УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 58 відвідувачів

Теги
церква і суспільство 1020-річчя Хрещення Русі секти монастирі та храми України автокефалія Доброчинність Голодомор Католицька Церква комуністи та Церква Києво-Печерська Лавра Митрополит Володимир (Сабодан) Мазепа вибори церква та політика забобони українська християнська культура Ющенко молодь шляхи єднання Священний Синод УПЦ Предстоятелі Помісних Церков педагогіка Вселенський Патріархат церковна журналістика милосердя розкол в Україні краєзнавство конфлікти діаспора іконопис УПЦ КП постать у Церкві Церква і політика Церква і медицина Приїзд Патріарха Кирила в Україну Археологія та реставрація Президент Віктор Ющенко Церква і влада Патріарх Алексій II УГКЦ






Рейтинг@Mail.ru






«Главред» (Україна): Щоденник євроатлантиста. Православні обирають НАТО



«Главред» (Україна), Альона Гетьманчук, 29.01.09

 

Днями в Києві засвітилось кілька розумних і приємних болгарських експертів, які особисто доклались у свій час до вступу Болгарії в НАТО.

В українській столиці вони разом з колегами з Інституту євроатлантичного співробітництва шукали спільне і відмінне в інтеграції двох країн до Північно-Атлантичного Альянсу. Спільного виявилось чимало, і воно варте того, аби про нього окремо згадати в рамках «Щоденника євроатлантиста». Варто хоча б тому, що досвід Болгарії одним махом руйнує кілька розповсюджених і страшно шкідливих міфів, пов'язаних з членством у НАТО й України.

По-перше, те, що інтеграція до НАТО не притаманна православним і слов'янським країнам. Цей міф активно розкручувався російськими медіа, підтримувався Московським патріархатом, і візуалізувався безліч разів на київських вулицях ходами віруючих з хоругвами і гаслами в стилі «Православные против НАТО» і «НАТО чуждо словянству». Історія з православ'ям - прекрасна ілюстрація того, як вдало можна задурити голову пересічному українцю відверто неправдивими фактами. Правда ж полягає у наступному: з одинадцяти країн у світі, в яких переважає православне населення, більшість або вже є членами НАТО (Греція, Болгарія, Румунія) або бажає туди вступити (Македонія, Чорногорія, Грузія, Україна). Зі слов'янством схожа ситуація: серед чотирнадцяти слов'янських країн, які нарахував експерт Інституту зовнішньої політики Олександр Палій, п»ять вже є в НАТО (Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Болгарія), Хорватія от-от офіційно приєднається, ще три країни задекларували своє бажання вступити до Альянсу (Македонія, Чорногорія, Україна). До православно-слов'янських сентиментів треба додати ще й той факт, що Болгарія, як і Україна, досі користується кирилицею, і це, як самі бачимо, теж не заважає їй нормально почувати себе в Альянсі.

По-друге, Болгарія на власному прикладі розвіює міф про те, що в НАТО не може бути країна, тісно пов'язана з Росією і ментально, і економічно. Чи, як образно сказав один з болгарських експертів, країна з двома обличчями: одне дивиться на Схід, інше - на Захід. Крім того, ще й перебуває у повній залежності від російського газу, про що в черговий раз нагадали нам українсько-російські пристрасті навколо труби і її наповнення. Болгарські противники вступу Болгарії до НАТО теж, як і українські, активно втокмачували електорату, що членство в НАТО зведе нанівець всі відносини з Росією, посварить дві країни на віки-вічні, а щоб цього не сталось потрібен нейтралітет. І що ж ми бачимо? Болгарське членство в НАТО чомусь не завадило Росії підписати з Болгарією угоду про один з найамбітніших енергетичних проектів РФ часів В.В. Путіна - газопровід «Південний потік». Політичні взаємини теж цвітуть-процвітають.

По-третє, болгари дуже чітко продемонстрували, що відповідальність за такі стратегічні рішення як участь країни в Північно-Атлантичному Альянсі має брати на себе влада країни, а не її населення. Болгарські євроатлантисти зізнаються: якби вони у свій час провели всенародне опитування з приводу членства в НАТО, то відповідь, швидше за все, була б негативною ( результат військової операції Альянсу в Югославії і особливого ставлення частини еліт на населення до Росії). Більше того, навіть минулорічне опитування, проведене в цій країні, показує, що членство в Альянсі підтримує лише 37-39% болгар (в Україні наразі близько 30%).

Скептики, мабуть, на цьому місці відразу б дорікнули: який результат членства в НАТО - така й підтримка. Не буду вступати в дискусію, просто наведу дані Національного банку Болгарії, котрі більш ніж красномовно демонструють, як процес інтеграції до НАТО відображався на рівні прямих іноземних інвестицій в країну. Отже,

1997 рік - Болгарія подала заявку в НАТО, прямі іноземні інвестиції в цій країні становлять 570 мільярдів євро.

2002 рік - Болгарія отримала запрошення від НАТО, прямі іноземні інвестиції сягають вже 980 мільярдів євро.

2004 рік - Болгарія стає членом НАТО, прямі іноземні інвестиції підстрибують до рекордної позначки в 2735,9 мільярда євро.

Просте співпадіння? Можливо, але чомусь подібне «співпадіння» відбувалось і в інших кандидатах на членство в НАТО - Польщі, Угорщині, Румунії, Словаччині. Відбувалось, тому що з точки зору західного бізнесу готовність до членства в НАТО означає готовність грати за прозорими правилами, боротись з корупцією і взагалі цивілізовано сприймати кожного, хто бажає прийти в твою країну зі своїми грошима і щось нормальне в ній зробити.

І ще: болгари на початку 90-х були такими ж наївними, як українці зараз. Вважали, що їм достатньо буде рухатись тільки в Євросоюз, а без НАТО вони спокійно обійдуться. Проте потім стало зрозуміло: як НАТО, так і ЄС - це, насправді, один і той же «цивілізаційний вибір» (слова колишнього президента Болгарії Петра Стоянова, з якими складно не погодитись). Досвід країн Центрально-Східної Європи більш ніж красномовно продемонстрував: хочеш стати своїм в Євросоюзі - спочатку стань своїм в НАТО.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.