УКР РУС  


 Головна > Українські новини > В гостях у редакції  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 66 відвідувачів

Теги
секти монастирі та храми України Церква і медицина Києво-Печерська Лавра Голодомор українська християнська культура іконопис автокефалія церква та політика молодь Митрополит Володимир (Сабодан) УПЦ КП Церква і влада розкол в Україні Доброчинність забобони педагогіка Президент Віктор Ющенко постать у Церкві Мазепа краєзнавство вибори Ющенко Католицька Церква комуністи та Церква церковна журналістика Приїзд Патріарха Кирила в Україну конфлікти 1020-річчя Хрещення Русі милосердя УГКЦ Предстоятелі Помісних Церков діаспора церква і суспільство Патріарх Алексій II Вселенський Патріархат шляхи єднання Священний Синод УПЦ Церква і політика Археологія та реставрація






Рейтинг@Mail.ru






Головний офтальмолог України Сергій Риков: «Вірити в Бога чи ні — так питання в офтальмологів ніколи не стояло»

  20 січня 2009



Редакція «Православія в Україні» завітала до науковця й практика, чиє ім'я шанують тисячі вірних, адже саме завдяки йому та його колегам вони прозріли - як фізично, так і духовно. Наші питання - головному офтальмологу Міністерства охорони здоров'я України, голові Правління Асоціації дитячих офтальмологів України, головному лікарю Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні «Центр мікрохірургії ока», доктору медичних наук, професору кафедри офтальмології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л.Шупика МОЗ України Сергію Олександровичу РИКОВУ. Тема розмови - співпраця медицини та Церкви.

«Процес лікування ченців і духовенства в нашому центрі «двосторонній»: спочатку лікар розпитує священика про тілесні болячки, потім - навпаки, «плачеться» батюшці про свої негаразди духовні»

- Шановний Сергію Олександровичу! В одній із своїх публікацій Ви писали, що основне призначення особистості - творити добро: «Лікар, як і священик, духівник, знаходиться ближче до людини в її нещастях і радощах». А якщо медик - невіруючий, як він може дати пацієнту те, чого сам не має? Наскільки гостро стоїть питання розвитку духовності серед фахівців вашої галузі?

 - Ми, медики, маємо дуже цікаве підґрунтя духовності. Вірити в Бога чи ні - так питання в офтальмологів ніколи не стояло. Тому що нашим учителем був і залишається Володимир Петрович Філатов, котрий організував в Одесі інститут, згодом названий його іменем. Це - православна віруюча людина. Він разом із лікарями не тільки відвідував, але й утримував церкву в ім'я святих Адріана і Наталії, що на Французькому бульварі, в якій свого часу, будучи семінаристом, служив і Блаженніший Митрополит Володимир. Отже, віруючий учитель залишив нам віру у спадок. Це стало особливо важливо в ті часи, коли вірити в Бога в нашій державі було заборонено.

Зараз добрі традиції в інституті імені Філатова продовжуються: одеські медики й нині є парафіянами церкви в ім'я Адріана і Наталії, яку допомагають утримувати своїми пожертвами. У 1958 році, коли академік Філатов помер, його естафету перейняла Надія Олександрівна Пучковська - також академік, відома людина. Милістю Божою вона прожила до 94 років і похована біля свого вчителя, на тому ж самому цвинтарі.

Нині на території нашої лікарні теж є невеличка домова церква, каплички відкриті при багатьох відділеннях, маленький «святий» куточок маємо безпосередньо в офтальмологічному центрі. Але хочеться, щоб у медичному містечку був великий храм.

І справа не лише в тому, що святиня - це окраса медичного закладу: крім канонічних речей, є ще та душевна частина людського буття, коли людина сама тягнеться до купола. Тобто, храм у медицині діє дуже активно, це така собі віддушина для лікарів і, особливо, пацієнтів. Адже в нас вони -слабозорі або зовсім сліпі. Втрачаючи зір, людина часто не бачить сенсу подальшого перебування на землі, перед нею виникає питання: заради чого жити?

