УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 88 відвідувачів

Теги
забобони секти Митрополит Володимир (Сабодан) українська християнська культура УГКЦ шляхи єднання Католицька Церква Предстоятелі Помісних Церков церква та політика УПЦ КП Мазепа молодь церковна журналістика Доброчинність Вселенський Патріархат Ющенко Приїзд Патріарха Кирила в Україну діаспора Церква і політика краєзнавство Президент Віктор Ющенко Церква і влада 1020-річчя Хрещення Русі Археологія та реставрація вибори Священний Синод УПЦ комуністи та Церква постать у Церкві милосердя церква і суспільство монастирі та храми України розкол в Україні іконопис автокефалія педагогіка Голодомор Церква і медицина Києво-Печерська Лавра конфлікти Патріарх Алексій II






Рейтинг@Mail.ru






«Радіо Свобода - Україна»: Ніна Матвієнко: Бачите, який парадокс? Новий рік ми краще святкуємо, ніж саме Різдво



«Радіо Свобода - Україна», Роман Скрипін, 07.01.2009

 

Гість Свободи: Народна артистка України Ніна Матвієнко

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)

Гість Свободи: Народна артистка України Ніна Матвієнко

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)

Роман Скрипін: Пані Ніно, не хочеться говорити в святковий день насправді про якісь проблеми, але життя реальне нас оточує.
 
Скажіть, Ви з яким настроєм входите в 2009 рік? У Вас є якісь позитивні сподівання? Тому що насправді 2008 був надзвичайно, можливо, важким для когось.
 
Ніна Матвієнко: Він був дуже важким для мене особисто. Був дуже тяжкий рік. Але я так повернулася до нього лицем, поклонилася і сказала: дякую тобі за все! Тому що я в ньому змужніла, дечого набралася доброго, може, поганого чогось набралася. Я попросила у нього пробачення в цьому поганому всьому.
 
Але я сказала, що змужніла. Я б хотіла прийти в цей 2009 рік готовою назустріч все ж таки з прекрасним життям.
 
В нас є дуже така гарна привичка: ми того варті.
 
- Ну, сподіватися хочеться. Але ж Ви знаєте, що життя не легке. У всіх криза на вустах. Вам як ця криза? Вона якось…
 
- Я думаю, що вони штучно все це створюють. Якось воно… Мені хочеться зовсім не так. Мені хочеться, щоб люди, перейшовши оцей… Я уявляю собі, що 2009 рік – це через поріг якийсь треба переступити.
 
Мама завжди казала, щоб «Господа хвалили, щоб багато жило, щоб весілля сіяло, щоб життя буяло, і щоб дитя співало». Це ж саме головне. Правда ж?
 
- Ну, головне. Але ж є матеріальне, є матеріальний світ…
 
- А в цьому матеріальному світі якраз оці всі ознаки нашого бажання.
 
- Тобто, Ви дотримуєтеся тези, що думка матеріальна, тобто треба думати добре лише і буде добре.
 
- Коли ми говоримо сьогодні в народження Різдва Христового, то в першу чергу це народження нашого внутрішнього я. Це Різдво душі, щоб ми відчували себе оновленими, може, щоб ми якось по-іншому подивилися на цей світ новими очима. Я дивлюся, що якісь, наче, закодовані люди сунуть кудись, кудись біжать, надії ніякої в очах немає.
 
Але ось це свято прийшло, то все рівно кожен у церкві, як дивишся на людей, коли йде служба, очі все рівно підняті до неба чи до купола, а в очах надія.
 
- Ви ж знаєте, що багато хто це сприймає не як свято, тобто не всередині воно, а от – бо так треба, бо є такі традиції.
 
- Ні, я так не…
 
- Ні, не Ви. Я кажу, що багато людей так роблять чомусь.
 
Я не знаю, з чим це пов’язати або пояснити такі речі, коли люди йдуть в церкву, бо так треба, бо там сусіди сказали, що треба. І ставлення до Різдва здебільшого споживацьке. Забувають, що це просто народження Ісуса.
 
- Спочатку так прийдуть, а потім - як і тривога, так і до Бога – прийдуть все рівно.
 
- А Ви як, завжди Різдво сприймали як свято?
 
