УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 62 відвідувачів

Теги
монастирі та храми України конфлікти Церква і медицина Предстоятелі Помісних Церков церковна журналістика постать у Церкві краєзнавство Католицька Церква автокефалія секти діаспора Вселенський Патріархат комуністи та Церква Голодомор церква та політика церква і суспільство українська християнська культура Церква і політика милосердя Священний Синод УПЦ молодь 1020-річчя Хрещення Русі Приїзд Патріарха Кирила в Україну Президент Віктор Ющенко Мазепа вибори УПЦ КП іконопис УГКЦ Доброчинність педагогіка Києво-Печерська Лавра Ющенко Церква і влада забобони Митрополит Володимир (Сабодан) розкол в Україні Археологія та реставрація шляхи єднання Патріарх Алексій II






Рейтинг@Mail.ru






«Нова українська хвиля» (США): Від Стенфорду до Стемфорду. Нотатки з Міжнародної науково-практичної конференції "Українська діаспора..."



 «Нова українська хвиля» (США), Надія Банчик, Північна Каліфорнiя, вересень 2008

 

 Нотатки з Міжнародної науково-практичної конференції "Українська діаспора - джерело утвердження позитивного образу України у світі"

Я приїхала на конференцію з Північної Каліфорнії, з «одноповерхової Америки» (я мешкаю у півгодини доїзду до відомого у науковому світі Стенфордського університету, у якому нещодавно запроваджено регулярні лекції вчених України та світу щодо історії та сучасного становища України). Конференція ж відбувалася у місті Стемфорд. Між цими містами різниця набагато більша, ніж між їх назвами. Стемфорд - європейського вигляду невелике місто у 50 милях від Нью-Йорку з багатоповерховими будинками сучасної архітектури, з дуже зеленими вулицями, примхливо звивистими, бо місто розташоване на пагорбах.

 

Конференція відбувалася у приміщенні вищого українсько-американського закладу - у Греко-Католицькій семінарії, хоча сама конференція була світського характеру, ролі церкви було присвячено лише одне засідання за «круглим столом». Втім, у діаспорних громадах церква ніколи не була суто «релігійною установою, вона слугувала центром організації суспільного життя, освіти, виховання дітей та молоді, культури та самозбереження, допомоги та благодійності. 

 

 ...Затишні зали для засідань; студентські кімнати, де ми у затишку й спокою мешкали три дні; надзвичайно смачні сніданки, обіди й вечері; справжній український бенкет з піснями й танцями, виставка мистця з Чикаго... не конференція, а справжнє свято вільного спілкування.
Семінарія, заснована рівно 75 років тому, з музеєм eтнографії України, бібліотекою у 70.000 томів; столітні будинки серед парку з густими тінистими деревами.  -все переносило у далеку Батьківщину, не вірилося, що десь за 50 миль вирує столиця світу.  (продовження на стор. 6)  
Острівець раю, для молитов, роздумів наодинці, душевних одкровень та дотиків до Прекрасного, - таке враження залишилось від Стемфордського релігійного і культурного центру, де відбувалась конференція. Тепла атмосфера створена господарями на чолі з Владикою Павлом Хомницьким, єпархом Стемфордським; ректором о. Богданом Данилом; віце-ректором о. Іваном Мазуриком; та організато-рами конференції: президентом об'єднання українських емігрантів останнього часу «Нова українська хвиля» Мирославою Роздольською, магістром філософсько-богословської науки та керівником відділу зв'язків з громадськістю у секретаріаті Патріарха Української Греко-Католицької церкви; Оленою Устюжанцевою, керівником інформаційного відділу організації «Нова українська хвиля»; кухарями та всімa, хто допомагав здійснити наш трьохденний побут у Стемфорді.

 «Вільні трудові мігранти, свідомі громадяни України» 

 Лейтмотивом конференції проходила думка: нинішні емігранти з України, якою б тяжкою не була їхня доля, що вигнала їх з рідного краю вже після здійснення історичного кроку - проголошення державності України, - і змусила поневірятися на чужині, суттєво відрізняються від попередників тим, що мають реальну можливість у будь-який момент повернутися на батьківщину. Проте, ця можливість може реалізу-ватися, а може й ні, вже як у кого доля складеться.