- Але розвиватись духовності в умовах тиску влади було, мабуть, все ж непросто... Як Ви особисто відкрили для себе Бога і як це позначилось на Вашій професійній діяльності?

 - Відродження православної віри в медиків і, зокрема, офтальмологів почалося 1992 року, коли Церкву в Україні очолив Блаженніший Митрополит Володимир. Ми, нарешті, відчули, що вільно можемо не тільки говорити про Бога, але й ходити до церкви.

Проте, на жаль, сама людина часто йде до церкви лише тоді, коли в її житті трапляється горе. Ми, лікарі, бачимо це дуже часто, як-то кажуть, доки грім не гримне...

Тому медики намагаються вести до церкви один одного - ледь не за руку. Мене, наприклад, привела в Свято-Успенську Києво-Печерську Лавру, до намісника обителі архієпископа Вишгородського Павла, моя колега. Я лікував ченців із Лаври і, прооперувавши одного з помічників намісника Лаври, отримав запрошення на богослужіння, потім - на чай. Там, за бесідою, особливо відчув поклик Господа, Який кликав мене допомагати людям прозрівати не лише фізично, а й духовно. Звичайно, думки про це «навідувалися» до мене й раніше, але одна річ, коли все це носиш у собі, інша, коли тобі про це каже священик.

Що ж до «відкриття» Бога для себе, то ще в юності я хотів стати лікарем або священиком. Віру в Господа в нас випестувала бабуся, Тетяна Опанасівна Рикова, котра померла 1982 року. Будучи з батьком обидва комуністами, ми її відспівали й поховали за канонічним чином. Бабуся лишила нам у спадок дорогоцінний скарб - «граматку», в яку записаний для поминання і я, і всі наші численні родичі. Цей «небесний» документ допомагає нам і досі, бо ж віримо, що Тетяна Опанасівна і зараз просить за нас Господа. Я, правда, маю тепер і свою багату «граматку», в яку пишу не тільки рідню, але й усіх, за кого серце бажає молитися.

Після зустрічі з владикою Павлом почалася активна співпраця медиків з Православною Церквою. По-перше, мені захотілося знову й знову йти на богослужіння, але вже не самому, а з колегами. Я ніби заново «відкрив» Лавру моїм друзям, знайомим. У багатьох із них хрестив дітей - зараз маю 17 похресників. Старші з них уже в шлюбі, найменшій - усього два рочки. Принесли друзі якось таке миле янголятко, я дівча вилікував і згодом батьки запропонували стати її хрещеним батьком.

По-друге, процес лікування ченців і духовенства в офтальмологічному центрі став з того часу «двостороннім»: спочатку лікар розпитує священика про тілесні болячки, потім - навпаки, «плачеться» батюшці про негаразди духовні. Завершувалось «одужування», як правило, не тільки благословенням пацієнта священиком, але й сповіддю медика на богослужінні.

По-третє, духовна просвіта фахівців докорінно змінила взаємини лікаря й хворого, саму атмосферу в клініці, в якій з'явилися ікони Спасителя та Пресвятої Богородиці, священномученика Пантелеймона Цілителя, Святителя Миколая та багатьох інших святих. У мене теж свій «іконостас»: тут є ікона Матері Божої «Зимненська», «Почаївська», «Подільська» та інші ікони, подаровані духовенством.

Але найголовнішим спільним здобутком стала молитва, яка поселилась в ординаторських, в операційних і палатах, стала великою помічницею і лікарям, і хворим. Академік Філатов був відомим хірургом. Приступаючи до операції, Володимир Петрович запалював лампадку перед іконою священномученика Пантелеймона Цілителя, і вона горіла доти, доки йшло хірургічне втручання, під час якого Філатов подумки читав тропар святому. Ми знаємо очевидців, які підтвердять, що саме так і було завжди, і що після операції Володимир Петрович обов'язково читав подячний молебень Господу.

