УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 78 відвідувачів

Теги
педагогіка постать у Церкві монастирі та храми України УГКЦ Вселенський Патріархат Церква і політика секти Католицька Церква Президент Віктор Ющенко краєзнавство церква і суспільство українська християнська культура Церква і медицина Предстоятелі Помісних Церков Голодомор Мазепа діаспора іконопис молодь церковна журналістика Митрополит Володимир (Сабодан) комуністи та Церква вибори милосердя Приїзд Патріарха Кирила в Україну Ющенко забобони Патріарх Алексій II УПЦ КП Священний Синод УПЦ церква та політика розкол в Україні шляхи єднання Києво-Печерська Лавра Археологія та реставрація Церква і влада конфлікти 1020-річчя Хрещення Русі автокефалія Доброчинність






Рейтинг@Mail.ru






«Радіо Свобода - Україна»: Ніна Матвієнко: Бачите, який парадокс? Новий рік ми краще святкуємо, ніж саме Різдво



«Радіо Свобода - Україна», Роман Скрипін, 07.01.2009

 

Гість Свободи: Народна артистка України Ніна Матвієнко

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)

Гість Свободи: Народна артистка України Ніна Матвієнко

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)

Роман Скрипін: Пані Ніно, не хочеться говорити в святковий день насправді про якісь проблеми, але життя реальне нас оточує.
 
Скажіть, Ви з яким настроєм входите в 2009 рік? У Вас є якісь позитивні сподівання? Тому що насправді 2008 був надзвичайно, можливо, важким для когось.
 
Ніна Матвієнко: Він був дуже важким для мене особисто. Був дуже тяжкий рік. Але я так повернулася до нього лицем, поклонилася і сказала: дякую тобі за все! Тому що я в ньому змужніла, дечого набралася доброго, може, поганого чогось набралася. Я попросила у нього пробачення в цьому поганому всьому.
 
Але я сказала, що змужніла. Я б хотіла прийти в цей 2009 рік готовою назустріч все ж таки з прекрасним життям.
 
В нас є дуже така гарна привичка: ми того варті.
 
- Ну, сподіватися хочеться. Але ж Ви знаєте, що життя не легке. У всіх криза на вустах. Вам як ця криза? Вона якось…
 
- Я думаю, що вони штучно все це створюють. Якось воно… Мені хочеться зовсім не так. Мені хочеться, щоб люди, перейшовши оцей… Я уявляю собі, що 2009 рік – це через поріг якийсь треба переступити.
 
Мама завжди казала, щоб «Господа хвалили, щоб багато жило, щоб весілля сіяло, щоб життя буяло, і щоб дитя співало». Це ж саме головне. Правда ж?
 
- Ну, головне. Але ж є матеріальне, є матеріальний світ…
 
- А в цьому матеріальному світі якраз оці всі ознаки нашого бажання.
 
- Тобто, Ви дотримуєтеся тези, що думка матеріальна, тобто треба думати добре лише і буде добре.
 
- Коли ми говоримо сьогодні в народження Різдва Христового, то в першу чергу це народження нашого внутрішнього я. Це Різдво душі, щоб ми відчували себе оновленими, може, щоб ми якось по-іншому подивилися на цей світ новими очима. Я дивлюся, що якісь, наче, закодовані люди сунуть кудись, кудись біжать, надії ніякої в очах немає.
 
Але ось це свято прийшло, то все рівно кожен у церкві, як дивишся на людей, коли йде служба, очі все рівно підняті до неба чи до купола, а в очах надія.
 
- Ви ж знаєте, що багато хто це сприймає не як свято, тобто не всередині воно, а от – бо так треба, бо є такі традиції.
 
- Ні, я так не…
 
- Ні, не Ви. Я кажу, що багато людей так роблять чомусь.
 
Я не знаю, з чим це пов’язати або пояснити такі речі, коли люди йдуть в церкву, бо так треба, бо там сусіди сказали, що треба. І ставлення до Різдва здебільшого споживацьке. Забувають, що це просто народження Ісуса.
 
- Спочатку так прийдуть, а потім - як і тривога, так і до Бога – прийдуть все рівно.
 
- А Ви як, завжди Різдво сприймали як свято?
 
