УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 188 відвідувачів

Теги
шляхи єднання Доброчинність Археологія та реставрація Ющенко Патріарх Алексій II краєзнавство УПЦ КП Голодомор 1020-річчя Хрещення Русі Церква і влада Церква і політика українська християнська культура церква і суспільство церква та політика секти забобони вибори педагогіка розкол в Україні постать у Церкві УГКЦ комуністи та Церква конфлікти іконопис Митрополит Володимир (Сабодан) Президент Віктор Ющенко Католицька Церква Мазепа молодь монастирі та храми України Вселенський Патріархат милосердя Приїзд Патріарха Кирила в Україну Священний Синод УПЦ церковна журналістика діаспора Києво-Печерська Лавра Церква і медицина автокефалія Предстоятелі Помісних Церков






Рейтинг@Mail.ru






«Україна сьогодні»: Автостопом — у пошуку земляків



«Україна сьогодні», Людмила Пархоменко, 10.04.07

 

Олександр Волощук - 35-річний історик, журналіст, мандрівник - людина дивовижна й особлива. В його крові живе дух кругосвітніх подорожей і незвіданих земель. Дорогі круїзи, турне, вважає Олександр, це по-своєму прекрасно, але з комфортом побачиш лише те, що тобі покажуть. А справжнє життя залишається ніби за кадром... Олександр же всі дороги полюбляє випробовувати й протоптувати сам. Уже багато років вирушає в мандри автостопом. Це була п'ята подорож Олександра.

За 200 днів Олександр Волощук побував в Іркутську, Красноярську, Примор'ї, Хабаровську, Владивостоку, Якутії, Омській області, Читі, на Алтаї, Курилах, у Монголії... 35 850 кілометрів проїхав автостопом, з них 760 кілометрів пройшов пішки. Їхав на 216 автомобілях, 19 пасажирських потягах, 33 електричках і дизелях, 29 автобусах, 3 теплоходах, 2 моторних човнах, 3 тракторах, 2 колісних скреперах, катері, товарному потязі, летів на 2 літаках. За цей час мандрівник відзняв 20 фотоплівок і списав 3 товстих зошити своїми враженнями. Витратив 1700 доларів, стільки ж привіз додому, хоч у подорож вирушав з 550 доларами в гаманці.

Акція «Чернігівці за Байкалом»

Мандрував Олександр Волощук не просто задля власної розваги. Його моральним спонсором було обласне товариство «Просвіта». А шукав історик у своїх подорожах українців-чернігівців, котрі живуть по чужих землях. І дуже радий, що на це запитання може відповісти ствердно. А ще відшукував у тамтешніх товариствах «Меморіал» імена репресованих чернігівців, котрі загинули на Колимі та по інших гулагах. Відкрив близько 5 тисяч імен, з яких почне писатися Книга пам'яті. Хоча робота у цьому плані не закінчена, наступного літа Олександр планує її продовжити.

  • Олександре, то яке воно, українське життя-буття за тисячі кілометрів від Батьківщини?

- Навдивовижу бурхливе. Адже українців там дуже багато. Скажімо, у Примор'ї, у місті Спаськ Дальній є радіопрограма українською мовою «Джерела України», виходить вона раз на місяць. В Уссурійську разом з консулом України на Далекому Сході Олександром Данильченком брав участь у відкритті фотовиставки «Київ - столиця України».

До речі, на Далекому Сході регулярно проводяться українські фольклорні фестивалі, люди тут залюбки вдягають український національний одяг, збираються разом, готують українські страви. І говорять українською, іноді краще, ніж у Чернігові. Дуже потужні в багатьох містах українські громади. Особливо - в Іркутську, Красноярську, Якутську. У Владивостоку навіть намагалися відкрити церкву Київського патріархату. Хоча в Кургані така церква діє.

До речі, багато українців тут займають досить високі посади й аж ніяк не почувають себе меншовартісними. Наприклад, мер Магадана Володимир Печений, з яким я познайомився, - українець з Чернівців. У мене ніколи не було проблем ні з ночівлею, ні з харчуванням. Допомагали й українські товариства, і просто люди, не лише українці. І ті гроші, що я привіз, - теж допомога мандрівникові від щирого серця. Вони мені знадобляться, адже тепер я почну писати книжку, котру назву «Автостопом - на край світу». Дивно, але майже всі публікації - а про мене писало чимало російських газет - саме так і називалися.

  • То є край світу?

Таки є. На Курильських островах. На Шикотані є мис, який так і називається - Край Світу. А далі - лише хвилі нескінченного Тихого океану. Я привіз додому пляшку тихоокеанської води.