 

Тому «четверта хвиля» живе одночасно у двох світах: не розриває живі зв'язки з Україною (а у більшості емігрантів там залишилися батьки, діти, близькі та далекі родичі, друзі; переважна більшість емігрантів час від часу відвідує батьківщину) та вживається в американське або канадське життя.

 

Також, на відміну від попередніх , сучасна хвиля еміграції з України ) а також імміграція до неї) набагато тісніше пов'язана з світовими тенденціями міграції, - адже від часів Великого переселення народів у 4-му столітті світ не бачив такого масового пересунення людей, а з сучасними засобами транспорту та зв'язку світ стає фактично «великим селом». У зв'язку з цими глобальними тенденціями зробили соціально-демографічний аналіз «четвертої хвилі» доповідачі д-р Олег Воловина (Північна Кароліна) та від Наукового Товариства Шевченка в Нью-Йорку канд. екон. наук Василь Лопух. "Врешті-решт, право вільно виїжджати за межі своєї держави та повертатися до неї записане у Загальній Декларації прав людини як невід'ємне право кожного мешканця планети Земля", - зазначив д-р Лопух. Він також наголосив, що не тільки з України емігрують, але й в Україну імігрують. Україна займає 4-е місце за імміграцією - після США, Німеччини та Росії. Україна, як і великі держави Західного світу, перетво-рюється на глобалізовану країну: у багатьох містах України відкрито китайські школи, є громади афганців, африканських народів, не говорячи вже про народи колишнього Радянського Союзу. (Україна прийняла декілька тисяч біженців чеченців, значну кількість біженців вірмен, азербайджанців, узбеків, грузинів тощо - Н.Б.).

 Проте й з України еміграція є вельми потужна. «Кожні 10 років на українській землі відбуваються якісь трагічні катаклізми», - зазначив В. Лопух. Головна причина, яка жене українців по світах, - є втрата звичних способів заробітку й посад після розпаду СРСР.

Однак не все так примітивно. В. Лопух навів результати соціологічного дослідження, проведеного за допомогою «Нової української хвилі» на вибірці 121 імігранта-українця з рiзних штатів Америки.

 

Виявилося: 54% емігрантів працювали в Україні за своїм фахом, набутим у вищих навчальних закладах або середньому професійному навчальному закладі; 60% емігрантів здобули в Україні вищу освіту; в Америці 16% працюють за своїм фахом, 45% набули новий фах.
80% емігрантів - у працездатному віці.

 

Основний висновок В. Лопуха: емігранти з України останнього часу є, у переважній більшості, вільними трудовими мігрантами. Причини виїзду  - не тільки втрата елементарного заробітку, але й тимчасова втрата можливостей для професійної самореалізації (внаслідок гострої економічної кризи на початковому періоді існування держави Україна), оскільки на Заході, особливо у США та Канаді, є більше можливостей для профе-сійного успіху, зокрема, фахівців комп'ютерної справи, лікарів тощо. Однак з недавнього часу в Україні економіка пожвавилася, з'явилася потреба у фахів-цях, і професійна еміграція зменшилася.  

 

 Серед емігрантів з України значну кількість складають нелегальні імігранти. Саме їх у переважній більшості жене на чужину неможливість заробити в Україні на прожиття своїх родини. Їхня тяжка доля у чужих краях - няньчити чужих дітей, доглядати старих, прибирати чужі хати, поневірятися по чужих кутах, носити цегли на чужих будовах тощо, - наголосив у своїй доповіді колишній голова Всесвітнього Конгресу українців Аскольд Лозинський. Він зазначив, що внесок емігрантів в економіку України сягає 23% сукупного внутрішнього продукту - такою є загальна сума грошових переказів , якими емігранти підтримують своїх родичів або друзів. «Це дає підставу стверджувати: емігранти суттєво підтримують економіку України».

 

Багато учасників конференції наголошували, що легалізація нелегальних імігрантів є першочерговою проблемою. У прийнятій МЗС України у 2006 програмі «Закордонні українці» передбачено одним з завдань міністерства - сприяти легалізації трудових мігрантів через укладення двосторонніх угод з країнами, куди виїхала нелегальними шляхами значна кількість українців. Цей пункт не виконується.


Тому  на ньому було зроблено особливий наголос у Зверненні, прийнятому учасниками конференції до Президента України. Звісно, розбрат між владними персонами в Україні не сприяє виконанню таких програм.