- Так. Я дуже його чекала. В дитинстві для мене це…
 
Це тут так можуть люди: пішла ковбаси купила, що хотіла. А в селі такого немає, там як вже піст, так піст: капуста, картопля, огірки, м’яса і запаху не чуємо. Просто тварину якось жаліли люди, знають, що вона погано їсть, вона сіно жує, а що ті порося там їдять, яке з них м'ясо.
 
І якось ще щадилося до самого Великодня, ніхто нічого не різав, та й ніхто не страждав від того. У нас була сушена риба, якось робили холодну юшку, гриби, квасолі багато варилося, гороху.
 
Я потім перечитала багато літератури і взнала, що все ж таки квасоля і горох – це набагато споживніші, ніж саме м'ясо, бо там більше калорій і поживних речовин.
 
- Ну, можливо, хтось і дотримується посту. Але справа в тім, що ми маємо календар подвійний. Якщо говорити вже відверто про реалії життя, не зважаючи на те, що сьогодні Різдво Христове, але ми маємо святкування після Нового року, тобто з 6 на 7 січня, а Новий рік вже був, святкували офіційно, а потім наші люди святкують 13-14 січня Новий рік за старим стилем так званим.
 
Може, цей дуалізм треба вже усунути, і як нормальні всі люди у всьому світі з 24 на 25 грудня. Ось вам і піст. Тому що на Новий рік як втримати піст? Я важко уявляю.
 
- Пам’ятаєте, як танцює Майкл Джексон? У нього є такий хіт, що він, наче, вперед йде, але ноги назад.
 
- Називається «місячна хода».
 
- Так от, у нас так все життя йде.
 
Я все рівно сподіваюся, що буде такий момент, що усі будемо святкувати 25 грудня.
 
- Тому що буквально у вчорашньому ефірі в нас був Філарет, і я його запитав про це, а він сказав, що є ризик, що церкви будуть порожні з 24 на 25 грудня, якщо православна церква перейде.
 
Тут же справа не в датах дійсно. Тобто, важко сказати, коли народився Христос 24 на 25 грудня чи 6 на 7 січня.
 
Ніна Матвієнко: Бачите, який парадокс? Новий рік ми краще святкуємо, ніж саме Різдво. Треба все ж таки повернути до 25-го. Об’єднання церков має бути.- Бачите, який парадокс? Новий рік ми краще святкуємо, ніж саме Різдво. Правда ж?
 
- Ми забуваємо про піст, очевидно.
 
- Так. От який парадокс. Тому, мабуть, треба все ж таки повернути до 25-го. Об’єднання церков має бути.
 
- А так це перетворюється на свято пуза і з 1 січня, і з 13 на 14 січня.
 
- Я думаю, що все буде, все рівно люди починають це розуміти. І комусь треба одному, може, з пасторів все ж таки підняти це питання. Але кожен не бере на себе цю місію.
 
Ми ж кажемо: в єдиноапостольську соборну церкву. Всі ж на неї моляться. А коли показуєш, що ось вона, то ніхто не хоче цього визнати.
 
- Сподіваюся, що здоровий глузд у нас все ж таки переможе.
 
Я не буду визначати, що саме здоровий глузд: 6-7 січня чи 24-25, тому що ще раз наголошую, що коли Христос народився, ніхто не зафіксував, тобто паспорту в Нього не було. Тим більше паспорту українського чи радянського зразка. І це ніяк не заважало.
 
Скажіть, Ви ж виросли в селі. Там ніколи не забороняли святкувати Різдво. Так?
 
- Ні, раніше ще при радянській владі це були такі заборони якісь дикі. Люди все рівно чи кралися. А Великдень. Це також все кралося. Якщо діти не пішли в школу, а пішли в церкву, то це був також казус - викликали батьків. Це було не по-людськи все.
 
А зараз, мені здається, кожен має волю, свободу має і може прийти чи не прийти. Є релігія, а є все ж таке інше, є духовний світ. Саме через релігію прийшовши, через церкву, людина повинна підняти свій дух трошки вище, тоді буде легше жити. Якщо жити в такому смутку, то з’їдається душа, з’їдається організм.
 
Чому ми хворіємо? Хвороби немає в принципі, є самоїдство, є внутрішнє зло.
 
Розумієте, я все життя прожила і ніколи не знала, що таке заздрість. Коли люди казали, що там є заздрість, я кажу: «А чому заздрити?» Ну, от, наприклад, внутрішньо відчуваю, що це мені недоступно, воно мені не треба, мені хватить того, що я маю.
 