- Так. Я дуже його чекала. В дитинстві для мене це…
 
Це тут так можуть люди: пішла ковбаси купила, що хотіла. А в селі такого немає, там як вже піст, так піст: капуста, картопля, огірки, м’яса і запаху не чуємо. Просто тварину якось жаліли люди, знають, що вона погано їсть, вона сіно жує, а що ті порося там їдять, яке з них м'ясо.
 
І якось ще щадилося до самого Великодня, ніхто нічого не різав, та й ніхто не страждав від того. У нас була сушена риба, якось робили холодну юшку, гриби, квасолі багато варилося, гороху.
 
Я потім перечитала багато літератури і взнала, що все ж таки квасоля і горох – це набагато споживніші, ніж саме м'ясо, бо там більше калорій і поживних речовин.
 
- Ну, можливо, хтось і дотримується посту. Але справа в тім, що ми маємо календар подвійний. Якщо говорити вже відверто про реалії життя, не зважаючи на те, що сьогодні Різдво Христове, але ми маємо святкування після Нового року, тобто з 6 на 7 січня, а Новий рік вже був, святкували офіційно, а потім наші люди святкують 13-14 січня Новий рік за старим стилем так званим.
 
Може, цей дуалізм треба вже усунути, і як нормальні всі люди у всьому світі з 24 на 25 грудня. Ось вам і піст. Тому що на Новий рік як втримати піст? Я важко уявляю.
 
- Пам’ятаєте, як танцює Майкл Джексон? У нього є такий хіт, що він, наче, вперед йде, але ноги назад.
 
- Називається «місячна хода».
 
- Так от, у нас так все життя йде.
 
Я все рівно сподіваюся, що буде такий момент, що усі будемо святкувати 25 грудня.
 
- Тому що буквально у вчорашньому ефірі в нас був Філарет, і я його запитав про це, а він сказав, що є ризик, що церкви будуть порожні з 24 на 25 грудня, якщо православна церква перейде.
 
Тут же справа не в датах дійсно. Тобто, важко сказати, коли народився Христос 24 на 25 грудня чи 6 на 7 січня.
 
Ніна Матвієнко: Бачите, який парадокс? Новий рік ми краще святкуємо, ніж саме Різдво. Треба все ж таки повернути до 25-го. Об’єднання церков має бути.- Бачите, який парадокс? Новий рік ми краще святкуємо, ніж саме Різдво. Правда ж?
 
- Ми забуваємо про піст, очевидно.
 
- Так. От який парадокс. Тому, мабуть, треба все ж таки повернути до 25-го. Об’єднання церков має бути.
 
- А так це перетворюється на свято пуза і з 1 січня, і з 13 на 14 січня.
 
- Я думаю, що все буде, все рівно люди починають це розуміти. І комусь треба одному, може, з пасторів все ж таки підняти це питання. Але кожен не бере на себе цю місію.
 
Ми ж кажемо: в єдиноапостольську соборну церкву. Всі ж на неї моляться. А коли показуєш, що ось вона, то ніхто не хоче цього визнати.
 
- Сподіваюся, що здоровий глузд у нас все ж таки переможе.
 
Я не буду визначати, що саме здоровий глузд: 6-7 січня чи 24-25, тому що ще раз наголошую, що коли Христос народився, ніхто не зафіксував, тобто паспорту в Нього не було. Тим більше паспорту українського чи радянського зразка. І це ніяк не заважало.
 
Скажіть, Ви ж виросли в селі. Там ніколи не забороняли святкувати Різдво. Так?
 
- Ні, раніше ще при радянській владі це були такі заборони якісь дикі. Люди все рівно чи кралися. А Великдень. Це також все кралося. Якщо діти не пішли в школу, а пішли в церкву, то це був також казус - викликали батьків. Це було не по-людськи все.
 
А зараз, мені здається, кожен має волю, свободу має і може прийти чи не прийти. Є релігія, а є все ж таке інше, є духовний світ. Саме через релігію прийшовши, через церкву, людина повинна підняти свій дух трошки вище, тоді буде легше жити. Якщо жити в такому смутку, то з’їдається душа, з’їдається організм.
 
Чому ми хворіємо? Хвороби немає в принципі, є самоїдство, є внутрішнє зло.
 
Розумієте, я все життя прожила і ніколи не знала, що таке заздрість. Коли люди казали, що там є заздрість, я кажу: «А чому заздрити?» Ну, от, наприклад, внутрішньо відчуваю, що це мені недоступно, воно мені не треба, мені хватить того, що я маю.
 
