УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 70 відвідувачів

Теги
Приїзд Патріарха Кирила в Україну постать у Церкві молодь Церква і медицина Католицька Церква Церква і влада автокефалія Митрополит Володимир (Сабодан) діаспора розкол в Україні Голодомор УПЦ КП церква та політика комуністи та Церква Мазепа 1020-річчя Хрещення Русі Києво-Печерська Лавра Археологія та реставрація секти забобони милосердя педагогіка Священний Синод УПЦ українська християнська культура краєзнавство УГКЦ Доброчинність Церква і політика Предстоятелі Помісних Церков Патріарх Алексій II церковна журналістика шляхи єднання монастирі та храми України Вселенський Патріархат Ющенко церква і суспільство вибори іконопис Президент Віктор Ющенко конфлікти






Рейтинг@Mail.ru






«Главред» (Україна): Щоденник євроатлантиста. Православні обирають НАТО



«Главред» (Україна), Альона Гетьманчук, 29.01.09

 

Днями в Києві засвітилось кілька розумних і приємних болгарських експертів, які особисто доклались у свій час до вступу Болгарії в НАТО.

В українській столиці вони разом з колегами з Інституту євроатлантичного співробітництва шукали спільне і відмінне в інтеграції двох країн до Північно-Атлантичного Альянсу. Спільного виявилось чимало, і воно варте того, аби про нього окремо згадати в рамках «Щоденника євроатлантиста». Варто хоча б тому, що досвід Болгарії одним махом руйнує кілька розповсюджених і страшно шкідливих міфів, пов'язаних з членством у НАТО й України.

По-перше, те, що інтеграція до НАТО не притаманна православним і слов'янським країнам. Цей міф активно розкручувався російськими медіа, підтримувався Московським патріархатом, і візуалізувався безліч разів на київських вулицях ходами віруючих з хоругвами і гаслами в стилі «Православные против НАТО» і «НАТО чуждо словянству». Історія з православ'ям - прекрасна ілюстрація того, як вдало можна задурити голову пересічному українцю відверто неправдивими фактами. Правда ж полягає у наступному: з одинадцяти країн у світі, в яких переважає православне населення, більшість або вже є членами НАТО (Греція, Болгарія, Румунія) або бажає туди вступити (Македонія, Чорногорія, Грузія, Україна). Зі слов'янством схожа ситуація: серед чотирнадцяти слов'янських країн, які нарахував експерт Інституту зовнішньої політики Олександр Палій, п»ять вже є в НАТО (Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Болгарія), Хорватія от-от офіційно приєднається, ще три країни задекларували своє бажання вступити до Альянсу (Македонія, Чорногорія, Україна). До православно-слов'янських сентиментів треба додати ще й той факт, що Болгарія, як і Україна, досі користується кирилицею, і це, як самі бачимо, теж не заважає їй нормально почувати себе в Альянсі.

По-друге, Болгарія на власному прикладі розвіює міф про те, що в НАТО не може бути країна, тісно пов'язана з Росією і ментально, і економічно. Чи, як образно сказав один з болгарських експертів, країна з двома обличчями: одне дивиться на Схід, інше - на Захід. Крім того, ще й перебуває у повній залежності від російського газу, про що в черговий раз нагадали нам українсько-російські пристрасті навколо труби і її наповнення. Болгарські противники вступу Болгарії до НАТО теж, як і українські, активно втокмачували електорату, що членство в НАТО зведе нанівець всі відносини з Росією, посварить дві країни на віки-вічні, а щоб цього не сталось потрібен нейтралітет. І що ж ми бачимо? Болгарське членство в НАТО чомусь не завадило Росії підписати з Болгарією угоду про один з найамбітніших енергетичних проектів РФ часів В.В. Путіна - газопровід «Південний потік». Політичні взаємини теж цвітуть-процвітають.

По-третє, болгари дуже чітко продемонстрували, що відповідальність за такі стратегічні рішення як участь країни в Північно-Атлантичному Альянсі має брати на себе влада країни, а не її населення. Болгарські євроатлантисти зізнаються: якби вони у свій час провели всенародне опитування з приводу членства в НАТО, то відповідь, швидше за все, була б негативною ( результат військової операції Альянсу в Югославії і особливого ставлення частини еліт на населення до Росії). Більше того, навіть минулорічне опитування, проведене в цій країні, показує, що членство в Альянсі підтримує лише 37-39% болгар (в Україні наразі близько 30%).

Скептики, мабуть, на цьому місці відразу б дорікнули: який результат членства в НАТО - така й підтримка. Не буду вступати в дискусію, просто наведу дані Національного банку Болгарії, котрі більш ніж красномовно демонструють, як процес інтеграції до НАТО відображався на рівні прямих іноземних інвестицій в країну. Отже,

1997 рік - Болгарія подала заявку в НАТО, прямі іноземні інвестиції в цій країні становлять 570 мільярдів євро.

2002 рік - Болгарія отримала запрошення від НАТО, прямі іноземні інвестиції сягають вже 980 мільярдів євро.

2004 рік - Болгарія стає членом НАТО, прямі іноземні інвестиції підстрибують до рекордної позначки в 2735,9 мільярда євро.

Просте співпадіння? Можливо, але чомусь подібне «співпадіння» відбувалось і в інших кандидатах на членство в НАТО - Польщі, Угорщині, Румунії, Словаччині. Відбувалось, тому що з точки зору західного бізнесу готовність до членства в НАТО означає готовність грати за прозорими правилами, боротись з корупцією і взагалі цивілізовано сприймати кожного, хто бажає прийти в твою країну зі своїми грошима і щось нормальне в ній зробити.

І ще: болгари на початку 90-х були такими ж наївними, як українці зараз. Вважали, що їм достатньо буде рухатись тільки в Євросоюз, а без НАТО вони спокійно обійдуться. Проте потім стало зрозуміло: як НАТО, так і ЄС - це, насправді, один і той же «цивілізаційний вибір» (слова колишнього президента Болгарії Петра Стоянова, з якими складно не погодитись). Досвід країн Центрально-Східної Європи більш ніж красномовно продемонстрував: хочеш стати своїм в Євросоюзі - спочатку стань своїм в НАТО.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.