УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 82 відвідувачів

Теги
УГКЦ іконопис церковна журналістика Церква і політика забобони українська християнська культура постать у Церкві Києво-Печерська Лавра 1020-річчя Хрещення Русі конфлікти Священний Синод УПЦ Ющенко розкол в Україні Мазепа милосердя шляхи єднання краєзнавство Патріарх Алексій II педагогіка вибори секти автокефалія церква та політика монастирі та храми України комуністи та Церква Церква і медицина Митрополит Володимир (Сабодан) Археологія та реставрація Католицька Церква церква і суспільство Голодомор Предстоятелі Помісних Церков Вселенський Патріархат Доброчинність Президент Віктор Ющенко Церква і влада молодь УПЦ КП Приїзд Патріарха Кирила в Україну діаспора






Рейтинг@Mail.ru






Телеканал «Глас» (Україна): Інтерв’ю сурдоперекладача телеканалу «Глас» газеті Українського товариства глухих «Наше життя»



Телеканал «Глас» (Україна), підготував  О. Зюзін, 12.01.2009

Покликання на цій землі

- Катерино, розкажіть, будь ласка, як Ви вирішили стати перекладачем жестової мови?

- У 1998 році, після закінчення медичного училища, я вступила до Київського педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова на спеціальність «Сурдопедагогіка, українська мова і література». З самого початку я майже не знала, з чим саме буде пов'язана моя професія, проте з часом ясно зрозуміла: допомагати нечуючим людям - моє покликання.

Жестову мову я практично не знала, проте мала відмінно розвинутий,  майже до автоматизму, дактиль. Йду кудись або чекаю на когось - тримаю у кишені руки і «промовляю» на пальцях слова, що стосуються всього, що на той час мене оточувало. Проте я сама добре розуміла, що тільки дактилювання тексту - доволі складна річ, як для перекладача, так і для нечуючих «слухачів», тому вирішила поглибше зануритися у вивчення мови глухих. Моїм наставником у цій справі стала найдосвідчений в Україні спеціаліст - Наталія Василівна Іванюшева. Низький їй уклін та велике «спасибі»!

- Прихід на телебачення для вас - запланована ланка професійного зростання чи подарунок долі?

- Якщо чесно, я навіть і мріяти не могла про таке, думала, що просто буду працювати за фахом -сурдопедагогом. Мій чоловік працював сценаристом на «Гласі», періодично я приходила на його роботу. Одного разу засновник телеканалу запропонував мені ставку сурдоперекладача і я погодилась. Для мене це було несподівано.

Перший раз на знімальному майданчику, як і у будь-якій новій справі, було трохи лячно, проте все вийшло гарно. Мені особисто дуже подобається там працювати, тим паче, що й колектив тут дружний, і сам формат цього каналу припав до душі: без насилля, політики, новин «на замовлення»... Головна ідея, яка панує тут, - прищеплення людям любові до ближнього, підтримка загальнолюдських моральних принципів та якостей, знайомство з цікавинками зі всього світу та прищеплення любові до читання.

- Поділіться, будь ласка, з нашими читачами «плюсами» та «мінусами» своєї роботи.

Перш за все, хочу сказати лише одне - я цілком задоволена своєю роботою. Я її дуже люблю через те, що особисто розвиваюся як культурно, так і духовно, та допомагаю це робити і нечуючим глядачам нашого телеканалу. 

Мінусів у жодній роботі, якщо ти сатвишся до неї з усією душею, просто не може бути. Головне у підготовці до виходу в ефір - можливість спокійно і уважно прочитати весь текст, підібрати найбільш влучні жести. А вже під час ефіру обов'язково треба «вжитися» у сам процес, бо нікому не цікаво дивитися на «механічний переклад». Треба всю інформацію пропускати крізь себе, щоб все було видно на обличчі. Наш телеканал постійно створює за власними розробками та дизайном, за відповідними тематиками, науково-пізнавальні документальні фільми та телепрограми. Зараз ми підготували диски з фільмами з сурдоперекладом, які викладачі зможуть використовувати як наочний матеріал на різних предметах в школах -інтернатах для глухих та слабочуючих дітей. Проте на цьому ми не збираємося зупинятися і, незважаючи на сьогоднішні економічні проблеми, - готуємо до випуску ще 4 нових диски зі спеціальними фільмами, що супроводжуються жестовим перекладом.

