УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 116 відвідувачів

Теги
Приїзд Патріарха Кирила в Україну Президент Віктор Ющенко Церква і влада шляхи єднання Церква і медицина 1020-річчя Хрещення Русі церковна журналістика Патріарх Алексій II УПЦ КП Церква і політика Мазепа Священний Синод УПЦ забобони Голодомор монастирі та храми України автокефалія конфлікти постать у Церкві комуністи та Церква Предстоятелі Помісних Церков Митрополит Володимир (Сабодан) Археологія та реставрація Доброчинність педагогіка Києво-Печерська Лавра молодь церква і суспільство церква та політика Католицька Церква діаспора секти іконопис вибори українська християнська культура УГКЦ Ющенко Вселенський Патріархат краєзнавство милосердя розкол в Україні






Рейтинг@Mail.ru






«Відлуння віків» (Україна): "У стінописі Троїцької надбрамної Церкви можна знайти і Петра Першого, і гетьмана Скоропадського". Розмова з Аліною Кондратюк, провідним науковим співробітником Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника



«Відлуння віків» (Україна), Іван Дивний, 29 грудня 2008

 

- Аліно Юріївно, вважається, що Троїцька церква Києво-Печерської лаври є єдиною давньоруською надбрамною спорудою, що дійшла до наших днів. Наскільки це відповідає дійсності?

- Я думаю, майже відповідає дійсності, оскільки київські Золоті ворота це все ж таки реконструкція.

- А в Росії? Зокрема, у Володимирі?

- На території Росії - так, збереглися, а от в Україні це єдина така пам'ятка.

- Тобто, ми таки окреслюємо це твердження межами нашої держави.

- Фактично так.

- Але колись таких споруд повинно було бути чимало. Принаймні, десятки.

- Вважається, зокрема, що Благовіщенська церква на київських Золотих воротах належала до цього самого храмового типу.

- А у Лаврі це була єдина надбрамна церква? Я маю на увазі саме давньоруську добу. Скажімо, на місці нинішньої Економічної брами нічого схожого не було?

- Це невідомо. Я думаю, що коли огорожа була дерев'яною, то й надбрамні церкви в системі оборонних споруд також могли бути з дерева. Але кам'яну церкву ми знаємо тут одну - власне, Троїцьку.

- Троїцький храм традиційно пов'язується з особою чернігівського князя Святослава Давидовича, що став лаврським іноком під ім'ям Миколи Святоші. Здається, прямого правнука Ярослава Мудрого...

- Так.

- А наскільки ця прив'язка науково обгрунтована? Є якісь писемні свідчення чи це все перекази, апокрифи?

- Незаперечних доказів тут немає. Існує літературна традиція, що пов'язує Троїцьку церкву з Миколою Святошею, який був у Лаврі привратником і начебто заповів Больницькому монастирю, якому належав цей храм, все своє майно.

- І який, власне, сам і створив.

- Дійсно, він його і створив. І виконував тут послух біля головної лаврської брами.

- Іншими словами, найавторитетніше джерело цієї версії - «Печерський Патерик».

- В даному випадку - так.

- Традиційно в церквах під основним архітектурним об'ємом знаходяться підземні крипти та склепи для поховань. А тут, очевидно, такого немає? Просто ніде?

- Ну, як Вам сказати... Не зовсім немає. Практично біля кожної лаврської споруди відбувалися поховання і я думаю, що таке було й біля Троїцької церкви.

- Але це «біля». А всередині?

- Якщо ми зайдемо до храму, то на вході з притвору до власне церкви лежить цікава плита меморіального характеру. З напівстертим написом. Можливо, її тут використали повторно або це такий собі кенотаф...

- 18-го століття?

- Так, 18-го століття.

Відверто кажучи, важко віриться, що чиїсь останки вмурували в підлогу другого поверху. Найшвидше, це покинута надмогильна плита, повторно використана під час реконструкції Троїцької церкви.

- А що це за двері, які знадвору з півночі і півдня ведуть до якихось приміщень обабіч проїзду? Це кордегардії?