 

 Д-р Лозинський повідомив, що українці розсіялися по 37 країнах, у тому числі в РФ - 4, 5 мільйона. Емігранти з України вельми активні у створенні власних організацій та об'єднань; вони є навіть у країнах, де компактних українських громад раніше не було: в Італії, Іспанії, Греції. На відміну від 3-ї хвилі, загалом орієнтованої на політичні цілі (боротьба за створення Української держави), 4-а хвиля у більшості - фахова, з найбільшoю порівняно з попередниками часткою людей з вищою освітою. 

  

Тетяна Кузик, яка приїхала на конференцію з Риму, втілювала успішне рішення проблем українських імігрантів у Італії. Приїхавши до Риму «на заробітки» у 2000 р., Тетяна здобула таку повагу, що її обрали до мерії Риму - спецпосланником зі зв'язків з імігрантами з колишнього СРСР; Тетяна також очолює координаційну раду українських імігрантів у Італії. У співпраці з італійськими політиками і службовцями та українськими дипломатами вона допомагає вирішувати проблеми, пов'язані з легалізацією імігрантів та їх соціально-культурною діяльністю в Італії, де донедавна «острівець» українського життя уміщався лише в одній маленькій церкoвці у Римі, а тепер українські громади виникли не тільки у столиці, але й у Неаполі, Венеції та інших містах.

 

На допомогу фахівцям з різних професій д-р Лариса Коваль з Чикаго створила в 2002 р. організацію з професійного обміну. Вона об'єднує 250 фахівців - вихідців з України, які мають вищу освіту; розроблено 28 програм, з них 7 - у сфері журналістики, 5 - архітектури, 2 - студентського самоврядування. Ця організація сприяє обміну досвідом між фахівцями України та США; допомагає у пошуку грантів та оформленні заяв на них; у пошуку праці у США за фахом.

 


Успішні підприємці

 

 Одна з успішних емігрантів нової хвилі - Анна Кисіль з Торонто, голова всеканадського об'єднання «Четверта хвиля», - поділилася своїм досвідом. Вона виїхала з родиною у гості у 1991 - і «зустріла» у Канаді звістку про путч 19 - 21 серпня та відразу після нього - проголошення незалежності України. Можливості, які їй відкрилися, вона реалізувала у  створенні спільного українсько-канадського підприємства з випуску пакувальних матеріалів та відкрила у Торонто  ресторан «Золотий лев».

 

У своїй доповіді Анна Кисіль сказала:«За останні 3 роки в Україні було внесено понад 200 поправок і доповнень до закону про податок на додану вартість. Не встигнеш ознайомитися з одним доповненням, як його скасовують і замінюють на протилежний... Нас замучили перевірками. "Якщо ми не знайдемо у вас жодних хиб, прийде ще одна перевірка, потім - ще, і так без кінця', -відверто зізнався один з перевіряючих. Анна з гіркотою повідомляла, скільки доводиться давати хабарів усім, знизу до найвищих щаблів чиновництва. «Система заганяє підприємців у тіньовий бізнес, змушує вибирати галузі, найбільш вигідні, а не найпотрібніші економічній системі країни... Зокрема, в Україні найбільш успішно розвивають харчову промисловість - а що робити іншим галузям? При всьому тому, однак, її підприємство - одне з найуспішніших спільних підприємств в Україні. А у Канаді 20% вихідців з 4-ї хвилі емігрантів з України досягли успіху в бізнесі.

 

Загальна економічна ситуація в Україні далека від успішної, - повідомив у своїй доповіді канд. економічних наук, проф. Університету Гемлен (шт. Міннесота) Микола Мегец.
Грошова маса перевищує виробництво товарів та послуг, породжуючи сильну інфляцію
І часом навіть гіперінфляцію. Іноземні інвестиції в українські підприємства різко знизилися  останніми місяцями внаслідок нестабільної політичної ситуаціії та несприятливих законів.
Між тим, Україна могла б стати «мостом» між Заходом та Росією, Середньою Азією, Південно-Східною Азією та Близьким Сходом. Український ринок, якби він діяв за законами, сприятливими для світової економіки, міг би врятувати світову економіку, яка до певного ступеня паралізована гострою кризою, - наголосив проф. Мегец. «Жодна держава неспроможна сьогодні існувати без іноземних інвестицій, їх приплив - ознака економічної міцності держави». 

