УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 149 відвідувачів

Теги
УГКЦ Голодомор Предстоятелі Помісних Церков секти шляхи єднання вибори Вселенський Патріархат краєзнавство іконопис церква та політика УПЦ КП розкол в Україні Католицька Церква Патріарх Алексій II Археологія та реставрація церковна журналістика Священний Синод УПЦ Церква і медицина Ющенко постать у Церкві Доброчинність конфлікти Приїзд Патріарха Кирила в Україну монастирі та храми України молодь забобони 1020-річчя Хрещення Русі Президент Віктор Ющенко комуністи та Церква українська християнська культура педагогіка Церква і політика милосердя автокефалія церква і суспільство діаспора Києво-Печерська Лавра Церква і влада Митрополит Володимир (Сабодан) Мазепа






Рейтинг@Mail.ru






«Україна молода»: Багговут та Гроб Господній



«Україна молода», Андрій Свиридовський, 27.11.2008

 

На Лук'янівці знайдено копію усипальниці Ісуса Христа при церкві, побудованій київським генералом

 

Храм серед злиднів

Сьогодні Лук'янівка - один із центральних районів Києва, проте вона була такою не завжди. В середині XIX сторіччя Лук'янівка перетворилась із віддаленого селища під Києвом на справжній столичний відстійник. Саме до тих часів належить побудова Лук'янівської тюрми. Тут розкинулися страхітливі нетрі, куди збирались усі, хто опинився «за бортом» великого життя і не міг дозволити собі перебування у пристойніших районах міста. Промінцем світла у вічних сутінках злиднів стала побудова у 1856 році церкви, що була освячена на честь святого Феодора. Її створили на кошти генерала Олександра Федоровича Багговута, на честь якого названо також вулицю, на якій розміщена церква. Одним із завдань храму була й опіка за «складними дітьми» Лук'янівки. Церква святого Феодора одразу стала центром благочинної діяльності. З ініціативи настоятеля храму Костянтина Терлецького та Київської духовно-просвітницької спільноти на початку ХХ сторіччя поряд заснували Народний дім тверезості (чайну). У чайній намагались допомогти людям з алкогольною залежністю, проводили лекції про шкоду пияцтва. Також у Феодорівському храмі діяло дамське опікунство бідними. Утримували при церкві і притулок, який було об'єднано з приходською школою, та школу домоводства. Однак працювати храму судилося недовго. Невдовзі вибухнула революція, а з нею і часи тоталітарного атеїзму, тому церкву було зруйновано.

Невгамовний археолог

Із самого початку своєї історії храм притягував відчайдушно відданих людей. Турвонт Кібальчич, відомий на той час київський історик і колекціонер, доклав багато зусиль для того, щоб принести в нетрі Лук'янівки світло надії. Він намагався створити у недоброму районі сад і музей, але кожне його починання оберталося нінащо. На заваді в Кібальчича ставала тогочасна бюрократична машина: сад оголошували злодійським кублом, а на створення музею просто не давали дозволу.

Тоді рада з кількох меценатів Лук'янівки, серед яких був і Турвонт, вирішила побудувати у храмі точну копію кувуклії, гроба Ісуса Христа, що мала б зацікавити віруючих. Тоді Кібальчич здійснив мандрівку до Єрусалима, де власноруч виміряв кувуклію. Повернувшись до Києва, він одразу розпочав роботу, і через шість років, у 1893-му, нарешті було відкрито підземну святиню, Храм Гробу Господнього. Вона знаходилась із південної сторони храму. А з північної - побудували копію печерного храму Климента Римського, оригінал якої є в Інкермані.

І це починання Турвонта Кібальчича нарешті принесло свої плоди. До кувуклії стали заходити паломники, що мандрували до Лаври, потягнулися в храм і злиденні лук'янівські жителі.