Цієї ж традиції прагнемо дотримуватися й ми, хоча умов таких інколи немає з технологічних причин. Тим більше, що справа це добровільна, та й лікарі наші належать інколи до інших конфесій. Моляться під час лікування, перед операціями й наші пацієнти.

Позаминулого року, з благословення архієпископа Павла, мені випало щастя побувати на Афоні, звідки я привіз свічу, котру запалюю дуже рідко - тільки за особливих обставин. Молю Бога, щоб такі ситуації не виникали...

- Тобто Ви і Ваші колеги відкривають людям очі не тільки фізично, а й духовно? Але прозріння, як відомо, процес і радісний, і болючий...

- На жаль, були випадки, коли пацієнт прозрівав і відразу ж помирав від емоційного перевантаження. Тому ми зараз обов'язково проводимо з хворими підготовчу, роз'яснювальну роботу. Специфіка нашої галузі така, що після операції людині з часом знімають пов'язку з очей і вона починає бачити. Досі вона багато років зовсім не бачила рідних або сприймала світ, як у тумані, розрізняла тільки обриси. А тут: «Я бачу сонце!» І - шквал емоцій!

Проте першим прозрілий пацієнт сприймає все-таки медиків. Тому ми отримуємо найбільше задоволення від тих емоцій, які висловлюють вдячні пацієнти після прозріння. Частіше люди кажуть: «Лікарю, який ви добрий!»

Зняти емоційне напруження такої миті допомагає жарт. Я, наприклад, перед зняттям пов'язки з очей попереджаю хворих: «А тепер ви побачите, який я гарний». Найкращий комплімент мені зробила одного разу жінка, яка відкрила очі й мовила: «Лікарю. Які у вас гарні брови!» Я поглянув на себе і злякався, що в неї після операції погано бачать очі. Виявилось, що хвора так душевно висловила свою вдячність...

«Тематичні конференції для лікарів-офтальмологів проводимо безпосередньо в монастирях»

- Сергію Олександровичу, активна співпраця медиків і духовенства благотворно позначилася на лікарях і пацієнтах, усій офтальмологічній галузі. Працювати стало легше, простіше?

- Аж ніяк. Взаєморозуміння і злагода сторін - слава Богу! - спонукають нас до активізації дій: хочеться зробити для хворих якомога більше, хоч якось зарадити їх бідам. Але починаєш вирішувати одну проблему, а за нею тягнеться клубок інших...

Довідка:

Негативна динаміка поширеності та захворюваності хвороб очей продовжується впродовж останніх десяти років. У 2007 році поширеність захворювань очей склала 8603,8 на 100 тисяч населення, захворюваність - 3237,6 на 100 тисяч дорослого населення. Зростає число хворих, які перебувають під диспансерним наглядом - 1691,7 на 100 тисяч населення.

У структурі офтальмологічної захворюваності на першому місці - хвороби кон'юнктиви - 30,7%, на другому - катаракта - 11,0%, третє місце посідає короткозорість - 5,2%. Найвищі показники поширеності очних хвороб у м. Києві - на 48,2% більше, ніж у середньому по Україні, а також Харківській та Дніпропетровській областях - відповідно 30% і 26,5%.

Попри зниження показників очного травматизму, травми та опіки ока стабільно посідають перше місце в структурі первинної інвалідності по зору.


Найбільше болить серце лікаря, коли він бачить малят. Для дитячого офтальмолога всі випадки, коли дитина, яку він лікує, стає сліпою, - особиста трагедія. Тому ми заснували Асоціацію дитячих офтальмологів, яка діє в Україні з 2000 року. Її головна мета - організувати та навчити лікарів для забезпечення висококваліфікованої офтальмологічної допомоги всім дітям - незалежно від місця їх проживання й матеріального забезпечення родини.