 

 Професор Мегец повідомив, що в Україні зараз діють 67 міжнародних корпорацій з 16 країн. Основні - Німеччина та інші держави ЄС (30%), Росія (30%), а ось США - лише 2%. Проф. Мегец, як і Анна Кисіль, наголошував на необхідності розробки в Україні законів, які б підвищили її інвестиційну привабливість та забезпечили б відповідність законам і нормам СОТ, членом якої Україна стала в 2008. (Хто ж займеться розробкою цих законів, коли владні персони України зайняті нескінченними розбірками стосунків між собою?! Н.Б.). 


Звідки брати інформацію про Україну?

 

 
 Видавець газети «Віче» Леся Лесик з Чикаго з тривогою говорила, що  українська діаспора не завжди розуміє надзвичайну важливість фінансової підтримки українських видань, які не лише інформують читачів, але й є потужним засобом збереження української мови й культури на чужині.

 


Я особисто виступила на цій конференції з оглядовою доповіддю «Образ України у засобах масової інформації США - англомовних та російськомовних».

 


Починаючи спочатку року, я відслідкувала, як відображаються події та загальна ситуація в Україні - у газетах International Herald Tribune (16 статей з початку року), Washington Post (2), New York Times (5), а також  -  в «Новом русском слове» і російськомовних газетах Сан-Франциско «Взгляд», «Запад - Восток» i «Кстати». (Принагідно, інтернет-пошукова система статей у періодичних та інформаційних виданнях на мій загальний запит «Ukraine» надала мені вельми цікаві відомості: найбільша кількість повідомлень про Україну за 2008-й - 277 повідомлень - надійшла від інтернет-агентства новин BBC-Kiev, тобто українського відділення .Всесвітньої служби новин ВВС).

 


Що ж до англомовних газет, розрахованих на загальну читацьку аудиторію США, то в них помітні, щонайменше, спроби об'єктивного висвітлення загальної ситуації в Україні, при цьому наголошується на ті аспекти, які є найважливіші для таких читачів. Це - «газові війни» між владною верхівкою України та Росії, перипетії, пов' язані з НАТО та «холодною війною» між Україною і Росією. Внутрішньополітична ситуація в Україні цікавить ці газети лише тою мірою, як відбивається на цих аспектах. Майже не видно спроб, принаймні, розібратися, чому складається та чи інша ситуація з газовими непорозуміннями, НАТО, або чому не можуть жити у мирі і злагоді два слов'янські народи - газети обмежуються лише (Продовження на стор.8) повідомленням про перебіг тих чи інших подій, намагаються подати різноманітний спектр думок і поглядів, іноді - позиції України та Росії. Проте все це - поверхово, без глибокого політологічного аналізу. У статях цього року не згадується про такі «знакові» події в Україні, як вбивство Г. Гонгадзе, майже не згадуються «гучні» економічні злочини. 

 


Найнаочніший приклад такого поверхового об'єктивізму - статті, які з'явилися майже одночасно у International Herald Tribune та New York Times наприкінці липня, коли у Києві відбувалося святкування 1020-річного ювілею християнства, за участі Патріарха Константинопольського Бартоломея та Патріарха Всієї Русі Алєксія ІІ. Обидві статті намагаються вияснити, чому православні України прагнуть оформити свою власну православну автокефалію, безпосередньо підпорядковану Патріарху Константинопольському, для чого потрібно відокремитися від Православної Церкви Московського патріархату. Питання це, зазначимо, - доволі складне й незрозуміле для сторонніх.  Якщо з утворенням Української самостійної держави американському загалові більш-менш ясно, то цілком незрозуміло, для чого Україна прагне ще й до самостійності в церковно-релігійній сфері. Хіба кожна держава має власну церкву?! А більшість держав, у тому числі й Україна, ще й багатоконфесійні, жодних «державних» церков Західний світ не сприймає...