Як комусь от це, то хай там і живе, хай живе тим світом, хай виконує… Чи він готовий прийняти такий світ чи багатий, чи от такі розкоші, чи от такі. Це має бути мірка до цього життя. Я дуже просто до цього йшла.
 
Що мені треба, те я й мала. Чого мені треба, то я туди навіть не вкладала ні енергії своєї, ні очі. Я, може, аналізувала якісь речі. Але так йшло, що все виходило, неначе,  мене хтось кудись тягнув. Я впиралася, а мене тягли.
 
- Я знову повертаюся до наших реалій і до нашої політики, тому що наше суспільство дуже політизоване, і всі дивляться за цим серіалом політичним, як за «Санта-Барбарою».
 
Ви навіть брали участь в телевізійних політичних шоу останніх і виглядали там як неприродній елемент, тобто це не Ваше абсолютно. Ви туди прийшли, подивилися на…
 
- Я зрозуміла дуже багато. Ви знаєте, чому я не пішла в депутати, хоч і була у списках? Я допомогла Рухові і потім вийшла. Коштів ніяких не взяла, нічого, просто я сказала, що допоможу. Я поїздила і побачила реальне життя. Це 1998 рік. Це як розруха. Ці клуби холодні, вікна вибиті…
 
- Я Вам скажу, що нічого не помінялося з тих пір.
 
Ніна Матвієнко: Я сказала: ні, я в політику не піду – я не можу брехати, я нічого їм не можу обіцяти, тому що, щоб піднятися з такої розрухи та я не знаю, як це треба, кому це треба стати при цій державі, як це взагалі розвернути.- Так, нічого не помінялося з того часу. Я сказала: ні, я в політику не піду – я не можу брехати, я нічого їм не можу обіцяти, тому що, щоб піднятися з такої розрухи та я не знаю, як це треба, кому це треба стати при цій державі, як це взагалі розвернути.
 
- Ви сказали про клуби. Ну, клуби ж руйнували не з центру і клуби руйнували не президенти, які в нас були, не прем’єри, які мінялися частіше, ніж ми святкували Новий рік.
 
Справа в тому, що це місцеві громади так само не дбають за свій клуб, вони не дбають за ту дорогу, яка веде до клубу насправді, тому що в них є кошти для цього, але немає звички, щоб зробити для себе щось своїми руками ось прямо ось тут і не чекати, що хтось прийде і за тебе зробить. Є такий нюанс.
 
Я теж їздив по села і чув від людей, що хтось має прийти і зробити, а не самі.
 
- Я вважаю, що така думка, що коли прийшла ця незалежність, то ті, що тікали з тієї радянської системи… Куди вони тікали? Як після Наполеона це різне таке нашестя було на все: і на культуру…
 
Коли позакривали колгоспи, зразу позакривали клуби, фінансування не давалося, і вони сказали: хай вони тепер зроблять, от ми могли це зробити, а тепер хай ці, що незалежності добилися, хай вони тепер зроблять, а ми побачимо, як вони це будуть робити.  
 
Звичайно, що ми побачили, як це робиться. Це ж той самий народ залишився. Нічого ж, наче, не змінилося, і ті ж самі комуністи при владі залишилися…
 
- В селі я питав: «Чому ви не зробите клуб?» Вони кажуть: «А кому він потрібен? Хто туди ходитиме?»
 
- Є такі клуби, що немає вже кому ходити. Правда…
 
- Ні-ні. Село живе, там є молодь, є там люди мого віку, Вашого віку. Це неважливо, але вони кажуть: «Хто туди ходитиме?»
 
Їм цікавіше стояти біля магазину і піти пиво. Я перепрошую, що ми в цей день так говоримо. Або взяти десь самогонки купити за 10 гривень 2 літри і випити цю самогонку.
 
- Ні, це неправда. Я ж була в таких клубах, також зараз їздила. Клуби є, танці є, кіно дивляться, дискотеки є.
 
- Час від часу.
 
Ні, в деяких селах це на нормальному рівні. От, наприклад, Київська область. У Василькові я була. Нормально йде. На Черкащині. Була у Волинській області.
 
Це, знаєте, ці що не хочуть зробити цей клуб, то вони отакими банальними відмовками оце й говорять, бо вони не хочуть там працювати. Вони вже старі…

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.