- Вважається, що так. Стосовно реконструкції нижнього поверху Троїцької церкви існує кілька гіпотез. Припускають, що спершу проїзд був трьохарковим, а хтось думає, що одноарковим. Є різні думки з цього приводу, але очевидно, що обабіч проїзду містилися якісь службові приміщення.

- Але не крипти...

- Я думаю, їх тут не було.

- Своєрідною візитівкою Лаври є пишний зовнішній декор Троїцької надбрамної церкви. Я зустрічав твердження, що всі ці об'ємні барокові прикраси насправді не виліплені, а вирізьблені в товщі тиньку (штукатурки). Це справді так?

- Так колись і було. Але після багаторазових поновлень чимало речей змінилися...

- Тобто, те, що ми зараз бачимо, це таки ліпнина?

- Так, це вже переважно 19-те століття.

- Але мене все ж вражає отой давній прийом, коли на стіну наносили шар розчину, чекали, поки він застигне і далі вирізьблювали скульптурні сюжети, як з каменю.

- Саме так. Це було справжнє різьблення.

- І дуже архаїчна техніка?

- Дійсно. Рештки таких творів ми бачимо, наприклад, в інтер'єрі церкви Спаса на Берестові, що міститься неподалік. Ця техніка була відома в Україні...

- ...17-го століття?

- Ні, 18-го. Від 17-го століття тут фактично нічого не збереглося.

- Отже, можна стверджувати, що якась частина скульптурних прикрас на інших храмах 18-го століття, які зараз всі сприймають, як ліпнину, теж є різьбленою.

- Можливо, це різьблення і є. Принаймні, частково.

- А в зовнішньому оформленні Троїцької надбрамної церкви немає елементів, давніших за 18-те століття?

- Я вже казала, що від 17-го століття нічого не лишилося, хоча якісь перебудови тоді мали бути. Гравюри українських стародруків подають різні варіанти зовнішнього вигляду цього храму, однак наскільки ці розбіжності відбивають реальні зміни споруди, сказати важко. Старі гравюри нерідко подають умовний, емблематичний образ. А від давньоруської доби дійшла вся конструкція. Та ще й без істотних змін.

- А серед зовнішніх розписів немає нічого давньоруського?

- Всі орнаменти, всі розписи щонайменше з 18-го, а переважно з 19-го та 20-го століть.

Під час ремонтно-реставраційних робіт 80-х рр. ХІХ ст. у шпарині південно-західного кута південної стіни був знайдений невеличкий чотирьохкінцевий хрест, по формі схожий з т.зв. «мальтійськими хрестами». Він складався з трьох пластин: двох мідних по боках та центральної дерев'яної. Мідні пластини були позолочені та вкриті емалевим орнаментом.

- А що там була за загадкова історія з віднайденням на західному фасаді храму давньоруського позолоченого хрестика? Він досі існує?

- Так, він зберігається у фондах нашого заповідника і часто виставляється на різних виставках. Його називають «хрестом Миколи Святоші» і пов'язують з ім'ям фундатора храму.

- Але назва ця умовна?

- Звичайно, назва умовна.

- Наскільки я пам'ятаю, це невеликий позолочений хрестик з дірочками по краях (можливо, для нашивання на одяг), який хтось колись закріпив на фасаді Троїцької надбрамної церкви. А відомо щось про те, коли він там опинився? Невже й справді ще за Київської Русі?

- Дослідники вважають, що саме з тієї доби він там і знаходився.

- А як саме він там знаходився: невже у відкритому вигляді?

- Ні, він був замурований і лише під час архітектурно-археологічних досліджень у 19-му столітті Київське церковно-археологічне товариство зробило цю знахідку.

- Отже, фактично це був закладний хрест.

- Саме закладний. І знаходився у товщі кладки стіни.

- А інтер'єр храму як датується?

- Фресок 17-го століття там не виявлено. Є давньоруська фреска під олійним розписом 18-го століття, але сюжети її нам невідомі. Пігмент прослідкували, площу визначили - до 40 квадратних метрів. У вівтарній частині і в барабані купола. Правда, сперечаються, чи це фреска 12-го століття, чи 14-го.

