УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 62 відвідувачів

Теги
краєзнавство церковна журналістика Мазепа Церква і політика діаспора милосердя Президент Віктор Ющенко церква і суспільство Церква і влада Митрополит Володимир (Сабодан) церква та політика Предстоятелі Помісних Церков УГКЦ іконопис розкол в Україні педагогіка українська християнська культура Голодомор комуністи та Церква Києво-Печерська Лавра шляхи єднання Церква і медицина забобони Приїзд Патріарха Кирила в Україну Вселенський Патріархат молодь 1020-річчя Хрещення Русі Католицька Церква монастирі та храми України Патріарх Алексій II УПЦ КП Археологія та реставрація секти вибори автокефалія Ющенко Доброчинність конфлікти постать у Церкві Священний Синод УПЦ






Рейтинг@Mail.ru






«Галичина» (Івано-Франківськ): Рід Рильських врятував... псалом



«Галичина» (Івано-Франківськ), 12 лютого 2009

 

В сяйві троянд і винограду

«Галичина» вже писала про те, що поетеса Ольга Слоньовська стала лауреатом Всеукраїнського поетичного вернісажу «Троянди й виноград-2008». Вітаючи нашу землячку з цією нагородою, можна зазначити, що вона аж ніяк не могла бути звичайною випадковістю, оскільки її доробок (як письменниці, літературного критика, науковця) настільки суттєвий, що його змушені помітити навіть ті, кому цього, може, й не хотілося б. ім'я Ольги Слоньовської сприйняте в літературних колах столиці, її майже 700-сторінкова наукова монографія «Слід невловимого Протея» переконує, що збагнути  літературознавчі процеси як України, так і її діаспори по-справжньому глибинно здатна лише особистість, чоло якої осяяне талантом. Саме такою особистістю є Ольга Слоньовська. Можливо, саме тому її також цікавлять знакові долі - І. Багряного,  Є. Маланюка, О. Теліги та інших, чиї імена сяють на літературному небозводі. Нині Ольга Володимирівна наполегливо працює над книгою про Ліну Костенко і можна передбачити, що це також воля провидіння. Очевидно, враховано і фактор таланту, і те, що Ользі Слоньовській також  притаманна чеснотність лицарського літературного ордену, якщо б такий був створений.

Але повернімося до вернісажу «Троянди й виноград». ЦІ знову ж таки як поетеса, як літературознавець Ольга Слоньовська має що сказати. Цього разу - про Максима Рильського, на честь якого і створено цей конкурс.

Емілія ТУРКОВСЬКА.

- Поетичний вернісаж «Троянди й виноград» цього року в Україні відбувся вдруге. Ініціатором цієї всеукраїнської нагороди став онук Максима Рильського - Максим Георгійович та Український фонд культури на чолі з Борисом Олійником. На вручення нагород також приїхав Андрій Богданович - рідний онук М. Рильського від сина Богдана. Отже, нагорода, як свідчить назва, що є уривком з відомої поезії М. Рильського, прямо стосується українського класика.

- Безперечно. На жаль, як і про багатьох інших національних митців, українці про Максима Рильського та його родину знають не так уже й багато, а тим часом є багато надзвичайно цікавої інформації про рід Рильських. Найцікавішою видається доля Ромуальда Рильського - прадіда братів Тадея та Юзефа Рильських. У часи Коліївщини Ромуальд Рильський, тоді ще 14-літній хлопець, учень Уманського базиліанського колегіуму, з іншими підлітками-католиками випадково натрапив на загін гайдамаків, які вирішили їх стратити, але Ромуальд в останню мить, ніби натхнений якимись вищими таємничими силами, почав співати відомий у народі чудовий псалом «Пречистая Діво, мати руського краю». Гайдамацький отаман, зворушений псалмом, заплакав і відпустив усіх малолітніх католиків, сказавши: «Нехай йому подякують, що своєю піснею врятував їх од смерті».  До речі, мати майбутнього поета дуже хотіла назвати свого мізинчика, майбутнього українського класика, Володимиром на честь приятеля батька історика Антоновича, але батько наполіг на імені Максим на честь Залізняка. Є документальні підтвердження того, що один з предків Максима Рильського наприкінці ХVII століття був київським міським писарем. Дід поета Розеслав Рильський був добре знаний в середовищі заможного польського дворянства Київщини, але втратив величезні маєтки після невдалого польського повстання 1863 року. Сини Розеслава - Тадей і Юзеф - ще в юності дали клятву служити українському народові. Вони підтримували стосунки з М. Лисенком, І. Франком,  В. Короленком. Тому нічого дивного не було в тому, що в Києві родина Тадея Рильського була однією з тих небагатьох сімей інтелігентів (можемо назвати ще родини Лисенка, Старицького й Косачів), де розмовляли українською мовою, не переходячи на російську навіть при гостях, а це вже була громадянська позиція. 

- Чи не переслідувала царська влада за таку поведінку батька майбутнього поета?

- Наприкінці 50-х - початку 60-х років ХIХ століття Тадей став студентом Київського університету й влився в гурток, який поліція зневажливо називала «гуртком хлопоманів», ще під час навчання у Київському університеті святого Володимира вголос серед студентів і в колі батькової сім'ї  не боявся заявляти: «Я - українець!» - і ходив з іншими студентами по селах, читав Шевченкові твори й у розмовах із селянами нагадував їм про епоху козацтва.  Велика рідня, нащадки  російських князів Трубецьких за лінією бабусі та польських шляхтичів за лінією дідуся на довгі роки агресивно ополчилися проти «зрадника». У зрілі роки Тадей Рильський оселився в Романівці, відкрив і утримував за свій кошт школу для селянських дітей,  в якій наслідував методику Яснополянської школи Л. Толстого. 