 


Кореспонденти, які написали про це питання в обох газетах, повідомляють про хід святкувань у Києві, наводять зізнання православних вірних у Києві та Москві - звісно, кожний висловлює свою думку. Проте, у статтях не зроблено жодного висновку, тільки емоційне нерозуміння: чому все ж таки два православних народи розривають зв'язки навіть у релігійному житті?
Будучи єврейкою, я не відчуваю за собою морального права втручатися у ці міжрелігійні справи, проте у них є «світський» аспект, про який жодна газета чомусь не згадує (чи не знають?). Щоб розуміти прагнення українських православних мати церкву, незалежну від московської, не обов'язково бути православним. Достатньо знати, що Російська православна церква цілком виправдовує нинішній устрій в Росії, зі всіма його злочинами проти народів-сусідів (від мусульманської Чечні до православної Грузії!),  Російська православна церква в цілому  є прислужницею злочинного режиму, його ідеологічним прикриттям. (Найпоказовіші приклади - громадяни Російської Федерації о. Яков Кротов та Валерія Новодворська вступили до Православної церкви Київського патріархату, висловившим цим протест проти нинішнього режиму в Росії та солідарність з народом України).

 


У російськомовних газетах образ України суперечливий. Поряд з об'єктивними щодо фактів статтями (основна тема, зв'язані з Україною, у «Новом русском слове» - НАТО, у «Взгляде» - крім НАТО, ще й газ, події зовнішньої політики та внутрішня ситуація в Україні). Крім того, НРС умістила вельми об'єктивну статтю про Український музей в Нью-Йорку. Проте, у багатьох статтях НРС щодо перипетій навколо приєднання України до Плану дій НАТО - зверхній тон, майже образливе іронізування над українськими політиками та проамериканськими настроями.
А ось «Кстаті» в українській тематиці ніби застигло у радянських часах, з їх оцінками УПА та «бандерівців». Коли один з членів української громади Сан-Госе, Микола Кулішов, написав до цієї газети статтю, де обгрунтовано й зважено подав сучасне бачення УПА, газета його статтю умістила, однак «перекрила» її щонайменше десятьма статтями авторів з цілком радянським поглядом.

 


Зазначу, що я, працюючи особисто в газеті «Запад - Восток», подаю приблизно раз на місяць політологічні аналізи ситуації в Україні, базовані на аналізі думок українських та американських політологів, висловлені в українських ЗМІ («Українська правда», «Дзеркало тижня» та ін.; аналізую також ситуацію в Чечні, а тепер ще й у Грузії). 

 


В цілому, навіть ця, далеко не повна, вибірка статей у найбільш впливових американських іншомовних виданнях, свідчить, що іншомовні ЗМІ цікавляться Україною або об'єктивно, проте вкрай поверхово й утилітарно (газ, Росія й НАТО), або відображаючи позицію людей з радянським менталітетом. Все це не заповнить інформаційного вакууму щодо вкрай складних процесів, що точаться у такій важливій європейській державі, якою є Україна.

 


Вважаю одним з нагальних завдань створення у США інформаційного центру щодо України.

 

 Багатющу базу даних щодо історії української іміграції попередніх хвиль подала у доповіді    канд. іст. наук, завідуюча архівом Українського інституту Америки Вікторія Курченко. Вона розкрила архів як зібрання унікальних документів, які відображають життя української громади, переважно, Нью-Йорка (але не тільки), від кінця ХІХ ст. дотепер. Вікторія знайшла» ці скарби випадково. Опинившись у США з «грін-картою» у 2000 р., вона, кандидат історичних наук, професор Харківського університету, у перші місяці не знала, як їй тут жити, як влаштуватися. Але, разом з тим, вона опинилася в океані нової інформації, якої у той час гостро потребували її колеги в Україні  Вона почала надсилати колегам з Америки посібники, підручники, бібліографічні довідки...

 


А раптом, прогулюючись з чоловіком біля Metropolitan Museum, Вікторія побачила імпозантну будівлю з прапором України... Виявилося - «Український інститут Америки». 
Вона увійшла, представилася і... Їй показали інститут і привели до завідуючої архівом Олени Несиної.

 


«Ми відразу зачарувалися одна одною, - розповіла мені Вікторія. - Вона - родом з Дніпропетровська, в Америку потрапила з таборів переміщених осіб... Я не мала жодних рекомендацій, лише характеристики з місця праці... Проте, вона, вже дуже немолода, відчула у мені рідну душу й занурила мене у чарівний світ документів. Зокрема, показала мені колекцію щоденників, які вели мешканці таборів; особисті архіви діячів діаспори... Мені відкрилося життя української діаспори, про яке я не мала поняття. Тільки тут я відчула уповні, як нас обділила радянська влада, розрізавши націю навпіл, через сім'ї...».