- Вона не розкрита?

- Були такі проекти. Але я вважаю, що задля цього не можна знищувати нині існуючий унікальний бароковий ансамбль.

- А є ж методики дослідження багатошарових зображень різними рентгенами, ультразвуками.

- Методики то є, але нам вони поки недоступні. Це дуже складна технологія: так досліджували Софію Київську ще за Радянського Союзу. А зараз просто немає на це відповідних коштів.

- Згадані Вами 40 метрів - це остаточна площа? Можуть ще десь бути давньоруські розписи?

- Навряд чи.

- Це з чого видно?

- Під час останніх реставрацій робили зондажі і так це й визначили. Найбільший фрагмент зберігся саме у вівтарній частині храму.

- І графіті тут, я так розумію, не знаходили?

- Можливо, десь під розписами вони і є, але поки ні, не знаходили.

- Ще однією унікальною прикметою Троїцької надбрамної церкви називають дивом збережений трьохярусний іконостас.

- Двохярусний...

- Зачекайте, от один ряд ікон, другий, третій...

- Ну, якщо рахувати ряди, то їх, звичайно, більше. Але коли розрізняти яруси, то чітко прослідковуються два.

- Тобто, тематично?

- Ні, тематично тут рядів набагато більше. А ярусів таки два.

- Я не зміг пригадати, де ще в Україні є настільки давні іконостаси - першої половини 18-го століття. Та ще й такої збереженості. Ну, може, у Софійському соборі нижній ярус.

- Першої половини 18-го століття більше ніде зараз немає. Спасо-Преображенська церква у Сорочинцях збудована трошки пізніше - у 1760-х роках.

- І все?

- І все. Цей іконостас був виготовлений спеціально для цієї церкви і знаходився тут весь час. Він точно датований - 1734-м роком.

- Саме у 1730-х - 1740-х роках Троїцька надбрамна отримала свій дивовижний бароковий декор, яким ми так милуємося сьогодні. Але масштабні роботи в ту добу проводилися переважно за рахунок окремих спонсорів-меценатів. Тут також була така людина?

- Благодійники були. Скажімо, плити, що нині вкривають храмову підлогу, були пожертвувані заводчиком Демидовим у другій половині 18-го століття за спасіння власної душі.

- І, здається, не тільки сюди.

- Точно. Така сама підлога від Демидова є й у Всіхсвятській церкві над Економічною брамою.

- Але це лише підлога. А решта робіт за чий кошт проводилися?

- Звичайно, основне фінансування виділила Києво-Печерська лавра. Це пов'язано з пожежею 1718-го року, коли, зокрема, й Троїцька церква дуже постраждала. Великі кошти надійшли від російського уряду за наказом Петра І-го - на відновлення Успенського собору та інших споруд.

- Тобто, основним спонсором таки був Петро І-й?

- Ну, не тільки він. Лавра мала й власні гроші, адже була на той час дуже багатим монастирем і могла собі дозволити масштабні роботи.

- Але привідним моторчиком послугували гроші Російської імперії?

- Ні, не можна так казати. Я думаю, що найбільшу частку вклала сама Лавра. Хоча були й окремі меценати

- Говорячи про розписи Троїцької надбрамної церкви, не можна проминути її фантастичний притвор, який, з огляду на особливості загальної конструкції, має вигляд урочистих парадних сходів на другий поверх. Поряд зі звичними церковними сюжетами, тут зустрічаються численні зображення природи, флори і фауни - їх можна роздивляться годинами. Наскільки це було звичним мистецьким явищем для тієї епохи? Адже настроєвий дисонанс притвору з досить суворими розписами інтер'єру Троїцького храму надто очевидний.

- Звичайно, українське бароко - це синтез візантійської традиції і західних впливів. Україна знаходилася на перехресті цих двох потоків і тогочасний живопис позначений рисами західноєвропейського мистецтва. Зокрема, краєвиди з притвору Троїцької церкви можна вважати новим явищем на тлі попередніх місцевих мистецьких течій.

