УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 64 відвідувачів

Теги
1020-річчя Хрещення Русі краєзнавство комуністи та Церква Церква і медицина Церква і влада розкол в Україні Приїзд Патріарха Кирила в Україну Католицька Церква автокефалія Патріарх Алексій II Церква і політика Голодомор Києво-Печерська Лавра монастирі та храми України Президент Віктор Ющенко українська християнська культура церковна журналістика Митрополит Володимир (Сабодан) вибори милосердя конфлікти Ющенко забобони Священний Синод УПЦ Мазепа Предстоятелі Помісних Церков УГКЦ діаспора церква і суспільство шляхи єднання педагогіка секти Доброчинність церква та політика Вселенський Патріархат іконопис Археологія та реставрація постать у Церкві УПЦ КП молодь






Рейтинг@Mail.ru






«Сільські вісті» (Україна): Монастир у... зоні відчуження



«Сільські вісті» (Україна), Тетяна Рябокляч, 6 лютого 2009

 

ХОЧЕТЕ - вірте, а не вірите - перевірте. Тільки для цього потрібно поїхати в Чорнобильську зону, де посеред лісу між населеними пунктами трьох районів - селами Бички колишнього Чорнобильського, Черемошна Поліського (обидва виселені в 1986-му, але нині тут живуть до двох десятків самоселів) та Старі Соколи Іванківського - віднедавна почало жевріти чернече життя. Там, у старенькій хатинці (більш як столітньої давності), у так званій келії, нині живуть дванадцятеро молодих жінок, яких можна побачити лише в чорному одязі - чернечій мантії. Вони приїхали сюди з жіночого монастиря Афонської ікони Божої матері, що поблизу села Чоповичі в урочищі Кип'ячевому Малинського району Житомирської області. Там кілька попередніх століть діяв жіночий монастир, а поряд - чоловічий, Казанської ікони Божої матері. Та за радянської влади, яка змітала на шляху оновлення світу старі храми, а разом із ними й віру людей у Бога, їх було зруйновано. Не згадували про них наші сусіди-малинці й після 1986-го, коли на довгі два десятиліття свідомість була притлумлена чорнобильським горем. І тільки нещодавно активісти релігійних громад Житомирщини відродили обидва монастирі. І серед місцевих жителів з'явилося немало бажаючих відмовитися від світу мирського, прийняти постриг і присвятити своє життя служінню Господу.

А на роздоріжжі трьох згадуваних районів київського Полісся колись діяв, подібний до Чоповицьких, Чорнобильський Пустинно-Миколаївський старообрядницький монастир. За даними історичних джерел (зокрема книги Сергія Таранця «Історія старообрядництва»), його було засновано ще 1772 року. На той час він був одним із найбільших і найбагатших на території Київської губернії. 1829 року в ньому відбулося освячення Хресторіздвяної церкви. А відповідними указами імператора Миколи І від 14 квітня 1845-го, 18 квітня 1847-го та 28 квітня 1850-го років оголошувалося про переведення монастиря зі старообрядницького у єдиновірний (православний). У 1923 році його ліквідувала радянська влада.

Довідавшись про все це, настоятель храму села Термахівка Іванківського району отець Іоанн (Іван Токарук) загорівся бажанням виявити, чи щось залишилося від того монастиря до наших днів? А віднайшовши його рештки в зоні відчуження ЧАЕС, запропонував знайомим священнослужителям із Житомирщини, котрі вже мають досвід відродження таких святинь, узяти під свій контроль зруйнований Чорнобильський монастир. І вони з великим зацікавленням та ентузіазмом відгукнулися на ідею отця Іоанна, підтримало його й столичне духовенство.

НЕ ТАК давно в зоні відчуження на руїнах колишнього Чорнобильського монастиря побувала чималенька паломницька делегація - понад сто віруючих. Черниці з Чоповицького монастиря, сестри милосердя від храму Митрополита Михаїла, що на території Жовтневої лікарні в Києві, благочинний лікарняних храмів Києва протоєрей Роман Баранівський (він же - духівник Чоповицького монастиря, який уже благословив монахинь на службу в нововідроджуваний Чорнобильський монастир), благочинний Малинського району протоєрей Роман, ігумен Євгеній з Черкаської єпархії, отець Олександр з Умані Черкаської області, якого недавно направили служити в Іванківський район, та парафіяни деяких церков прибули сюди трьома автобусами й кількома автомашинами.

Вирушаючи в дорогу, святі отці взяли з собою професійні дозиметри: перед КПП, а потім на місці - всередині зруйнованого монастиря та поза його стінами вимірювали радіаційний фон і запевняли людей: «Стрілка - на нульовій позначці». Певно, всі віруючі - вірили...

Настоятель храму села Термахівка побажав міцності духу та фізичного зцілення всім прочанам і тим, хто буде спасатись у цьому куточку Поліського краю від мирської суєти, хто захоче приїхати сюди, аби вклонитися померлим святим, помолитися за живих. Молитва, кажуть, це - важка духовна робота...

До настання холодів організатори відродження монастиря настелили дах, відновили й зміцнили стіни, нині облаштовують приміщення всередині подарованими іконами та іншим церковним начинням, упорядковують навколишню територію. А ще розчистили захаращену поламаними деревами пряму з Іванківського району дорогу й відремонтували її, щоб сюди можна було швидше й вільніше дістатися. Будівельників, майстрів, ремонтників наймали самі священики, оплату за ті роботи та придбання будматеріалів здійснили меценати - люди, не байдужі до історії святих місць та їх відродження задля заповнення добром і миром духовної пустоти...

ТОГО дня представники духовенства відслужили перший (через багато років) водосвятний молебень у стінах відновленого монастиря, окропили святою водою всіх присутніх, перед входом на територію встановили хрест, що символізує початок доброї справи. А потім ігуменя Катерина і черниці запросили прочан до святкової трапези за облаштованими столиками.

До речі, початок відродження забутого й зруйнованого монастиря саме тепер, через 85 років, для Іванківського району є символічним: у 2008-му він відзначив 85-річчя від часу свого утворення...

Київська область.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.