 


Так у 2004 почалася співпраця Вікторії з Інститутом. У ті бурхливі часи Помаранчевої революції Інститут приймав Віктора Ющенка - і Вікторія разом з Оленою Несиною підготували довідку про вихідців з Києва в Америці... Так вона, як молодий історик була перевірена у справі.

 


«В Інституті, та й у інших наукових закладах діаспори, далеко не всі розуміли цінність архівних документів. Більшість діаспорних діячів думали, що з появою держави Україна на карті історична місія діаспори виконана, і більше не варто розвивати українську науку на американській землі. Тоді ще мало хто  розумів, яким довгим і тяжким буде шлях українського народу до справжньої державності, у всіх аспектах, у тому числі й в історичній науці. На нашій конференції Вікторія показала маленьку частку архіву: колекцію фотодокументів, які відображають діяльність Українського відділення Американського Червоного Хреста під час Другої світової війни. Українки-імігрантки з доброї волі створили це відділення на допомогу американським сестрам милосердя. Члени цього відділення, після тяжкої денної праці допомагали американцям доглядати поранених у шпиталях, шили мундири й військові форми для солдатів, листувалися з солдатами Американської армії, які воювали на фронті. «У цьому відділенні не було жодних партійно-ідеологічних розмежувань, всі працювали на допомогу Американській армії», - наголосила Вікторія.   

 


На пожовклих аркушах - чорно-білі фотознімки молодих жінок, на деяких знімках вони - у формі з відзнаками Червоного Хреста... «Про це відділення, створене українськими імігрантками, невідомо, я перевіряла через інтернет-пошукові системи - і за іменем їхньої голови, Катерини Джорджія, і за Червоним Хрестом», - зазначила Вікторія.
І це - лише маленька часточка скарбів, які чекають на свого дослідника в архівах Америки! Справа, як завжди, - за «дрібницею». Адже на опис та дослідження архівів не треба аж таких велетенських коштів, вистачить кількох тисяч... Але хто пожертвує?

...І свого не цурайтесь

 


 На круглому столі, присвяченому церкві та шкільництву в українських громадах, йшлося про те, як зробити традиційні центри громадського життя, Церкви та школи, відповідними до сучасного стану діаспори та її сьогоденних потреб. Процес асиміляції дітей та особливо онуків не спинити, він є природній і відбувається у всіх діаспорах Америки та інших країн. Проте, дітей та онуків можливо й необхідно збагачувати знанням мови та основ культури своїх предків. Це особливо важливо у сучасному бурхливому світі, де немає залізних завіс і кожен має можливість (а то й необхідність) повернутися на Батьківщину. Знання етнокультурних коренів допомагає також і у здійсненні місії іміграції - донесенні до американців правдивої інформації про Україну; у веденні бізнесу; у родинних контактах тощо.
Тому у школах діаспори важливо тримати сталі зв'язки з Україною, постійно обмінюватися літературою, отримувати найновіші підручники.
Учасники  гостро зауважували, що церква могла б набагато більше зробити і як місійна i як центр національної згуртованості, якби у найважчих перших кроках на чужій землі допомагала емiгрантам у питаннях соцiальної адаптації в новому середовищі.... «Церква має наблизитися до людей, до кожного члена громади», наголошували виступаючі.

Душевні одкровення

 


Мало не відразу ми стали «одною родиною»: спілкування, задушевні розмови, фотографування, прогулянки парком... 
Моя сусідка по келії, пані Віра Крива, - землячка зі Львова, працювала там, де і мій батько, - на заводі кінескопів. А в душі пані Віра - чудовий поет. Її вірші сповнені народної мудрості; іноді не дуже досконалі за формою, проте притчево-міткі за змістом, раптом «блиснуть» життєвою деталлю, моральним уроком, свіжою асоціацією... Проте вони завжди щирі, сповнені глибокого болю за моральний безлад, - але й з нестримним «струмочком» народного оптимізму, який тече по межі між Добром та Лихом.
Мене вразили її вірші, присвячені «Майдану-2004»: як на Майдан підтримати Помаранчеву революцію причвалав сивий дід. Передаю своїми словами зміст вірша: «Я був комуністом, та не рядовим, я розстрілював і саджав. - і прийшов просити у Майдану пробачення»... Пані Віра каже, що лише поклала на вірші дійсний факт, про який прочитала у газеті...
Зважаючи на тодішній раптовий моральний підйом українського народу, це здається цілком можливим...
«Як же шкода, що всенародне піднесення використали всі політики у власних інтересах! Проте, Майдан не минув намарне», - сказала пані Віра. Думаю, вона права...