Тут навіть звичайні двері є витвором високого мистецтва. Праворуч - такими фарбовими розводами в добу барокко імітували облицювання з дорогих порід каменю.

- Але Ви в своїх роботах говорите, що сюжети українсько-барокових розписів нерідко були менш оригінальними, ніж це традиційно у нас вважається. Що нерідко ці розписи є копіями з західноєвропейських зразків - навіть неправославних за своїм походженням.

- Це дійсно так. Походження зразка тоді не відігравало великої ролі. В Україні саме з'явилися у великій кількості книги, надруковані у Західній Європі і саме їх ілюстрації часто використовували, як зразок, зокрема, для стінописних композицій.

- І ці західні видання досі зберігаються у фондах Лаврського заповідника?

- Так, вони є. Наприклад, «Біблія» Піскатора, що вважається одним з головних джерел сюжетів притвору Троїцької надбрамної церкви.

- І можна прослідкувати відповідність копії оригіналу?

- Ми саме стоїмо біля такого типового прикладу. «Виверження Іони з китового черева» - композиція, яка буквально перенесена з «Біблії» Піскатора.

Сюжет «Виверження Іони з китового черева» з «Біблії» німецького протестантського перекладача Йогана Піскатора, виданої наприкінці 17-го століття у Амстердамі. Оригінал та його відтворення у стінописі Троїцької надбрамної церкви.

- А в чому ж тоді оригінальність такого розпису? Чи її взагалі не було? Чи все тут зводиться до суто ремісничих, технічних речей?

- Я б так не сказала. Безперечно, під час переведення сюжету у стінопис композиція зазнавала змін: гравюра містить велику кількість дрібних деталей, що взагалі не переносяться. Натомість у церковному стінописі всі ці сюжети, у всій своїй сукупності підпорядковуються єдиній теологічній програмі. Певному спільному задуму. Використання зразків взагалі можна вважати візантійською традицією, де мистецтво канону саме й будувалося на зразках.

- Канон може бути сюжетним, а може полягати у певній виконавчій техніці. Наскільки манера майстрів Троїцької надбрамної церкви самобутня? Наскільки вона відрізняється від техніки тих самих західноєвропейських зразків, вмонтованих в місцеву теологічну програму?

- Розписи Троїцької церкви - це олійний живопис. Така техніка поширюється в Україні з 17-го століття, але в монументальному малярстві збереглися пам'ятки від першої половини 18-го століття.

- Але ж це немісцева техніка? Запозичена?

- Звичайно. Олійний живопис вважається винайденим в Нідерландах...

- Але те, що вийшло у живописців Троїцької церкви - це місцеве мистецтво? Чи просто калька з західних зразків?

- В жодному разі! Це живопис, безпосередньо пов'язаний з добою українського бароко. А актуалізація - це типово бароковий прийом, і в українському мистецтві теж. Типажі облич, вбрання багатьох персонажів, навіть сам прийом введення образів сучасників до настінних сюжетів відбивають український світ початку 18-го століття. У Троїцькому храмі можна знайти портретні зображення і Петра І-го, і представників козацької старшини, скажімо, гетьмана Скоропадського...

- Адже переоформлення церкви у бароковому дусі припало на гетьманат Івана Скоропадського...

- Так. Це доба гетьманщини в Україні.

Цікаво, що Петра І-го мистецтвознавці знайшли у притворі серед римських солдатів - відверто негативних персонажів Нового Заповіту. Натомість українську старшину помічено на одному з найпочесніших місць - серед праведних християн-учасників Нікейського собору - на західній стіні прямо навпроти іконостасу.

- А чи відомі в інших пам'ятках гетьманського часу розписи, аналогічні природничим сюжетам Троїцького притвору?

- Я не можу погодитися з тим, що це живопис «природничий». Насправді все це живопис релігійний і кожен «природничий» сюжет, кожна тварина чи рослина має глибоку символіку, також підпорядковані єдиній теологічній ідеї. Настільки повного збереженого ансамблю більше немає ніде, а от рештки подібних композицій зустрічаються.