Забутий храм

Сьогоднішній покровитель Феодорівського храму, отець Петро Семащук, багато в чому схожий на Турвонта Кібальчича. Так само, як і йому, отцю Петру доводиться вести сутички з київською владою. Довгі дев'ять місяців чекав він на дозвіл проводити розкопки. Але через відпустки службовців найкраща пора для роботи - літо - була втрачена. Працювати почали лише наприкінці серпня, і зараз святиню терміново консервують на зиму. «Коли ми нарешті отримали дозвіл, виявилося, що погода вже не сприяє, і довелося згортати роботи», - розповідає отець Петро. Відновлення древніх святинь для отця Петра - також справа життя. Він зацікавився цим питанням, ще працюючи на одному з телеканалів над програмою про забуті храми. Саме там він і довідався про церкву Феодора Освященного і її незвичайну історію.

Та, незважаючи на проблеми з владою, можна сказати, що отцю Петру та його групі археологів-ентузіастів щастить. Знявши верхні шари ґрунту, вони здивувались, наскільки добре збереглися пам'ятки та фундамент. Це і дозволило провести розкопки у досить стислі строки. «Нам допомогли особливі обставини, за яких було зруйновано храм, - розповідає отець Петро. - Коли встановилася радянська влада, церкву закрили, але сама будівля, що розміщувалась на одній із головних вулиць, постійно «мозолила» очі партслужбовцям. Тому 1935 року вирішили її знести і побудувати на тому місці будинок для військовослужбовців. Але будівля храму виявилася настільки міцною, що зруйнувати її, не пошкодивши будинки поблизу, було неможливо. Отож храм святого Феодосія розбирали в буквальному сенсі по цеглині. Звісно, наприкінці працювали вже так-сяк, тож фундамент лишився майже не займаним, а підземні пустоти святинь просто завалили будівельним сміттям. Будинок для військовослужбовців побудували поряд. До речі, будували його з цегли, з якої було зроблено храм».

Сквер на місці церкви

Після зруйнування церкви Феодора колишня її територія стала сквером, де любили проводити час за пляшкою вже сьогоднішні «складні діти» Лук'янівки. Як розповідає отець Петро, те місце справді було досить небезпечним і «проблемним». Тим більше дивним виглядає спротив, що спершу чинили місцеві жителі проти розкопок. «Дивні люди, - каже отець Петро. - Для них краще, щоб були алкоголіки і наркомани, замість церкви. Певно, тому що у багатьох тут лишились погляди ще «тих часів». Наразі пікетів на вулиці Багговутівській не видно, там встановлено тимчасовий храм-палатку, а святині вже навесні почнуть працювати як музей. Поки робітники завершують побудову тимчасового навісу над підземними храмами, отець Петро тішиться, що вже 8 грудня в храмі пройде богослужіння. «Це буде календарне свято Климента Римського, і ми дуже радіємо, що вдалося закінчити хоча б частину роботи і провести богослужіння на його честь у його святилищі. З цього свята почнеться відродження храму». Кінцева мета Петра Семащука - повна відбудова будівлі з відновленням фресок у давньоруському дусі. «На щастя, фундамент храму досить міцний, у деяких частинах його товщина сягає 2,5 метра. Це значно полегшує роботу з відбудови храму», - каже він. А далі буде продовження доброї традиції благочинства Феодорівського храму, якою займався приход до революції. Тут планують відновити реабілітаційний центр для алко- та наркозалежних.

Зв'язок двох столиць

Отець Петро Семащук бачить у «Київському Єрусалимі» (саме так ще називають храм на Багговутівській) глибший сенс. «Київ та Єрусалим із самого початку мали багато спільного. Кажуть, розбудовуючи древній Київ, Ярослав Мудрий хотів, щоб тут усе було так само, як і в Єрусалимі: схожі вулиці, святині та храми в тих самих місцях. І нарешті, - доводить отець Петро, - велика мрія кожного християнина - побувати хоч раз у Єрусалимі, на місці поховання Христа. А мрія кожного слов'янина - відвідати Київ». Копія Гробу Господнього, на думку отця Петра, ні в якому разі не є бутафорією. «Звісно, якщо показати знавцю мистецтва копію картини Ван Гога, він може і образитись. Але для православного віруючого копія не є образою. Він розуміє, що коли до копії підійти з вірою, то можна отримати ту саму благодать. Торкаючись копії, вони розуміють, що тим самим торкаються і прототипу в «священному місті», - каже він.

   












УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.