  • А українці там, на краю світу, є?

- А де їх лишень немає?! На Шикотані я зустрів земляка з Сосницького району Чернігівщини. А жив у родині іншого українця, де мене три дні годували червоною рибою.

В Южно-Сахалінську познайомився з поетесою Майєю Бутиріною, котра родом з нашого Семенівського району. А в Амурській області - з бардом Григорієм Шумейком з відомого своєю стоянкою первісних людей Мезина на Коропщині. Співак, коли побував два роки тому на Україні, був вражений. Сказав: я думав, що їду додому, а приїхав на руїни. Хоча руїн вистачає й там. Скажімо, в Магаданській області, крім Колимської траси, зовсім нема доріг. А скільки зруйнованих і покинутих селищ з багатоповерхівками, не кажучи вже про села.

Маю сказати й одну дивовижну річ. Іркутський святий, покровитель міста - святитель Інокентій - особа реальна. І він - виходець із Чернігівщини.

Говорячи про українців у світах, не можу не згадати В'ячеслава Чорномаза, заступника голови української громади у Владивостоку, який тут народився, має чудовий український архів. А говорить українською навіть краще за мене.

На Сахаліні я гостював у родичів директора Чернігівського представництва «Оболоні» Василя Пустовійта. А в знаменитій Чернігівці (Примор'я) - у родичів чернігівського радіожурналіста Віктора Попка...

  • Олександре, чи куштував місцеву екзотику?

- Аякже. Особливо на Курилах і Сахаліні. Ікру морського їжака. Морський виноград - це водорості, що ростуть гронами. Червону ікру взагалі їв столовими ложками. Омуля смакував і в'яленого, і солоного, і смаженого.

  • Дикі звірі під час подорожі тайгою не перестрівали?

- Не бачив я там їх. Хоча мене лякали ведмедями. Та восени вони тут ситі й на очі людям намагаються не потрапляти. До того ж у мене був спеціальний свисток. І я про всяк випадок дмухав у нього. А ведмеді бояться різких звуків. Тигрів же, як ото у романі «Тигролови», в уссурійській тайзі залишилося не більше 400. І, швидше, їх охороняють від людей.

На Колимі я найперше побував на «Серпантинці» - тут була слідча тюрма. Бачив пам'ятник репресованим. Струмок Снайпер, де вартові задля розваги розстрілювали в'язнів. Долину смерті - тут земля перемішана з кістками... Уранову копальню, яку Жигулін описав у «Чорних каменях». Японці хотіли, було, зняти тут фільм, але витягли дозиметри і швидко звідти ретирувалися. Та Бог з тими мілірентгенами, побувши тут, я отримав значно більше, ніж ту дозу опромінення.

А в Монголії було, як удома. Всі практично знають російську мову, адже її раніше «зубрили» в школі. Президент Монголії навчався у Києві, і для українців тут безвізовий і безкоштовний в'їзд. А росіяни платять 25 доларів. Дивно, але в центрі Улан-Батора стоять... юрти. Є й пам'ятник Чингізхану. Загалом усі тут дуже доброзичливі. Залюбки запрошують додому.

  • Рюкзак був важким?

- Кілограмів 35. Але важчав дорогою додому. А я легшав (усміхається). Мені дарували багато книжок, проспектів. Усе це - для моєї книжки неоціненний скарб. Цей рюкзак справляв на багатьох неабияке враження. Мене просто на вулиці зупиняли, розпитували, запрошували в гості.

  • Мабуть, не одні «залізні» черевики зносилися?

- З того, що брав, привіз додому лише дві футболки. Але мені, скажімо, у Владивостоку подарували кожуха, у Магаданській області - берці, бо кросівки розлізлися на очах, а в Монголії - тюбетейку...

  • А що найбільше вразило?

- Шукшинські місця у Сростках. І Південний Байкал. До речі, він тут зовсім не чистий. Через два целюлозно-паперових комбінати. А ще - як дарував чернігівську землю у Чернігівці, залишав її на «Серпантинці» та на Аркагалинському перевалі на Колимі.

  • Куди вирушатимеш цього літа?

- Планую розпочати подорож у Кургані. Далі - Тюмень, Тобольськ, Сургут, Ханти-Мансійськ, Надим, Салехард, Воркута, Комі, Сиктивкар, Ухта. І завершу подорож у Вологді - хочу побувати на могилі Миколи Рубцова... Мабуть, мандрувати мені на роду написано. Я відчуваю, що тоді я живу, і, гадаю, немарно.

   












УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.