УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 81 відвідувачів

Теги
УГКЦ краєзнавство педагогіка Вселенський Патріархат комуністи та Церква діаспора Предстоятелі Помісних Церков монастирі та храми України секти Доброчинність церковна журналістика молодь Президент Віктор Ющенко шляхи єднання Ющенко розкол в Україні Голодомор Церква і медицина Церква і політика конфлікти вибори милосердя церква та політика Церква і влада Священний Синод УПЦ Приїзд Патріарха Кирила в Україну Митрополит Володимир (Сабодан) церква і суспільство автокефалія Києво-Печерська Лавра УПЦ КП Патріарх Алексій II постать у Церкві Католицька Церква забобони Мазепа іконопис 1020-річчя Хрещення Русі українська християнська культура Археологія та реставрація






Рейтинг@Mail.ru






«Прес-центр» (Черкаси): Перші дитячі табори відпочинку називалися притулки-ясла



«Прес-центр» (Черкаси), Тарас Панчук, Микола Щербина, 27.12.2009

 

 На Черкащині вони відкривалися земствами як... протипожежний захід.

Люди старшого віку, пригадуючи своє дитинство, неодмінно згадають про піонерські табори.

Табори відпочинку для дітей, особливо молодшого і середнього шкільного віку, існують і нині. А чи було щось схоже у дореволюційний час? Виявляється, так. Майже сто років тому Київським земським правлінням були виділені кошти на дитячі відпочивальні притулки з... протипожежною метою. З'явилися вони тоді і у нашому краї.

Притулки привчали дітей до охайності

Вводячи притулки в коло нових протипожежних заходів, Київське земство розуміло і їхнє виховне та санітарно-гігієнічне значення. Для цього 3 червня 1909 року відбулося засідання училищної (по-сучасному - шкільної) губернської комісії, яка ухвалила такі рішення: 1) завідувачами притулків можуть бути особи, що мають освітню підготовку; 2) на одного завідувача повинно бути до 30 дітей, а на 15 дітей - одна няня; 3) діти в притулку повинні бути під наглядом місцевих дільничних лікарів; 4) вдень діти перебувають у притулку, а ночують - вдома; 5) годувати дітей не менше чотирьох разів на день; 6) у притулку повинні бути предмети для підтримання чистоти і гігієни, привчання дітей до охайності.

На цьому ж засіданні були встановлені і норми винагороди для персоналу: завідувачам до 25 крб. на місяць, помічнику завідувача - до 15 крб., няням і кухарям - до 8 крб. Витрати на харчування однієї дитини повинні були складати до 6 коп. на день, для завідувача - 35 коп., для інших працівників - 20 коп.

Від недовіри до подяки

Після узгодження умов організації земських дитячих притулків у літній час, почалося і їхнє реальне функціонування. В межах Київської губернії було відкрито 25 таких закладів, із них 9 - на Черкащині. Серед них два притулки у Черкаському повіті: в селі Мліїв (попечитель - вчитель М.В. Сургучов, завідувачка - його дружина А.В. Сургучова), в містечку Орловець (завідувачка - вчителька К.М. Чернишова); три притулки в Уманському повіті: в селі Томашівка (попечитель - баронеса Н.Н. Мейєндорф, завідувачка - вчителька А.М. Ганницька), в селі Оситна (попечителька - баронеса Н.Н. Мейєндорф, завідувачка - випускниця фребелівської школи Г. Крамаренко), в селі Маньківка (попечитель І.Ф. Донецький, завідувачка - слухачка вищих жіночих курсів В.І. Донецька); два притулки в Звенигородському повіті: в селі Пальчик (попечитель - священик о. І. Березовський, завідувач - колишній вчитель Я.І. Ратушний), в селі Луківка (попечителька - дружина священика К.І. Березовська, завідувач - вчитель І.В. Ратушний); один притулок в Чигиринському повіті: в селі Вербівка (попечителька - А.М. Давидова, завідувачка - А.Т. Власенко) і один притулок у Канівському повіті: в селі Пилява (попечитель В.К. Пото, завідувачка - А. Березенкова).

На свіжому повітрі діти обов'язково робили гімнастичні вправи, ходили на прогулянки, а в приміщенні - читали, малювали, співали, вишивали, робили ліплення з глини тощо.

Як же поставилися селяни до такого нововведення? Спочатку насторожено і недовірливо, оскільки мали місце чутки, що витрати ляжуть на їхні плечі. Коли ж селяни переконалися у безпідставності таких чуток, а згодом побачили і гарний вплив притулків на своїх дітей, їхнє ставлення змінилося. При закритті притулків восени діти були засмучені, що їхнє спільне дозвілля закінчилося, а дорослі висловлювали подяку за облаштування притулків і просили відкрити їх знову наступного літа.

Звітуючи про першу літню оздоровчу кампанію, земське правління відмічало, що користь від дитячих притулків для села, як у протипожежному, так і у виховному значенні, настільки очевидна, що потрібно вжити всіх заходів для їхнього якнайширшого розповсюдження. Правління мріяло про широку мережу таких притулків по всій губернії. Проте, реально оцінюючи ситуацію, розуміло, що це потребує значних фінансових витрат. Розраховувати на саме населення чи приватні кошти не доводилося. Всі витрати узяли на себе земства.

Щоправда, існування і незначної кількості притулків протягом перших двох літніх періодів врятувало не тільки суму пожежної винагороди, що дорівнювала витраченим земствами коштам, а й вберегло страховий капітал від більш значних витрат на ліквідацію пожеж через дитячі пустощі з вогнем.

Отже, користь від нововведення була очевидною. А враження від перших притулків у дітей та їхніх батьків були доволі втішними.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.