- Я пригадую схожий живопис, нещодавно відкритий у Митрополичому будинку «Софії Київської».

- І ще на хорах та у вівтарній частині власне Софійського собору. Можливо, трохи пізніші, але також з 18-го століття. Зокрема, і краєвиди.

- Важливим елементом інтер'єру Троїцької надбрамної церкви є напівстоячі стільці-стасидії для літніх та хворих монахів. Адже це була територія Больницького монастиря, фактично головної лаврської лікарні і богадільні. Я більше таких стільців ніде не бачив в українських православних храмах. Цікаво, чи вони ще десь збереглися? Адже це також 18-те століття?

- Так, стільці були виготовлені одночасно з розписами. Це досить нетипове явище для українських православних храмів, але загалом для православної традиції подібні речі не дивина. От в Греції стасидії були досить розповсюджені. А в Україні Троїцька церква - здається, єдиний такий приклад.

Ті самі стасидії. Ліворуч - звичайна, серед низки собі подібних, праворуч - пишно оздоблена, очевидно, призначена для особливо шанованих монахів.

- А місцеве панікадило - ця велика срібна люстра...

- Вона не срібна.

- Справді?

- Так. Вона металева, але не срібна. Була б вона срібною, наш головний хранитель в жодному разі тут би її не лишив. Зберігалася б вона десь у фондах.

- Тобто, оця люстра, що нині висить у храмі, взагалі не старовинна?

- Ні, це панікадило другої половини 18-го століття. І також вкладна річ.

- Вкладна саме в цю церкву?

- Так, його подарували саме Троїцькій надбрамній церкві.

- І воно дійсно важить майже 600 кілограмів?

- Вірно. Більше, ніж півтонни.

- Ага... Бажано це знати наперед, перед тим, як обирати місце в храмі...

- Ну, от тепер Ви це знаєте...

- Логічне наступне питання: чи бувають тут зараз церковні служби?

- Звичайно. Обов'язково у червні на Трійцю (це храмове свято) та в особливих випадках - коли діючий монастир звертається до заповідника з таким проханням. Троїцька надбрамна церква є сакральною спорудою і це правильно, що періодично тут проходять православні відправи.

- Іншими словами, дуже і дуже нечасто...

- Але вона просто не пристосована для регулярного щоденного служіння. Це справді унікальна пам'ятка і постійна її експлуатація, як діючого храму, може серйозно вплинути на збереженість. Такий розвиток подій був би відверто небажаним, тим більше, що храм цей маленький, маломісткий, а в Лаврі для служіння є набагато зручніші і сучасніші церковні споруди.

- А як Ви загалом оцінюєте сьогоднішній стан храму? Відомо, що він неодноразово і протягом тривалого часу реставрувався. А нині як у нього справи?

- Троїцька надбрамна церква знаходиться в досить доброму стані і фахівці заповідника регулярно проводять її обстеження, контроль практично безперервний.

- Тобто, до числа проблемних об'єктів вона не належить?

- Хоча від останньої реставрації минуло більш, ніж 20 років, стан живопису і всієї споруди сьогодні задовільний. На щастя.

- Ну, що ж, на тлі наших тотальних пам'яткоохоронних негараздів бодай тут все в порядку. Приємно це чути і сподіваймося на краще.

   


Цікаво, що Петра І-го мистецтвознавці знайшли у притворі серед римських солдатів  – відверто негативних персонажів Нового Заповіту. Натомість українську старшину помічено на одному з найпочесніших місць – серед праведних християн-учасників Нікейського собору – на західній стіні прямо навпроти іконостасу

Цікаво, що Петра І-го мистецтвознавці знайшли у притворі серед римських солдатів – відверто негативних персонажів Нового Заповіту. Натомість українську старшину помічено на одному з найпочесніших місць – серед праведних християн-учасників Нікейського собору – на західній стіні прямо навпроти іконостасу










УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.