 19 сторіччя в Ірландії був великою катастрофою. Це питання час від часу піднімається ів Ірландії. Очевидно, там так само складно, як і в Україні. Голод 21-30 років в Україні має подібну механіку творення, але це новітня форма масового терору, можна порівнювати її з політичною репресією. Але я так думаю, що сьогодні ми маємо говорити про Голодомор як свідому акцію винищення народу. Порівнювати з голодом 90 років 19 сторіччя, який відбувся в Росії - за масштабами не співпадають. Голод 20 років - але тоді була посуха. У 32-33 роках нічого такого не сталося. Пр це свідчать листи Косіора, що дощі заважають вивозити хліб до південних портів. Сталін у 32 році визнає гарну врожайність, у жодному листі нічого немає про кліматичні умови, але є інші листи. Він Кагановича лаяв, що той допустив іноземих журналістів до Кубані і до України. До речі, британський кореспондет Джон Керрет був в регіонах України і залишив спогади про це, але в 35 році він був ліквідований відповідними службами.

З Василем Марочкою розмовляв Богдан Цюпин

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.