- Нещодавно на Вашій телекомпанії був знятий фільм про глухих людей «Країна в країні». Розкажіть як виникла ідея створення такого фільму?

Наша дирекція дізналась, що УТОГ відзначає 75-ту річницю з дня свого заснування. Мене викликав директор та запропонував написати сценарій на цю тему. Я погодилась, бо давно вже мала таку ідею. Мені хотілося розповісти чуючим людям про глухих, що вони такі ж, як і всі. А також донести самим людям, позбавленим можливості чути, що вони можуть багато досягти у житті, головне - вірити у власні сили та докладати зусиль, а не «чекати у моря погоди». Я вперше спробувала свої сили як сценарист. Коли я шукала цікавинки для фільму, для себе особисто віднайшла багато нового.  Мені було дуже цікаво і приємно спілкуватися з нечуючими людьми, яких ми знімали. Вся наша знімальна група була в захопленні від їх щирості та відкритості. Коли фільм був вже завершений, експертна рада його прийняла та було запропоновано зробити диски з пізнавальними фільмами для глухих дітей аби допомогти їм у навчанні. Це ми вже зробили.

- Окрім роботи на телебаченні, де ще Ви застосовуєте знання жестової мови?

У студентські роки я почала замислюватися над тим, що глухі люди позбавлені можливості відвідувати православні храми з метою духовного зростання та освіти. Саме цим духовним голодом нечуючих постійно користаються різноманітні релігійні угруповування. «Як можна зарадити цій проблемі? - думала я. - Як  запровадити ведення Божественної Літургії та молебнів на жестовій мові?».

Мої переживання спричинені були розумінням того, що ми, чуючі люди, можемо «на слух» зрозуміти, що саме зараз відбувається у храмі. У глухих тут одразу виникає безліч проблем, бо за канонами православної церкви батюшка або обернений обличчям до іконостасу, або ж у  вівтарі, куди миряни не можуть заходити. Глухі навіть по губах прочитати нічого не можуть. Саме тому, щоб в подальшому мати тверду основу та знання в православному світі, з 1997 по 1999 рік я авчалася у недільній школі при Києво-Печерській Лаврі.

Паралельно почала працювати викладачем курсу «Основи моральності» у недільних школах Лаври та Свято-Макаріївського храму (1998-2001рр.). У 2000 році закінчила богословсько-педагогічні курси при Православно-педагогічному товаристві.  На початку третього тисячоліття у різних містах та країнах колишнього Радянського Союзу з'явилися православні громади нечуючих, і для них у храмах почали запроваджувати ведення служб на жестовій мові. Щоб закріпити свої знання практикою, я почала їздити по теренах СНД на тематичні православні конференції, присвячені  глухим людям. У 2004 році почала працювати сурдоперекладачем у Православному товаристві глухих, що при Іонинському монастирі. «Вступ у професію» як православного сурдоперекладача у мене вийшов доволі незвичайний... Раніше службу на мову жестів перекладала Наталія Василівна Іванюшева і я постійно стояла поруч, засвоюючи всі тонкощі цієї роботи. Та одного дня вона не змогла прийти на службу. Тоді я вирішила спробувати... і, до сьогодні перекладаю богослужіння для нечуючих людей. Я намагаюся не просто перекладати, а також паралельно пояснювати моменти богослужіння. Після служби зазвичай є бесіда про основи православної віри. Іноді її веде священик, іноді - я. Зараз в Іонинському монастирі працюють ще 2 сурдоперкладача, окрім мене.

Нещодавно Іонинський монастир запросив нечуючу молодь прийняти участь у православному молодіжному фестивалі «Браття», там я була перекладачем. Також разом з глухими дітьми побувала в скаутському таборі в Криму. Скрізь мені самій було цікаво і я отримала масу задоволення. 

- Що Ви хотіли б побажати на Різдвяні свята?

- Бажаю усім незламної віри у власні сили, побільше радіти життю та дарувати цю радість всім навколо себе! 

   
Екатерина Дятлова

Екатерина Дятлова












УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.