Прекрасне є добре

 


Після доповідей та дискусій організатори конференції надали всім можливість зануритися у світ українського мистецтва. Спочатку був бенкет з концертом, на якому звучали українські пісні - старовинні романси та нові, сучасні пісні. Молоді співачки Оля Яловенко з Детройту та Алла Курильців з Чикаго надали всім наснаги своїм «солов'їним" сопрано, молодою силою та глибоко ліричною душею. 

 


 Оля народилася в 1987 в Івано-Франківську і вже здобула популярність в Україні. Випустила декілька дисків. Її мама, Галина, піаністка-акомпаніатор за фахом, стала вчителем дочки. У 2004 Оля вступила на відділення мистецтв Прикарпатського Університету у рідному місті. Переїхавши в 2006 з батьками у Детройт, вона продовжує виступи в українській діаспорі. Від свого першого сольного концерту вона передала пожертву на будівництво Патріаршого собору у Києві. Просто з конференції ми відпровадили 20-річну Олю на Батьківщину - продовжувати навчання.

 


 Алла Курильців, родом з Немирова на Вінниччині, співає не тільки сучасні пісні, але й класичні оперні арії. Ставши студенткою Львівської консерваторії, вона захопилася світом італійського оперного мистецтва.
Виїхавши з батьками з України, Алла свідомо обрала Чикаго, бо ще в Україні глибоко ознайомилася з історією української громади цього міста... Алла вже набула великого успіху в українській громаді і тепер шукає шляхи реалізації свого захоплення італійською оперою.

 

 

 

А в неділю нас зустрів унікальний світ Костянтина Чеховського, чиказького митця-філософа. Його світ «космічний», він прагне через художні асоціації осмислити філософію нашого часу, з її розгубленістю та - попри всі духовні втрати - відчуттям одвічної краси світу, створеного Вищим Розумом.

 


 Абстрактні фігури та композиції Костянтина потребують «розшифрування» - але їх гра майже невловимими відтінками фіолетово-зеленкувато-пісочних тонів нагадує про незмінність естетичних законів та про зв'язок земних емоційних станів з космічним випроміненням вселенської енергії... 
 «Я б хотів подарувати якому-небудь музеєві всю колекцію в її цілості, мені б не хотілося розбивати її поштучно з аукціонів», - каже Костянтин.

  

 

Збагачені та озадачені

 


«Усе добре коли-небудь закінчується», - говорила Мері Поппінс, прощаючись з своїми вихованцями. Додам: все добре закінчується надто швидко.
Підводячи підсумки, ми сформулювали пропозиції президентові України Вікторові Ющенку щодо співпраці державних органів України з діаспорою - в інтересах як емігрантів, так і України.

 


Першочергове завдання - розв'язання правових проблем: допомога у легалізації, захисті майнових інтересів емігрантів в Україні, впорядкування роботи у посольствах та консульствах, приведення законодавства у відповідність з нормами СОТ. А також - сприяння співпраці по лінії професійних та культурних обмінів, зв'язку українських шкіл у діаспорі з школами в Україні.

 


Оскільки президент прибув у Нью-Йорк, на сесію Генеральної Асамблеї ООН, то Голова Всеамериканської громадської організації «Нова українська хвиля» Мирослава Роздольська мала можливість зустрітися з ним і особисто вручити йому наші пропозиції.

 

 

«Конференція продемонструвала найголовніше: еміграція з України останньої хвилі являє собою значну професійну та інтелектуальну силу. Її можливості можуть бути використані на благо як України, так і Америки та Канади. Проте, щоб реалізувати ці можливості, потрібні серйозні зусилля та об'єднання діаспори», - підвела підсумок Мирослава Роздольська.                                                       

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.