- Як Ви вважаєте, чому Максим Тадейович обрав долю поета уярмленої нації?
 

- Свої вірші Рильський почав публікувати, навчаючись у четвертому класі приватної гімназії В. Науменка, відомого педагога, вченого, філолога, який навіть якийсь час редагував журнал «Киевская старина». Тоді ж у газеті «Рада» появилася його поезія «Сон», а 1910-го в кількох номерах журналу «Українська хата» - нові добірки. Восени того ж року побачила світ його перша збірка «На білих островах», до якої входило 57 поезій. Серед перших читачів збірки15-річного автора була і Леся Українка, яка й мовила про його доробок добре слово.

- Ви вже згадували онуків Максима Рильського. Скільки в нього їх було?

- Коли Максим Тадейович одружився, в його дружини Катерини Миколаївни від першого шлюбу вже був син Георгій, якого Рильський усиновив. 1930 року в подружжя народилася спільна дитина - син Богдан. Мусимо зауважити, що друзі недаремно називали Рильського «Максим - Золоте Серце». Він також став опікуном над дітьми свого старшого брата Івана, що залишилися сиротами, й завжди мав Павла та Любу за своїх рідних.

- Як відомо навіть із сьогоднішніх підручників, молодий Максим Рильський належав до угруповання «неокласиків», більшість з яких були фізично винищені тоталітарною системою. Як удалося поетові уникнути такої долі?

- Після дикого з точки зору здорового глузду процесу над неіснуючою Спілкою визволення України 1929 року та перших масових арештів й розстрілів радянська влада взялася за літературні угруповання, при цьому не щадячи ні «правих», ні «лівих». 1931 року Рильського заарештували вдома, на тихій Бульйонській вулиці, 14 якраз на його день народження. Це була належно  продумана психологічна атака: замість святкового столу - нари, замість друзів із щирими вітаннями - допит. Та навіть звільнення з-під арешту після майже року ув'язнення ще не означало визнання М. Рильського не причетним до жодного злочину. Митець дуже бідував. Дмитро Нитченко, який тоді працював у видавництві «Література і мистецтво», згадував, що Рильському навіть не виплатили належного гонорару й від поета надійшла сповнена відчаю телеграма: «Голодую, надішліть гроші». Якщо ж врахувати, що з митцем голодувала й уся велика сім'я з рідними й прийомними дітьми, то можна уявити становище поета. До речі, в голодний 1933 рік Рильського та його родину від видимої смерті врятував селянин із Романівки. Давно, ще в роки громадянської війни, взимку він віз підводою молодого Рильського з валізами до міста. Наївному селянинові здалося, що панський син тікає із села з мільйонами. Він зненацька ударив Рильського по голові, викинув, як йому тоді здалося, мертвого панича в замети, а сам з «трофеями» повернувся додому, та у валізах виявилися книги! Муки совісті не давали селянинові спокою тривалий час, і в голодний 1933-й він вирішив викупити свою вину харчами. Дамоклів меч постійно висів над Рильським і як над «сином поміщика», і як над «неокласиком», і як над взагалі талановитою людиною, а отже, потенційним «ворогом народу». У 1938 році знову заскрипіли сталінські жорна, готові розчавити поета, як пшеничне зерно. Від розправи його тоді ледве врятував П. Тичина. Врешті, М. Рильський також рятував інших митців від ув'язнення і розстрілу. Коли Сталін громив
О. Довженка за кіноповість «Україна в огні» й для дотримання видимості, що участь в обговоренні цього твору брали компетентні в питаннях творчості професіонали, викликали вірного О. Корнійчука - чи не єдиного українського радянського мільйонера, власника яхти, улюбленця вождя, а також для кількості -  М. Бажана та М. Рильського, тільки Максим Тадейович посмів дати блискучу й винятково доброзичливу характеристику Довженкові як геніальному кіносценаристові. Цього Рильському не забули, як не забули й високого патріотизму його воєнних поезій. Кривавий кат України Лазар Каганович 1947 року викликав до себе «на килим» групу письменників і відразу ж накинувся на них із лайкою. Максимові Тадейовичу  дісталося чи не найбільше. Одіозний партійний бос брутально й безцеремонно кричав на М. Рильського за біблійні образи в «Неопалимій купині», допитувався, чи не про самостійну Україну йдеться в його вірші «Слово про рідну матір».

- Проте творча спадщина Максима Рильського досить велика. Він видав 35 книг, 31 збірку лірики, чотири книги ліро-епічних поем, десятки етнографічних досліджень, чимало наукових літературознавчих і критичних праць...

- Третє цвітіння М. Рильського розпочалося після смерті Сталіна у період «хрущовської відлиги». Як відома людина, впливовий науковець Рильський доклав чимало зусиль, щоб у світ вийшли книги раніше заборонених і репресованих українських письменників. До того ж в особі М. Рильського Україна отримала прекрасного перекладача. Науковці підрахували, що з тринадцяти мов світу Рильський переклав чверть мільйона віршованих рядків. У той же час він ніколи не цурався фізичної праці: садив дерева, квіти, вирощував виноград. Працював  М. Рильський до останнього свого дня попри невиліковну хворобу, яка завдавала йому страшних мук. У некролозі «Над могилою Максима Рильського», який опублікувала закордонна преса, той самий Євген Маланюк, що в 30-х роках дорікав Максимові Тадейовичу за пейзажну лірику («рибальські настрої»), визнавав, що цей поет - один із найбільш справжніх і що аналогії можна шукати хіба що з Рільке.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.