УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 218 відвідувачів

Теги
Католицька Церква милосердя Церква і політика церковна журналістика забобони комуністи та Церква діаспора церква і суспільство Голодомор Мазепа постать у Церкві розкол в Україні Президент Віктор Ющенко молодь Доброчинність УГКЦ українська християнська культура Предстоятелі Помісних Церков Патріарх Алексій II Церква і медицина 1020-річчя Хрещення Русі монастирі та храми України автокефалія Вселенський Патріархат краєзнавство Києво-Печерська Лавра іконопис Церква і влада УПЦ КП секти Ющенко конфлікти педагогіка Митрополит Володимир (Сабодан) вибори Священний Синод УПЦ церква та політика Приїзд Патріарха Кирила в Україну Археологія та реставрація шляхи єднання






Рейтинг@Mail.ru






«Голос України»: «Воскрес» через день після похорону



«Голос України», Євген Цимбалюк,Олександра Юркова, 08.11.08 

 

  

Як жартує 43-річний житель села Перевередів Млинівського району Сергій Павлов, у нього тепер дві оселі - власний дім і... могила. Втім, жарти жартами, але місцевий священик на сільському цвинтарі по-справжньому виголошував «Вічну пам'ять» по рабу Божому Сергієві, а на надмогильному хресті з'явився напис з ім'ям та життєвими датами Сергія Павлова - «1965-2008».

Сергій Павлов живе одинаком: нещодавно померли його батьки, близької рідні не має. Мешкає в хаті, купленій батьками, обробляє город, мріє про постійне місце роботи, тим паче що має спеціальність столяра-меблевика. Але поки що перебивається доходами від тимчасових заробітків та від пільг, які отримує як учасник бойових дій в Афганістані.

Про афганський період чоловік згадує неохоче. Каже, що то - суцільна рана, хоч, на щастя, жодного разу поранений не був. А ось про бойових побратимів Сергій говорить з теплом. До одного із них і поїхав у гості на Івано-Франківщину. Затримався там. Тож сусіди, побачивши замок на дверях, забили на сполох.

- Щодня беру воду з криниці на Сергієвому подвір'ї, - розповідає Галина Корзюк, - і щодня для мене цей замок був як якась болячка. Гляну на нього - і серце починає сильніше тріпотіти, починають у голову лізти всілякі думки, що із хлопцем щось погане трапилося. Аж раптом - повідомлення, що Сергія знайшли мертвим у ставку за сусіднім селом Бокійма. Ото, думаю, доля: Афганістан пережив, а тут, у мирний час, так несподівано і безглуздо спіткнувся. А далі - поїхали сільські хлопці до моргу на опізнання трупа (той розклався у воді) і дещо засумнівалися, що то - Сергій. Мовляв, у Павлова - волосся темнувате, а у трупа - рижувате. Утім, хтось застеріг, що така переміна цілком можлива після двотижневого перебування у воді.

З цим погодилася і «далека» рідня покійника, яка також прибула на опізнання. Тим паче що один з аргументів був неспростовний - так звана «шпиця» в нозі, яку колись після травми поставили для зростання кісток. А ще, звичайно, ріст, статура. Все сходилося.

...Сергія Павлова визнали покійником. Похорони організували родина і сільрада. Зробили все як належить... Однак уже наступного дня по селу поширилась новина: Павлов не мрець, а живий-здоровісінький...

Ось що розповів власник продовольчого кіоску біля автобусної зупинки в Перевередові Анатолій Ничипорук:

- Чую, жінка криком кричить. А хлопці, які пили під навісом пиво, - навтьоки. Переводжу погляд вправо - і сам мало не вмліваю: переді мною Сергій Павлов, якого вчора поховали всім селом...

Не менш здивувався та вжахнувся і сам Сергій, дізнавшись про свій «похорон». І про те, як почепили табличку з його іменем на хресті.

- Немає вже цієї таблички, - каже «воскреслий», - я порубав її, щоб не мозолила людям очі та й мені душу не ятрила. Бо хоч-не-хоч, а осад від цієї історії дуже пекучий. Як і від того, що дехто навіть почав вимагати повернути гроші, витрачені на поховання. Тут відповідь у мене проста: «Як же ви могли мене хоронити, якщо я живий?». Зрештою, вже й самому стало цікаво, хто ж то замість мене в могилі.

Тим часом надмогильний хрест і могила недовго залишалися безіменними. Правоохоронці все-таки з'ясували прізвище справжнього покійника. Він родом із Радивилівського району, мав 32 роки, тинявся по довколишній місцині, любив зазирнути у чарку. А яким чином потрапив у бокіймівський ставок, з'ясовують. Опізнав покійника за зробленими фотографіями його дядько. Він, як найближча родина (бо батьків немає серед живих), прийняв рішення щодо останнього місця спочинку племінника. Воно, це місце, не змінилося. Просто на хресті повісили іншу табличку, з іншим ім'ям, мотивуючи тим, що душу покійника негоже турбувати...

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.