До Асоціації ввійшли багато провідних спеціалістів галузі охорони здоров'я , які не є офтальмологами. Це - професор Олександр Юрієвич Усенко - заступник директора Національного інституту хірургії й трансплантації імені Шалімова, розташованого на території медмістечка; Любов Сергіївна Некрасова - головний лікар республіканської санітарно-епідеміологічної станції. До речі, вони теж - парафіяни Києво-Печерської Лаври, тому багато заходів ми проводимо з благословення Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України.

Так, 2003 року спільними зусиллями в Свято-Успенському Святогірському Зимненському жіночому монастирі, що на Волині, відкрили офтальмологічний кабінет із боротьби зі сліпотою (Володимир-Волинська єпархія Української Православної Церкви, настоятелька - ігуменя Стефана (Бандура)). Щосуботи та неділі там працює лікар із Луцька, веде прийом відвідувачів - упродовж року обстежуються близько 3 тисяч хворих. Кабінет оснащено сучасним офтальмологічним обладнанням, віруючих всіх конфесій лікують безкоштовно.

З благословення Блаженнішого Митрополита Володимира, тематичні конференції для лікарів-офтальмологів проводимо безпосередньо в монастирях. Загалом організували 6 науково-практичних конференцій і тренінгів за участю провідних офтальмологів України: проф. Н.Ф. Бобрової (Одеса), проф. А.С. Сенякіної (Тернопіль), проф. І.М. Бойчук (Одеса), проф. В.І. Сердюченко (Одеса), чл-кор. АМН України, проф. Г.Д. Жабоєдова (Київ), доц. О.В. Акіменко (Київ), доц. А.С. Гудзя (Львів), к.мед.н. С.А. Сука (Київ), к.мед.н. Ю.В.Барінова (Київ), а також вашого покірного слуги.

Щоразу в конференціях беруть участь близько 200 лікарів, які працюють безпосередньо в офтальмологічних кабінетах. Проводимо практичні тренінги для освоєння окремих методик лікування. Провідні спеціалісти консультують хворих, для лікарів це - додаткова підготовка й підвищення їхньої професійної кваліфікації.

У Зимненській обителі провели чотири наукових конференції для Західного регіону нашої держави. Остання відбулася нещодавно й мала назву «Вірити. Бачити. Працювати». До її організації долучились три міністерства України - охорони здоров'я, освіти й науки, а також міністерство праці та соціальної політики. Треба сказати, що ця конференція істотно візрізнялася від інших офіційних зустрічей, оскільки на її форматі значною мірою позначився статус церковної святині.

Так, зранку всі лікарі були на Літургії в обителі, потім з духовенством відправили молебень на початок доброї справи, і вже з 10-ї години почали працювати. Протягом дня - наукові доповіді, виступи провідних фахівців, огляд хворих, які й не мріяли, що на периферії країни, за 8 кілометрів до кордону, до них приїдуть професори й надаватимуть практичну допомогу.

Так, з Одеси прибула на конференцію Надія Федорівна Боброва - продовжувач справи академіка Філатова, яка в рідному місті теж ходить до церкви в ім'я святих Адріана і Наталії. Завітали в Зимне Олена Володимирівна Акіменко - доцент, віруюча людина, академік Г.Д Жабоєдов, доцент Ґудзь А.С.- завідуючий кафедрою офтальмології зі Львова. Професора Сенякіну А.С., котра займається проблемою косоокості, Блаженніший Митрополит Володимир нагородив орденом святої Анни першого ступеню. Високої нагороди - медалі на честь 1020-ліття Хрещення Русі - удостоєна цього року й наша Асоціація дитячих офтальмологів України.

- А як почуваються в жіночій обителі невіруючі науковці або ті, хто належить до інших конфесій?

