УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 66 відвідувачів

Теги
Приїзд Патріарха Кирила в Україну Священний Синод УПЦ церква та політика комуністи та Церква молодь Митрополит Володимир (Сабодан) церковна журналістика Церква і влада шляхи єднання автокефалія Патріарх Алексій II краєзнавство Президент Віктор Ющенко розкол в Україні Католицька Церква Церква і медицина секти педагогіка діаспора церква і суспільство милосердя УГКЦ українська християнська культура 1020-річчя Хрещення Русі Голодомор Археологія та реставрація Києво-Печерська Лавра Ющенко монастирі та храми України забобони постать у Церкві Вселенський Патріархат конфлікти Церква і політика Доброчинність УПЦ КП Мазепа іконопис вибори Предстоятелі Помісних Церков






Рейтинг@Mail.ru






«Главред» (Україна): Лавра Мазепи



«Главред» (Україна), І. Костенко, 13 січня 2009

 

 

Подолавши 374 сходинки великої Лаврської дзвіниці, з її найвищого ярусу можна оглянути весь Київ. Якщо це зробити в ясну погоду, то пощастить навіть побачити Козелець і Переяслав - містечка, які відділяє від столиці майже сотня кілометрів.

До сьогодні дзвіниця залишається найвищою спорудою Києва - 96 метрів. Збудовано її коштом гетьмана Івана Степановича Мазепи, який 1707 року виділив на цю справу 73 тисячі золотих. Будову мурували довго і завершили аж 1744-го. На той час гетьман вже 32 роки, як спочив у Бозі, і попри те, що впродовж цього часу лаврські духовники вправно проклинали Мазепу і добре потринькали його гроші за нецільовим призначенням - дзвіниця вийшла знаменита.

 

 Чотириярусна монументальна вежа є найвищим, але не найдорожчим проектом Мазепи у монастирі. Найкоштовніше обійшлося будівництво кам'яного муру навколо Печерської Лаври - мільйон золотих. Оборонні стіни зводили за всіма вимогами тогочасного військово-інженерного мистецтва. І по завершенню будівництва Печерська обитель перетворилася на неприступну фортецю у тих межах, які донині визначають кордони древнього монастиря.

 

Мазепа фінансував відновлення головного храму Лаври - Успенського собору, який довгий час бовванів пусткою після «паломництва» сюди кримського хана Менглі-Гірея. 20 500 золотих гетьман фундував на позолочення бань Успенського, 2000 - на великий срібний свічник до нього, 2400 - на золоту чашу і оправу до Євангелія, 3000 - на золоту митру.

 

Коштом гетьмана відреставровано Троїцьку Надбрамну церкву (що на головному вході до монастиря).

 

Збудовано «перлину українського бароко» - храм Всіх Святих, Онуфріївську вежу-церкву, Микільську лікарняну церкву і друкарню. У Нижній Лаврі церкви Воздвиження Чесного Хреста і Різдва Богородиці споруджено на гроші двох козацьких полковників, членів адміністрації Мазепи. Власне, практично все, що можна сьогодні побачити у Лаврі - це архітектура у стилі українського бароко, яка залишилася у спадок від гетьмана. «Не було і не буде подібного до нього», - писав печерський монах-сучасник Мазепи. І як у воду дивився. Бо з відходом гетьмана золотий час розбудови і процвітання Лаври закінчився.

 

Усі наступні правителі, починаючи з Петра І, ставилися до Лаври як до дарохранительниці, з якої почитали за гріх щось не урвати. До Петербургу перекочовували найбільш цінні речі з монастирської скарбниці після кожного візиту в Лавру когось з монарших осіб. Більш-менш пристойно на тлі всіх інших виглядає хіба що Потьомкін, який фінансував прокладення кам'яних доріжок від церкви до церкви у монастирі. Щоправда, такий порив благодійності у генерал-фельдмаршала спричинився перед приїздом до Лаври Катерини ІІ, щоб «матушка не загрузла с карєтой». Цариця, відвідавши святу обитель, «поклонилась святим мощам угодников Христовых» і розпорядилася секуляризувати (себто конфіскувати ) все монастирське майно - землі, села і хутори (добру половину яких подарував Лаврі той же Мазепа). Все це добро, завдяки якому Печерська обитель була економічно самостійною, стало державною власністю Російської імперії. Втративши економічну незалежність, монастир перейшов у повне підпорядкування Петербурга і залежність від «царської ласки». За таких умов дуже скоро Лавра з головного духовного центру «другого Єрусалиму» (так іменували Київ за часів Мазепи) перетворилася на рядовий монастир імперії.

 

Наступний після Катерини удар «під дих» Лавра отримала 1918 року, коли ті, хто був «нічєм» і став «всєм», допавшись до монастирських скарбів, визначили їхню духовну і мистецьку цінність кількістю пудів золота і срібла та пустили все це на переплавку. «Колишній монастир - центр релігійного пригноблення трудящих перетворено на заповідник - осередок пролетарської войовничої безвірницької культури», - за таким підписом 1932 року було випущено листівки з зображенням Лаври.

Минуло сімдесят літ і до Лаври знову повернулися служителі культу.

 

Але десятки років панування пролетарської культури далися взнаки всім. І новим господарям обителі також. Вочевидь, саме з цієї причини на території тисячолітнього монастиря вони розгорнули фронт ударного будівництва, в процесі якого зруйнували два десятки старовинних будівель, зате намурували більше 15 тисяч метрів нових європлощ.

 За такі діяння Лавру можуть попхати зі Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО, бо новозбудовані споруди у монастирі не представляють ні історичної, ні мистецької цінності і псують старовинний архітектурний лик. Але ще швидше, як прогнозують геологи, тисячолітня обитель може просто з'їхати вниз по пагорбах, бо вищезгадане будівництво катастрофічно підняло рівень підземних вод і вони вже сьогодні активно руйнують древні фундаменти.

У вісімнадцятому столітті було написано чимало літературних творів з осанною діянням Мазепи.

Ось цитата з найбільш знаменитого, що належить перу ректора Києво-Могилянської академії Феофана Прокоповича: «Послав Бог рівнонебесному Монастирю Печерському мужа доброчинного, Древнім пастирям ревним він, ревний, подібний»...

Цікаво, чи пошле Бог рівнонебесному монастирю в його історії ще бодай одного, подібного до Мазепи?

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.