Як комусь от це, то хай там і живе, хай живе тим світом, хай виконує… Чи він готовий прийняти такий світ чи багатий, чи от такі розкоші, чи от такі. Це має бути мірка до цього життя. Я дуже просто до цього йшла.
 
Що мені треба, те я й мала. Чого мені треба, то я туди навіть не вкладала ні енергії своєї, ні очі. Я, може, аналізувала якісь речі. Але так йшло, що все виходило, неначе,  мене хтось кудись тягнув. Я впиралася, а мене тягли.
 
- Я знову повертаюся до наших реалій і до нашої політики, тому що наше суспільство дуже політизоване, і всі дивляться за цим серіалом політичним, як за «Санта-Барбарою».
 
Ви навіть брали участь в телевізійних політичних шоу останніх і виглядали там як неприродній елемент, тобто це не Ваше абсолютно. Ви туди прийшли, подивилися на…
 
- Я зрозуміла дуже багато. Ви знаєте, чому я не пішла в депутати, хоч і була у списках? Я допомогла Рухові і потім вийшла. Коштів ніяких не взяла, нічого, просто я сказала, що допоможу. Я поїздила і побачила реальне життя. Це 1998 рік. Це як розруха. Ці клуби холодні, вікна вибиті…
 
- Я Вам скажу, що нічого не помінялося з тих пір.
 
Ніна Матвієнко: Я сказала: ні, я в політику не піду – я не можу брехати, я нічого їм не можу обіцяти, тому що, щоб піднятися з такої розрухи та я не знаю, як це треба, кому це треба стати при цій державі, як це взагалі розвернути.- Так, нічого не помінялося з того часу. Я сказала: ні, я в політику не піду – я не можу брехати, я нічого їм не можу обіцяти, тому що, щоб піднятися з такої розрухи та я не знаю, як це треба, кому це треба стати при цій державі, як це взагалі розвернути.
 
- Ви сказали про клуби. Ну, клуби ж руйнували не з центру і клуби руйнували не президенти, які в нас були, не прем’єри, які мінялися частіше, ніж ми святкували Новий рік.
 
Справа в тому, що це місцеві громади так само не дбають за свій клуб, вони не дбають за ту дорогу, яка веде до клубу насправді, тому що в них є кошти для цього, але немає звички, щоб зробити для себе щось своїми руками ось прямо ось тут і не чекати, що хтось прийде і за тебе зробить. Є такий нюанс.
 
Я теж їздив по села і чув від людей, що хтось має прийти і зробити, а не самі.
 
- Я вважаю, що така думка, що коли прийшла ця незалежність, то ті, що тікали з тієї радянської системи… Куди вони тікали? Як після Наполеона це різне таке нашестя було на все: і на культуру…
 
Коли позакривали колгоспи, зразу позакривали клуби, фінансування не давалося, і вони сказали: хай вони тепер зроблять, от ми могли це зробити, а тепер хай ці, що незалежності добилися, хай вони тепер зроблять, а ми побачимо, як вони це будуть робити.  
 
Звичайно, що ми побачили, як це робиться. Це ж той самий народ залишився. Нічого ж, наче, не змінилося, і ті ж самі комуністи при владі залишилися…
 
- В селі я питав: «Чому ви не зробите клуб?» Вони кажуть: «А кому він потрібен? Хто туди ходитиме?»
 
- Є такі клуби, що немає вже кому ходити. Правда…
 
- Ні-ні. Село живе, там є молодь, є там люди мого віку, Вашого віку. Це неважливо, але вони кажуть: «Хто туди ходитиме?»
 
Їм цікавіше стояти біля магазину і піти пиво. Я перепрошую, що ми в цей день так говоримо. Або взяти десь самогонки купити за 10 гривень 2 літри і випити цю самогонку.
 
- Ні, це неправда. Я ж була в таких клубах, також зараз їздила. Клуби є, танці є, кіно дивляться, дискотеки є.
 
- Час від часу.
 
Ні, в деяких селах це на нормальному рівні. От, наприклад, Київська область. У Василькові я була. Нормально йде. На Черкащині. Була у Волинській області.
 
Це, знаєте, ці що не хочуть зробити цей клуб, то вони отакими банальними відмовками оце й говорять, бо вони не хочуть там працювати. Вони вже старі…

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.