- Чудово почуваються! Адже ніхто не нав'язує їм своїх релігійних поглядів - обговорюються суто професійні проблеми. За організацію конференції дякують всі учасники, бо в обителі - така благодать Божа, що на серці радісно і православним, і греко-католикам - усім, незалежно від статусу чи віку.

Високою є й результативність зібрання, бо науковці беруть участь у засіданнях не з примусу чи обов'язку, а з власної зацікавленості. До того ж першим на відкритті заходу слово надається духовній особі, яка благословляє науковців на добру справу.

Зазначу, що такої традиції варто було б дотримуватися й на інших світських заходах, куди запрошують духовенство. Так було й раніше в добропорядному суспільстві, і лише зараз священикам на офіційних зібраннях слово надається ледь не наостанок. Про що це свідчить, як не про низьку духовну культуру працівників владних структур?

Закінчується конференція спільним обідом у трапезній. Усі мають зібратися за одним столом, почути молитву, якщо хтось досі не мав такої можливості, відчути, до якої доброї справи належні. Вважаю, що навіть людина, яка ніколи не думала про Бога, після такого зібрання перегляне свої погляди.

Отак наші науковці приходять до Господа, знаходять відраду своїй душі й несуть світло віри своїм пацієнтам.

- Проводити конференції в Зимненській обителі - це вже добра традиція? Чому саме там?

- По-перше, їдемо туди, де нас чекають і приймають з радістю. З матінкою Стефанією, ігуменею жіночого монастиря в селі Зимне, маємо добрі стосунки вже багато років. Надзвичайно вабить свята обитель, яку заснував святий великий рівноапостольний князь Володимир - Хреститель Русі.

Сестри довгі роки бережуть чудотворну ікону - Матір Божу «Зимненську». Розповідають, що 2000 року, під час святкування 500-ліття Свято-Успенського собору, в обителі відчувалась така благодать Божа, що під час молебню прозріла одна місцева жителька. А вночі люди бачили, як від головного купола храму йшло в небо вогняне сяйво. Все це документально підтверджено, є багато очевидців.

Довелося побачити чудо в обителі й мені. Якось ми з другом прибули в Зимне - товариш шукав розраду в горі після смерті батька. Помолилися за богослужінням, поговорили з матінкою - і стало другу на серці легше. Повечеряли та йдемо до себе. Було вже темно, я чекав товариша. Бачу: з місяця до дзвіниці йдуть два яскравих промені! Покликав друга, питаю: що бачиш? І він каже, що з місяця до купола дзвіниці тягнуться два яскравих сяйва. Хвилин п'ять ми те чудо спостерігали, потім усе зникло. Або ось фотознімок який незвичайний: Успенський собор, а над ним світлі хмаринки утворили «серце»...

Пояснити атеїстам чудеса неможливо, та й навіщо? Благодаттю Божою і молитвами сестер та духовенства Зимненська обитель процвітає, привертаючи нових паломників.

Останнім часом проводимо конференції і в Києво-Печерській Лаврі - з Блаженнішим Митрополитом Володимиром і намісником монастиря архієпископом Вишгородським Павлом. Одну з них присвятили боротьбі з косоокістю й приурочили до 110-ї річниці від дня народження Надії Ісааківни Пільман - першого дитячого офтальмолога СРСР, яка жила й працювала в Україні. У роки після Великої Вітчизняної війни та впродовж усього життя Надія Ісааківна вела велику новаторську організаційну та клінічну роботу з боротьби з дитячою сліпотою в Україні. Її значні досягнення у вивченні офтальмологічної патології серед дітей стали підґрунтям для створення першого в Україні спеціалізованого очного дитячого відділення на базі Київської (зараз Національної) спеціалізованої клінічної лікарні № 14 «ОХМАТДИТ», відкритого 5 лютого 1958 року, яке Надія Ісааківна очолювала до 1967 року. Наша Асоціація започаткувала медаль на її честь - «За досягнення у дитячій офтальмології», якою нагороджуємо колег за визначні здобутки в цій галузі медицини.

«Бачити сліпе дитя й знати, що ти не можеш надати йому допомогу - нічого страшнішого для лікаря бути не може!»

- Відкриття кабінетів із боротьби зі сліпотою в далеких куточках України - справа надзвичайно важлива для людей, чий достаток не дозволяє отримати дороге лікування. Чи є таке нововведення на Сході України й від чого залежить започаткування доброї справи?

- На жаль, на Сході таких кабінетів поки що немає. Для їх відкриття в регіонах, найперше, потрібне бажання - влади, лікарів, меценатів і Церкви. Коли є ініціатива знизу, виникає «рушійна сила», котра перемагає всі перепони. А їх, повірте, дуже багато.

Не так давно ми відкрили другий кабінет по боротьбі зі сліпотою - при Свято-Преображенському жіночому монастирі в селі Головчинці (Хмельницька єпархія УПЦ, настоятелька - ігуменя Любов (Піхур)). Село розташоване поблизу села Марківці, в якому народився Блаженніший Митрополит Володимир.

Архіпастир якось розповів, як в атеїстичну давнину його, маленького, хрестила мама, Феодосія Іванівна. Коли Південний Буг взимку зупинився й укрився льодом, жінка взяла дитя й пішла через річку з Марківців у Головчинці, в богадільню - там служив священик, який і похрестив малого. Більше поблизу духовенства не було.

Тепер Блаженніший Митрополит Володимир відродив Спасо-Преображенський жіночий монастир, при якому й відкрили благодійний офтальмологічний кабінет. Трудами Архіпастиря він оснащений за останнім словом науки й техніки.

До речі, місце для прийому хворих вибирали спільно з Блаженнішим, який запитав мене: «Де плануєте обладнати кабінет?» У відповідь я теж запитав: «Блаженніший Владико, а де саме Вас хрестили?» Архіпастир показав місце, зі слів мами - там, у колишній богадільні, в якій зараз обитель, ми й відкрили другий в Україні офтальмологічний кабінет із боротьби зі сліпотою.

Загалом у нас є дуже велике бажання започаткувати добру справу в усіх регіонах країни. Так, плануємо відкрити третій благодійний кабінет у Глінській пустині, трудами владики Луки - архієпископа Конотопського і Глухівського - з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира.

До речі, за статистикою, в Європі майже третину медичних закладів утримують церкви й меценати, що значною мірою знімає навантаження на місцеві бюджети.

- Асоціація об'єднує дитячих офтальмологів, але працює й для дорослих?

- А хто може провести чітку грань між цими гілками медицини? Дитяча сліпота - важка проблема всієї держави: близько 11 тисяч маленьких українців - інваліди по зору, ще близько 400 тисяч - слабозорі діти.

Довідка:

Згідно з оцінками ВООЗ, у світі сліпими є близько 1,5 мільйони дітей. Можна було б запобігти цій біді та зберегти зір, або вилікувати та відновити зір майже у 40-50 відсотках випадків. В Україні 16,8 відсотків населення - діти у віці менше 15 років. Розповсюдженість сліпоти в цієї вікової групи - 0,45 відсотка на 1000 дітей. Існують заходи по запобіганню, лікуванню та контролю приблизно 50 відсотків усіх випадків дитячої сліпоти.

Головне наше завдання - зменшити кількість хворих із вродженою патологією, зокрема, з ретинопатією недоношених дітей. Адже, коли народжується недоношене маля, вагою від 500 г, його поміщають у спеціальні кювези, в яких дітям рятують життя, але внаслідок токсичної дії великої концентрації кисню малята втрачають зір. Щороку з цієї причини 200 немовлят в Україні залишаються сліпими від народження! І тільки тому, що в нас немає технічних можливостей придбати дуже дорогі, близько 200 тисяч доларів, ретинальні камери. Тобто, українські фахівці володіють ефективними методами, що дозволяють у ранньому віці виправити вроджені дефекти ока й у багатьох випадках запобігти сліпоті.

Повірте: бачити сліпе дитя й знати, що ти не можеш надати йому допомогу - нічого страшнішого для лікаря бути не може! Особисто я буду боротися з дитячою сліпотою стільки, скільки вистачить сил! Адже в багатьох випадках можна не дати малюку стати інвалідом.

Так, Асоціація організує безкоштовні виїзні консультації висококваліфікованих фахівців у районні й міські лікарні, широкою популярністю користуються вже згадані благодійні офтальмологічні кабінети для обстеження й лікування дітей, в яких працюють члени Асоціації.

У рамках реалізації програми Всесвітньої організації охорони здоров'я «Зір-2020» проводимо підготовку лікарів-неонатологів - для раннього виявлення вродженої й спадкової патології ока, про яку ми вже згадували. Плануємо провести освітні семінари для батьків, що мають дітей зі слабким зором, підготовку вчителів спеціалізованих шкіл для сліпих дітей і дітей зі слабким зором, а також вчителів загальноосвітніх шкіл. Для лікарів, учителів і батьків підготували й видали спеціальну літературу з питань профілактики захворювань і травматизму ока у дітей.

Надзвичайно важливу роль приділяємо підготовці кадрів, що зараз особливо актуально, оскільки в Україні немає спеціалізованої кафедри дитячої офтальмології. Завдяки Асоціації дитячих офтальмологів України новітні методи діагностики й лікування відомі вже не тільки столичним медикам, а й фахівцям різних регіонів країни.

За останні роки провели 7 тематичних конференцій для лікарів - дитячих офтальмологів, більше 10 практичних тренінгів з освоєння конкретних методик лікування, семінари з окремих, найбільш актуальних питань дитячої офтальмології. Лікарі оволодівають новітніми медичними технологіями, що стає запорукою їхнього широкого впровадження в лікувально-профілактичних закладах всіх регіонів держави.

Проводимо семінари, конференції для навчання офтальмологів. Одне з таких зібрань відбулося в Євпаторії - емблемою заходу стала дитяча долонька, яка лежить на долоні дорослого. Асоціація дитячих офтальмологів України плідно співпрацює з Українською Православною Церквою.

Зміст того, що ми намагаємося робити для пацієнтів, найкраще, на мій погляд, відобразила картина маленької полтавської художниці Саші Путрі (дівчинка, на превеликий жаль, померла від лейкемії): дві руки тягнуться до зірки Сиріус, на якій, за легендою, живуть щасливі люди. Нам здалося, що Саша залишила довічне послання дорослим, на яке не можна дивитися без сліз. Погодьтесь: і дорослі, і діти дуже залежать від нас, лікарів, - від нашого професіоналізму й небайдужості.

- Дякую за розмову, шановний Сергію Олександровичу, і хай будуть здорові та щасливі і медики, і пацієнти!

Бесіду вела Тамара Рябкова

   
У благодійному офтальмологічному кабінеті в Зимненській обителі

У благодійному офтальмологічному кабінеті в Зимненській обителі


Між операціями в Малинській ЦРЛ Житомирської області з завідувачкою офтальмологічним відділенням Єнько Л.В.

Між операціями в Малинській ЦРЛ Житомирської області з завідувачкою офтальмологічним відділенням Єнько Л.В.


Духовна бесіда з настоятелем Києво-Печерської Лаври архієпископом Павлом та ректором духовних шкіл архієпископом Антонієм

Духовна бесіда з настоятелем Києво-Печерської Лаври архієпископом Павлом та ректором духовних шкіл архієпископом Антонієм


Екскурсія по Зимненському жіночому монастирю

Екскурсія по Зимненському жіночому монастирю


З маленькими пацієнтами

З маленькими пацієнтами